Правосуддя по-черкаськи: чому вигідно не бачити білих ниток, якими шита справа Іваненка

Рік тому зимового туманного вечора 37-річний Владислав Іваненко повертався додому, у Боярку Київської області, з Лисянки, що на Черкащині. У світлі фар свого мікроавтобуса Mercedes Vito за кілька метрів помітив силуети. Екстрене гальмування, віраж на «зустрічку»… Уникнути зіткнення не вдалося. Дві місцеві жительки, які рухалися на велосипедах, загинули на місці аварії.

Трапилося це 28 грудня минулого року близько 17 години у центрі Лисянки неподалік райвідділку поліції, на вулиці Київській. Владислав зі свого мобільного відразу повідомив на «102» про подію і про те, що збив людей. За 10 хвилин прибули слідчі місцевої поліції. Водія, не забезпечивши захисником, одразу ж затримали та «закрили» у відділку.

Огляд місця події розпочали аж через 3,5 год, коли серпанок розсіявся. Усі слідчі дії на місці ДТП, в порушення закону, проводили без водія. Знайшли свідків, місцевих жителів, які дали класичні для таких випадків свідчення: «водій нетверезий», «мчав із швидкістю 100 км/год» і ледь не на ходу викидав з авто пляшки з-під спиртного. І, мовляв, видимість на дорозі була не 5-7 метрів, як стверджує Іваненко, а всі 200 метрів.

Лисянка, місце, де сталося ДТП

До того ж, згодом, правоохоронці, посилаючись на забезпечення швидкого розслідування, провели слідчий експеримент. Без Владислава Іваненка, проігнорувавши відповідні його клопотання та за участі тих самих свідків. На момент його проведення серпанок уже розсіявся і видимість набагато поліпшилася, погода істотно відрізнялася від тієї, що була при ДТП. Так і отримали інформацію, що стала основою «незаперечного доказу» - висновку автотехнічної експертизи.

Загалом з усіх свідчень, лише покази водія маршрутного автобуса, який першим проїздив повз місце ДТП після скоєного та за усіма критеріями є незацікавленою особою, ледь не дослівно сходяться з тими, які дав Владислав.

Пізніше, без постанови прокурора та ухвали суду в Лисянській райлікарні в Іваненка, за його словами, з усіма можливими порушеннями, взяли кров на аналіз. Без належного упакування протягом більше двох тижнів ці проби хтозна-як зберігалися у холодильнику приймального відділення Лисянської ЦРЛ. Пізніше кров, взяту нібито в Іваненка, поліцейські відвезли на експертизу, знову без відома прокурора. Щоб хоч якось легалізувати свої дії, так звані правоохоронці вигадали якесь дивне «вилучення» нібито при «огляді» місця  якоїсь «події» 12.01.2017 року в цій же райлікарні. У  цих двох зразках токсикологічна експертиза виявила різний вміст алкоголю: 2,16 (півлітрова пляшка горілки) та 1,91 проміле. Така відмінність у цифрах, як стверджують фахівці, ставить під питання належність крові одній особі. До того ж під сумнівом те, що в такому стані людина сама б викликала поліцію та чекала б її прибуття.

Задовго до результатів експертизи містечкове ЗМІ вже оприлюднило новину про резонансну ДТП. «Молоді жінки одній 37 років та іншій 38 років мешканці нашого населеного пункту загинули під колесами по винні п’яного водія! (авторську офографію та пунктуацію збережено – Ред.) » – йшлося у тексті повідомлення.

Слідство тривало недовго. Водія звинуватили у вчиненні тяжкого злочину за ч.3 ст. 286 КК України, як переконаний Владислав, - на підставі сфабрикованих доказів та при порушенні його права на захист. Санкція статті обвинувачення передбачає позбавлення  волі  до десяти років.

Уже майже рік Владислав Іваненко - під вартою у Черкаському СІЗО. Його справу нині розглядає Звенигородський райсуд.

Чоловік визнає наїзд. Але просить тепер уже суд звернути увагу на те, що він не мав технічної можливості уникнути цього через погодні умови та недотримання загиблими вимог Правил дорожнього руху. За даними слідства, жінки їхали старенькими велосипедами типу «Україна» та «Десна». За словами Владислава, на них не було освітлювальних приладів та світловідбивачів. Керування велосипедами у такому техстані у темний час доби і умовах недостатньої видимості заборонене п.6 ПДР. До всього, потерпілі були у темному одязі. Прямували не вздовж узбіччя, як стверджують місцеві «свідки», а, за словами Іваненка, з’явилися раптово перед авто, приблизно за 7-10 метрів, виїхавши, імовірно, з ближнього провулку біля місця ДТП. Рухалися паралельно одна одній, а не вервечкою.

Лисянка, місце, де сталося ДТП

Перше, що помітив водій, - це один зі стопки картонних ящиків, прикріпленої ззаду одного з велосипедів. Про те, що праворуч у напрямку його руху є необладнаний дорожніми знаками провулок нерегульованого перехрестя, Владиславу стало відомо вже під час розгляду справи в суді. На думку чоловіка,  на досудовому розслідуванні робилося усе, щоб ніхто ніколи не довідався про це і не виявив фальсифікації.

За висновком судмедекспертизи, одна із загиблих була напідпитку. Концентрація спирту у її крові - 0.47 проміле.

«Таким чином велосипедистки наражали себе на небезпеку і створювали її для інших учасників дорожнього руху, тим більше на не освітлюваній належним чином на час ДТП ділянці дороги», - вважають юристи.

Обвинувачений стверджує, що рухався з допустимою швидкістю, з увімкненим ближнім світлом, при погодних умовах та вологості повітря, які не дають можливості скористатися дальнім світлом через обмеження видимості. При цьому він був тверезим - шлях додому далекий, була середа, тож,  якби повернувся до Боярки вчасно, мав би відвезти старшого сина на тренування. За довжиною гальмівного шляху судова експертиза встановила, що авто Владислава рухалося зі швидкістю трохи більше 30 км. год.

Усього цього слідство не взяло до уваги.

Чоловіки загиблих подали цивільний позов, за яким Владислав має сплатити їм майже два мільйони гривень. Відомо, що жінки були сестрами, і в кожної залишилося двоє неповнолітніх дітей.

Вдома Владислава чекають двоє синів. Молодшому за кілька місяців буде чотири роки і він ще вірить, що татове вже річне "відрядження" скоро закінчиться. Відвідуючи чи не кожне судове засідання, їдучи за 200 км з Боярки до Звенигородки, зневірюється у правосудді дружина Владислава. Непохитною залишається лише віра у те, що чоловік говорить правду і тієї ночі не він порушив правила. Іваненки по-християнськи намагались матеріально допомогти сім’ям загиблих у цьому ДТП. Проте таке ставлення, за словами жінки, протилежна у справі сторона чомусь сприймає як беззаперечний доказ вини її чоловіка.

Переконані в тому, що Владислав не злочинець у Боярці. Саме звідти органи місцевого самоврядування та компанії із репутацією, якою вона дорожить, і де працює обвинувачений, надсилали до суду позитивні характеристики щодо нього. Настоятель місцевої церкви «Святого Пантелеймона» клопотав про взяття Іваненка на поруки як парафіянина, який ні разу не скомпрометував себе.

Щоразу, коли закінчується черговий двомісячний строк тримання Іваненка під вартою, прокурор відділу прокуратури Черкаської області Марина Гриневич, клопоче про його продовження, щоразу подаючи один і той же текст клопотання, змінюючи лише дату. Хоча за законом, на продовження терміну мають бути нові вагомі та обґрунтовані підстави.

У справі іншого ДТП, де його винуватиця - впливова особа - намагалася приховати сліди злочину, пані Гриневич була лояльною до обвинуваченої.

Які ж чергові підстави для тримання під вартою обвинуваченого Іваненка, крім загальних цитованих із КПК уривків тексту, ми поцікавилися у пані прокурора.

«Так вирішив суд, ми лише подаємо клопотання», - відповідала  вона.

Також в обвинувальному акті прокурор стверджує, що Іваненко вже «вчинив тяжкий злочин», чим грубо порушила принципи презумпції невинуватості.

На підставі наведених порушень Владислав клопотав про відвід упередженої, на його думку, пані прокурора. Та суд не знайшов підстав для задоволення його клопотання.

До цього Іваненко подавав два клопотання щодо відводу судді Володимира Дудніченка, який розглядає справу. Обвинувачений звертав увагу на ряд порушень його прав на захист та об’єктивний суд. Колеги пана Дудніченка, який є головою цього райсуду, що нині складається з трьох служителів Феміди, не побачили підстав для задоволення цих клопотань. Текст винесених ухвал, на думку захисника Іваненка,  суперечить такій загальній засаді кримінального провадження як «законність» та практиці Європейського суду з прав людини щодо безсторонності у судовому процесі -  «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється».

Щодо свідчень та доказів вини, на яких саме і базується обвинувачення, які за твердженням Владислава, є фальшивими та зібраними незаконно, Марина Гриневич відповіла порадою: «На даному етапі триває судовий розгляд. Судовий розгляд триває для всіх сторін. Все відбувається прозоро. Ви можете буть на каждому судовому засіданні і робить з цього відповідні вам виводи».

Однак ще до завершення розгляду цієї справи у першій інстанції перевірити прозорість розгляду неможливо. Зокрема, через вади аудіозаписів  засідань: не чути, що говорили у суді учасники справи. Розібрати можна лише що говорить суддя. Тому ніяк відтворити усю інформацію про фактичні обставини справи нині та за потреби розгляду справи в апеляційній інстанції.

Тож обвинувачений клопотав про забезпечення належного аудіозапису наступних засідань. Щодо цього співробітниця Звенигородського районного суду, виправдовуючи брак, пояснила, що Іваненкові не пощастило із залою судового засідання, в якій "справді старенька апаратура".

Як стало відомо  із відповіді райсуду на запит «Ні корупції!», апаратура не така вже й стара та безнадійна і загалом відповідає нинішнім техвимогам.

Може, просто у цьому суді ніхто не хоче почути обвинуваченого?

Мирослава Білецька, для «Ні корупції!»