Конкурс до Верховного Суду: кобеляцькі претендентки

Верховний Суд України. Фото з офіційного сайту

В Україні відбувається безпрецедентний конкурс з обрання суддів Верховного Суду.

Громадськість, антикорупційні організації налаштовані рішуче.

Завдання: не допустити до головної судової інстанції країни тих кандидатів, котрі заплямували себе недобросовісною поведінкою, натомість -  відібрати найбільш компетентних і порядних.

Вирішив долучитися до обговорення учасників конкурсу, обмежившись рідною Полтавщиною.

Хотів розпочати з того, що здавалося простішим – невеличкого провінційного суду. І застряг.

Вйо, Кобеляки

З 20 претендентів від Полтавщини двоє представляють Кобеляцький районний суд.

Адміністративно-територіальна одиниця, яку цей дім правосуддя «обслуговує», є невеличкою. Площа району – 1823 км², чисельність населення – близько 50 тисяч.

Район спеціалізується на сільськогосподарському виробництві, він не має потужних промислових підприємств і за багатьма показниками виглядає посереднім.

До складу району входять 1 місто (власне Кобеляки), 1 селище міського типу та 99 сіл.

Отож, і вражає амбітність тутешніх служительок Феміди, враховуючи те, що всього їх у суді троє.

Всі – однієї з богинею правосуддя статі.

Будівля Кобеляцького райсуду | фото з офіційного сайту

Крім голови суду, Омельченко Ірини Іванівни, висот суддівської кар’єри прагне досягнути Тесленко Тетяна Вікторівна.

З неї  й почнемо.

Білицькі «розбійники»

Вперше на 5 років Тетяна Тесленко була призначена на посаду судді Кобеляцького районного суду Указом Президента України Л.Кучми 25 грудня 2004 року.

Обрана суддею безстроково Постановою Верховної Ради України 4 листопада 2010 року.

Невдовзі опинилась у центрі скандалу, описаного в кількох публікаціях відомої полтавської журналістки-правозахисниці Людмили Кучеренко (ознайомитися з ними можна тут, а також тут).

24 лютого 2011 року двоє жителів смт Білики Кобеляцького району, 21-річний Максим Чуб та 20-річний Олександр Орлов, оголосили голодування. У такий спосіб вони чинили спротив свавіллю місцевої міліції та судді Тетяни Тесленко.

На лаві підсудних хлопці опинилися так. 24 червня 2010 року, повертаючись пізно ввечері додому з бару, вони побачили біля місцевого ринку нетверезого, побитого та скривавленого чоловіка, який перед тим підсідав до їхнього столика.

На прохання потерпілого парубки перетягли його до магазину на світло та викликали «швидку допомогу». Потім майже годину чекали її приїзду.

Медики прибули разом із міліцією.

Кобеляцькі шерлоки холмси, не довго розбираючись, звинуватили хлопців у груповому «розбійному нападі, вчиненому за попередньою змовою» з метою заволодіння мобільним телефоном. І відразу ж їх затримали.

Опинившись під фізичним і моральним тиском, парубки написали «явки з повинною». На старшого, Максима, слідчий «навісив» ще кілька давніх нерозкритих злочинів – підпали у 2008 році у Біликах автомобіля «ЗІЛ-130» і п’яти сінників та копиць сіна, а також крадіжку 27 травня 2010 року з легковика «ВАЗ-2106» автомагнітоли «Panasonic mp3» й сумки до ноутбука.

Відтак, Максим Чуб на тривалий час потрапив до Полтавського СІЗО (Олександра Орлова протримали під вартою до 5 липня 2010 року).

Слідчий Кобеляцького РВВС М.Богун чинив тиск і на жертву нападу -  Олександра Бурлаку. У суді житель Вінниччини, котрий приїздив працювати на Білицькому цукровому заводі, повідомив дійсні обставини інциденту і розповів, як міліціонер погрожував ув’язненням, якщо він не напише, що  хлопці побили його та відібрали телефон і перепустку на завод.

Потерпілі від знищення майна також в один голос заявляли, що бачили перед підпалами зовсім інших молодиків, відмовлялися виставляти до Чуба й Орлова цивільні позови про відшкодування збитків.

Суддя Кобеляцького райсуду Володимир Зацеркляний, який спершу вів справу, не зважав на всі ці повідомлення.

Коли він вийшов на пенсію, до розгляду провадження приступила Тетяна Тесленко. Вона також відмовилася чути аргументи на користь підсудних, віддаючи перевагу матеріалам досудового слідства.

Попри те, що адвокати довели: всі 8 протоколів слідчих дій більшою чи меншою мірою сфальшовані, понятих, які їх підписали, насправді на відтворенні й при вилученні речей не було. Врешті, й слідчий М.Богун на суді визнав, що … підробив протокол шляхом дописування.

23 лютого 2011 року суддя розпорядилася взяти під варту Олександра Орлова. Саме це підштовхнуло хлопців до оголошення голодування.

Хоча раніше суди, у тому числі й обласний апеляційний, кілька разів відмовляли в клопотанні слідчого про обрання Сашкові такого запобіжного заходу.

Фрагмент ухвали Апеляційного суду Полтавської області | Єдиний державний реєстр судових рішень

Протест обвинувачених не вплинув на позицію судді Тесленко, яку важко не назвати упередженою.

Наведу уривок з публікації Людмили Кучеренко:

«Володимир Матвієць, який 4 роки займається адвокатською практикою, а до цього 7 років пропрацював слідчим, каже, що з таким стикається вперше: суддя обізвала захисників «клоунами», кричала й ображала учасників процесу, позбавила підсудних права на захист, а саме, права на виступ у судових дебатах. В кінці судового слідства, десь о 19-й годині 29 червня ц.р. захисник підсудного М.Чуба Володимир Матвієць, у якого різко погіршилося самопочуття, попросив викликати «швидку» допомогу. Приїхали медики, надали допомогу й порекомендували зайняти горизонтальне положення. І от уявіть собі картину: адвокат, нашпигований уколами, лежить у залі суду на лаві, робочий день вже дві години як закінчився. Та замість того, щоб оголосити перерву в судовому засіданні й призначити його на інший день, Т.Тесленко оголошує судові дебати. В.Матвієць просить зглянутися на стан його здоров’я, а також надати час для підготовки до дебатів. Про це ж просять Чуб і Орлов, але суддя, певно, вважає, що дебати – то порожня формальність, яка не врятує підсудних від буцегарні, й іде в нарадчу кімнату!»

30 червня 2011 року Тесленко виголосила вирок.

Максим Чуб був визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК України. Призначене покарання – позбавлення волі на 4,5 роки.

Олександр Орлов за ч. 2 ст. 187 КК України отримав 4 роки позбавлення волі.

Як повідомляла Л.Кучеренко, згодом Тесленко в приватній розмові зізналася одному знайомому, що й сама переконана у невинуватості хлопців, а такий «дурацький» вирок написала, щоб його … було легше скасувати в апеляції.

Рішення судді Тесленко, дійсно, було скасоване.

Новий розгляд справи здійснила інша суддя Кобеляцького районного суду, тепер – його голова, Ірина Омельченко, котра теж зібралася до Верховного Суду.

Суддя Омельченко пішла стежкою, второваною її попередницею.

Ось кілька характерних пасажів  з її рішення:

«судом до уваги взяті лише показання потерпілого ОСОБА_10 дані на досудовому слідстві, оскільки лише вони в повній мірі відповідають зібраним матеріалах справи в їх сукупності»,

«Суд, не бере до уваги як доказ протокол огляду місця події (т. 2 а.с. 4-9), згідно якого виявлено шматок тканини сірого кольору з плямами речовини бурого кольору схожої на кров, штани темного кольору, сандалі чорного кольору, оскільки при огляді даних речових доказів в судовому засіданні встановлено, що дані речі ОСОБА_10 не належать і їх походження встановити не можливо».

Правда, прокуратура Кобеляцького району виключила з обвинувачення Максима Чуба епізоди щодо підпалу. Інкримінація крадіжки автомагнітоли теж не знайшла підтвердження в судовому засіданні.

Проте кваліфікація дій підсудних за ч. 2 ст. 187 КК України  залишилася незмінною:

«розбій – напад, поєднаний з насильством, що є небезпечним для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб».

Суд наполягав, що виправлення і перевиховання підсудних можливі лише в умовах ізоляції від суспільства.

7 травня 2012 року суддя Омельченко виголосила свій вердикт. Обидва хлопці отримали «нижче нижчого» – позбавлення волі на строк 3 роки, без конфіскації майна. Перебування в СІЗО (Максима з 25 червня  2010 року, Олександра – з 25 червня по 5 липня 2010-го та з 23 лютого  2011 року) увійшло у термін покарання.

Мабуть, спрацювала корпоративна солідарність, визнавати помилки та зловживання міліціонерів, прокурора, колеги-судді Ірина Омельченко не стала. Крім того, вона, певно, розраховувала, що рік-півтора хлопці вже якось досидять й оскаржувати її рішення не стануть.

Однак і цей вирок не пройшов перевірку апеляцією.

4 вересня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі Голубенко Н.В. (головуюча), Давиденка Е.В. та Герасименко В.М. констатувала:

«наявні у справі докази не забезпечують надійне, повне та достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмету доказування та свідчать про однобічність та неповноту досудового слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні, а тому вирок підлягає скасуванню, а справа – направленню на додаткове розслідування».

Оскільки справа з червня 2010 року не знаходила остаточної розв’язки, колегія суддів вирішила рекомендувати прокурору Кобеляцького району змінити підслідність.

Відтак, Апеляційний суд ухвалив: вирок судді Омельченко скасувати, справу скерувати на додаткове розслідування, запобіжний захід стосовно Максима й  Олександра змінити з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши їх з-під варти в залі суду.

Після цього, наскільки можна судити за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, обвинувачення у розбійному нападі хлопцям більше не висувались.

Суддівське сьогодення

Повернемось до судді Тесленко. Людмила Кучеренко повідомляла, що її свого часу Вища дисциплінарна комісія суддів на тривалий строк позбавляла права відправляти правосуддя.

Однак дотепер усе налагодилося.

На сайті видання «Закон і Бізнес» міститься довідка Вищої ради юстиції про результати розгляду питань порядку денного 30 листопада 2011 року № 16.

Пункт № 14 стосувався судді Тесленко:

Скріншот з газети «Закон і Бізнес», № 50 (1037) за 10–16.12.2011 року

Можна тільки здогадуватися, які хмари згущалися над володаркою мантії, та яких зусиль їй довелося докласти, аби член Вищої ради юстиції відмовився від своєї пропозиції звільнити суддю Тесленко за порушення присяги.

На шпальтах того самого видання зараз надибуємо інформацію зовсім іншого змісту. Наприклад, повідомлення, що в листопаді 2014 року у Харкові відбувалося навчання суддів з метою підвищення рівня їхньої кваліфікації.

Скріншот із сайту «Закон і Бізнес»

З-поміж усіх учасників персонально названа тільки суддя Кобеляцького районного суду Полтавської області Тесленко Тетяна Вікторівна – на правах реклами?

У деклараціях за 2014 рік та за 2015-й мене спантеличило те, що крім суддівської винагороди, вона має ще й дохід від передачі в оренду майна.

Вочевидь, мова йде про офісне приміщення площею 38,5 м2, що належить пані Тесленко з кінця 2000 року.

Скріншот із сайту Національного агентства з питань запобігання корупції

З року в рік надання майна в оренду приносить судді незмінно малу суму – 2700 гривень.

Винаймає офіс Русняк Людмила Іванівна.

Пошук в інтернеті дозволив з’ясувати, що ця особа є приватним нотаріусом.

На сайті Головного територіального управління юстиції у Полтавській області міститься список  приватних  нотаріусів за округами.

До Кобеляцького районного належать тільки два з них.

Ольга  Жмудь має робоче місце у смт Білики. Людмила Русняк – у Кобеляках.

Відповідно до рекламних оголошень, працює остання кожного буднього дня, з ранку до вечора.

Скріншот із сайту «Жовтої газети»

За оренду офісу єдиний у Кобеляках приватний нотаріус сплачує знайомій судді лише 225 гривень на місяць.

Мені одному здається, що з боку обох сторін договору оренди відбувається мінімізація доходів з метою зменшення оподаткування? Безкорисливість судді у даному випадку виглядає якось підозріло. Мимоволі виникають думки про необлікований кеш.

Актуальних пропозицій оренди офісних приміщень у Кобеляках знайти не вдалося. У сусідньому райцентрі Полтавської області смт Нові Санжари, з чисельністю населення дещо меншою, ніж у Кобеляках, за офіс площею 38 м2 просять ті самі 2700 гривень. Однак не за рік, а за 1 місяць!

Якщо вірити декларації за 2015 рік, представниця «права й законного порядку» не має ні житлового будинку чи квартири, ні об’єктів незавершеного будівництва, ні транспортних засобів. Лише горезвісний офіс та земельна ділянка площею 1365 м2, право на яку набула в далекому 1993-му.

Куди подівся будиночок площею 52 м², задекларований у попередньому році, невідомо.

***

Тепер про статки Ірини Омельченко, обраної суддею безстроково Постановою Верховної Ради України 13 травня 2010 року.

Її декларації за 2014-й та 2015 рік теж виглядають доволі скромно.

Однак і тут виникають запитання.

Скажімо, як сім’я з 4-х осіб (суддя, її чоловік, дочка і син), маючи 2 земельні ділянки (103,8 і 919 м2) та 2 мотоцикли (Ява-350, 1983-го року випуску, та ІЖ Юпітер 5К, 1991-го року), не подбали про житло? Не те, що про власне, а про будь-яке – не живуть же вони у наметі посеред поля?

Про всяк випадок перевірив, чи не всі кобеляцькі жриці Феміди – безхатченки. Зітхнув з полегшенням. Третя суддя районного суду, Тетяна Мороз, мешкає у батьківському будинку.

Відтак, напрошується висновок, що саме відсутність осель спонукає суддів Омельченко й Тесленко шукати кращої долі в стольному граді Києві.

Цікаво також, ким родині Омельченків доводиться Тихоненко Ніна Григорівна, власниця легковика Volkswagen Polo, 2011-го року випуску, яким із літа 2012 року користується пані суддя?

Між тим, Ніна Григорівна є помітною особою в Кобеляках. За даними https://youcontrol.com.ua/, вона очолювала підприємство Кобеляцької райспоживспілки «Хлібокомбінат», збанкрутіле у 2008 році.

У 2004-му зареєструвалась як фізична особа-підприємець (прикметно, що з того часу «Хлібокомбінат» стрімко почав занепадати – це простежується за рівнем його прибутків).

Падіння доходів кобеляцького «Хлібокомбінату» | інфографіка сайту youcontrol.com.ua

ФОП Тихоненко активно працює на ниві держзакупівель, зокрема, постачає хліб до Ліщинівського психоневрологічного будинку-інтернату.

Жінка не цурається політики. У 2015 році взяла участь у чергових місцевих виборах. Від Аграрної партії України підприємець Тихоненко Ніна Григорівна, народилася 11.01.1954 р., освіта загальна середня, намагалася потрапити до  Кобеляцької районної ради.

З кінця 2013 року Ніна Тихоненко керує Споживчим товариством «Кобеляки-хліб», заснованим нею спільно з Тихоненком Іваном Григоровичем і Тихоненком Олександром Івановичем.

Насмілюсь припустити, що Іван Григорович є батьком останнього. Як і пані судді?

***

Дивує, навіщо суддям вдаватися до примітивних хитрощів, які легко розкриваються, і приховувати своє майно. Тим більше, претендентам до Верховного Суду.

Чи вони знають справжнє походження власних статків  – і воно не є законним?

Сподіваюсь, Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Громадська рада доброчесності візьмуть до уваги мої міркування.

Ігор Гавриленко, для "Ні корупції!"