Суд зобов’язав надати декларації 18 міських депутатів, що працюють на НКМЗ

Краматорський міський суд Донецької області задовольнив позов громадського активіста Андрія Романенка, керівника Центру громадського контролю «Дій!», до Новокраматорського машинобудівного заводу (НКМЗ) і зобов’язав відповідача надати на запит декларації 18 депутатів міської ради Краматорська, що працюють на НКМЗ.

Передісторія цієї судової ухвали - у "Доступі до правди"

Новокраматорський машинобудівний завод, що є містоутворюючим підприємством Краматорська, не вважає себе розпорядником публічної інформації, а декларації депутатів Краматорської міської ради, які працюють на НКМЗ, інформацією, гідною суспільного інтересу.

Саме таке обґрунтування своєї позиції НКМЗ наводить у запереченні на позов Андрія Романенка, керівника Центру громадського контролю «Дій!», з яким той звернувся до Краматорського міського суду Донецької області.

Проте спочатку був запит.

Романенко просив надати копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік 15 співробітників НКМЗ, які є депутатами міськради. Більше того – це третина депутатського корпусу міста.

«Ці особи є діючими депутатами Краматорської міської ради. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції» «суб’єкти декларування зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік», - ідеться у запиті.

Андрій Романенко, керівник Центру громадського контролю «Дій!»

Проте на НКМЗ вирішили захистити депутатські декларації: по-перше, вони заперечили суспільний інтерес запитуваної інформації, а по-друге свій статус розпорядника.

Річ у тім, що оскільки НКМЗ не є ані суб’єктом владних повноважень, ані юрособою, що фінансується з бюджету, ані підприємством-монополістом, то розпорядником суспільної інформації він може бути тільки згідно з п. 4.4 ст. 13 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію у порядку, передбаченому цим Законом, належать не лише суб’єкти владних повноважень, а й «інші суб'єкти господарювання, які володіють: іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією)».

Позиція заводу:

«…депутати Краматорської міської ради – як повноважні та рівноправні члени ради, копії декларацій яких за 2015 рік вимагав надати позивач, свої депутатські обов’язки відповідно до закону України «Про статус депутатів місцевих рад» здійснюють на громадських засадах, не отримуючи за це ніякої винагороди.

Тим більше, що депутати Краматорської міської ради VII скликання почали виконувати свої повноваження лише наприкінці листопада 2015 року. Отже, запитувана інформація не становить жодного суспільного інтересу (не є суспільно необхідною інформацією)».

А оскільки немає суспільного інтересу, як впевнені на заводі, то і НКМЗ не є розпорядником публічної інформації.

Здавалося б, важко заперечувати, що декларації третини депутатського корпусу міськради становлять суспільний інтерес, що інформація про майновий стан майбутніх депутатів є такою, що впливає на волевиявлення, однак на заводі вважають інакше: якщо пробув депутатом лише трошки, то нема чого суспільству цікавитися твоєю декларацією. Трошки – не рахується.

Проте Олександр Бурмагін, юрист Інституту розвитку регіональної преси, вважає, що суспільний інтерес у даній справі потрібно доводити через ч. 2 ст. 29 закону «Про інформацію»:

«Відповідно до ч.2 ст.29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Доказом того, що запитувана інформація, у наданні якої було відмовлено, вважається суспільно-значимою, є те, що законодавець передбачив спеціальні гарантії доступу до такої інформації і заборонив обмежувати до неї доступ. Вважаю, що це беззаперечно свідчить про суспільну важливість такої категорії інформації. Адже, Закон України – «Про доступ до публічної інформації» містить чіткі і недвозначні норми щодо відкритого режиму доступу до відомостей, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування».

Також юрист звертає увагу на те, що суспільна значущість запитуваної інформації також полягає в тому, що вона стосується можливостей контролю громади за доходами і витратами свого депутата.

Проте, на відміну від керівництва міської ради, чиї декларації закон зобов’язує викладати на сайті міськради, декларації простих депутатів ніде не публікують, а отже, громада, і запитувач як член громади не мають іншої можливості як через запит отримати таку інформацію.

«Проте відкрита за режимом доступу інформація набуває статусу інформації з обмеженим доступом через такі дії НКМЗ», - обурюється Бурмагін.

Це не перший випадок, коли місцеві громади не можуть отримати на запит декларації депутатів місцевого самоврядування.

Центр «Дій!» ще у квітні 2016 року вирішив отримати декларації усіх депутатів міської ради. Міськрада надала на запит лише три декларації – ФОПів та безробітних. Решта депутатів, судячи з відповіді мерії, подавали свої декларації за місцем роботи.

У квітні центр «Дій!» відсилає запити на 16 підприємств, на яких працюють депутати міськради.

«Більшість підприємств одразу відповіли – ми отримали 17 декларацій з 42-х», - каже Андрій Романенко.

Дехто відповів не одразу, але  відреагував на повторний запит.

У підсумку три справи опинилося в суді: активісти подали позови проти Центру реабілітації інвалідів, АТП та найбільшого в місті підприємства – НКМЗ. А НКМЗ, нагадаємо, третина депутатського корпусу.

В чому проблема з деклараціями депутатів місцевого самоврядування?

Пояснює Олександр Бурмагін:

-          Проблема полягає в тому, що згідно з законодавством, яке регулювало заповнення і подачу паперових декларацій, подаються вони на перевірку до фіскальної служби, а зберігаються за місцем роботи декларанта.

Оскільки депутати місцевих рад, якщо вони не займають посад в органах місцевого самоврядування (міський голова, заступники, начальники департаментів тощо), працюють на громадських засадах, то відповідно, вони мають інше постійне місце роботи. Часто це директори різноманітних приватних підприємств, вчителі, лікарі тощо. Відповідно, і їх декларації зберігаються саме за цими місцями роботи, у школах, лікарнях, товариствах з обмеженою відповідальністю, ПП. І ці всі юридичні особи, традиційно, стосовно декларацій не вважають себе розпорядниками у розумінні статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

При цьому, вони чомусь згадують тільки частину 1 цієї статті, забуваючи про частину 2. Адже в останній зазначено, що будь-який суб’єкт господарювання, який має суспільно важливу інформацію, є розпорядником і має обов’язок надавати таку інформацію за запитами.

В суді юристи ІРРП вже не раз доводили, що інформація з декларації є суспільно-значимою, і отримували позитивні рішення про витребування їх і з ВНЗ, і з ТОВ та інших організацій. Логіка і аргументи дуже прості. Якщо законодавець у мінімум трьох законах прописав, що доступ до такої інформації не може бути обмежено – вона є важливою для суспільства. Бо інакше навіщо на рівні законів такі гарантії?

А тому будь-яка юрособа, незалежно від організаційно-правової форми, зобов’язана надавати її на запити фізичних та юридичних осіб.

Олександр Дмітрієв, активіст ГО «Центр UA», який намагався отримати декларації депутатів міської ради Покровська (Красноармійська) Донецької області, також зауважує, що є складнощі з отриманням декларацій депутатів по місцю їх роботи.

Дмітрієв надіслав основний запит на міськраду, а вже міськрада розіслала запити належним розпорядникам – підприємствам та установам, де працюють депутати Покровської ради. Найгірше на запити щодо декларацій, за словами Олександра, відреагували комунальні підприємства міста.

«Деякі запити просто таки масово губилися десь в дорозі», - згадує Олександр Дмітрієв.

Дмітрієв зібрав усі декларації, проте зазначає, що понад половину відповідей вдалося отримати після неодноразових нагадувань і наполегливої особистої комунікації з розпорядниками щодо відповідальності за ненадання публічної інформації.  

Коли активісти іншого громадського проекту – «Сильні громади» цікавилися  деклараціями депутатів місцевих рад, зокрема Маріуполя та Дружківки, то найбільш винахідливими у пошуку приводів, чому не надавати декларації, виявилися депутати, які працюють в структурах Рината Ахметова – «Метінвесті» та ПАТ «Веско».

Таку тенденцію спостеріг Павло Островський, активіст «Сильних громад».

«Зокрема, надходили відповіді, що декларація не є предметом суспільного інтересу, що запит на декларацію сформований без дотримання закону про доступ до інформації», - розповідає Павло.

«Сильним громадам» вдалося таки отримати декларації депутатів міськрад. Але не на інформаційний запит, а вже тоді, коли вони як кандидати в ради наступного скликання подали їх до виборчих комісій.

Нині позов Романенка проти НКМЗ суд першої інстанції розглянув на користь НКМЗ, проте апеляційна інстанція прийняла рішення про повторний розгляд у першій інстанції і повернула справу у міський суд Краматорська.

«Гадаю, що доведеться знову йти в апеляцію», – оцінює перспективи справи Андрій Романенко.

Леся Ганжа, Оксана Ставнійчук,«Доступ до правди» 

П.С. Зусилля й аргументи активіста дали позитивний результат.  

Суд пристав на аргументи позивача, який наполіг на тому, що доказом того, що запитувана інформація є суспільно значущою є те, що законодавець передбачив спеціальні гарантії доступу до такої інформації і заборонив обмежувати доступ до неї.

Також суд застосував трискладовий тест до запиту і не знайшов підстав для обмеження запитуваної інформації.

Читати постанову в Судовому реєстрі