Матеріально забезпечений «відставник» із Полтави бажає працевлаштуватися … до Верховного Суду

З Апеляційного суду Полтавської області на конкурс до головної судової інстанції країни подалися 5 суддів: четверо чинних та один у відставці.

Апеляційний суд Полтавської області | фото з сайту «Судова влада України»

Про одного з них – суддю Петра Абрамова, який неодноразово судився з українською державою і неодмінно вигравав, "Ні корупції!" розповів у попередній публікації.

Тепер – про іншого кандидата, із числа колишнього керівництва суду.

Метання судді Давиденка

Давиденко Едуард Володимирович народився у 1966 році. Наразі є суддею у відставці.

Спершу, з березня 1995 року, він працював у Київському районному суді міста Полтави. На роботу до Полтавського обласного суду був переведений Указом Президента України Леоніда Кучми від 5 серпня 1998 року. 2 березня 2000 року Верховною Радою України пан Едуард обраний суддею безстроково.

Витяг з Указу Президента | скріншот з сайту Верховної Ради України

На початку 2000-х років у складі групи з 25 суддів Апеляційного суду Полтавської області Давиденко подав заяву до Європейського суду з прав людини (справа «Антонов та інші проти України»).

До цього звернення призвели такі обставини.

У грудні 2001 року полтавські «апеляційники» спрямували позов до Печерського районного суду м. Києва, щоб домогтися від Міністерства фінансів і Державного казначейства України виплати заборгованості з заробітної плати, довічного грошового утримання та компенсацій за затримку виплати.

Невдовзі колеги з Печерських пагорбів задовольнили їхні претензії. За рішенням суду Міністерство фінансів та Державне казначейство мали виплатити Давиденку 5 247 гривень.

Відповідачі не погодилися. Оскарження ними зазначеного вердикту привело до часткової перемоги.

У лютому 2002 року Апеляційний суд м. Києва залишив рішення Печерського суду чинним стосовно присудження заявникам заборгованості з заробітної плати. Однак у частині компенсації за невитрачену допомогу на санаторно-курортне лікування справу було повернуто на новий розгляд.

У результаті, виплата, присуджена судді Давиденку, зменшилася до 2 587 гривень.

Та й цю суму держава не поспішала повертати.

У квітні 2002 року за справу повинна була взятися Державна виконавча служба…

Виконавче провадження завершилося нічим. Відтак, у квітні 2003 року полтавські судді поінформували Страсбург, що рішення, винесене на їхню користь, усе ще не реалізоване.

Центральний вхід Європейського суду з прав людини | фото Wikimedia.org

Тільки наприкінці лютого 2004 року Давиденко та інші заявники отримали відсуджені кошти. Після чого поінформували Європейський суд, що наміру підтримувати свою заяву вже не мають.

Урегулювання спору на національному рівні дозволило Страсбургу 19 жовтня 2004 року викреслити заяву полтавських скаржників у мантіях із реєстру справ, що розглядаються. 

Із квітня 2015 року суддя Давиденко обіймав посаду заступника голови Апеляційного суду Полтавської області. Проте вже 5 липня 2016 року подав заяву про відставку, розглянуту в серпні Вищою радою юстиції.

Оскільки суддя мав достатній для того стаж роботи, було прийняте рішення внести відповідне подання до Верховної Ради України.

8 вересня парламент звільнив велику групу служителів Феміди із займаних ними посад. Поміж них був і Давиденко.

Витяг з Постанови про звільнення суддів | скріншот з сайту Верховної Ради України

Утім, послідовності пан Едуард не проявив. За короткий час він подався на конкурс до Верховного Суду.

Тож, чи варто було робити паузу в професійній кар’єрі?

А може, суддя керувався якимись іншими мотивами?

Рішення Конституційного Суду України щодо довічного утримання судді від 10.06.2016 р. | скріншот з сайту «Закон і Бізнес»

Власне, для «відставника» Давиденка участь у конкурсі є різновидом безпрограшної лотереї. Доволі пристойне щомісячне грошове утримання, що буде виплачуватися довічно, незалежно від інших доходів, він уже заслужив. Потрапить до Верховного Суду – добре. А як ні – бідувати не доведеться.

Відвертий, як мені здається, прагматизм судді змушує прискіпливіше придивитися до його майнового стану.

Чим Давиденко устиг розжитися на ниві правосуддя?

Відповідно до декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік, суддя Давиденко отримав понад 258 тисяч гривень суддівської винагороди. Члени родини принесли ще майже 177 тисяч заробітної платні та 49 гривень доходів від викладацької діяльності, сплачених Полтавським обласним центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

До речі, сім’я Давиденків складається з трьох осіб. Крім самого судді, це дружина Олена Михайлівна та син Дмитро, 1988 року народження.

Витяг з декларації за 2014 рік | скріншот з сайту declarations.com.ua

Члени родини задекларували також дивіденди (проценти) у розмірі 909 гривень та «інші види доходів» в обсязі близько 31 тисячі гривень.

Заразом вийшло 259 331 гривня за рік у пана Едуарда та 209 074 гривні у домочадців.

Суддя Давиденко тримав 867 гривень на банківському рахунку та мав цінні папери номінальною вартістю 280 гривень.

Члени сім’ї володіли такими паперами на суму 429 гривень.

З е-декларації за 2015 рік дізнаємося, що Едуард Володимирович від початку 2001 року розжився на 1120 акцій ВАТ НВК КЗА ім. Петровського, а його дружина улітку 2002 року – 1715 акціями ВАТ Роменський завод Автоматичних телефонних станцій (назви підприємств подано, як у документі).

Робота в Апеляційному суді Полтавської області принесла Едуарду Давиденку в 2015 році понад 257 тисяч. Його дружина заробила в Головному територіальному управлінні юстиції у Полтавській області близько 59 тисяч гривень. Ще 36 тисяч із невеличким вона отримала у вигляді пенсії.

Небагато спромігся набути син. Основне місце роботи – Служба автомобільних доріг у Полтавській області – принесло йому 64 тисячі. Ще замалим не 21 тисячу додали Дмитру Едуардовичу Давиденку  «гонорари та інші виплати згідно з цивільно-правовим правочинами», отримані від Регіонального центру безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області.

Між іншим, адвокатським свідоцтвом молодший Давиденко володіє від 23 грудня 2011 року.

Служба автомобільних доріг у Полтавській області | скріншот з офіційного сайту

Нерухоме майно Давиденків складається з квартири площею 66 м², якою всі троє членів родини володіють на рівних правах, земельної ділянки та гаража. При цьому площа двох останніх майже збігається – близько 22 м².

Права на квартиру були набуті у травні 2008 року, її вартість власникам не відома.

Не знає суддя й скільки коштував гараж, який належить йому одноосібно від травня 2009 року, та земельна ділянка, котрою він володіє з липня 2010-го.

У декларації за 2015 рік з’явився як об’єкт незавершеного будівництва розташований також у Полтаві житловий будинок, що має загальну площу 236 м2. Він оформлений на громадянина України Давиденка Володимира Павловича. Вірогідно, це батько судді.

Однак серед членів родини таку особу не зазначено. Хоча в інформації про будинок говориться:

«об’єкт повністю або частково побудований з матеріалів чи за кошти суб’єкта декларування або члена його сім’ї».

Із транспортних засобів значиться легковий Land Cruiser 120, 2008-го року випуску, оформлений на дружину судді. Його було придбано новеньким – 30 грудня 2008 року за 260 тисяч гривень.

Достойний подарунок коханій під Новий рік!

Toyota Land Cruiser | фото Wikimedia.org

Land Cruiser – середньорозмірний позашляховик японського концерну Toyota. Як говорить реклама, важливими плюсами джипа є висока прохідність при комфорті, гідному легкового автомобіля.

З усіх варіантів комплектації було обрано найпотужнішу та найбільш витратну модель з 6-циліндровим бензиновим двигуном на 249 кінських сил, об’ємом 3956 куб. см.

Сума, за яку було куплене престижне авто, за даними Національного банку України, дорівнювала майже 34 тисячам доларів США, або ж понад 23 з половиною тисячам євро.

Офіційний курс валют станом на 30.12.2008 р. | скріншот з сайту Національного банку України

Вартість джипа значно перевищувала річні фінансові можливості суддівської родини.

Наведу цитату з виступу Голови Державної судової адміністрації на ІХ з’їзді суддів України, що відбувся в листопаді 2008 року:

«Заробітна плата суддів місцевих спеціалізованих судів, які не мають надбавки за вислугу років та інших доплат, становить – 3280 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років (25%), премії (50%) та надбавки за виконання особливо важливої роботи (50%) – 7140 грн., а з урахуванням щомісячного грошового утримання сума виплат складає – 13130 гривень. Така ж ситуація складається і в апеляційних судах».

Якщо суддя Давиденко отримував зазначений максимум, «чистими» виходило менше. Тому нескладно зробити висновок: ціна джипа перевищувала офіційні доходи «жерця Феміди», як мінімум, за два з половиною роки.

Навіть, коли б кошти на «круту тачку» накопичувалися тривалий час, купувати автомобіль, котрий «жере» дуже багато бензину, щоб користуватися ним по черзі, було необачно.

Утім, це не єдиний приклад незбагненної марнотратності суддівської родини.

Наприклад, попри те, що загальні заробітки тата-судді, мами-держслужбовця та сина-адвоката в 2015 році склали 437 857 гривень, вони дозволили собі придбати будівельні матеріали для будинку, яким володіє дідусь, на суму 182 560 гривень. Це становить майже 42 % сукупного доходу родини.

Ще одну декларацію суддя Давиденко подав перед звільненням. Вона охоплює період з 1 січня по 15 вересня 2016 року.

Об’єкти незавершеного будівництва у ній не фігурують. Складається враження, що споруда, в яку було «вкладено» майже 200 тисяч, безслідно випарувалася.

Доходи ж за вказаний період становлять:

  • 243 076 гривень – суддівська винагорода глави родини;
  • 67 108 гривень – зарплатня дружини;
  • 24 309 гривень – її пенсія;
  • 2 690 гривень – зарплатня сина;
  • 9 985 гривень – його гонорари.

Захисник кіберзлочинця

Особисто мене дивують мізерні заробітки майже 30-річного сина судді. Бо адвокат, як кажуть, він дорогий. І береться виключно за виграшні справи…

30 листопада минулого року правоохоронці 30 країн завершили міжнародну операцію з ліквідації мережі кіберзлочинців Avalanche, котра функціонувала 7 років.

Безпосередньо у Полтаві за участю бійців елітного спецпідрозділу «КОРД», кіберполіції та Генпрокуратури було затримано організатора групи.  Зловмисник, озброєний автоматом Калашникова й пістолетом,  чинив збройний опір правоохоронцям і намагався врятуватися втечею.

Вилучена зброя | фото з сайту itc.ua

Він скоїв 1152 злочини!

Тільки впродовж 2013–2015 років учасники злочинної організації заволоділи коштами 857 осіб на суму 5 012 144, 38 євро. У середньому 5 848,47 євро за кожний випадок.

4 роки очільника угруповання шукали – по всьому світу, за участі ФБР та Європолу – і нарешті спіймали.

1 грудня про вдалий фінал операції радісно відрапортували на прес-конференції Генеральний прокурор України Юрій Луценко та в.о. глави Національної поліції Вадим Троян.

Ю.Луценко та В.Троян на спільній прес-конференції | стоп-кадр з трансляції espreso.tv

Генпрокурор підкреслив, що це перший помітний успіх вітчизняних правоохоронців на міжнародній арені, перша велика та вдала спільна спецоперація, яку провели Європол, ФБР, німецька та українська поліція.

А вже 2 грудня стало відомо, що слідча суддя Октябрського районного суду м. Полтави Лариса Кулешова розпорядилася випустити затриманого на волю – просто із зали суду.

Сенсаційна новина миттєво розлетілася країною.

Мій пост у Фейсбуці, присвячений цій надзвичайній події, що складався з 5-ти речень, за короткий час отримав 548 «лайків», 556 поширень, 58 коментарів – переважно з прокльонами на адресу судді.

Скріншот з особистої сторінки автора у Facebook

Того самого дня на сайті Головного управління Національної поліції в Полтавській області з’явилося оголошення:

«За скоєння особливо тяжкого злочину Полтавським відділом поліції розшукується Капканов Геннадій Геннадійович, 30.01.1983 року народження, мешканець міста Полтави».

Кіберзлочинець Капканов у момент затримання | фото з сайту Головного управління Національної поліції в Полтавській області

7 грудня Прокуратура Полтавської області офіційно оповістила, що ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Полтавської області апеляційну скаргу прокурора задоволено, ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду скасовано, а щодо громадянина України, який обвинувачується компетентними органами Федеративної Республіки Німеччина в участі в міжнародній злочинній організації та вчинив злочин за межами України, застосовано тимчасовий арешт на 40 діб з моменту затримання.

Принагідно прокуратура поінформувала:

«7 грудня 2016 року слідчим відділом прокуратури Полтавської області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом постановлення слідчим суддею Октябрського районного суду Полтави завідомо неправосудного рішення щодо відмови у затриманні громадянина, який перебував у міжнародному розшуку.  Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення – ч. 1 ст. 375 КК України».

Знайти та повторно затримати кіберзлочинця, випущеного суддею у світ широкий, не можуть і досі.

Витяг з ухвали судді Кулешової Л.В. 1 грудня 2016 року | скріншот зі сторінки Єдиного державного реєстру судових рішень

Вдало захищали інтереси Геннадія Капканова в суді двоє адвокатів. Один із них – Давиденко Дмитро Едуардович. Той, який, відповідно до декларації тата-судді, працює за копійчані гонорари.

Звісно, 30-річний парубок, котрий мешкає із батьками і не має власної родини, може приховувати від них свої доходи.

Проте відповідальність за достовірність фактів, повідомлених у деклараціях, все одно лягає на плечі Давиденка Едуарда Володимировича, віднедавна судді у відставці.

А тут іще й інші «кінці» у задекларованих претендентом до Верховного Суду дебетах / кредитах не сходяться.

Ігор Гавриленко, для "Ні корупції!"