Архівна реформа: як забезпечити доступ до інформації

В Україні, положення Закону про Національний архівний фонд та архівні установи закріплюють процедури надання інформації та в деяких моментах суперечать законодавству у сфері доступу до інформації і захисту персональних даних.

Про це говорили під час конференції «Доступ до архівів як частина права на інформацію», де українські та закордонні експерти презентували досвід європейських країн в архівній справі та проблеми українських архівів, зокрема надто формалізований і ускладнений процес доступу до інформації. Про це повідомляє сайт ЦЕДЕМ.

Експерти, серед іншого, звернули увагу учасників конференції на відсутність уваги з боку держави до архівної сфери, низьку оплату праці, відсутність системного оцифрування копій архівних документів, нестачу приміщень, високу вартість копіювання та радянську основу самої структури системи архівних установ, що у комплексі негативно впливає на забезпечення доступу до архівних документів та реалізацію права на інформацію загалом. До прикладу, вартість здійснення фотокопіювання власною технікою одного документу у Центральному державному історичному архіві України у Києві коштує 41,43 грн., натомість у Польщі це можна зробити безкоштовно.

З ухваленням у 2011 році Закону України «Про доступ до публічної інформації» та нової редакції Закону України «Про інформацію», в Україні була створена нова система, що дозволила будь-якій особі отримувати інформацію, що знаходиться у розпорядженні органів влади. У той же час архівне законодавство попри формальне право на доступ до документів національного архівного фонду, не забезпечує українцям безперешкодного доступу до архівів, особливо з урахуванням уже буденних електронних технологій, та по суті обмежує закладене у законі про доступ право на інформацію.

Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (2000) 13 чітко вказує на те, що доступ до публічних архівів є правом. В політичній системі, яка поважає демократичні цінності, це право повинно надаватися всім користувачам, а законодавство, що забезпечує таке право повинно бути скоординованими і приведеними в гармонію з законами, що стосуються споріднених сфер, в особливості з тими, які стосуються доступу до інформації, що перебуває у володінні державних органів влади і тими, які стосуються захисту даних. Аналогічної позиції притримується і Міжнародна рада архівів у своїх принципах.

В Україні наріжним каменем змін є реформування законодавства для гарантування вільного доступу до архівів громадянам. Удосконалення законодавства, що має використати принципи доступу до публічної інформації, а саме простий доступ, відсутність відповідальності архівіста за подальше використання архівної інформації, вилучення норм, які прямо не відповідають законодавству у сфері захисту персональних даних та авторських прав, узгодження з законом про доступ до публічної інформації, має стати першим і важливим кроком такої реформи.

Архівні установи не повинні заробляти на платному копіюванні виконуючи примітивну і принизливу функцію ксерокса, натомість якісне опрацювання, описування, упорядкування виявлення та збереження цінних історичних джерел, а також розвідки закордоном мають стати основною їхньою діяльністю. Разом з тим система центральних та регіональних архівів має бути єдиною, а призначення керівного складу відбуватися за фаховим принципом.

Спрощення доступу до архівів, оцифрування, ухвалення державних програм, взаємодія з міжнародними і неурядовими організаціями, зміни законодавчих підходів та пошук шляхів проведення архівної реформи в Україні — про це говорили учасники міжнародної конференції «Доступ до архівів як частина права на інформацію».

Захід проведений проектом Ради Європи «Зміцнення свободи медіа та створення системи Суспільного мовлення в Україні» в Україні та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ). 

«Доступ до правди»