Про що мовчать українські волонтери

Феномен волонтерства, що набрав обертів в Україні впродовж останніх років, обговорюють в усьому світі.

Він став водночас символом єдності громадян проти іноземної агресії і ознакою того, що в Україні міцніє громадянське суспільство.

Саме потужний сектор волонтерства підняв Україну на 90-те зі 139 щаблів у Всесвітньому індексі благочинності World Giving Index, який у вересні 2017-го опублікувала Charities Aid Foundation.

Для порівняння: в 2016 році наша країна посіла 106 сходинку.

За даними цьогорічного звіту CAF, близько третини українців засвідчили щонайменше один або більше випадків, коли вони допомогли незнайомій людині, пожертвували кошти чи власний час на добру справу.

Це знак того, що українці переосмислюють власний підхід до допомоги тим, хто її потребує. Та найцікавіше, що на цьому етапі потребують її і самі волонтери.

Є в них і багато іншого, про що вони мало говорять публічно.

Психологічне виснаження, відсутність скоординованості дій всередині волонтерського сектору, брак компетенцій для розвитку своєї організації чи об’єднання, зниження обсягу допомоги від громадян та бізнесу.

Такі ключові висновки першого в Україні комплексного дослідження волонтерського руху, який восени цього року провели "Нова Пошта" та Ukrainian Marketing Group (UMG).

Саме потужний сектор волонтерства підняв Україну на 90-те зі 139 щаблів у Всесвітньому індексі благочинності World Giving Index. Фото nevenova/Depositphotos

Дослідження проводилося у формі опитування лідерів волонтерського руху в Україні. У ньому взяли участь 104 респонденти по всій Україні (за виключенням АР Крим, Донецької и Луганської областей). Всі респонденти є активними учасниками програми "Гуманітарна пошта України".

Мета опитування – отримати зріз думок волонтерів щодо соціальних проблем в країні та надати підґрунтя для прийняття рішень різними зацікавленими сторонами (волонтерами, бізнесом, урядовими організаціями, благодійними та соціальними фондами тощо). Метод – кількісне онлайн-дослідження, тривалість – 1 місяць.

Дослідження показало: людям, які впродовж останніх 4 років невтомно допомагають українцям, що потребують підтримки внаслідок агресії Росії на Донбасі, теж потрібна допомога.

Майже 80% опитаних свідчать про психологічне виснаження. Батарейки час від часу сідають в кожного з нас, але в умовах постійного емоційного навантаження і нервового напруження воєнним волонтерам доводиться чи не найважче.

Близько 61% респондентів активно підтримують ідею єдності та налагодженого обміну інформацією всередині волонтерської спільноти.

Понад 44% підтримали ідею створити єдину комунікаційну платформу, аби волонтерські організації, донори та отримувачі допомоги могли взаємодіяти та координувати проекти між собою.

Більшість українців стали волонтерами в екстремальних умовах, не маючи досвіду ані спілкування з міжнародними донорами та державними органами, ані з постраждалими внаслідок воєнних дій.

Зараз допомога, що на початку була ситуативною, у багатьох переросла в усталений процес, для управління ним потрібні додаткові компетенції.

Понад 42% опитаних волонтерських організацій вважають за потрібне навчитися краще взаємодіяти з потенційними донорами.

Вони також прагнуть глибше розуміти принципи управління неурядовою організацією та її зовнішньою комунікацією, здобути навички психологічної допомоги для спілкування з учасниками АТО та їхніми родинами.

Складне законодавче врегулювання – важлива проблема для 32% респондентів.

У країнах Європи діяльність волонтерських організацій регламентована законодавством. Згідно закону, вони отримують незначні нематеріальні дивіденди, але це стимулює людей присвячувати час і зусилля волонтерській діяльності.

Так, на думку їхніх українських колег, має бути і в нас. Крім того, чітке законодавче врегулювання може спростити взаємодію волонтерських організацій з бізнесом, міжнародними донорам та між собою.

За даними опитування, 15% волонтерських організацій отримують фінансування від великого українського бізнесу та мають певні очікування щодо співпраці з ним.

Зокрема, 18% констатують, що бізнесу варто проявляти активнішу позицію в соціальній діяльності, бо це є важливою умовою для позитивних змін.

Волонтери взаємодіють з українським суспільством чи не найближче за будь-який інший громадський сектор. Тому те, як вони сприймають динаміку змін в Україні, можна вважати доволі об’єктивним індикатором їх виміру.

Ті учасники руху, що брали участь в нашому опитуванні, зазначили: покращилися справи із забезпеченням військовослужбовців і населення в зоні АТО, інтеграції переселенців до мирного життя та учасників АТО в суспільне життя.

На їхню думку, залишаються без змін лише перспектива завершення бойових дій, соціальні та економічні проблеми в країні.

Близько 40% опитаних висловилися про відсутність прогресу в боротьбі з корупцією, впровадженні реформ та поширенні громадської активності.

Одностайно засвідчують і погіршення середнього рівня життя, який пов’язують зі зниженням обсягу внесків від населення.

У вирішенні соціальних проблем волонтери вважають найефективнішими власні дії (85%), активність населення України (63%), малого й середнього бізнесу (53%).

Найменш ефективними волонтери вважають органи державної влади (лише 13%), що може бути пов’язано з повільним темпом реформ.

Завантажити електронну копію всіх результатів опитування можна за посиланням. Впевнена, вони мають стати приводом до змін всередині волонтерської спільноти та в його взаємодії з державою.

Людям, що добровільно допомагають країні та постраждалим від воєнних дій на Донбасі, потрібно більше розуміння з боку влади та решти українців. Це водночас агенти змін і потужний людський капітал, що робить можливим сукупний успіх в Україні громадянського суспільства.

І зараз, аби відновлюватися і приносити суспільству ще більше користі, вони потребують особливої уваги з боку всіх нас. 

Лілія Загребельна, директор з комунікацій "Нова Пошта", спеціально для УП.Життя