Велика “громадянська” реформа. Як дотиснути порядок денний Євромайдану?

Орися Луцевич Експерт, менеджер Українського форуму Chatham House (Лондон)

Упродовж чотирьох років після Євромайдану Україна впровадила ряд революційних змін. Таких перетворень не зазнавала жодна колишня республіка на пострадянському просторі, за виключенням країн Балтії, які вже є членами ЄС.

Головними досягненням стали нові стандарти прозорості та підзвітності державного управління, нова антикорупційна інфраструктура, що забезпечує розслідування та протидію корупції, децентралізація та повна зміна відносин з Росією у сфері енергетики.

Неформальні коаліції реформаторів в уряді та парламенті, учасників громадських організацій (ГО) та західних експертів змогли зрушити Україну з мертвої точки реформ, які імітувалися майже 25 років. Новий звіт Chatham House “Боротьба за Україну” детально описує цей процес.

Проте головне завдання Євромайдану – ще попереду.

Майбутнє України в цілому залежить від подальшої трансформації відносин між громадянами, економікою та державою. Для такої трансформації Україна повинна викорінити “тіньові схеми” прийняття рішень у політиці та економіці та зробити політичну систему відкритою для конкуренції ідей, а не фінансово-політичних кланів. 

Вимоги “великої політичної реформи” щодо зміни виборчого законодавства абсолютно відповідають цій меті, проте недостатні для досягнення незворотного результату.

Безумовно, що чинна влада відповідальна за встановлення нових правил гри у політичній сфері. Утім, активісти та громадські організації теж повинні адаптовувати свою тактику для посилення впливу на політичну систему.

Дослідження Chatham House показує, що динамізм громадянського суспільства тримається на невеликій групі активістів та професійних неурядових організацій.

Більшість громадян відірвані від громадської діяльності. Лише 12% опитаних ГО вважають, що їх вплив пов’язаний з активною членською базою.

Більше того, лише чверть організацій вважають, що громадянське суспільство повинно підвищувати суспільну обізнаність про реформи та допомагати громадянам краще оцінити політичні рішення та їх наслідки.

За таких умов складаєтся враження, що ГО спрямовують усі зусилля на просування змін у кабінетах влади, замість того, щоб каталізувати розуміння та підтримку реформ у суспільстві. Вони діють радше від імені громадян, аніж разом з громадянами.

Тому для реалізації справжньої “великої політичної” реформи необхідна “велика громадянська реформа”. Така реформа передбачає три ключові зміни.

По-перше, покращення каналів комунікації між громадянами та громадськими організаціями, які б дозволяли консолідувати бачення громадян та в подальшому транслювати це бачення нагору до органів влади. Без цього політичний діалог буде фальшивим та не зможе виконувати головну функцію донесення оцінки (feedback) з боку суспільства до носіїв влади. Зважаючи на відносно високу суспільну довіру до громадського сектору, на ньому лежить відповідальність створити цивілізовані майданчики для обговорення змін у країні і дати можливість громадянам висловитися і бути почутими. В умовах інформаційного суспільства, завалювання інформацією менш ефективне для консолідації запиту на реформи, аніж пряме спілкування між громадянами для вироблення громадянської позиції. У іншому разі градус суспільної температури зростатиме, і ризики насильницького протесту стануть реальністю. Навіть сьогодні опитування Chatham Hosue показує, що 35% ГО вважає, що протести та мобілізація громадян для тиску на владу – найбільш ефективний спосіб досягнення змін в Україні.

По-друге, громадянське суспільство має працювати «знизу вгору», щоб громадяни також могли долучатися до змін у країні і ефективно здійснювати громадський контроль. Київські групи і західні донори повинні підтримати регіональних активістів ресурсами та знаннями. Західна допомога має бути максимально децентралізована. Адже впровадження реформ часто буксує на рівні місцевих громад. Саме ці активні громадяни в регіонах можуть стати основою для численнішого політичного класу реформаторів у майбутньому і сформувати реальну політичну альтернативу.

По-третє, малий та середній бізнес, зокрема IT-сфера, може бути потужним союзником громадського сектору у просуванні реформ. На сьогодні випадки спільної співпраці поодинокі. Досвід запуску системи Прозорро показує, що інновації для сфери державного управління можна запозичити у приватному секторі. Зважаючи на низький рівень довіри до державних інститутів та низьку якість державного управління, партнерство між ГО та бізнесом може запропонувати революційні рішення головних соціальних та економічних викликів, які стоять перед Україною. 

Перефразовуючи грецького державника Перикла, не кожен українець може виробляти та впроваджувати політичні рішення у Верховній Раді та Кабміні, проте кожен може дати оцінку цим політичним рішенням.  Така оцінка повинна корегувати політичний курс країни між виборами та покращувати якість врядування. Забезпечити таку можливість громадянам і є головною суттю  “великої громадянської реформи”.

Орися Луцевич. Новое Время 

Читайте також: Чиновники з КОДА роками красиво розказують, але не дають жодної копійки ГО