Олігархи під наглядом: Ігор Коломойський

Ця стаття продовжує серію матеріалів “Олігархи під наглядом”, підготовлену за підтримки програми Objective проекту MYMEDIA, створеного завдяки фінансуванню уряду Данії. Всі матеріали серії можуть бути опубліковані з зазначенням авторства, тексти доступні українською, російською та англійською мовами. Зміст матеріалів не залежить від донора.

Ім’я: Ігор Коломойський  

Дата народження: 13 лютого 1963 року

Місце народження: Дніпропетровськ  (тепер – Дніпро)

Статки: $1.46 мільярди, другий найбагатший українець за рейтингом журналу Forbes у 2016 році.

Ключові активи: ПриватБанк, Укрнафта, Міжнародні авіалінії України, 1+1 Медіа.

Особисте життя: Одружений на Ірині Коломойській, виховує сина і доньку.

Хвалять за: ефективний опір російській збройній агресії проти України у Дніпропетровській області, яку він очолював як губернатор у 2014-2015 роках; визнання того, що олігархи збагачуються, розкрадаючи державну казну.

Критикують за: cпекуляцію на його зв’язках з урядом; блокування податкових і дивідендних виплат Укрнафти – державної нафтової компанії; силові методи роботи, зокрема рейдерство.

Тривалий час він був одним із тих олігархів, які уникали камер і майже ніколи не давали інтерв’ю. Однак  протягом останніх років Ігор Коломойський опинився у центрі уваги, виявившись не лише одним із найяскравіших олігархів з гострим почуттям гумору, але й непростим політичним гравцем.

Його ексцентрична й насмішкувата поведінка частково пояснює його неофіційне прізвисько «Бєня» – так звали пишногривого лева – героя радянського мультфільму «Канікули Боніфація».

Пишаючись своє репутацією найбільшого корпоративного рейдера країни, у минулому він жартував, що може управляти компанією, в якій має лише невелику частку.

Однак у масштабах країни закулісні витівки Коломойського не надто кумедні. Його неодноразово звинувачували у тому, що він не сплачував свою частку податків і проводив рентоорієнтовану бізнес-стратегію на держпідприємствах, що було можливим за рахунок використання зв’язків з урядовцями.

Коломойський спілкувався з Kyiv Post, але відмовився від інтерв’ю.

Невдала деолігархізація

«Усе, що він робить, і весь його бізнес побудований на конфлікті інтересів і злитті бізнесу й уряду», говорить Мустафа Найєм, депутат Блоку Петра Порошенка. «Коломойський має значний бізнес-вплив на уряд… Його бізнес ніколи б не отримав тих переваг, які у нього є, без підтримки державних органів, а це є політичною корупцією у прямому сенсі».

Одним із найбільш скандальних випадків стала невиплата дивідендів і значна податкова заборгованість перед держбюджетом з боку найбільшої нафтовидобувної компанії «Укрнафти»,  яку Коломойський роками контролював разом із партнерами.  

Це коштувало державі $600 мільйонів несплачених податків.

Трохи більше року тому Коломойський почав активно захищатися, втративши не лише контроль над Укрнафтою, але й посаду губернатора рідної Дніпропетровської області.

Порошенко заявив тоді, що його наступ на Коломойського ознаменував початок деолігархізації, яка раз і назавжди повинна була звільнити країну від лещат оліграхів та всепроникної клептократії.

Але президент –  і сам олігарх – не дотримався обіцянки.

Однак після конфлікту з Порошенком  Коломойський не лише зберіг, а й посилив свій вплив. Він контролює баланс сил в українському парламенті за допомогою лояльних до нього депутатів.

Політичні аналітики переконані, що Коломойський відіграв важливу роль у призначенні прем’єр-міністра Володимира Гройсмана у квітні і згодом Юрія Луценка – генеральним прокурором. Обидва – президентські поплічники.

‘Альо, гараж!’

Присадкуватий, енергійний чоловік із сивою бородою і цупким кучерявим волоссям – мільярдер часто видається комічним персонажем. Деякі з його цитат, як-от «Альо, гараж!» і «Каву будеш пити?» стали інтернет-мемами і поширилися у соціальних мережах.

На відміну від звичайних бюрократів, він простий і часом має грубувату манеру.

– Коломойський носив сіру футболку і сірі джинси й зовсім не нагадував губернатора у класичному розумінні, – говорить Борис Брагінський, який був речником Коломойського.

Коломойський знаний своїми агресивними випадами, які можуть за мить трансформуватися у різкий гумор.

У жовтні 2014 він визнав, що має громадянство Ізраїлю та Кіпру - на додаток до українського паспорту. За українськими законами, подвійне громадянство заборонене. «У Конституції написано, що заборонено подвійне громадянство. А потрійне – не заборонено», сказав Коломойський Сергію Андрушку, журналістові Радіо Свобода.

Гострий на язик

19 березня 2015 року Коломойський – тодішній голова Дніпропетровської ОДА –  образив цього ж журналіста біля офісу оператора системи магістральних нафтопроводів «Укртранснафта», де розгорівся конфлікт, пов’язаний зі зміною керівника підприємства. Роздратований тим, як Андрушко записав інтерв’ю з ним, Коломойський вилаявся на журналіста і назвав його «проституткою». Він також поцікавився у журналіста, куди він запхав свого язика. «Ти сидиш тут і чатуєш (мене), як дівиця свого невірного чоловіка», продовжив Коломойський.

У 2015 році депутат Сергій Лещенко опублікував запис ймовірної телефонної розмови між Коломойським і Андрієм Коболєвим, генеральним директором компанії «Нафтогаз». У розмові, яка буцімто відбулась у вересні 2014 року, голос, що нагадує голос Коломойського, погрожує керівнику «Нафтогазу» направити батальйони із зони АТО захоплювати ТЕЦ і офіс «Укртрансгазу».

– Не треба провокувати нас посилати людей з війни, – говорить голос, схожий на голос екс-голови Дніпропетровської ОДА.

Згодом у травні 2015 року Коломойський назвав тодішнього міністра економіки Айвараса Абромавічуса «мавпою» на засіданні ради директорів «Укрнафти». Незважаючи на його запальну вдачу, мозок Коломойського «працює, як у інженера», говорить Брагінський. «Він завжди прораховує, і його мозок функціонує зі швидкістю блискавки».

Безжальний конкурент

Ще у 2007 році Коломойський вдався до чорного гумору, щоб позбутися надокучливих сусідів – російської нафтової компанії TNK-BP, яка мала офіс поруч із ним у бізнес-центрі Millennium у Києві. Одного разу в квітні офісні працівники були шоковані, побачивши виставку дорогих трун у вестибюлі Millennium’у. Чоловіки у чорних костюмах поширювали листівки, що рекламували похоронну компанію, абревіатура якої українською мовою перекладалась як TNK-BP. Через кілька місяців після цього інциденту TNK-BP переїхала в інший офіс.

Незважаючи на те, що його бізнес-структури ніколи не були найбільшими гравцями на національному рівні й часто були відтиснуті суперниками на приватизаційних аукціонах, Коломойський знайшов методи виживання незалежно від того, хто був при владі.

Відомий своїм агресивним стилем, викристалізуваним під час буремних 90-х – часи бандитського капіталізму – Коломойський разом з партнерами його так званої групи Приват наразі контролюють диверсифікований портфель активів, що починається з України і тягнеться до гірничорудного підприємства в Австралії – все через мережу офшорних компаній.

Бізнесова жилка і політична підкованість допомогли йому пережити всі попередні політичні режими, говорить Святослав Олійник, який обіймав посаду заступника голови Дніпропетровської облдержадміністрації за часів Ігоря Коломойського.

Ставши на захист України

До 2014 року він і його партнери не були безпосередньо залучені в політику. Все змінилось після Революції гідності 2013-14 років, яка змусила Віктора Януковича тікати, залишивши президентське крісло.

Коли Росія розпочала військову інтервенцію в Україну невдовзі після закінчення революції, Коломойський був призначений губернатором Дніпропетровської області й відіграв ключову роль у попередженні наступу Кремля. Він вийшов з тіні й перетворився на найвідвертішого олігарха, який колись вряди-годи з’являвся на публіці й давав інтерв’ю.

Олійник розповів, що Коломойський пропонував іншим олігархам –  Рінату Ахметову і Віктору Пінчуку – щоб вони стали губернаторами Донецької та Запорізької областей відповідно, але вони відмовилися.

Коломойський також говорив, що радив харківському меру Геннадію Кернесу – союзнику Януковича – підтримати пост-революційний уряд у Києві, а не прокремлівських сепаратистів, і Кернес погодився.

Щойно ставши губернатором, він відкинув заяви Росії про те, що так званий переворот у Києві відбувся завдяки правим силам – українським націоналістам – заявляючи натомість, що саме керівництво Росії є нацистським і фашистським у своїх поглядах і поведінці.

– Якби нацисти зробили мене губернатором, то або вони не нацисти, або я не єврей, – сказав Коломойський.

Сутички з Путіним

Коломойський також відпускав жорсткі коментарі в бік російського президента Володимира Путіна при тому, що ігри з кремлівським очільником призводили до вельми неприємних, а часом фатальних наслідків для його ворогів.

У своїй першій прес-конференції на посаді губернатора Дніпропетровської ОДА 3 березня 2014 року Коломойський назвав Путіна «шизофреником низького зросту».

– Він абсолютно неадекватний. Він цілком втратив розум. Його мета – відтворити Російську імперію в кордонах 1913 року або Радянського Союзу в межах 1991 року може призвести весь світ до катастрофи, – сказав тоді Коломойський.

Путін не забарився з відповіддю, назвавши Коломойського «непересічним шахраєм», і стверджуючи, що він обдурив російського олігарха Романа Абрамовича. «І ось тепер цей негідник був призначений губернатором Дніпропетровської області», сказав він. «… У результаті нечесної приватизації деякі люди розбагатіли, і тепер вони в уряді».

Коломойський підклав дров до багаття у березні 2015 року, коли в інтерв’ю виданню Financial Times сказав, що розуміє, чому Путін захопив Крим. «Він просто скористався ситуацією. Він такий же рейдер, як і ми».

Дніпропетровський захисник

Одним із перших його кроків на посаді губернатора було запобігти поширенню зрежисованого в Росії сепаратизму з Донецької до сусідньої Дніпропетровської області. Він наказав встановити контрольно-пропускні пункти на кордоні, щоб захистити регіон.

Оскільки непідготовлена українська армія не могла повноцінно захищати країну на початку військової інтервенції, Коломойський спонсорував місцеві загони самооборони, які відіграли ключову роль у патрулюванні блокпостів і протистоянні російсько-сепаратистським бойовикам.

Дніпро (раніше Дніпропетровськ), розміщений між Харковом, де проросійські сили захопили на деякий час місцеву ОДА у квітні 2014 року, і Донецьком, який досі залишається під контролем сепаратистів, став форпостом патріотичного руху. Невдовзі у місті з’явилась велика лікарня і центр для визволення полонених.

Навесні 2014 року проросійські сепаратисти встановили блокпост у Красноармійську на кордоні між Дніпропетровською і Донецькою областями, у той час як українська армія і правоохоронні органи були неготові відбити наступ.

«Не було ніякої армії…»

-Фактично, не було ні армії, ні поліції, – говорить колишній речник Коломойського Брагінський. Починаючи з кінця березня, команда Коломойського почала створювати волонтерський батальйон Дніпро-1 для допомоги слабкій і погано оснащеній українській армії.

Олійник, який був заступником губернатора за головування Коломойського і його союзником,  розповідає, що олігарх фінансував матеріально-технічного блок, а також екіпірування, житло та продукти харчування, але зброю і зарплати надавав уряд.

Дніпропетровський активіст і блогер В’ячеслав Поєзднік сказав Kyiv Post, що Коломойський щомісяця виплачував від п’яти до семи тисяч гривень бійцям Дніпро-1.

Олійник також сказав, що Коломойський допомагав Правому сектору, який складався переважно з учасників Євромайдану, надаючи їм приміщення у будинку колишнього літнього табору і забезпечуючи харчування.

Окрім інших батальйонів, які підтримував Коломойський, були також Дніпро-2, Азов, Шахтарськ, Полтава, Січеслав та деякі регулярні армійські підрозділи.

Наприкінці квітня заступник Коломойського Борис Філатов обіцяв платити $10,000 кожному, хто затримає проросійського бойовика.

Захищаючи свій бізнес

Поєзднік сказав, що хоча Коломойського нечасто бачили в Дніпрі, його команда намагалася втримати позитивний імідж, показуючи гранатомети, нібито вилучені у ворожих диверсантів, і сепаратистів, яких нібито захопили на фронті.

– Їх захист Дніпра був в основному рекламним трюком, – говорить Поєзднік. – Чому вони почали захищати Дніпро? Вони захищали свій бізнес.

Коломойський контролював найбільший український банк ПриватБанк, який нещодавно був націоналізований,  і місцеву дніпропетровську футбольну команду, а також рудники та інші бізнеси. Він також поширив свій вплив на Одещині після того, як його союзник Ігор Палиця став губернатором області (він перебував на цій посаді з 6 травня 2014 року до половини 2015 року).

Під час війни Коломойський і його союзники отримали більше впливу в південно-східних регіонах та інших місцях України та почали широко використовувати його для просування свого бізнесу.

Конфлікт з Порошенком

Коли персона Коломойського виросла до національного рівня, він хотів стати оліграхом №1 в Україні, як Рінат Ахметов - найбагатший українець і союзник екс-президента Віктора Януковича. Але ці амібіції призвели до протистояння з Порошенком у березні 2015 року.

Саме тоді Верховна Рада ухвалила зміни до закону про акціонерні товариства – знизила кворум для проведення загальних зборів акціонерів для всіх акціонерних товариств незалежно від їх виду власності до 50% + 1 акції, тим самим позбавляючи Коломойського контролю над Укрнафтою. У той же час протеже Коломойського був звільнений з посади генерального директора компанії Укртранснафти. Коломойський у відповідь направив озброєних бійців блокувати обидві компанії.

Коломойський звинуватив ділового партнера і «сірого кардинала» Порошенка Ігоря Кононенка у захопленні Укрнафти і Укртранснафти. Врешті Коломойський був звільнений з поста губернатора Дніпропетровської області.

Політичний консультант Тарас Березовець пояснює, що Коломойський став занадто потужним і почав дратувати багатьох своїм хамством до журналістів та інших. У результаті, ніхто не підтримав його в критичний момент.

В інтерв’ю, опублікованому 21 грудня на сайті видання Politico, Коломойський сердився на Порошенка і казав, що єдина відмінність між ним і поваленим президентом Віктором Януковичем - це те, що він має «хорошу освіту, добре знає англійську і не має судимості».

«Це та ж кров, і та ж плоть. І якщо Янукович був диктатором-люмпеном, то Порошенко освічений узурпатор, який прагне абсолютної влади», цитує Коломойського Politico.

Його треба було стримати

– Він цілком втратив контроль. Перестав брати до уваги, що він є лише одним з 27-ми губернаторів України і не може бути рівним з президентом, – сказав Березовець.

Найєм, депутат від Блоку Петра Порошенка, сказав, що олігарх, вочевидь, мав патріотичні мотиви на початку свого губернаторства, але згодом ділові інтереси переважили.

– Врешті-решт, його пост став лише додатком до його бізнесу, – сказав він.

Олійник, наразі перший заступник голови Дніпропетровської облради, обраний від партії «Відродження», применшує конфлікт між олігархом і Порошенком, говорячи, що Коломойський не планував залишитися на посаді надовго.

– Ми планували працювати протягом шести місяців максмимум.  Але тоді почалась битва за Іловайськ. Ми не могли піти,  – сказав він.  – Коли ситуація стабілізувалася, Коломойський пішов. Просто це сталося на шість місяців пізніше, ніж ми планували.

Політолог Володимир Фесенко зазначив, що з 2014 році до початку 2015 року Коломойський прагнув бути «однією з ключових фігур в уряді».

– Але після конфлікту з Порошенком він вирішив повернутися до своєї традиційної тактики, коли він домовлявся з (екс-президентом Леонідом) Кучмою (екс-президентом Віктором) Ющенком, (екс-прем’єр-міністром Юлією) Тимошенко і (екс -президентом Віктором) Януковичем, – додав він.

Угода з Порошенком?

В інтерв’ю  онлайн-газеті «Левый берег» наприкінці 2015 року Коломойський сказав, що досягнув згоди з Порошенком у березні після конфлікту між ними. Угода включала в себе економічні, політичні та медіа-аспекти. Крім того, не повинно бути жодних юридичних проблем для його союзників, додав він.

Так, один із них, колишній генеральний директор Укртранснафти Олександр Лазорко, який перебуває у розшуку в Україні за розкрадання коштів, згодом просив політичного притулку у Великобританії.

Однак конфлікт між бізнесменом і президентом знову спалахнув після того, як інший  союзник Коломойського Геннадій Корбан створив «Укроп», опозиційну партію з антипорошенківською риторикою у червні 2015 року.

На довиборах до Верховної Ради у липні 2015 року між Корбаном і пропрезидентськими кандидатами спалахнула сутичка на чернігівському окрузі, а згодом Корбан поступився Кличку на виборах мера Києва у вересні 2015 року. За місяць – у жовтні – Корбан був заарештований за розкрадання коштів, організовану злочинність та викрадення людей. Він назвав це кровною помстою Порошенка за його політичну діяльність.

Захисники Корбана та інші юристи говорять  про численні процесуальні порушення під час його арешту. Корбан сказав, що Павло Демчина, начальник Головного управління по боротьбі з корупцією і протеже Кононенка, керував операцією.

Олійник стверджував однак, що політичний проект Корбана був незалежним від Коломойського і що його арешт став результатом його особистого конфлікту з президентом, а не від суперечок між Коломойським і Порошенком.

Спроба перевороту?

Борис Ложкін, колишній голова адміністрації Порошенка, написав у книзі «Четверта республіка», яка була опублікована на початку 2016 року, що ходили чутки, ніби Коломойський планував переворот проти уряду, використовуючи партію УКРОП.

«Коломойський нібито уклав угоду з “молодшими” фракціями урядової коаліції, Рінатом Ахметовим і ще кимось в Кабінеті міністрів з метою замінити уряд», пише Ложкін.

Нова угода

Існує думка, що команда Коломойського і Порошенка уклали нову угоду після арешту Корбана.

Брагінський стверджував, що звільнення Корбана з СІЗО у березні було частиною угоди. Корбан був переведений під домашній арешт і отримав умовний вирок у справі про викрадення у квітні. 14 червня «Українська правда» повідомила, що він втік до Ізраїлю.

Інша частина угоди, ймовірно, передбачає те, що Коломойський, його союзники і адвокати повинні мовчати про політику Порошенка, говорить Брагінський.

– Недотримання цієї угоди може потягнути за собою великі проблеми, – сказав він. – Ось чому цю тему просто обходять.

У прес-службі Корбана Kyiv Post повідомили, що наразі він не дає жодних коментарів, разом з тим прес-секретар Філатова, мера Дніпра і екс-заступника губернатора Дніпропетровської області за головування Коломойського, сказала, що він не може коментувати політичні питання, а лише ті, що пов’язані з Дніпром.

Підтримуючи Порошенка

Інший аспект ймовірної кооперації з Коломойським стосується підтримки з боку його союзників у парламенті політики Порошенка.

Правляча коаліція, яка зараз налічує де-факто лише дві фракції, відчайдушно потребує додаткових голосів для прийняття законів і призначення посадових осіб. Це робить її залежною від тимчасових альянсів і компромісів з депутатами поза межами коаліції.

Група «Відродження», що складається з 23-х депутатів і яку пов’язують з Коломойським, голосувала за призначення Гройсмана – поплічника Порошенка – прем’єр-міністром 14 квітня, а згодом підтримала кандидатуру Луценка на посаду генерального прокурора 12 травня.

І Фесенко, і Брагінський говорять, що Коломойський відіграв значну роль в обох призначеннях.

– Цього би не відбулося без Коломойського, – зазначає Фесенко.

Незважаючи на угоди, Брагінський порівняв конфлікт Коломойського-Порошенка з Мінськими угодами про припинення вогню з Росією. – Цей конфлікт жевріє, як цигарка, – сказав він. – У будь-який момент її можна знову запалити.

Буремні 90-ті

Бунтівна й конфліктна вдача Коломойського черпає початок з його юних років. Він народився у 1963 році в єврейській родині інженерів у Дніпропетровську, який нещодавно  перейменували на Дніпро. У 1985 році він отримав ступінь в галузі металургії і почав працювати на державному конструкторському бюро.

Але він не пішов стежкою своїх батьків. Разом із друзями Коломойський почав їздити потягом до Москви і купувати там комп’ютери та іншу офісну техніку для того, щоб потім перепродавати це все у Дніпропетровську, пише Forbes.

Наприкінці 1980-х Михайло Горбачов почав просувати малі форми господарської діяльності відомі як кооперативи. Коломойський скористався з цього, коли почав працювати в одному з таких кооперативів – «Фіаніт» – разом зі своїм довготривалим партнером Геннадієм Боголюбовим. У 1991 році вони створили компанію Sentosa Ltd., яку назвали на честь острівного курорту в Сінгапурі, де вони одного разу провели відпустку, за інформацією Forbes.

У наступні роки Коломойський і Боголюбов переключили свою увагу на торгівлю металом, а в 1992 році створили ПриватБанк, на сьогодні найбільший банк України з понад 20-ма відсотками усіх банківських активів країни.

Підтримуючи єврейські проекти

Спокійний і неемоційний Боголюбов, який часто уникає камер, – повна протилежність яскравому Коломойського, однак досі контролює половину акцій у багатьох спільних підприємствах.

У 1995 році Боголюбов почав активно практикувати юдаїзм і тепер є одним з головних фінансистів впливової єврейської релігійної групи Global Chabad.

Виступаючи в листопаді 2010 року в Брукліні, Нью-Йорк, на Chabad конференції, Боголюбов сказав, що його благодійні пожертви зросли разом із ростом його бізнесу. І якщо у 1995 році він пожертвував $10 000, то в 2007 році його пожертвування зросли до $10 мільйонів.

– Бізнес процвітав. Це був золотий дощ, – сказав він англійською про той період.

У 2012 у Дніпрі відкрили семиповерховий центр «Менора» – найбільший у світі єврейський громадський комплекс з площею близько 50,000 квадратних метрів. Боголюбов і Коломойський були головними спонсорами цього проекту.

Корпоративне рейдерство

Відтиснуті опонентами від багатьох прибуткових приватизаційних угод, група Приват Коломойського, ймовірно, нажила велику частину своїх статків внаслідок придбання компаній в судовому порядку і рейдерських атак.

В Україні зі слабкою правоохоронною і судовою системою, де низькооплачувані і корумповані судді часто видають постанови на користь найщедріших замовників, судові рішення були використані для захоплення активів компаній.

Корбана, бізнес-партнера Коломойського, вважають головним фахівцем з рейдерства. Він стверджує, однак, що в цьому немає нічого поганого.

– Я не ображав жодну чесну чи бідну людину, – Корбан сказав в інтерв’ю Kyiv Post в листопаді минулого року. – По всьому світу це називається «злиття і поглинання». Те, що я роблю, не підпадає під жодну статтю Кримінального кодексу, і це робить багато людей по всьому світу, наприклад, Джордж Сорос.

Корбан також відомий своїм різким підходом у ділових і політичних питаннях. У квітні він визнав себе винним у викраденні Сергія Рудика, глави агентства з управління земельними ресурсами  України в 2014 році.

Брагінський говорить, що невдовзі після обрання Порошенка президентом люди з його близького оточення направили члена Київради до Дніпра, щоб відслідковувати корупційні схеми на митниці.  

– Цей чоловік швидко поїхав з Дніпра, оскільки Корбан розповів йому, що сталося б з ним, якщо він не покине місто.

Приватизаційні війни

На початку 2000-х Коломойський і Геннадій Боголюбов співпрацювали з Віктором Пінчуком, іншим вихідцем із Дніпра і зятем тодішнього президента Леоніда Кучми. Коломойський стверджує, що він і Боголюбов укладали угоди з Пінчуком, який використовував свої зв’язки в уряді, щоб заволодіти найприбутковішими частками промисловості України.

Детальна інформація щодо непрозорих приватизацій початку 2000-х могла би залишитися у таємниці, якби не запеклі суперечки між учасниками процесу, які призвели до кількох позовів, поданих до Вищого суду в Лондоні.

У свідченнях, даних у вересні 2013 року, Коломойський стверджував, що група Приват співпрацювала з Пінчуком у приватизації декількох великих заводів.

За словами Коломойського, Пінчук використовував свій вплив  як зять президента і купував активи за нижчою ціною, в той час як Коломойському з Боголюбовим довелося платити хабарі Кучмі.

Коломойський згадував письмову угоду, досягнуту в січні 2003 року щодо управління Укрнафтою. Коломойський стверджував, що він і Боголюбов були зобов’язані здійснювати платежі «в розмірі не менше $5 млн на місяць до листопада 2004 року» в фонд, призначений для підтримки наступної президентської кампанії Кучми.

Конституційний суд дозволив Кучмі балотуватися на пост президента восени 2004 року, право, яким врешті-решт він не скористався. Коломойський сказав на суді, що близько $100 млн, накопичених у фонді, були витрачені для особистих потреб Пінчука.

Вкрадене у держави

Виступаючи на парламентському комітеті в березні 2015 року,  Коломойський стверджував, що Пінчук і Кучма використовували його. Він назвав приватизацію підприємства Укррудпром, Нікопольського заводу феросплавів і виробника сталі Криворіжсталь «найбільш кричущими» випадками, адже обрані олігархи мали змогу купувати стратегічні підприємства за безцінь.

– Всі грають у  футбол, але тільки Німеччина виграє. Всі беруть участь у приватизації, але тільки Ахметов купує, – Коломойський жартував на комітеті, натякаючи на вплив найбагатшого українського олігарха.

У червні 2005 року уряд скасував приватизацію Криворіжсталі - підприємства, яке було продане в 2004 році Пінчуку й Ахметову за $800 млн. У жовтні 2005 року індійська компанія  Mittal Steel купила сталеливарний завод у повторній приватизації за рекордну ціну в $4.81 мільярди.

Коломойський стверджував, що інші державні компанії, які були куплені олігархами за нижчими цінами, повинні також бути перепродані «шляхом націоналізації та експропріації».

Укрнафта

Один із ключових активів Коломойського – Укрнафта – де він володіє 40+ відсотками акцій, опинилась в епіцентрі масштабного корпоративного конфлікту.

Вікторія Войціцька, депутат від партії Самопоміч, написала 23 листопада 2015 року в листі до Державної податкової служби, що Укрнафта отримала доходи на суму 20 мільярдів гривень з вересня 2014 до жовтня 2015 року та мала достатньо грошей, щоб сплатити податки. Але Укрнафта «навмисно» не платила податки, приховуючи готівку й не вказуючи це на своїх банківських рахунках, додала вона.

Минулого грудня Державна податкова служба відкрила справу проти Укрнафти щодо несплати податків. Податковий борг Укрнафти склав 15 млрд грн (або $600 млн) станом на 1 липня, за даними Державної податкової служби.

Коломойський відкидав усі звинувачення, натомість перекладаючи вину на урядовців за використання його та інших підприємств.

Крім того, Коломойський заблокував виплати дивідендів Укрнафти на суму 2,4 млрд гривень за 2011-2014 роки державній компанії Нафтогаз, якій належить 50 відсотків акцій Укрнафти, перш ніж уряд ухвалив зміни до закону про акціонерні товариства в березні 2015 року, щоб не дозволити йому зривати збори акціонерів. В результаті, дивіденди були виплачені пізніше в 2015 році.

Тимур Хромаєв, голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, заявив у січні, що керівництво Укрнафти з 2006 року неодноразово не виплачували дивіденди міноритарним акціонерам, що не належали до групи Приват.

Але Коломойський заявляє, що Укрнафта не могла платити податковий борг і дивіденди, тому що була використана Нафтогазом, який, за його словами, незаконно вилучив велику кількість газу компанії.

На початку червня Коломойський подав позов у розмірі $4,67 млрд проти уряду, вимагаючи компенсації за газ, який був захоплений.

Ця сума перевищує витрати бюджету України на сектор безпеки і оборони в 2016 році – на третьому році війни з Росією. Противники Коломойського кажуть, що це йде врозріз із заявами бізнесмена бути патріотом.

Олекса Шалайський, головний редактор сайту «Наші Гроші», говорить, що Коломойський роками отримував прибутки завдяки своєму контролю над Укрнафтою.

– Протягом багатьох років вона була єдиною компанією, яка могла проводити всі закупівлі без тендерів, оскільки вони мали спеціальний закон для цього, – сказав Шалайський.  – Як частково державна компанія вона також була зобов’язана продавати [вуглеводні] за державними цінами, але насправді вони продавали їх так, як хотіли.

Дилема ПриватБанку

Коломойський також володів донедавна найбільшим банком країни, медіа-імперією і фактично монопольним авіаперевізником України. Цього важеля було досить, щоб, принаймні, викликати паніку або навіть призвести до краху цілих галузей.

У червні 2014 року Національний банк України почав чистку банківської системи від неплатоспроможних банків, багато з яких були «кишеньковими банками» олігархів і використовувались для грабунку вкладників, отримання рефінансування центрального банку і відмивання незаконних доходів.

Банки, чиї акціонери не змогли збільшити статутний капітал, були закриті. Але найбільшою проблемою для банківської реформи був ПриватБанк, який повинен збільшити свій капітал на мільйони доларів.

Ситуація в ПриватБанку привела до тривалих суперечок між його основним акціонером Коломойським і Валерією Гонтарєвою, головою Національного банку України.

«Проблема полягає в тому, що одного дня вона (Гонтарєва) говорить про близько 128 мільярдів гривень ($5,7 млрд), а потім наступного дня вона говорить, що 15 млрд ($678 млн). І сьогодні вона не знає, що сказати, так ніби язик в дупі застряг», сказав Коломойський в інтерв’ю виданню Politico в грудні 2015 року.

Критики стверджують, що Коломойський використовував ПриватБанк як інструмент захисту своїх ділових інтересів.

Станом на початок 2016 року, ПриватБанк мав 21 відсоток усіх банківських активів країни і розміщував у своїх банках 35 відсотків вкладів усіх фізичних осіб України, зазначив Олександр Жолудь, аналітик Центру економічної стратегії.

Олександр Савченко, президент Міжнародного інституту бізнесу, говорив, що вся банківська система зруйнується, якщо ПриватБанк закриють. «Платежі, які не приходитимуть від ПриватБанку будуть надходити в інші банки, почнеться низка банкрутств і це призведе до паніки», говорить він. «Перезапуск системи займе близько одного-двох місяців; а втрати ВВП можуть скласти від двох до трьох відсотків».

На початку червня Гонтарева сказала в інтерв’ю Українській правді, що вона досягла домовленостей з Коломойським щодо ПриватБанку. «Він дав особисті гарантії майже на все наше рефінансування», сказала вона.

План реструктуризації вимагає від ПриватБанку поступового зменшення величезної кількості кредитів пов’язаних осіб, а також надання додаткового забезпечення під рефінансування. Історія з Приватбанком завершилася тим, що він перейшов у власність держави. 

Медіа-імперія

Коломойський також володіє однією з найбільших медіа-груп в країні – 1+1 Медіа, основним активом якої є популярний телеканал 1+1. Побутує думка, що олігарх часто використовує свій канал для захисту своїх інтересів і забезпечення позитивного висвітлення політичних лідерів в обмін на компроміси або атаки проти своїх ворогів.

На аудіозапису, що був викладений у  YouTube на початку липня 2014 року, людина з голосом, що нагадує Коломойського, нібито дає вказівки Олександру Ткаченку, очільнику 1+1 Медіа, щоб почати кампанію проти лідера радикальної партії Олега Ляшка. В інтерв’ю журналу Новое Время Ткаченко стверджував, що Коломойський регулярно проводить зустрічі зі співробітниками каналу, але не впливає на висвітлення новин. Коломойський в інтерв’ю виданню «Левый берег» відкинув будь-яке втручання у редакційну політику каналу. «Ні, (я) не впливаю. У примітивному, вульгарному сенсі цього слова – точно не впливаю».

Авіамонополіст

Ще одним ключовим активом Коломойського є контроль над українським небом. Авіаційна галузь України пережила шок у 2013 році, коли одна з двох найбільших авіакомпаній України, «Аеросвіт», збанкрутувала. Коломойський був її співвласником.

Відтак, ринок був монополізований основним конкурентом Аеросвіту – Міжнародними авіалініями України, компанією, яку Коломойський свого часу придбав.

Андрій Гук, фахівець з авіації і адвокат, сказав що до авіаімперії Коломойського також належать Дніпроавіа, аеропорт Дніпро і сервіси обробки вантажів. Протеже Коломойського також управляють Аеропортом Бориспіль, що призвело до звинувачень у так званих «полюбовних угодах» з Міжнародними Авіалініями України.

– Зараз індустрія фактично знаходиться в руках однієї людини, – сказав Гук.

Великі сподівання

Навіть після того, як Коломойський заволодів ласими шматками української економіки,  він і досі не втратив інтересу до інших потенційних активів.

Верховна Рада ухвалила план приватизації 450 державних компаній у 2016 році. Незважаючи на невдалий тендер по приватизації Одеського припортового заводу, найбільшого виробника добрив в Україні, на якому не було подано жодної заявки, Фонд держмайна України все ще, як виявилося, безуспішно  сподівався на успішний тендер 2016 року.

І це один з найбільш прибуткових суб’єктів приватизації, що цілком може представляти інтерес для Коломойського, вважають експерти. У 2009 році він разом з діловими партнерами виграв тендер по приватизації, пропонуючи $625 млн за завод, але аукціон був скасований чиновниками, які хотіли вищої ціни.

Брагінський сказав, що справедливість майбутньої приватизації Одеського припортового заводу буде залежати від того, чи буде завод проданий фірмам, пов’язаним з Ігорем Кононенком, ворогом Коломойського і союзником Порошенка.

-(Коломойський) не буде відмовляти собі в задоволенні заробити кілька мільярдів, – говорить політолог Віктор Небоженко.

На гребені

Політолог Віталій Бала вважає, що Коломойський і Порошенко воліли би знайти мирне і взаємовигідне співіснування. Докази угоди включатимуть в себе ситуацію, коли Коломойський контролює Укрнафту, володіє ПриватБанком (тепер вже не володіє. Ред) і зміцнить інтерес до Одеського припортового заводу.

Коломойський і Порошенко - «вихідці з 90-х років, де ті, хто не зміг дійти згоди, не залишалися у бізнесі. Ті ж, хто дійшов згоди, залишалися на плаву», говорить Бала. «Наші так звані олігархи нібито ведуть якісь війни, але це не призводить до жодних людських жертв».

У 2016 році Коломойський зміг забезпечити свої бізнес-інтереси і втримати владу, використовуючи політичний вплив. На відміну від 2014 року, олігарх зараз намагається триматися відсторонено.

Але через його заповзятливість йому скоро може набриднути залишатися в тіні, і він спробує відкрито кинути виклик Порошенку і його союзникам, говорить Березовець.

-Коломойський ловить момент, він завжди використовує можливості – коли його противники дозволяють це, пояснює Березовець. І хоча вплив Коломойського досяг своєї кульмінації у 2014 році, «це не означає, що він не буде мати нових злетів у майбутньому», додав Березовець.

 Objective

Автори: Олег Сухов, Оксана Гриценко і Альона Жук