КИЇВ – ДЛЯ КИЯН, А НЕ ДЛЯ ЗАБУДОВНИКІВ!

Згідно з дослідженням британського журналу «The Economist», цього разу столиця України опинилася в десятці міст, найгірших для життя: 131-е зі 140. Після Києва – міста в Зімбабве, Пакистані, Папуа – Новій Гвінеї, Нігерії…

Дослідження проводилися за 30 показниками у 5 категоріях: стабільність, стан охорони здоров’я, культура і довкілля, освіта, інфраструктура. До прикладу, «інфраструктура» враховує стан доріг, якість послуг громадського транспорту, зв’язок із міжнародними транспортними мережами, енергоефективність будівель, забезпечення водою… Зі 100 можливих Київ отримав лише 47,8 бала. До речі, у дослідженні вказано, що протягом останніх п’яти років столиця демонструє найстрімкіше зниження позицій – 21,4%.

Словом, є всі підстави бити на сполох. А що ж київський міський голова? Як свідчать публікації, видає чергові «перли», відпочиває на елітних курортах, літає чартерами зі столичними забудовниками. Не перенапружується: журналісти порахували, що минулоріч мер брав відпустки аж 12 разів, на робочому місці був відсутній 103 з 252 робочих днів. Міських активістів обурює, що київський голова проігнорував 88% голосувань по документах, які розглядалися на сесіях, та увійшов до «трійки призерів» київських депутатів-прогульників.

Отже, Київ живе своїм життям, а пан Кличко – своїм. Тобто «мерствує» суто формально: на ділі містом керують бізнесмени-забудовники, яким столичний очільник не заважає вирішувати «свої питання».

ЯК НА ЗМІНУ ЗЕМЕЛЬНІЙ МАФІЇ ПРИЙШЛА БУДІВЕЛЬНА

Керуючи Києвом, Черновецький та його «молода команда» прославилися скандальним земельним дерибаном і масовим продажем землі. Трішки поповнювали бюджет, щоб «підгодовувати» пенсіонерів, а головним чином – «заробляли» до власної кишені.

Після Революції гідності перемогла команда Віталія Кличка — з обіцянками, що він скасує злочинні приватизації та поверне киянам землі, відібрані владою Черновецького.

Через три роки виявилося, що земля, роздерибанена Черновецьким, у власність громади не повернулася.

Більше того, дерибан узаконений, і забудовники з розмахом узялися до своєї роботи, тобто до хаотичної й непродуманої забудови.

Важко сказати, скільки за це отримала вже нова, «чесна», «майданна» влада. Та сьогодні столичні забудовники (вони ж — колишні «земельні бізнесмени») співпрацюють, дружать і відпочивають уже з новим мером і активно будують на землях, «незаконно виділених» за часів Черновецького.

У підсумку Київ став вельми комфортним для будівельного бізнесу, але геть непридатним для життя киян.

ЩО МОЖНА І ТРЕБА ЗМІНИТИ
Історичний Київ – киянам, а не «обраним»

Нині столиця дедалі менше цікавить туристів — як іноземців, так і самих українців. Туристична інфраструктура, довідкова база, вказівники, логістика – просто не витримують критики.

Мало не щодня чути про руйнування, зумисні підпали, приватизацію чи перебудову історичних споруд. Люди вже жартують: що за Гітлера не розбомбили, за Черновецького не продали, то за Кличка — спалили.

Нарешті, пересування в історичній частині Києва стало майже неможливим. Що далі?

Ми пропонуємо: НАЙПЕРШЕ — визначити РЕАЛЬНІ МЕЖІ історичного центру Києва та запровадити МОРАТОРІЙ на його забудову.

Чиновників — ближче до народу

Центральна частина Києва перенаселена різними державними службами та владними структурами. Людям, які мешкають, працюють чи гостюють у центрі столиці, немає як ні працювати, ні відпочивати, ні бодай дістатись у потрібному напрямку. Тож цілком доречно РОЗВАНТАЖИТИ Київ від чиновницької навали.

Пропонуємо: Київську обласну адміністрацію з усіма її підрозділами, Київську обласну раду, поліцію, управління фіскальної служби й таке інше – передислокувати до Білої Церкви як столиці Київщини. Тобто, почати справжню «децентралізацію». Та й Вища рада правосуддя чи Конституційний Суд також могли би спокійно розташуватися поза межами столиці.

Ще одна ідея (до речі, ми її пропонували кілька років тому, і кияни нас підтримали). Відомо, що до столичних дитсадків – багатотисячна черга. Водночас близько 100 будівель дитячих закладів передані в оренду далеко не «дитячим» структурам. Тож слід просто повернути у власність районних громад приміщення садочків, де нині отаборилися податківці, поліцейські тощо.

Якість і комфортність життя

У І півріччі 2016-го року на 300 тис. кв. м нового готового житла не знайшлося жодного «дитячого» місця. Будується житловий район, а поруч – лише приватні садочок чи школа. Тобто, якщо батьки не в змозі оплатити приватне навчання, їхні діти цілковито позбавлені конституційного права на безкоштовну освіту.

Мізерна кількість паркувальних місць у житлових районах, відсутність дитячих майданчиків, лікарень, поліклінік, зрештою, брак автошляхів, щільність яких у столиці на одиницю площі втричі нижча, ніж у розвинених європейських містах, — ось вам і «комфортне» життя!

Отже, Київ потребує КАРДИНАЛЬНОГО ПЕРЕГЛЯДУ правил і вимог до будівництва.

Ще одна велика проблема – затори, й її не вирішують, а, скоріше, поглиблюють зовсім непродумані транспортні розв’язки, що з’явились останнім часом. Пропонуємо застосувати досвід європейських мегаполісів – розбудувати сучасну зручну систему громадського транспорту. Та не з отими страхітливими маршрутками, а з сучасним авто- й електротранспортом, з відгородженими смугами проїзду, єдиною системою оплати, оптимальними маршрутами. До того ж, із велотранспортом, що його так полюбляє Кличко, і не на кілька доріжок біля КМДА (про людське око), а в усьому місті.

Інвестиції й робочі місця, а не хмарочоси й розважальні центри

Прикро, що Київ перестає бути столицею науки, інновацій, технологічних розробок. Найкращі «мізки» втікають за кордон. Навіть Національна академія наук, здається, доживає віку. Бо жодної сучасної концепції реформування, вливання «свіжої крові», інноваційних та креативних ідей, як і грошей, немає. Тим часом фінансування наукових програм, космічних технологій, інновацій з держбюджету зменшується в геометричній прогресії, натомість збільшуються видатки на ті статті, де можна швидко «заробити» — скажімо, на тендери.

Тому слід переглянути Державний бюджет у напрямі інвестування в науку, сучасні технології, а міській владі — дбати про реальні, офіційні робочі місця.

Столиця має бути безпечним містом

У Києві знову, як у «буремні 90-ті», стало небезпечно ходити вночі й лишати автомобіль чи житло без нагляду.

Минулого року Київ уперше став найкримінальнішим містом України. Злочинність зросла майже на 50%. Кожен третій злочин, скоєний у столиці, — з категорії тяжких та особливо тяжких. Водночас розкриття злочинів у Києві – найнижче в державі, усього 16% (за інформацією Генпрокуратури).

Це наслідок не лише непростої ситуації в Україні, а й відсутності нормальної, професійної діяльності правоохоронних органів. Вже всі зрозуміли, що нам не потрібна розпіарена «селфі-поліція», нам потрібна ефективна й дієва поліція, яка би забезпечувала насамперед порядок у місті і безпеку громадян. До речі, треба також перейти від розмов до створення і спеціальної муніципальної служби (чи варти), яка би охороняла пересічних киян, а не захищала забудовників та місцеву владу.

Кілька слів про екологію. Хоча на цю тему є про що говорити: неякісна питна вода, забруднене повітря, жахливий стан прибережно-захисних смуг водойм, водовідведення та каналізаційної мережі, м’яко кажучи, недбале поводження з відходами…

Для початку необхідно провести діагностику води з бюветів (що тече з кранів і чим дихаємо, й так відомо). Ремонт водоочисних споруд, сучасні очисні фільтри, встановлення спеціальних каталізаторів для двигунів автомобілів — це лише частина заходів. Житлові масиви мають плануватися так, щоб між ними був великий простір для зелених насаджень. Це річ вкрай необхідна, але, як показує життя, — не для київських забудовників, які прагнуть «наварити» з кожного сантиметра, знищуючи навіть уже існуючі сквери.

Нарешті, про сміття. Це аж ніяк не другорядна проблема. З 1 січня 2018 р. громадяни України будуть зобов’язані сортувати все сміття за видами, відповідно до вимог Закону України «Про відходи». Однак необхідних підзаконних актів – постанов щодо переліку та послідовності операцій зі сміттям – досі немає. У Києві працює лише один сміттєпереробний завод, чий отруйний сморід оповиває увесь лівий берег столиці. Працює цілодобово і безперервно, тобто, може вийти з ладу будь-коли. З усіма наслідками. І ніякої альтернативи йому немає, бо жоден проект нового сміттєпереробного заводу досі не те, що не реалізований, а навіть реально не підготовлений — ні за бюджетні кошти, ні за гроші інвесторів.

Отже, сподівання на «післямайданну» команду В.Кличка виявилися марними. Жадоба грошей знову перемогла київський патріотизм.

Доки столицею керуватимуть люди, які фактично мешкають за кордоном, а до Києва приїздять «заробляти» — марна річ сподіватися на позитивні зміни.

Тому гасло «Київ – для киян, а не для забудовників!» — актуальне як ніколи.

Микола ТОМЕНКО, доктор політичних наук
Іван ГЛАДУНЯК, заслужений юрист України
Михайло ПОЖИВАНОВ, доктор технічних наук
Олександр СМИК, громадський діяч
Євген СУСЛОВ, директор Агропромислової корпорації «Сквира»
Олександр ФЕДОРЕНКО, кандидат політичних наук

Рідна країна