Архітектурний фарс

Київська влада «дослухалася до громади» і вирішила змінити вигляд Театру на Подолі. А численні забудови біля Софії Київської — ігноруються...

Минулого тижня відбулося перше засідання робочої групи з пошуку шляхів врегулювання ситуації навколо реконструкції будівлі Київського академічного драматичного театру на Подолі, що на Андріївському узвозі. Як нагадують на сайті Київської міської держадміністрації, цю робочу групу при департаменті містобудування та архітектури КМДА  створили у березні 2017 року.

Фасад театру презентували наприкінці листопада 2016-го. Вже за місяць петиція на сайті Київради про його знесення і повернення Андріївському узвозу історичного вигляду набрала 10 тисяч підписів, що означає: міська влада мусить її розглянути. До того ж, Київська організація Національної спілки архітекторів України на початку року заявила, що при побудові театру допустили чимало порушень, причому деякі ще на етапі проектування.

За висновком представників організації, треба було «негайно зупинити будівництво театру і заборонити його введення в експлуатацію, призначити експертну комісію для визначення можливості розміщення театральної споруди на території пам’ятки містобудування,.. провести бліц-конкурс для коригування існуючої споруди відповідно до рішення експертної комісії та оновленого завдання на проектування».

Наприкінці минулого року, коли фасад театру представили загалу, «День» публікував весь спектр думок щодо нової будівлі. Наприклад, урбаніст і архітектор Віктор Зотов у коментарі «Дню» (матеріал «Дві помилки...», №219 за 1 грудня) зазначив: «Це — перший приклад нового будівництва в історичній частині столиці — після голландського та німецького посольств, які справедливо моїми іноземними колегами вважаються єдиними прикладами якісної архітектури в Києві за останні десятиліття. Весь цивілізований світ розуміє, що в архітектурі неприпустимий фейк — підроблення під старе. Тільки наше посттоталітарне хворе суспільство це робить». Але були й інші думки — як тільки не називали деякі кияни театр після реконструкції — від будинку-монстра до крематорію.

Вочевидь, образливі епітети зробили свою справу, ще й у комплексі з протестами місцевої громади. Місто визнало, що будівлі сучасного стилю з елементами імітації під старовину не місце на Андріївському узвозі. Оскільки вулиця належить до території історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», нові об’єкти мають гармонійно вписуватися в існуючий культурний ландшафт. Між іншим, автор «Дня» Дмитро Десятерик  у своїй колонці (матеріал «Наша пісня гарна й нова», №64 за 12 квітня) зауважив, що якби міська влада керувалася виключно позицією громади, Париж залишився б без Ейфелевої вежі.

Та Київ має писати власну історію, зі своїми помилками та перемогами. Справа не в архітекторі Олегові Дроздові, котрий став автором проекту реконструкції театру, а в умінні місцевої влади вчасно дослухатися до своєї громади. Загалом те, що цього разу столичні керманичі вирішили прислухатися до позиції частини громадськості (вочевидь, тої, що кричала гучніше) є швидше винятком із правила, ніж загальною тенденцією. Чи це не гра в піддавки із суспільством, щоб приспати пильність щодо інших містобудівних конфліктів? Адже чомусь протести громади через забудову буферної зони Софії Київської і Києво-Печерської лаври лишаються практично непочутими.

Що тепер робити з театром, має вирішити спеціальна робоча група при Київській міській державній адміністрації, до складу якої увійдуть, зокрема, архітектори та столичні активісти. Якби пішли цим шляхом спочатку, певно, не довелося б тепер виконувати роботу над помилками.

Керівник апарату КМДА Володимир Бондаренко обіцяє за два місяці показати перші результати діяльності робочої групи, яка запрацювала 7 квітня. Також гарантує безпрецедентну відкритість: засідання групи транслюватимуть он-лайн, а кожен охочий зможе надіслати коментарі до обговорюваної теми.

ЕКСПЕРТИЗА НАВИВОРІТ

Вирішувати долю театру будуть члени Національної спілки архітекторів України, активісти громадської організації «Громада Андріївського узвозу», представники Ліги екскурсоводів Києва та чиновники. «На двадцять членів комісії жодного експерта! Всього два сертифіковані архітектори і два функціонери з охорони пам’яток. Натомість знову фахівців замінили чиновники, депутати, громадські і культурні діячі, артист, театрал, галерист, культуролог-урбаніст, турист, екскурсовод, дизайнер архітектури, спеціаліст з благоустрою, порушник законодавства і спонсор порушника законодавства! Пригадуєте «А судьи кто?». Я висловлюю недовіру такому складу комісії», — озвучив свою позицію у Facebook архітектор Ігор Писарець, котрий свого часу подавався на посаду головного архітектора Києва.

Олег ДРОЗДОВ, архітектор: Моїм замовником у даному разі виступив Театр на Подолі. Що ж до авторського права, то воно поділяється на матеріальне і нематеріальне. Перше передається замовнику, друге — належить нашому бюро. З цього випливає, що зовнішній вигляд будівлі не може бути змінений без згоди нашого бюро. Однак ця норма вступає в силу тільки після формальної фіналізації, тобто остаточної передачі об’єкта від нас до замовника. Але для цього мають завершитися громадські слухання, які, власне, все ще тривають. Фактично ж, за винятком деяких дрібниць, будівля готова.

Склад робочої групи справді важливий, її завдання — знайти компромісне рішення для театру, котрий має право готувати вистави та радувати ними глядачів у новому приміщенні, на яке чекали понад 20 років. Ще важливо, щоб члени робочої групи не заговорили цю тему. Володимир Бондаренко переконує, що міська влада вирішуватиме проблему виважено, з’ясує, чи були законні підстави реалізовувати саме такий проект та саме в цьому місці, для чого проаналізує усю видану містобудівну документацію. Чому цього не зробили раніше, перш ніж залучати меценатські гроші на реконструкцію?

«ПЕРЕВДЯГТИ» ТЕАТР

У Національній спілці архітекторів України погодилися підготувати для мерії містобудівний аналіз, що ж насправді можна було б збудувати на конфліктному місці.  Член робочої групи та віце-президент київської організації Національної спілки архітекторів України Георгій Духовичний наголосив, що нові проекти для Андріївського узвозу мають бути філігранними, а їхня поява непомітною та ідеально вписаною в існуючий культурний ландшафт.

«Для мене як практикуючого архітектора є лише одна позиція — відповідність проекту чинним нормам містобудування. Насамперед це висота театру, яка за нормами не повинна перекривати вид на Замкову гору, — продовжує архітектор. — У світі практично не існує театрів без театральної площі. У Києві таких мало, один з них — Театр російської драми імені Лесі Українки. Але він має кутове розміщення, відкритий з двох боків, туди за потреби можуть під’їхати пожежні машини. Андріївський узвіз взагалі непроїзний, нема жодного сантиметра, де можна розмістити людей у випадку екстрених ситуацій. Єдине місце, де є доступ до цієї споруди, — фасад. Коли, не дай Боже, почне горіти з боку гори, то єдине, що може спрацювати, це автоматична система пожежогасіння. Але куди піде вода, якою гаситимуть споруду? І головне — чи чули ви колись, щоб до театру не можна було доїхати на авто, а найближчі зупинки громадського транспорту розташовувалися на відстані кілометра?».

На думку експерта, цю територію можна використовувати лише для невеликого громадсько-культурного центру із залом максимум на 150-200 місць, а не на 300, як у новому Театрі на Подолі. Тим паче за масштабом споруда суперечить розмірам місцевості. А нині місто має визнати, що у випадку з театром допустило помилку, яку береться виправляти. Як варіант, Георгій Духовичний пропонує демонтувати сценічну коробку, саме ту частину, що викликала найбільше обурення у містян, а потім оголосити конкурс пропозицій зі зміни фасаду, щоб обрати для нього найкращий «одяг».

ЯК ІСТОРІЇ «СПІВПРАЦЮВАТИ» З МЕЦЕНАТАМИ?

Якщо місто погодиться на частковий демонтаж, проект Олега Дроздова зазнає фіаско. До того ж виявиться, що 165 мільйонів гривень, котрі виділила на новий театр корпорація Президента «Рошен» як меценат, викинуті на вітер. На думку Григорія Мельничука, співкоординатора Ради з урбаністики Києва, щоб уникати таких непорозумінь, міські чиновники мають раз і назавжди прописати механізм взаємодії з меценатами у подібних випадках: яким чином місто отримує кошти, хто має визначати, чи доречний цей об’єкт саме в цьому місці тощо.

«Має бути чітка система, прозора та зрозуміла для громадськості, щоб не виникало таких конфліктів. І вже потім починається історія про архітектуру та інші речі. Плюс — правила забудови в історичній частині не прописані чітко. Їх теж треба давно розробити: або дозволяється будувати в історичному середовищі у стилізації під історичну забудову, або допускається поява сучасної архітектури, бо «подобається-не подобається» — це особиста думка, — коментує Григорій Мельничук. — Сьогодні проблема може бути вирішена комплексно. Якщо не знайти такого механізму зараз, ці проблеми виникатимуть і надалі. Також треба розробити правила забудови Андріївського узвозу. Бо ще три-чотири такі будинки, і узвіз стане пересічною вулицею».

«ТАКОЇ ЗАЛИ В НАШІЙ СТОЛИЦІ ЩЕ НЕ БУЛО»

Віталій МАЛАХОВ, художній керівник Театру на Подолі:

— Ми діятимемо так, як пропонує мер Києва Віталій Кличко — будівлю театру буде введено в експлуатацію після узгодження всіх питань, які викликали резонанс у киян. Зараз створено комісію і працює робоча група при Київській міській державній адміністрації, до якої увійшли всі зацікавлені сторони. Це представники від мецената-благодійника, громади нашої столиці,  Подільської райадміністрації, Національної спілки архітекторів, Національної спілки театральних діячів, колективу Театру на Подолі. Вже відбулося одне засідання, у п’ятницю буде друге. Всі члени робочої групи зацікавлені в тому, щоб була проведена незалежна експертиза. Важливо, щоб усе відбувалося в правовому полі. Вважаю, що ми жодних законів не порушували. Після експертизи буде прийняте рішення на засіданні Київради.

Хочу наголосити, що особисто я не приймав рішення, якої ширини і  висоти  повинна бути  будівля Театру на Подолі. За договором із генеральним проектувальником були отримані всі дозволи. Документи є. Як ці дозволи надавалися — не знаю, й це не моя компетенція. Щодо внутрішнього вигляду театру, то «начинка» мені дуже подобається. Чудова зала, в якій буде зручно працювати артистам, театральним службам і публіці. За проектом продумано навіть про тих глядачів, хто пересувається на візку або має проблеми зі слухом та зором. Це суперсучасна будівля. Такої зали в нашій столиці ще не було. А щодо фасаду і зовнішнього вигляду приміщення, то я — не архітектор. Автор проекту Олег Дроздов — професіонал. Є велика частина людей, яким  будівля, запропонована Дроздовим, подобається, а також є чимало його опонентів. Сперечаються архітектори. Вони — професіонали,  а хто правий, вирішить експертна група. Я не знаю, як прийматимуть рішення. Голосуванням  чи якось по-іншому. Театр працював і продовжує працювати попри все.  Вистави йдуть  у «Театральній вітальні» й у малій залі Палацу «Україна». До кінця сезону (навіть якщо не перероблятимуть фасад) питання про новосілля не стоїть. Дай Боже, щоб усі конфлікти закінчилися й у новому театральному сезоні ми нарешті перерізали стрічку й почали працювати в новому приміщенні. Якщо вирішать законсервувати будівництво й кардинально переробляти фасад, то це не тільки зміни графіків, а й додаткові кошти. Хто їх дасть? І ще одне болюче питання — хто платитиме за охорону?  Бо інакше відбудеться те, що сталося з попереднім довгобудом, який розікрали: порозбивали всі вікна й здали на металобрухт дах... Сподіваюся, що скоро конфлікт закінчиться й у нас буде привід говорити про прем’єри.

«МІСТО ПОВИННО МАТИ СВІЙ ВЕКТОР РОЗВИТКУ»

Олег ГРЕЧУХ, архітектор:

— Чи порушено в ситуації з Театром на Подолі авторське право, судити складно. Це залежить від того, як прописано договір між замовником та архітектором. Якщо креслення фасаду ще можуть охоронятися авторським правом, то самі кріплення і зовнішній вигляд цього чорного матеріалу не є винаходом архітектора, це матеріал серійного виробництва. Та в будь-якому разі, якщо підійти до цієї проблеми правильно, варто запитати думку автора проекту Олега Дроздова. Я знаю, що до робочої групи входить керівник театру. Думаю, він позицію театру озвучить і матиме вплив на голосування.

Але сама історія Театру на Подолі засвідчує, що від початку було багато суперечливих моментів. Попередній автор зараз каже, що з ним не погодили зміну фасаду. Тобто є ланцюжок порушень. Більшість наполягає на тому, щоб відмотати плівку назад і розібратися з абсолютно всіма порушеннями, допущеними до Дроздова і самим Дроздовим, тобто тут складна й заплутана справа.

Звісно, таким архітекторам, як Дроздов, хотілося б, щоби все було швидко, як у Європі, щоб все виглядало сучасно. Але на нашому корупційному ґрунті й з усіма нашими хронічними хворобами так не виходить.

Можливо, треба нарешті визначитися з вектором розвитку Києва. Якщо взяти до прикладу Львів, у них більш-менш прогресивний головний архітектор, місто розташоване ближче до кордону з Польщею, у них більше європейських туристів, і там намагаються швидше адаптувати свою архітектуру до звичних закордонних зразків. Положення ж Києва — між сходом і заходом, і те, що відбувається в нашій архітектурі, дуже подібне до тенденцій у країнах СНД, зокрема Росії. Якщо прибрати всі вивіски і просто приїхати з Ростова чи Рязані до Києва, ми побачимо багато спільного. Просто треба порівнювати те, що робиться у нас, з тим, до чого ми хочемо просуватися й поступово це запроваджувати освітніми заходами, адже це не відбудеться за порухом чарівної палички. Треба змінюватися, а не копіювати зовнішні ознаки. Місто повинно мати свою політику та бачення розвитку.

"День"

Читайте також: ЧИНОВНИКОВ, НАРУШИВШИХ ЗАКОН И ДОПУСТИВШИХ РАСТРАТУ 165 МЛН ГРН, НАКАЖУТ?