Місто – без приміщення, пішоходи без тротуару. Як в Ужгороді здали в оренду метри ліквідованого КП

Площі тротуару для пішоходів поменшало. Фото автора

Закритий від пішоходів шмат тротуару, будмайданчик без інформації - хто і що робить,  громада без маленького,  та все ж  приміщення у самісінькому центрі Ужгорода. Такі реалії щодо муніципальної нерухомості в обласному центрі. Мова йде про приміщення на площі Корятовича, 33. Ще донедавна тут працювало комунальне підприємство “Служба пасажирських перевезень”. Сьогодні ж бачимо паркан. Здача в оренду муніципальної нерухомості без відкритого обговорення та без широкого інформування про сам конкурс може свідчити про корупційні ризики цієї справи.

Ще весною у місті Ужгород біля будівлі, де принаймні останні 5 років діяло комунальне підприємство “Служба пасажирських перевезень”, несподівано виник будівельний паркан. Огорожа захопила й просторий шмат тротуару, тож, сьогодні для пішоходів серед вулиці є певний “тупик”, і людям доводиться буквально втискатися в імпровізований коридор поряд з огорожею.

Немає паспорту об`єкта - інфо прихована

На будівельному паркані, як зафіксував автор на початку квітня, нема стенду (паспорту) із інформацією про будівельні роботи. І у цьому можуть вбачатися ознаки порушення порядку виконання підготовчих та будівельних робіт. Адже, згідно із пунктом 12 правил, на будівельному майданчику повинні розмістити стенд в доступному для огляду місці й з вичерпною інформацією про саме будівництво чи реконструкцію.

Обійшов огорожу з усіх боків - паспорту будівельних робіт нема. Фото автора

Оскільки такого стенду нема, ми надіслали до міської ради запит - саме при виконкомі віднедавна створено відділ державного архітектурно-будівельного контролю. Втім, як виявилося, і у міській раді про роботи на об`єкті нічого ніхто не знає.

Принаймні, як йдеться у листі за підписом міського голови Богдана Андріїва, документи щодо об`єкту на Корятовича, 33 не були передані Управлінням ДАБІ у Закарпатській області.

Нерухомість - в оренді для ФОП

Та найцікавіше у цій всій історії, звісно ж, чи належить нерухомість, у якій діяло комунальне підприємство, громаді? Мова йде, нагадаємо, про майже 31 квадратний метр - невелика площа, та все ж - у самому центрі міста.

Так виглядала будівля, коли там працювало КП. Фото з архіву автора

І тут варто наголосити: публічних обговорень щодо використання цього приміщення або відкритих конкурсів щодо його продажу автором не зафіксовано.

До слова, на офіційному сайті міськради в окремому розділі про користувачів муніципальної нерухомості також нема інформації про користувача 31 метра нерухомості у центрі. Правда, у переліку таки згадується адреса Корятовича, 33 як нерухомість, що вже давно здана в оренду для офісу адвоката.

Втім, як ми встановили, проаналізувавши  план будівлі, це інша частина, а не та, де діяло КП “Служба пасажирських перевезень”. Комунальники працювали саме у двох кімнатах на 30,9 метрів квадратних - про це згадано у договорі оренди від 2003 року.

Тож, аби дізнатися конкретні відомості щодо 31 квадрата на Корятовича, довелося знову звернутися до міськради із запитом на інформацію.

Як повідомили в Ужгородській міській раді, приміщення здано в оренду фізичній особі-підприємцеві Ганні Філіповій – для роботи магазину непродовольчих товарів. Як ідеться у договорі оренди, який нам надали у відповіді на запит, нерухомість здана на майже 3 роки за 2 082 гривні на місяць.

Тобто, бюджет Ужгорода  отримує саме 2 тисячі з лишком доходу за здачу нежитлових кімнат у центрі. На комерційному ринку нерухомості за таку ціну в Ужгороді можна зняти хіба що маленьку квартиру до 25 квадратів у спальному районі.

Чи публічний конкурс на комунальні активи?

Інше і, напевне, найважливіше питання, наскільки публічно проходив сам конкурс передачі цього приміщення в оренду?

На офіційному сайті Ужгородської міської ради й досі нема окремого розділу із актуальною інформацією - яка нерухомість громади здається, продається чи просто надається. Тобто, у потенційних користувачів комунального майна просто немає можливості стежити за актуальними пропозиціями.

Натомість, у Департаменті міського господарства - це окрема юридична особа, що займається питаннями муніципальних активів Ужгорода, - практикують лише один раз публікувати оголошення про оренду (чи продаж) нерухомості у друкованих ЗМІ, часто - у різних. Наприклад, у 2016 році оголошення розміщувалися у муніципальній газеті “Ужгород” та “Закарпатські оголошення”.

Щодо об`єкту на Корятовича, 33, як з`ясував автор, інформація у 2015 році була подана в одній із приватних газет Ужгорода. Саме один раз і лише в одному ЗМІ.

І де тут гарантія, що бажаючі заплатити за оренду значно більше, ніж задекларовані стартові 2 082 гривень у місяць, дійсно побачили це оголошення?

Відтак, як бачимо, формально закон не порушений - адже оголошення розміщено у ЗМІ. Втім, насправді говорити про відсутність корупційних ризиків у справі не доводиться - адже не кожному надається потенційна можливість ознайомитися із правилами конкурсу. Хоча б по тій причині, що потенційний користувач, цілком можливо,  не читає ні комерційної газети, ні будь-якої в принципі.

До слова, про ефективність оголошення може свідчити і… факт аж одного учасника конкурсу - уже згадана ФОП Ганна Філіпова. І ціна за оренду ні на копійку не вища від стартової.

Попри те, що на конкурс надійшла лише одна пропозиція, конкурсна комісія із трьох осіб - усі працівники департаменту міськгосподарства, - прийняли рішення здати в оренду. Як наголосила тоді, на засіданні, начальник управління майном міста Тетяна Полтавцева, у разі надходження лише однієї пропозиції, яка відповідає умовам конкурсу, договір оренди укладається.

Ще один цікавий факт - рішення про ліквідацію комунального підприємства “Служба пасажирських перевезень” депутати Ужгородської міської ради прийняли 31 травня 2016 року. А оголошення про здачу приміщення, де працювало КП - з`явилося у серпні 2015 року.

Чи могли ціле КП ліквідувати лише заради будівлі? Малоймовірно, втім, не виключено.

До слова, конкурс на оренду муніципального приміщення запущений за каденції попереднього голови міста Віктора Погорелова, а теперішній голова - Богдан Андріїв - на той час уже працював секретарем ради. І попри те, що у 2015 році активна громадськість буквально не дозволяла депутатам приватизовувати майно і навіть зафіксувала цю вимогу у резолюції на громадських слуханнях, у Департаменті міського господарства, однак, знайшли вихід як відчужити приміщення від громади, нехай навіть і на правах оренди. І це - за кілька місяців до виборів та обрання нових депутатів.

Де-юре - оренда, де-факто - власність

Хоча приміщення й перебуває в оренді, однак до приватизації без конкурсу - один крок. Це стосується будь-якої муніципальної будівлі, яка знаходиться у користуванні орендаря - доброчесного і не зовсім.

Адже, згідно з тонкощами українського законодавства, саме орендар має першочергове право викупу муніципальної нерухомості. І в Ужгороді цією схемою активно користуються: спочатку нібито оренда, далі нібито покращення об’єкта, а далі уже і приватизація не через публічний аукціон, а “шляхом викупу”.

І головне питання тут не в тому, що приміщення здається для підприємця чи фірми, а у тому, що такі питання не обговорюються не лише з громадою, а навіть із депутатами -  легітимними представниками виборців.

Другий момент - наразі нема єдиного джерела інформації, що і де міська влада збирається продати чи здати в оренду.

Згідно з Положенням, яке діє ще з минулої каденції міськради, в Ужгороді у Департаменті міського господарства на власний розсуд можуть вирішувати, що і кому та на яких умовах здавати в оренду. І у цьому вже є певні корупційні ризики - адже міське майно, виходить, у розпорядженні тих, кому вирішення цих питань  навіть не делегував виборець.

На Департамент міськгосподарства може вплинути хіба що міський голова - як голова виконкому. А втім, депутати не вирішують, чи можна і яку нерухомість городян здавати в оренду. Натомість, коли приміщення уже в оренді, депутатам уже пропонують лише вирішувати, чи дозволити викупити майно. І тут уже нові корупційні ризики, які можуть спонукати певних обранців тиснути кнопки “за” чи “проти”.

Ярослав Гулан, для “Ні корупції!”