Боротьба з корупцією: 9 падінь на шляху до перемоги

Якщо істина знаходиться посередині, то в оцінці нашого сьогодення варто мікшувати тексти оптиміста («владофіла») та песиміста («зрадофіла»). З одного боку, в України є абсолютно чудові перемоги. З іншого боку, болюче минуле, згубні для країни практики йдуть зі скрипом, намагаються затриматися. Ми ніколи не вважали корупцію головною загрозою державності, вважаючи, що головною загрозою на сьогодні є Росія. Але корупція, як і раніше, у списку загроз і перешкод для нашого ринкового та демократичного транзиту.

І хоча дорожня карта боротьби з корупцією гранично зрозуміла, і відкритих противників її в Україні не знайдеш, на шляху до світлого безкорупційного майбутнього раптом виникає безліч перешкод. Великих і малих, і їх так багато, що думку про випадкові збіги відкидаєш відразу.

Отже, по порядку.

1.Доля Вищого антикорупційного суду. Саме його існування виявилося під загрозою. Такі суди є у багатьох країнах, де корупція стала проблемою і суспільство повстало на боротьбу з нею. Про необхідність такого суду кажуть Артем Ситник і Назар Холодницький, багато наших зарубіжних партнерів.

Вищий антикорупційний мав би розглядати справи, що підслідні НАБУ. Зборами суддів ВАКС створюються палата слідчих суддів, апеляційна палата та інші судові палати. Але законопроект, що передбачає для підслідних НАБУ окрему судову інстанцію, намагаються «підправити».

Внесено і альтернативний законопроект, що передбачає антикорупційну спеціалізацію у звичайних судах, з антикорупційною палатою Верховного суду як касаційної інстанції. Чи зможе загальний суд, укомплектований в основному суддями старої закалки, вести антикорупційні справи проти вищих посадових осіб держави? Відповідь на це питання очевидна.

Прихильники створення окремої палати ВСУ замість Антикорупційного суду можуть посилатися на думку Жана-Клода Юнкера, що ЄС хоч і вимагали від України створення антикорупційного суду, але як проміжний варіант вирішення проблеми згодні на створення палати: головне - не інструменти, а переконання в тому, що в українському суспільстві є бажання боротьби з корупцією. Прихильники Антикорупційного суду в НАБУ заявили, що створення антикорупційних палат не тільки не вирішить проблему відсутності вироків по топ-корупціонерам, але й поглибить її.

На даний момент питання зависло.

2. Зволікання з початком роботи Державного бюро розслідувань. Якщо корупціонерами у вищих ешелонах покликані займатися НАБУ і САП, то хабарники і злодії подрібніше - клопіт ДБР. Воно має забрати функції слідства у прокуратури.

Згідно з «антикорупційною дорожньою картою» ДБР повинно було б розпочати роботу не пізніше 20 листопада 2017 р. Але все занадто затяглося. Закон «Про Державне бюро розслідувань» був прийнятий у листопаді 2015 р. (через два роки після того, як був внесений законопроект), і набув чинності у січні 2016 р. Між ухваленням та підписанням закону минуло 64 дні. Причини називають різні.

З найбільш часто згадуваних останнім часом: профільні міністерства, мовляв, не надали необхідних документів для перевірки майбутніх детективів на поліграфі. Щоб якось підштовхнути «борців з корупцією», західні донори виявили бажання подарувати поліграф, але тільки разом з методиками та фахівцями-поліграфологами. Їхні вітчизняні колеги з Асоціації поліграфологів України підметушилися і зробили такий подарунок першими, але з умовою - проводити тестування на поліграфі мають українські фахівці. Мовляв, зарубіжних колег більше буде цікавити «чи вкрала людина піввідра черешень», а наших - чи є у корупціонера зв'язок з зарубіжної розвідкою.

Є надія, що питання зрушиться з мертвої точки і до осені відбір детективів розпочнеться.

3. Війна навколо кандидатур аудиторів НАБУ. Чвари між коаліцією і так званою групою «антикорупціонерів» в парламенті і за його межами призвели до патової ситуації у призначенні аудиторів НАБУ.

Закон про НАБУ передбачає перевірку цього органу, здійснювати яку повинна трійка фахівців високого рівня, призначених за квотою відповідно - парламенту, президента та Кабміну. З одного боку - це інструмент допомагає визначити виправданість витрат, виділених з бюджету на роботу антикорупційного органу. З іншого - це єдиний важіль для влади вплинути на НАБУ, адже за підсумками аудиту директор Антикорупційного бюро може бути відсторонений від роботи. Якщо вдасться призначити всю трійку з представників одного «політичного пулу», питання керованості НАБУ буде вирішено.

Аудитора від Кабміну призначено, ним став Михайло Буроменський. Президент свою кандидатуру на аудиторів поки не подав - чекає, чим закінчиться дискусія у Верховній Раді. А у парламенті - коса найшла на камінь. Перший раунд підбору кандидатів вивів у лідери Роберта Сторча, «рекомендованого» посольством США, та англійця Найджела Брауна, якого висунула коаліція. Позиція парламентської більшості: НАБУ, мовляв, контролюється американцями і не можна, щоб аудит проводили люди, контрольовані також з-за кордону. «Антикорупціонери» у свою чергу запідозрили висуванця коаліції в заангажованості владою.

Голосування в комітеті, який очолює Єгор Соболєв, ні до чого не призвело. Коаліціанти, щоб вирішити питання в позитивному для себе ключі, ввели в комітет ще кількох своїх депутатів, забезпечивши більшість при голосуванні.

У другому раунді відбору аудиторів за підсумками рейтингового голосування на розгляд Верховної Ради було винесено чотири кандидатури: професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка Олександра Яновська, яка також пройшла у фінал конкурсу в новий Верховний суд України. Далі йдуть відразу три кандидати, які набрали по 9 голосів, - адвокат, представник Академії адвокатури Сергій Гончаренко, американський адвокат Марта Борщ і іспанський прокурор Карлос Кастресана. За підсумками голосування ніхто з них не набрав більшості голосів. Восени треба чекати продовження протистояння.

4. НАБУ і прослуховування. Антикорупційне бюро так і не отримало права на прослуховування. Документ, який складався по суті з чотирьох слів: поправка до КПК, що дозволяє Бюро самостійно, без участі СБУ здійснювати негласні слідчі дії, більше року лежить у парламенті.

Хоча у меморандумі МВФ прямо зазначено, що НАБУ має отримати право самостійно знімати інформацію з каналів зв'язку, перехоплювати повідомлення, мати доступ до комп'ютерних систем і проводити слідчі дії під прикриттям. Цю умову МВФ висуває вже не вперше. Згідно з меморандумом, це потрібно було зробити ще наприкінці листопада 2016 року. Потім був названий новий термін - кінець травня 2017 року. Як бачимо, результатів немає. Депутати українського парламенту неймовірно налякані тим, що їхні бізнес-переговори про справи, не завжди законні, можуть бути почуті державним відомством.

5. Електронне декларування «антикорупціонерів». Після торішньої скандальної епопеї з публікацією е-декларацій вищих чиновників стало зрозуміло: громадянам-антикорупціонерам, які надто вже пильно почали вивчати ці декларації, потрібно готуватися до повторного удару. І він одразу ж настав. У проект поправок до закону про електронні декларації була внесена стаття про обов'язкове декларування доходів і витрат громадських активістів з НДО «антикорупційної спрямованості», а також головних редакторів ЗМІ. У своєму "Фейсбуці" Соболєв розповів, що цю поправку парламенту рекомендували прийняти Іван Мельничук, Олег Барна, Тетяна Ричкова, Ігор Артюшенко, Андрій Немирівський, Юрій Буглак (делеговані в комітет Блоком Петра Порошенка), Костянтин Матейченко, Юрій Савчук ("Народний фронт), Ігор Попов (Радикальна партія), Сергій Дунаєв (Опозиційний блок) і Михайло Ланьо (група "Відродження").

Після тривалих узгоджень в коаліції і протестів з боку журналістів пункт про декларації керівників ЗМІ з законопроекту був прибраний. А сам закон проголосовали і він набув чинності. Боротьба, однак, на цьому не закінчилася - громадянське суспільство і представники європейських структур виступили з критикою прийнятих поправок. Президент змушений був з цією критикою погодитися і 8 липня подав у ВР свій законопроект про скасування антидемократичної статті та заміну її відповідними положеннями в Податковому кодексі, за якими декларації повинні подавати усі громадські організації, незалежно від спеціалізації.

А поки поправки президента Верховною Радою не прийняті, Національне агентство по запобіганню корупції (НАЗК) опублікувало своє трактування чинного закону, згідно з яким декларації повинні подавати і технічні працівники антикорупційних недержавних організацій, і, у низці випадків, журналісти, які пишуть про боротьбу з корупцією.

6. Скандали в Національному агентстві по запобіганню корупції. Про НАЗК - розмова особлива. Агентство не перестають стрясати чвари і скандали. З п'яти його членів, призначених спеціальною комісією, залишилося працювати лише троє. Віктор Чумак махнув на нього рукою відразу. Руслан Рябошапка на знак протесту подав у відставку в червні цього року.

Того ж вимагали і від голови НАЗК Наталії Корчак, причому майже відкритим текстом вустами глави уряду. Але вона звільняти місце не хоче. У кулуарах парламенту вже ходить нова версія закону про НАЗК, що дає можливість перезавантажити антикорупційний орган. А нещодавно Національна поліція виявила корупційні діяння у заступника голови НАЗК Руслана Радецького та оштрафувала його на 6,8 тисячі гривень.

Часом створюється враження, що або сама НАЗК робить все, щоб себе скомпрометувати, або хтось цим успішно диригує з-за лаштунків.

З НАЗК пов'язаний і найбільш грандіозний скандал в антикорупційній сфері останнім часом. Мова йде про трьохмільйонний грант міжнародної допомоги на створення порталу е-декларування, який був витрачений непрозоро, а сам портал був зроблений погано, що спричинило складності у заповненні е-декларацій. Воно проходило неймовірно важко, ресурс «лягав». Роздратування суспільства на цьому тлі викликала звістка про те, що співробітники НАЗК виписували собі премії по 200 тисяч гривень.

7. Провал закону про спецконфіскацію. Операція «спецконфіскація» запам'ятається, як досягнення нової влади, але пристрасті, які передували їй, стануть серйозним розчаруванням у політиках нової хвилі. Гроші були заарештовані рішенням суду у громадянина Кашкіна по справі Курченка. Але перед цим автори ідеї спецконфіскації витримали колосальний тиск парламенту, який з дивних надуманих причин відмовлявся приймати закон, що дозволяє вилучити гроші Януковича.

8.Порука політиків за звинувачених у корупції. Справжнім ноу-хау нашого політико-правового життя стало підписання колективного листа від імені цілої парламентської фракції до суду з проханням відпустити на поруки Миколу Мартиненка, звинуваченого у здирництві. Участь у цьому чинних міністрів та звинувачення правоохоронних органів у політичному переслідуванні стали відкриттям для пересічних українців, і, боїмося, зміцнили їх у своїй переконаності, що «усі у цій владі пов'язані».

9. Відмова позбавляти депутатів недоторканності. Глибоке розчарування у суспільства викликало палке небажання депутатів позбавляти імунітету своїх колег, запідозрених у корупції, неправдиве декларування доходів.

Негативне голосування по Дейдею та Лозовому, половинчасте рішення по Полякову підбадьорило реальних і потенційних клієнтів НАБУ. І ось вже депутат Поляков вимагає порушити справу Ситника - за перевищення тим своїх повноважень і через те, що відмовляється одягати електронний браслет - він, мовляв, заважає йому виконувати свої депутатські обов'язки.

А постійні клятвені обіцянки депутатів скасувати недоторканність перемістилися вже з області політики в сферу анекдотів.

Післямова. Все це з одного боку сумно, а з іншого - вселяє віру в те, що боротьба з корупцією у нас таки реально триває. Інакше не було б цього відчайдушного опору, не було б спроб зганьбити антикорупційні органи та приструнити антикорупціонерів-громадських діячів.

Друзі, ми рухаємося, хоч і не так швидко, як передбачалося, але все ж таки вперед. І, якщо озирнутися назад, важко не помітити звершень. За постреволюційний період прийнято реєстр електронного декларування держслужбовців, і суспільство як на долоні побачило статки чиновників і їх рідних. В останньому скликанні парламент все ж чотири рази знімав депутатську недоторканність з народних депутатів, причому тричі - за корупційну діяльність. Влада зуміла рішенням суду повернути півтора мільярди корупційних доларів Януковича. І заманливі пропозиції фігурантів справи, спроби спільників Януковича розвалити справу не дали результату.

Треба обов'язково бачити проблеми, але не забувати про мету. Бо не бачачи проблем, ти ризикуєш розбити лоба. А от не бачачи мети, ти ризикуєш не зрушити з місця.

Євгеній Якунов, Лана Самохвалова, "Укрінформ"