Перешкоджання боротьбі з корупцією не покращить захист прав людини в Україні

КЯСТУТІС ЛАНЧІНСКАС голова Консультативної місії ЄС

Якщо коли-небудь й існував доказ того, що з глибокої темряви і трагедій можуть виникати добрі справи, то ним може стати Загальна декларація прав людини. 

Зародившись на згарищах Другої світової війни, Декларація стала одним із найбільших досягнень ООН. Її 30 статей засновані на "Чотирьох свободах" Франкліна Рузвельта: свободі слова, свободі віросповідання, свободі від страху і свободі від злиднів, проголошених ним у 1941 році.

Декларація закріплює концепції гідності, рівності, поваги, справедливості, свободи для всіх та охоплює такі індивідуальні права як право на життя, пересування, безпеку, вираження думки, гідний спосіб життя, політичну думку та рівність перед законом незалежно від статі, віросповідання, кольору шкіри, мови, національності, раси або соціального статусу.

Перше речення статті 1 Декларації є, напевно, найвідомішими словами в історії прав людини та залишаються актуальними сьогодні: "Усi люди народжуються вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах".

Це речення не просто тішить поетичністю, але й надає відчуття свободи. У 70-ту річницю підписання Декларації центральна мантра документа і його 30 статей повинні пригадуватися й наголошуватися не лише 10 грудня, а 365 днів на рік.

Права людини в Україні за часів Януковича серйозно порушувались. А Революція Гідності, що була масовим виявом обурення політичною корупцією, стала справжнім криком за дотримання прав людини.

Будь-яке суспільство, яке хоче називатися демократичним, повинне кидати всі зусилля на дотримання прав людини.

Окрім того, системні демократичні реформи, які так нагально потрібні Україні, неможливі без дотримання прав людини в усіх аспектах життя держави та суспільства. Якщо цього не буде, у певний момент українці знову повстануть проти несправедливості та корупції.

Уже після Майдану Україна ухвалила Національну стратегію у сфері прав людини до 2020 року та план заходів щодо її реалізації, до розробки яких, надаючи поради та рекомендації, долучились Консультативна місія ЄС в Україні (КМЄС) та інші партнери-донори.

План заходів, звичайно, є кроком у правильному напрямку. Але без належного державного фінансування та механізму моніторингу його неможливо буде реалізувати.

Реформа Національної поліції України (НПУ), наприклад, полягає у зміщенні акценту діяльності поліції від примушування до обслуговування, і КМЄС продовжує тісно співпрацювати з НПУ у сферах забезпечення свободи на мирні зібрання та забезпечення громадського правопорядку.

Наріжним каменем діяльності поліції в демократичній країні має бути забезпечення, а не обмеження права на мирні зібрання. Поглянувши на все це в сукупності з потужним та активним громадянським суспільством, яке є справжнім надбанням Майдану, можна вважати це позитивним зрушенням.

Проте є речі, що викликають серйозне занепокоєння. Корумпована система сама по собі є обмеженням прав людини, а ті зусилля, яких Україна докладає в боротьбі з корупцією, є недостатніми.

Надто часто ми бачимо, як новоствореним антикорупційним відомствам не дають виконувати свою роботу і як їх використовують як пішаків у протистояннях між різними правоохоронними відомствами.

Розголошення Генеральною прокуратурою України деталей розслідування щодо корупції суттєво звужує можливості Національного антикорупційного бюро України в проведенні розслідувань та підриває довіру громадян до ефективної боротьби з корупцією.

Секрет успіху насправді дуже простий: вершити правосуддя та поважати верховенство права.

Влада повинна докладати більше зусиль, щоб забезпечити незалежність, операційну діяльність та повну ефективність антикорупційних відомств, роботі яких не можна перешкоджати, а навпаки – посилювати її.

Слідчі НАБУ роблять важливу справу, але не забувайте, що вони та їхні родини також мають права.

Уявіть лише, як зменшується їхня мотивація та довіра, коли колеги з інших правоохоронних органів, які також нібито захищають верховенство права, ставлять їх під загрозу, розголошуючи їхні імена.

Уявіть, що би відчували в аналогічній ситуації співробітники Служби безпеки, що працюють під прикриттям на сході країни. Адже в майбутньому подібна логіка може бути використана, щоб виправдати розголошення і їхніх імен.

Реформа СБУ також дуже потрібна. І це залежить від затвердження президентом Концепції реформування СБУ – основоположного документу, що матиме надважливе значення для сектору цивільної безпеки загалом та для СБУ зокрема. Ця концепція повинна бути затверджена негайно.

Насамкінець хотів би повернутись до однієї з "Чотирьох свобод" Рузвельта – свободи слова.

Жодна демократична країна не зможе процвітати, якщо громадяни не зможуть вільно висловлювати свою думку, не відчуваючи при цьому дискомфорту, погроз та страху.

Особливої ваги це право має для журналістів, для яких висловлення своєї думки є інструментом, який вони використовують, щоб робити свою роботу. Без надійних, динамічних та вільних ЗМІ слідкувати за діяльністю влади буде нікому.

Представники влади підзвітні громадянам, тож ЗМІ повинні мати змогу від імені громадян вільно ставити під сумнів рішення уряду, парламенту тощо. Саме тому журналісти повинні мати право здійснювати свою діяльність незалежно, без погроз та ризиків насильства.

Прогрес у зміцненні прав людини та верховенства права є ключовим для майбутнього України, і я вірю, що навіть незначний поступ в одній зі сфер може мати лавиновий ефект. Згодом ці невеличкі зміни накопичуються та приносять суттєві зміни для громадян.

Мені здається, що це й є та сама мета, яку ставили перед собою автори Загальної декларації прав людини.

Кястутіс Ланчінскас, голова Консультативної місії ЄС, спеціально для УП