Політичні кріпаки, або Особливості національного адмінресурсу

ДМИТРО НАТАЛУХА
Центр розробки рішень "Україна 2020"

Після подій  четверга, 9 листопада, коли коаліція фактично дереформувала державну службу в Україні, я з подивом почав помічати: публічну підтримку цьому акту партійної приватизації місцевих державних адміністрацій висловлюють не лише особи, які мають в тому зрозумілий комерційний чи політичний інтерес. Але й цілком притомні, на перший погляд, люди.

Залишається сподіватися, що ці особистості, чию думку до недавнього часу ще поважав, не були різним чином ангажовані чинною владою, а просто не розібралися в тому, що відбулося. Так от, пояснюю, не дякуйте. 

10 вересня 2015 року президент України підписав розпорядження про моє призначення на посаду тоді ще Комінтернівської районної державної адміністрації (РДА) в Одеській області. Мені було без п’яти днів 28 років, і моя майже дворічна авантюра в місцевому органі державної виконавчої влади тільки починалася.

Та на попередніх зустрічах у Києві на Банковій я отримав "наполегливу пораду" – до 25 жовтня виконавчу владу краще поставити на паузу і зосередитися на владі законодавчій. Точніше – на забезпеченні її "правильного" складу в районі та області.

25 жовтня 2015 року, через місяць після призначення, я мав обов’язок забезпечити законність чергових місцевих виборів в Україні, на яких обирали депутатів місцевих рад. Відповідно, обирали і склад ради району й області, у яких мені належало працювати.

Неформальні пропозиції балотуватися на обласному рівні від "партії влади" я отримав від "уповноважених осіб" ще в Києві, але відмовився. Чому?

По-перше, як юрист я справді вірю у принцип розподілу влади, а суміщення посади керівника РДА (виконавча влада) і депутата обласної ради (законодавча влада) створює очевидний конфлікт та упередженість: сам запропонував документ, сам проголосував за нього, сам виконуєш на місці. Усе, як у народній пісні – "сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю".

По-друге, на той момент уже було проголосовано новий закон про державну службу, і я з нетерпінням чекав його публікації. У ньому державним службовцям однозначно заборонено бути членом політичної партії і суміщати державну службу із статусом депутата місцевої ради.

А поки новий закон тоді ще не набрав чинності, я спирався на ЗУ "Про місцеві вибори". Він, до речі, досі вимагає від органів державної влади забезпечити рівність прав і можливостей участі у виборчому процесі своїм рівним та неупередженим ставленням до кандидатів і партій.

Спиратися хоч на щось було конче необхідно, бо дуже швидко я зрозумів, що Київ сприйняв мою відмову від участі у виборах лише в контексті особистої кандидатури. Про повне самоусунення від виборчого процесу із подальшим виконанням лише контрольно-наглядових функцій, як це передбачено законом, не хотіли навіть слухати.

Функції очікувались агітаційно-рекламні й адміністративно-примусові. Подавали це все, звичайно, під соусом "тобі ж самому з ними далі працювати, і в тебе є всі ресурси для цього". І ресурси справді були.

Адмінресурс завжди розуміють у широкому сенсі слова. Коли ж справа доходить до деталей, багато людей можуть вичавити з себе хіба що слово "бюджетники" і навіть не до кінця розуміти їхню частку в загальній явці виборців.

Якщо ж зануритися глибше, до самого фундаменту суспільно-адміністративної конструкції держави, як це довелося мені у 2015-му, то можливості і масштаб адмінресурсу стає неможливо переоцінити, як і спроможність його використання місцевими державними адміністраціями.

У структурі будь-якої РДА існує низка критичних структурних підрозділів, та в контексті політичного потенціалу зупинимось на п’яти з них.

Відділ освіти. Простими словами – він відповідає за садки, ясла, школи, гімназії та інші дошкількі й загальноосвітні навчальні заклади. Саме від керівника відділу освіти залежать директори таких закладів. Від яких, у свою чергу, залежать вчителі.

Від останніх, зрозуміло, залежить успішність дітей. І щоб викладачі ефективно взаємодіяли з батьками – створюються батьківські комітети. Можлива схема "м’якої агітації" зверху і вниз, аж до батьків кожної конкретної дитини, думаю, зрозуміла.

Також має бути зрозумілим, що від РДА в цілому може залежати й те, чи буде в конкретних освітніх закладах замінено вікна, відремонтовано фасад тощо. Відповідно, зайвим буде говорити про необхідність директорам вибудовувати стосунки з адміністрацією.

Відділи освіти займаються також і так званими позашкільними навчальними закладами. Це різні центри дитячої та юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи тощо. Ланцюжок "керівництво – фінансування – вихователі – вихованці – батьки" працює за тим же принципом.

Відділ культури. Це структура, яка керує клубами (будинки культури), школами мистецтв, бібліотеками, іншими закладами культури та музичними колективами. Однак ключове, що треба знати про відділ культури, – саме в його силах надати необхідну інфраструктуру для візиту кандидата в депутати і створити урочисту атмосферу: декорації, музика, вистави тощо.

Просто елементарно відкрити дім культури і забезпечити апаратурою – це функції співробітників відділу культури. Які її виконають або ні, залежно від вказівки голови РДА і його відносин з політичною партією кандидата.

Управління соціального захисту. Тут усе просто – цей структурний підрозділ взаємодіє з потенційними виборцями безпосередньо і щодня – субсидії, матеріальна допомога і таке інше.

Але в цього управління є й окрема "суперсила". Полягає вона в тому, що під час суб’єктивного розподілу матеріальної допомоги її може бути видано в навмисно завищених розмірах за фотодоказ того, що реципієнт проголосував за потрібну партію та кандидата.

Тоді він, окрім матеріальної допомоги, отримує умовну "надбавку": теж із державних грошей. Так, фактично – це підкуп виборців за бюджетні кошти у вигляді соціальної допомоги. Кругообіг бюджету в природі.

Служба у справах дітей. За функціоналом і "суперсилою" схожа з управлінням соцзахисту, але має власні "плюшки". Наприклад, оздоровлення та відпочинок дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей або дітей, один з батьків яких загинув, зник безвісти чи помер внаслідок різних обставин у зоні АТО.

Разом з матерями-героїнями і багатодітними сім’ями – поле для забезпечення електорату достатнє.

Управління агропромислового розвитку. Теж нічого складного – це взаємодія з фермерами, а фермери – це завжди роботодавці й поважні особи, які і сільраді допоможуть, і трактор позичать, і на свято гроші дадуть.

Впливовість + робочі місця = голоси. А якщо начальник відділу АПК ще й протягне через райраду відповідну програму розвитку, якою зможе фінансово зацікавити найбільш необхідних аграріїв – тоді точно вродить.

Якщо на території району є ще й військові частини – це окремий бонус. Збройні сили завжди недофінансовані і звертаються до адміністрацій регулярно з абсолютно різними господарськими питаннями. А де політику найбільше знадобиться військова дисципліна й виконання наказу, як не під час голосування?

Крім того, існує окрема практика закріплення конкретного співробітника адміністрації за конкретною територіальною одиницею (сільська або селищна рада) чи інфраструктурним об’єктом.

Такий співробітник, незалежно від його посади в адміністрації, по факту виконує роль політрука й агітатора. Він регулярно зустрічається з довіреними йому потенційними виборцями (як масово, так і в приватних візитах), дарує їм подарунки на свята й проводить роз’яснювальну роботу про те, завдяки кому їм дісталася така увага і кого треба підтримати на наступних виборах, щоб вона не вичерпалася.

І це – лише районний рівень. Не варто забувати, що є ще обласний, із власним інструментарієм. Відповідно, існує ще багато інших аспектів. Але вищезазначені – це ті, що лежать на поверхні і якими можуть і будуть користуватися всі без виключення голови місцевих держадміністрацій.

Уже незабаром їх призначатимуть без конкурсу, але, напевне, з партійним квитком у кишені. Адже запорукою їхньої подальшої роботи на посаді буде забезпечення перемоги на виборах кандидату і партії, які тотожні їхньому суб’єкту призначення.

А відповідно і призначати будуть тих, кого вважатимуть здатними це зробити. Благо, виведення керівників місцевих адміністрацій і їх заступників категорії "А" з держслужби взагалі тепер робить можливим такий підхід. Ніяких тобі конкурсів, загального стажу роботи, ступеня магістра і вільного володіння державною мовою.

Потенційні політичні кріпаки, політвласні особи.

Лишається сподіватися, що голос ще щось вирішуватиме не лише в соціальних мережах, де можна не хвилюватися за наслідки. У реальному ж світі від політвласних до політв’язнів шлях не такий уже й довгий.

Дмитро Наталуха, Центр розробки рішень "Україна 2020", спеціально для УП