Корупція, некомпетентність і байдужість нашої медицини вбили мого батька

Я пишу цей текст на батьковому комп'ютері, за який він більше не сяде.

Корупція, некомпетентність і байдужість нашої медицини минулої суботи вбили мого батька.

У ніч проти суботи, 12 серпня, батьку стало зле. Він прийняв нітрогліцерин, мама вколола знеболююче і викликала "швидку".

За 8 хвилин вона приїхала. Медсестра зміряла тиск – 128 на 85, вколола анальгін з димедролом і морфін, татові стало трохи легше. Після цього було зроблено кардіограму.

У "швидкій" медсестра поставила крапельницю, щоб запобігти падінню тиску. Було після другої ночі.

Зважаючи на халатність і байдужість місцевих лікарів, мама, як завжди, сідала їхати з батьком, аби проконтролювати їх.

Але тато відмовив її, знаючи, що в матері нещодавно був гіпертонічний криз: "Ще ляжемо вдвох, як ти посидиш ніч на стільцях. Лишайся вдома, приїдеш зранку".

Того, що вона не поїхала з батьком, мама собі ніяк не може пробачити.

Медична сестра, яка супроводжувала пацієнта, одразу після виїзду зателефонувала в райлікарню і повідомила, що везе тяжкого коронарного хворого.

У районну лікарню с.м.т. Хорошів тата привезли за годину. На місці зустріла лише санітарка, яка покликала чергового лікаря. Той подивився кардіограму і залишив тяжкого пацієнта з медсестрою і санітаркою.

Побачивши таке ставлення, тато почав просити медсестру завезти його назад.

За її словами, він сказав: "Оля, забери мене додому, я краще лежатиму вдома, ніж на цій каталці".

Санітарка запропонувала медсестрі піднімати хворого в реанімацію, але та побоялася робити це без дозволу головного лікаря, яка з'явилася ще через 20 хвилин (на той момент персонал районної лікарні знав про те, що до них везуть тяжкого хворого, уже майже півтори години).

Однак, приїхавши, вона не розгортала супровідну картку і не наказала везти пацієнта в реанімацію. Натомість лікар Багінська почала розпитувати в батька, які він пив ліки.

На цьому медсестра, запитавши, чи потрібна ще, поїхала.

Що було далі, достеменно невідомо.

На світанку мама приготувала тату сніданок і першим автобусом приїхала в лікарню о-пів на дев'яту. Зайшовши в реанімацію, вона побачила, що там жодного хворого і триває ремонт.

На запитання: "Де мій чоловік?" – їй відповіли: "Помер о-пів на четверту ранку".

Зараз цю відповідь спростовують, посилаючись на шоковий стан мами.

Не важко здогадатися, що мама почала щодуху голосити... Зі словами "не кричіть, у нас тут тяжкі хворі" з'явилася головний лікар. Далі між мамою і головним лікарем Багінською відбувся такий діалог:

– ­Розкажіть, як помер мій чоловік? Яку допомогу ви надавали і чому не повідомили мені, що він помирає?

– По-моєму, обірвалася бляшка і перекрила артерію. Черговий лікар Музика робив усе, що міг. Коли побачив, що не може впоратися сам, викликав анестезіолога Мазко. На жаль, нічого не могли вдіяти… Пацієнт помер о 6:15 ранку. У телефонній книзі ми набирали контакт "Киця", думаючи, що то ви, але абонент був поза зоною досяжності. Решта контактів підписані так, що не можна визначити, рідня то чи ні.

– Якими були його останні слова? Може, він хотів мені щось передати?

– Він дуже мужньо тримався, тримав мене за руку і дивився в очі. Я була з ним до самого кінця (мені лікар Багінська розповіла вже іншу версію: коли тату пів на п'яту стало краще – вона поїхала додому). Не кричіть, виходьте звідси, тут реанімація.

Мама сіла на стілець у коридорі. Сусід, який ішов повз, упізнав її, дав заспокійливого і сказав, що тата на каталці вивезли кілька хвилин тому.

За півтори години приїхав мій брат, і вони з мамою запитали в кардіолога, де тіло.

Лікар Пенделяк сказала, що десь на першому поверсі – і подзвонила санітарці, яка прийшла через 20 хвилин із ключем і відчинила кімнату. Там, серед інвалідних візків, старих віників, відер, ганчірок та іншого мотлоху на каталці лежав мертвий наш батько...

Він був ще теплий, із усмішкою на обличчі. Була 10:30.

У висновку Пенделяк, якої, як стверджує Багінська, не було в лікарні, коли батько помирав, вказана причиною смерті:

а) гостра серцево-судинна недостатність;

б) повторний інфаркт міокарда задньої стінки лівого шлуночка.

Головний лікар Багінська запропонувала мамі, аби уникнути суперечностей, зробити розтин тіла.

Мама погодилася, але кардіолог Пенделяк, почувши це, сказала, що у вихідні розтин робити нікому через відсутність у районі патологоанатома. Пізніше з'ясувалося, що того дня в районній лікарні було два (!) судмедексперти.

Відтак, за її словами, у понеділок вони подадуть заявку, а розтин відбудеться щонайшвидше у вівторок.

Після цих слів мама зі слізьми вийшла, погодилася забрати тіло і підписала документ, що забирає труп на поховання без претензій до лікарів…

Ми свідомі того, що тато був хворий і навряд дожив би до старості, перенісши два інфаркти – один у 2004 році, другий у 2009-му.

Ба більше, тато, мабуть, помер би ще навесні, якби йому не надали кваліфіковану допомогу в міській лікарні Житомира.

Але, знаючи про 14 років халатного ставлення до батька в районній лікарні і здогадуючись про те, як йому "надавали допомогу" 12 серпня, я хочу публічно поставити медикам Хорошівського району кілька запитань, ґрунтованих на фактах.

1. Після першого інфаркту батька у 2004 році лікар Пенделяк дозволила йому ходити (що категорично протипоказано при такій хворобі!) і рекомендувала поїхати в санаторій на оздоровлення.

Натомість бригада житомирських лікарів, зробивши кардіограму, встановила діагноз "аневризма лівого шлуночка", призначила ефективне лікування і кілька тижнів строгого постільного режиму. Після цього було лікування в Житомирі і успішна операція в Інституті Амосова.

Чи зробила тоді висновки щодо своєї профпридатності кардіолог Пенделяк, і чи її кричуща некомпетентність мала хоч якусь реакцію з боку керівництва районної лікарні?

2. Як можна назвати лікаря, яка, бачачи пацієнта-сердечника, у грубій формі неодноразово дозволяла собі говорити, що він набрид їй за багато років і вже викликає алергію?

3. Чому навесні цього року, коли тритижневе лікування кардіолога Пенделяк не давало жодних результатів, вона відмовлялася давати направлення в обласну лікарню, мотивуючи це святом 8 березня і тим, що вона не хоче тривожити лікаря Сову?

4. Чому такий тяжкий пацієнт, перебуваючи на стаціонарі, неодноразово сам собі робив укол, побоюючись криків медсестер? Навіщо такий стаціонар?

5. Чи можна відмовляти хворому у транспортуванні до обласної лікарні зі словами: "Хіба можна вас у такому одязі везти в Житомир? Привезіть нормальний одяг"? (400 гривень у кишеню – і одяг вже не був важливий).

6. "Я в Житомир направлю лише за наявності 100 тисяч гривень на коронографію. Бо мені лікар Кушнір телефоном сказав, що якщо в них в кишені 2 гривні, я їм таблеток тут давати не збираюся і відправлю назад", – це слова кардіолога Пенделяк чи здирника?

7. Що означає в направленні "домовленість з Наддніпрянець Р. П."? У медицині є таке визначення, чи в такий спосіб документально фіксується отримувач відкату?

8. Може, це і страшний збіг обставин, але чи не здається дивним, що батько помер саме того разу, коли вперше біля нього не було мами, яка завжди пришвидшувала неквапливих лікарів?

9. І зрештою, чи можна було моїй убитій горем матері, замість паперу про відсутність претензій до лікарів, дати спочатку заспокійливе? Чи можна хоча б трохи поважати почуття родичів і не залишати тіло померлого серед мотлоху? Чи можна спробувати більше, ніж один раз, зв'язатися з родиною, аби повідомити про смерть батька, якщо в телефоні є контакти "мама", "кума", "сваха"?

Злочинець уже той, хто каже, що "реформа убиває українську медицину", – тоді як сама українська медицина убиває українських громадян.

Андрій Климчукспеціально для УП.Життя