Як судовій владі позбутися корупційних суддів – думки експертів

В Україні триває судова реформа. У листопаді вже сформувалась Громадська рада доброчесності, й починається конкурс до Верховного суду.

 Експерти розмірковують, як ефективно оновити судову систему, й пояснюють, чому так важлива реформа. 

Павло Петренко, міністр юстиції України

Протягом останніх 25 років фактично нам не вдалось побудувати таку судову систему, яка б гарантувала захист права кожного українця, незалежно від його матеріального та соціального стану, раси, вірувань. Тобто, таку систему, якій би довіряло суспільство.

Так сталося, що українці в судах і правоохоронній системі  відчували себе не просто незахищеними, а навіть жертвами, тому що людина, потрапивши до правоохоронної системи, ставала одним із елементів статистики, на жаль, роботи  слідчого, прокурора, які повинні були виконати свій план.

Вона ставала перед суддею, який фактично узаконював дії слідчого і прокурора. І це ганебне явище призвело до того, що судова система завжди була цікавим інструментом в руках політичної еліти.

Кожен президент, який приходив до свого кабінету, мав сакральне бажання контролювати судову систему. Кожен парламент, який обирався українським народом, хотів контролювати суддів. Кожен уряд, посадовець, навіть місцевий, мав на меті контролювати суддю для того, щоб той виносив потрібне йому рішення. І ця проблема стала загальнонаціональною під час Революції Гідності.

Якщо ми зараз з вами схибимо і допустимо, що в цю судову систему під гарними гаслами  увійдуть непорядні люди, це буде найбільшою історичною помилкою держави, тому що другого шансу проводити судову реформу у нас не буде. І ця країна вже не витримає чергових революцій.

Судова реформа повинна проходити під дуже жорстким громадським контролем через низку причин. Залишилось багато тих людей, які хочуть носити мантію судді й жити за старими правилами. Тому без механізму громадського публічного контролю за проведенням конкурсів ми не маємо шансів сформувати нову судову систему.

У жодній країні світу такого громадського контролю немає, але у наших реаліях на першому етапі, коли формується судова система, Громадській раді доброчесності треба дати навіть більше повноважень, ніж є зараз у чинному законі. Нині її висновки мають рекомендаційний характер.

На мою думку, треба, щоб ці  висновки мали більший вплив на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Висновок Громадської ради доброчесності повинен бути обов'язково розглянутим ВККС, якщо він є негативним, і якщо ВККС бажає прийняти інше рішення, ніж те, яке регламентується Громадською радою. Комісія має прийняти рішення кваліфікованою більшістю для того, щоб ті її члени, які голосуванням долають вето Громадської ради доброчесності, розуміли свою відповідальність за призначення чи визначення переможця, до якого у громадськості є питання про доброчесність.

Більше того, якщо громадськість вказує на проблеми з доброчесністю вже обраного кандидата, то Вища рада правосуддя повинна окремо розглядати це питання із залученням Громадської ради доброчесності та з публічним заслуховуванням їхнього звіту на своєму засіданні.

Ми спільно з нашими друзями-експертами виловили в проекті закону «Про Вищу раду правосуддя» норму, яка дає можливість суддям, призначених Януковичем, автоматично перепризначитись.

Я хочу нагадати, що це була принципова позиція Міністерства юстиції України. Коли ми приймали зміни до Конституції і закону про судоустрій і статус суддів, то зазначали, що призначені президентом Януковичем уперше на 5 років судді не мають право автоматично перепризначатись. Вони мають іти на конкурс після закінчення своїх повноважень. Зараз ця норма знову з'явилася.

Перевірка майна суддів – це втручання в їх особисте життя?

Особа, яка перебуває на державній службі або є публічною, або займає відповідальну посаду, має певні обмеження щодо приватності свого життя. Бо вона, погодившись піти на таку посаду, чітко усвідомлювала, що буде взірцем для інших в питанні доброчесності. Тому, якщо говорити про певну межу, то, звичайно, вона дуже тонка. Але є можливість моніторингу й контролю стилю життя судді, кандидата чи державного службовця, можливість ретельної перевірки майнового стану його й родичів.

Суддя, який проводитиме серйозний моніторинг і контроль, буде мати моральне право приймати рішення щодо будь-якого державного службовця, який подає менший обсяг інформації про свою декларацію і майновий стан. Я не вважаю, що такого роду громадський моніторинг і контроль стилю життя судді - це втручання в його особистий простір. Бо якщо суддя їздить на шостому автомобілі, який оформлений на тещу на підставі довіреності, що видається до 2070 року, – це реальність.

На початку минулого року суддя заявив, що це втручання в особисте життя, коли йому ставлять питання про майновий стан. Потім оскаржує дії НАБУ, яке перевірило в доступних для них базах даних інформацію. Такий суддя не має права в принципі перебувати на своїй посаді. Після виявлення такої інформації він повинен подати, як мінімум, у відставку.

Я хочу, щоб через кілька років той чи інший кандидат на посаду судді під час співбесіди на питання про дивні факти з його майнового стану реагував просто - вставав, вибачався і йшов з конкурсу, а не в суд за захистом своєї честі та гідності.

Тарас Шевченко, директор Центру демократії та верховенства права, співзасновник руху ЧЕСНО

Останнім часом з’явилося багато повідомлень про те, що головним винуватцем низької довіри до судової системи є громадянське суспільство. У них йдеться, що громадськість нищить репутацію, підкреслює статки, абсолютно несправедливо ставиться до суддів чи робить мітинги, де зневажається суддівська мантія як головний символ справедливості суддівського процесу.

У чому причина? Вона полягає в стані, до якого себе довела судова система за ці 25 років.

Ось кілька факторів, які для громадян є найбільш очевидними й болючими.

Передусім,  це безкарність. Не вина журналістів, що вони повідомляють новини про черговий випадок з представником суддівської системи, (суддів багато – 7 600). Звичайно, це поодинокі випадки, коли суддю намагаються затримати п’яним, він тікає, пропонує хабарі поліцейському. І це відбувається в Кропивницькому, на Закарпатті, на Київщині… Та люди  не бачать притягнення до відповідальності. Суддівські органи захищають своїх. Хоч цих випадків є не так багато в пропорційному відношенні до всіх суддів, та в громадян породжується величезне відчуття несправедливості: чому їм можна, а нас за це карають?

Всім відомо, що в українських судах втручаються в авторозподіл судових справ.

Після Майдану нікого не покарали за втручання в систему, аби певні справи потрапляли до потрібних суддів. Чи можна тоді говорити, що громадські активісти, які повідомляють про ці факти, винні в тому, що репутація суддів погана?

Коли під час Євромайдану суди виносили завідомо  неправосудні рішення, кидали людей в тюрму, забороняли проводити мітинги на Майдані, забирали водійські права в громадян, які навіть не їздили до Межигір’я, в той момент суспільство очікувало на позицію суддів. Сподівались, що вони не захочуть бути в такій судовій системі.

Така поведінка суддів, на мою думку, і породила у суспільства почуття недовіри і думки про нагальну потребу кардинальної заміни складу суддівського корпусу.

Андрій Козлов, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

Перед нами абсолютно унікальний шанс фактично зі зруйнованого стану з величезними зусиллями провести дуже масштабну реформу в кадровому плані, тому що зробити заміщення такої величезної кількості вакансій, починаючи  з вищих судів, такого завдання поки що не було ні перед ким.

Якщо нам не вдасться зробити це зараз, то деякою мірою буде дискредитована сама конкурсна процедура. Ми зараз знаходимось у стані «пан чи пропав». Сподіваюсь, що про нас колись напишуть книжки, у яких ми будемо героями, а не, в кращому випадку, персонажами.

Ми нарешті підійшли до омріяного мною етапу, коли в суді можна побачити людину. Але чомусь багатьом суддям це не подобається. Я маю на увазі психологічні тести і тести на особисті здібності, які будуть запроваджені. Хочу підкреслити, що в загальній структурі балів, які розігруються між учасниками конкурсу (а їх усього 1000), на професійну частину відводиться більше 200, а що стосується особистісних якостей – понад 400 балів.

Роман Маселко, адвокат Автомайдану, член Громадської ради доброчесності

Я щойно з судового засідання, на якому розглядається розгін з Майдану українців 30 листопада 2013 року. Уже 2 тижні потерпілі з відчаю  живуть просто у залі судового засідання. Це ті люди, які 3 роки тому вийшли на Майдан,  і з яких почалася революція Гідності.

На лаві підсудних четверо працівників «Беркуту», до нещодавнього часу вони ще працювали. А один навіть отримав підвищення. Судить цю справу Олена Мелєшак. Вона у часи Революції Гідності була головою Шевченківського райсуду Києва, виносила рішення стосовно автомайданівців, і доведено, що це все була фальсифікація.

Більше того є інформація, що вона спонукала половину складу служителів Феміди  долучатися до переслідування активістів. Чи можна розраховувати, що така суддя може винести об’єктивне рішення? Як на мене, відповідь очевидна. І в цьому суді більша половина таких суддів. Їх понад 300. Сьогодні в кожному суді є такі судді.

На жаль, в індивідуальній відповідальності, кримінальній відповідальності  ми дуже мало просунулися. В цілому є статистика – 33 судді, які виносили очевидно неправосудні рішення, звільнені. Всі вони намагаються зараз відновитися. Справи Оксани Царевич та інших суддів слухаються тими ж суддями, які виносили аналогічні рішення. Розраховувати тут на якусь об’єктивність не доводиться.

Чому це не вдалося. Одна з причин -  жорстка протидія тих самих суддів. Рада суддів України винесла 3 рішення в стилі «не чіпайте суддів, ви не маєте права це робити, бо це вплив».

Немає жодного рішення, що судді щось не так зробили чи хоча б сприяли розслідуванню. Це питання є одним із ключових під час оцінки доброчесності суддів і етики поведінки. Чи доброчесною є поведінка, коли суддя не дає свідчень, або він усе забув. Судді, які займають таку позицію, не достойні бути на своїх посадах.

По-друге, чинна влада вирішила піти тим самим шляхом, що й попередня. Вона використовує суддів у своїх інтересах. Суддя, на якого є компромат, - це та особа, якою легко керувати, нею легко маніпулювати. Вона може винести будь-яке рішення, яке буде потрібне вищому керівництву країни.

Початок судової реформи не означає, що суспільство тепер може просто спостерігати. Воно повинно бути постійно активним.

Громадськість повинна мати представництво у ВККС, у Вищій раді правосуддя і приймати рішення. Ми справді зобов’язані зробити абсолютно все для того, щоб змінити цю ситуацію кардинально. У нас таких шансів більше не буде. Треба довести реформу до кінця, і дати громадськості ті повноваження, які можна реально використати в легальний спосіб.

Ми повинні дивитися не лише на те, чи не має суддя за спиною нічого поганого, а чи проявила людина високі моральні якості, що є хорошого в її суддівських вчинках.

Анастасія Красносільська, юрист Центру протидії корупції

Я хочу виділити більш позитивні моменти, які ми маємо сьогодні. Я пропоную порівняти те, що ми маємо зараз і мали 2-3 роки назад.

5 років тому Центр протидії корупції подавав масові оскарження до правоохоронних органів про зловживання при здійсненні державних закупівель. І відмовою закінчувалися 95% наших звернень. Бо ми просто не мали до кого апелювати.

Зараз ми маємо справді незалежне Національне антикорупційне бюро (НАБУ), яке реагує на звернення, на заяви про злочини і здійснює справді незалежні розслідування.

Якщо ми хочемо контролювати доброчесність статків суддів, то зараз є система е-декларування, в якій кожний суддя подав свою декларацію. Ми можемо звірити це з державними відкритими реєстрами нерухомості, що не було можливо 2 роки тому.

Тільки за цей рік у нас було 10 спроб політиків добити систему е-декларування. Але все ж вона запрацювала. І ми маємо більше, ніж 100 тис. декларацій, тому що ми, активісти, і міжнародні партнери робили такий тиск на українських політиків, в умовах якого було фактично неможливо зберегти обличчя і при цьому вбити систему е-декларування.

Так, вікно можливості для цього впливу зменшується, на жаль. Влада реагує на нас значно краще, ніж 2 роки тому, але значно менше, ніж нам би хотілося. Це означає, що ми маємо подвоїти цей тиск. Ми повинні робити гучні акції перед тими органами, які приймають рішення.

Пріоритетом в інституційному плані є створення антикорупційного суду. Це те ключове, чого нам бракує для забезпечення правосуддя в питаннях доброчесності/недоброчесності або корупції/некорупції серед суддів.

Зараз, на жаль, немає суддів, які спроможні чинити судочинство в справах щодо корупції самих же суддів. Є справи, які не можуть навіть розпочатися. Єдина наша надія щодо суддів-хабарників -  це залучити представників міжнародної спільноти до процедури добору антикорупційних суддів.

Микола Мирний, для "Ні корупції!"