Пригоди вугілля, або Як до Польщі потрапив крадений антрацит

Поляків спіймали на імпорті краденого українського антрациту з РФ. Поставками займається компанія, співробітників якої ніхто не бачив і не чув. Мельничук потирає руки, Тхужевський нічого не знає, а Насалик обурений.

В середу журналісти Dziennik Gazeta Prawna оприлюднили скандальне розслідування, згідно з яким росіяни ввозять до Польщі українське вугілля. Така заява не змогла лишитись непоміченою, і ЗМІ вкотре підняли гвалт. Міністрові енергетики Польщі нічого не лишалось, як зізнатися: антрацит таки імпортують. “Ввезли одинадцять тисяч тонн вугілля, або ж стільки, скільки за добу споживає один енергетичний блок,” – розвіяв сумніви Тхужевський.

Водночас, він пообіцяв “більше ніколи так не робити” і провести перевірку. Українського міністра енергетики, який якраз перебував з візитом в Польщі, начебто схема “зізнаюсь, винний”, влаштувала. На словах він, звісно, обурився тим, що західна сусідка фінансує тероризм, навіть зустрівся із журналістом, який оприлюднив розслідування. І не дивно, адже кожен аргумент на доказ торгівлі Росії краденим зараз на вагу золота.

Як діє контрабандна схема ватажків сепаратистів?

Антрацит з окупованого Донбасу окупанти нелегально вивозять до РФ. З Росії вугілля вже відкрито везуть до Польщі. От така проста схема приносить мільйони в кишені. І це тільки один з напрямків, яким подорожує вітчизняний антрацит. Україна скуповує вугілля в ЮАР, Америці та ледве не по всьому світові, поки чорне золото рікою тече з окупованих територій.

Голова Східної правозахисної групи Павло Лисянський, який колись був заступником директора двох шахт в Луганській області та бачив цю “кухню” на власні очі стверджує, що контрабандний антрацит продають не лише Польщі. Українським вугіллям розпалюють печі країн ЄС, Туреччини та окупованого Криму.

Денис Казанський, польський автор книги “Чорна лихоманка” про незаконний видобуток вугілля на Донбасі наголосив, що паливо продають навіть на підконтрольну територію України.  Це відбувалось офіційно до введення у березні урядом заборони торгівлю з окупованими територіями. Тепер змінилось  небагато – продають все одно, лише доставляють окільними шляхами. Платимо за своє ж – все геніальне дуже просто.  У супровідних документах вказують, що країна походження вугілля невідома. Тим не менше, рівень сірки в цьому вугіллі видає в ньому українське походження, а шапки на головах причетних займаються одна за одною.

Лише у Польщі антрацит купували щонайменше сім компаній. Значну частку вугілля перевозять через Білорусь, залізничним сполученням Брест-Малашевичі, трохи меншу –  через порти в Ростовській області.

Легальна контрабанда

Парадоксально, але для Польщі імпорт краденого вугілля є цілком легальним. Справа в тім, що постановою Ради ЄС 2014 року (Стаття 2) обмежили імпорт в ЄС товарів з Криму і Севастополя. На окупований Донбас заборона не поширюється. “Ці правила не охоплюють іншого територіального масштабу”, – йдеться у документі.

Офіційно Росія сприймає поставки антрациту як імпорт з Росії, а де вже його брала країна-агресор – не цікавить нікого. Натомість, Україна це вважає контрабандою, оскільки не контролює кордону з Росією, і, відповідно, експорт з ОРДЛО.

Від звинувачень у торгівлі краденим вугіллям у Росії на диво не відхрещуються. Заступник міністра економіки РФ Сергій Назаров вважає це ледве не благою справою. За його словами, експортуючи вугілля, Росія допомагає “владі ЛДНР” наповнити бюджети для забезпечення соціальних виплат населенню окупованих територій. “Вони вирішують всі свої проблеми з соціальною інфраструктурою, бюджетом і пенсіями”, – сказав Назаров.

То що ж за компанії займаються логістикою краденого палива?

Це російські компанії, створені спеціально під експорт антрациту. На основі даних РЖД і ФТС у Liga.net вирахували десять таких постачальників. Серед них – АТ РЖД “Логістика”, що належить російській залізниці. І якщо з компаніями агресора все зрозуміло, то вгрузлість польської компанії в багні ватажків “ДНР” викликає багато запитань.

У російському військово-морському судноплавному реєстрі є сертифікат, який дає компанії Doncoaltrade право на вивіз антрациту морем. Термін дії закінчується за півроку – в травні 2018. А 2013 року Міністерство фінансів Польщі звільнило компанію від акцизного збору як посередника у торгівлі сировиною.

Doncoaltrade зареєстрована у Польщі. Її головою та мажоритарним акціонером є Олександр Мельничук. Деякий час він був заступником міністра палива, енергетики та вугільної промисловості на окупованій Луганщині. Про це говорив сам “голова ЛНР” Плотницький ще 2015 року.

Хоча у Польщі ім’я Мельничука майже ніхто не чув, на східному кордоні його добре знають. Олександр та його брат Сергій, який зараз мешкає в Києві, контролюють компанії, які займаються реалізацією вугілля.

Ще одним акціонером Doncoaltrade був Роман Зюков, син колишнього заступника міністра енергетики та вугільної промисловості України. За словами асистента Зюкова-старшого, у чоловіка наразі з бізнесом немає нічого спільного. Ще три роки тому всі акції компанії перейшли Мельничуку.

З початку війни я до цієї фірми не маю ніякого відношення. Я поїхав з “ЛНР”, а він (Мельничук) залишився, став там якимось заступником міністра, взяв весь мій бізнес”, – стверджує Роман Зюков.

Юрій Зюков, батько Романа. Фото: Insider

Загадкова Doncoaltrade

Журналісти розслідують темні справи Мельничука вже з два роки, але досі жодне ЗМІ не вийшло на коментар представників компанії чи самого бізнесмена. Сайту Doncoaltrade в мережі немає. Мобільний Сергія Мельничука переадресовується на автовідповідач.

Соціальні мережі за пошуком “Олександр Мельничук” видають близько двадцяти сторінок, проте серед них немає профілю “того самого” вугільного контрабандиста. Проте у Facebook ми знайшли сторінку екс-співробітника Doncoaltrade. На листи від редакції “Українського інтересу” він так і не відповів.

Дізнатись щось про компанію намагались не тільки через Інтернет. У розслідування польського ЗМІ йдеться, що офіс Doncoaltrade на вулиці Барбара в Катовіце порожній, слухавку ніхто не знімає. Здавалося б, компанія просто зникла, однак поштова скринька повна листів. Менеджер офісної будівлі підтвердив, що за оренду сплачують регулярно. Раніше офіс активно експлуатували, однак тепер принаймні рік фізично тут ніхто не з’являється.

Що буде далі з цією сумнівною контрою – невідомо. Тхужевський, звичайно, обіцяв розслідування, проте у польській Агенції внутрішньої безпеки “Українському інтересу” не повідомили, чи заборонять діяльність компанії. І не дивно, адже купувати в Росії крадене вугілля значно дешевше, ніж за кордоном.

Скільки ж заробили окупанти на поставках у Польщу?

Уявити, скільки цінного палива втратила Україна через окупацію, дуже важко. Заступник міністра економіки РФ раніше повідомляв, що щомісяця з окупованих територій до Росії відправляють близько мільйона тонн вугілля. У залізничних накладних і митних деклараціях РЖД і Федеральної митної служби теж йдеться про мільйон тонн, проте не щомісячно, а щорічно. Про такі обсяги в РФ заявляють відкрито, а скільки пройшло поза документами ми, мабуть, ніколи не дізнаємось.

За тими ж російськими накладними, цього року до Польщі поставили 94 тисяч тонн краденого антрациту, а за весь час – 160. Виходить, що з часів окупації до Польщі пішла “кривава десятина” всього нелегального вивезеного вугілля.

Тхужевский офіційно підтвердив вивезення лише одинадцяти тисяч тонн. Те, що міністр економіки не дуже знається на питаннях імпорту в своїй країні – дуже сумнівно, а отже він намагається уникнути гучного скандалу.

За даними польських журналістів, Росія продає контрабандне паливо по 22 долари за тонну. На польському кордоні тонна вартує 140 доларів. Нічогенька акція. Виходить, Польща вже могла заплатити Росії 3,5 мільйони доларів, а Україна – втратити майже 22,5 мільйони.

Тим часом, поки в України прямо з-під носа вивозять вугілля, ми його купуємо у Південно-Африканської республіки. Антрациту вже імпортували до 300 тисяч тонн, а ще 700 закупимо у США. І за це паливо ми платитимемо у шість разів дорожче, ніж платить Польща за крадене вугілля. Наш безпосередній ворог укладає угоди зі стратегічним українським союзником та прямо перед носом України торгує її “чорним золотом”.

Де ще побуває українське вугілля, поки діє ця схема, та коли країни перестануть маратись російською контрабандою з окупованих територій? Залишається лише гадати.

Український інтерес”, Ганна Пєшкова