Що поганого у захисті національного виробника

Павло Шеремета, економіст

На питання, як треба, як не треба захищати національного виробника, і що поганого в українському варіанті державного протекціонізму, відповідає економіст Павло Шеремета на сайті НВ

По-перше, поганою є однина – підтримка виробника, а не виробників, усього бізнесу. Державна «підтримка» переважно закінчується саме цим – обранням одного виробника в галузі, якому надається, практично, монопольний статус. Знаючи нинішню парламентську коаліцію, неважко здогадатися, хто стане такими монополіями. Більшість із них вже є. Навіть знаючи нинішню опозицію, можна легко спрогнозувати, хто стане такими монополіями, бо більшість із них такими вже була. 

По-друге, Професор Френсіс Фукуяма дуже правильно каже: «Не розширюйте функції держави (зокрема, й щодо вибору стратегічних пріоритетних галузей та виробника у них), поки не зміцнили державні інститути». Ця «підтримка» закінчується, на жаль, не Сінгапуром і не Польщею, а корупцією.

По-третє, у світовій конкуренції виграють за рахунок інновацій. Якщо в Україні у конкуренції виграють за рахунок доступу до державних ресурсів (зокрема й репресивних), то інновацій світового рівня в Україні не буде. І тому їх поки майже й немає. А там, де вони трішечки є, - наприклад, ІТ-сектор – якраз і діє світова конкуренція та немає міністерства ІТ, яке б «захищало національного виробника». В українській ІТ-галузі діє мотивація придумувати і впроваджувати інновації, а не шукати захисту в держави.

По-четверте, коли говорять «захист національного виробника», переважно мають на увазі саме промислового виробника. Це застарілий, марксистський погляд, де пролетаріат - наша сила. А чому не ІТ, чому не сфера послуг, у якій зайнята більша кількість людей, ніж у промисловому виробництві?

Припустимо, що ми маємо сильні державні інститути і кришталево чистих людей, які там керують. Microsoft зі всім його інтелектуальним і консалтинговим потенціалом зробив 13 грубих стратегічних помилок протягом останніх 25 років (історія з Nokia - лише одна з них). Сінгапур визнавав стратегічні помилки. Хто у нас в Україні є таким одночасно кришталево чистим і геніальним, що буде відбирати галузі і виробника в них безпомилково?

А якщо захищати не національного виробника, а весь національний бізнес? Добре. Тільки захищати його потрібно не від глобальної конкуренції, яка робить бізнес, як і спорт, – сильнішим, інноваційнішим і конкурентнішим. 

Захищати національний бізнес потрібно від: 

- високих відсоткових ставок, спричинених інфляцією і неконкурентним банківським сектором;

- інфляції, спричиненою інституційно слабим, залежним центральним банком, який не може протистояти уряду і не може очистити банківський сектор від «помиїв»;

- дефіциту бюджету, спричиненого передвиборними апетитами правлячої на той час коаліції;

- некомпетентної і «віджимаючої», а не розвиваючої державної служби;

- політично-галузевих монополій;

- елементарної злочинності;

- розбитих доріг і падаючих мостів;

- корумпованої і неконкурентної системи освіти і охорони здоров’я.

Одним словом, у тих, хто справді бажає захистити національний бізнес, ще непочатий край роботи.

Павло Шеремета, НВ