До уваги Міністра культури. Як обирали директора Національного Музею літератури України

 
13 грудня 2016 років у Міністерство культури України семеро членів конкурсної комісії одностайно проголосували за кандидатуру Галини Сороки. Їй 68 років і цим Музеєм вона керує вже майже 20 років, - повідомляється на сторінці KORYDOR у Фейсбуці. 
 
Чому комісія в складі 7 осіб (двоє не були присутніми на засіданнях) була такою одностайною?
 
1. Три члени конкурсної комісії – це представники колективу музею. Залишаємо питання про те, якими повинні бути ці представники. Очевидно, колектив повинен рекомендувати незалежних експертів, бо в інакшому випадку кандидати на посаду директора первинно опиняються в нерівних умовах. Втім, закон України «Про культуру» у цьому питанні доволі двозначний, тож погодьмося, що колектив підтримав того, кого підтримав. Дуже показово прозвучала фраза представниці від колективу на адресу Лариси Каневської, альтернативної кандидатки на посаду директора: “Те, що Ви виписали в програмі, - це чудово, якби все це виконати, то був би ідеальний музей. Але як діючий директор музею я Вас запевняю, виконати Ви це не зможете!”.
 
2. Наступних трьох членів комісії визначає жеребкування від громадських організацій.
Під час жеребкування з відбору незалежних експертів без жодного пояснення і обговорення було усунуто Центр Сучасного Мистецтва CCA Foundation , який, відповідно до свого статуту і законів України, є громадською організацією, а його основною діяльністю якраз і є сфера культури. Чому його було усунуто? Через недогляд працівників міністерства, які, не перевіряючи документів, приймають чи відкидають того чи іншого кандидата для жеребкування? Можливо, працівники міністерства вирішили піти легшою дорогою, припустивши, що слово «благодійна» у назві цієї організації означає доставку гуманітарних вантажів?
 
3. Тепер розглянемо решту громадських організацій, які були допущені для участі в конкурсі.
 
Перша: Всеукраїнський центр прес-клубів «Україна – ФОРУМ» - громадське об’єднання журналістів». Хто потрапив як член комісії від цієї організації? Волга Людмила Феодосіївна, 1947 року народження. На сайті Міністерства культури ви не знайдете біографії цієї людини, але на сайті Національного Музею літератури України станом на 29.11.2016 року, тобто, вже після згаданого жеребкування, значилося, що Волга Л.Ф. у цьому музеї є завідувачем відділу «НДВ видавничої роботи та зв’язків з громадськістю». Додамо, що Волга Л.Ф. виступала редактором збірника «Національного музею літератури України: пошуки, дослідження, перспективи» (2011, вип.6+2014 вип.9), але жодних деталей про цей збірник у рубриці «Видання» на сайті Музею літератури ви не знайдете, хоча рубрика «Видання» існує.
 
Втім, це не всі зв’язки, які вказують на прямий конфлікт інтересів, а отже, і на порушення закону «Про культуру». Ще один штрих, який ми поки просто запам’ятаємо: Волга Л.Ф. член Спілки Журналістів України, заслужений журналіст України, а від 1991 року працювала одним із редакторів у газеті «Урядовий кур’єр».
 
Другий член комісії від ГО: Кушерець Василь. Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України. 1948 р.н. Із 1984 до 1989 – консультант Будинку політичного просвітництва ЦК Компартії України, консультант ЦК КПУ.
 
Третій член комісії: Василь Василашко. Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України. Народ. 1939 р. Журналіст за освітою. Член КПРС. Заслужений журналіст України.
 
А тепер поставимо цілком логічне і резонне запитання: звідки стільки журналістики, та ще й загартованої на ниві комуністично-номенклатурної роботи? Нинішня директорка музею і обраний комісією кандидат — журналіст за фахом, Василашко і Волга — заслужені журналісти України, а остання – ще й працівниця «Урядового кур’єру».
 
І тут важливо поцікавитися ще однією людиною, а саме — чоловіком Галини Сороки. Журналіст за освітою, Сорока Михайло Михайлович перебував на партійній роботі (1984-1990): завідувач сектору преси Київського міськкому Компартії України; інструктор, а з 1987 року — консультант сектору газет і журналів ЦК КПУ, член правління Київської організації НСЖУ тощо.
 
Висновок такий: Людмила Волга працювала під егідою теперішньої претендентки на посаду директора музею літератури та її чоловіка. Чоловік Галини Сороки був головним редактором «Урядового кур’єру», де також працювала Людмила Волга. І цілком «випадково» ця людина стає претендентом на незалежного експерта, та ще й від громадської організації. Перед нами факт, коли ГО була залучена до процесу жеребкування з конкретною метою.
 
Аналогічна ситуація і з товариством «Знання» та його двома представниками. Це члени ЦК КПУ, один із яких, як і чоловік Галини Сороки, був консультантом ЦК КПУ, а другий, як і Михайло Сорока, є заслуженим журналістом України. І цілком випадково ці близькі один одному люди, об’єднані давніми комуністично-журналістськими зв’язками, потрапляють у ГО і комісію.
 
Зв’язки — це закономірне явище для людей, які десятиліттями працюють у дотичних сферах, але ці люди не можуть бути незалежними експертами один для одного.
 
Василашко і Кушерець є давніми колегами Михайла Сороки по партійній лінії, наближені до ЦК КПУ, а щодо Волги Л. Ф, то низка осіб, залучена у процес виборів, настільки впевнена у своїх діях і зв’язках (зокрема і у зв’язках в Міністерстві культури), що виставили працівника Музею в якості експерта від ГО. Якщо це не конфлікт інтересів, то що це тоді?
 
4. Ще один учасник незалежного жеребкування — «Спілка письменників України». Як бачимо із поданих Галиною Сорокою документів, голова СПУ виступив із листом-рекомендацією на її підтримку. Тобто: очільник однієї громадської організації виступає на підтримку одного з кандидатів, а організація під його ж керівництвом бере участь у жеребкуванні незалежних експертів.
 
5. Участь у комісії та голосуванні Романа Веретельника. Ми просимо перевірити інформацію, відповідно до якої його дружина Галина Стефанова працює на півставки у Музеї літератури.
 
6. Маємо два рекомендаційні листи на користь Галини Сороки, підписані М.Жулинським і М.Сидоржевським. Давайте порівняємо ці два тексти (див. на сайті Міністерства культури).
 
Жулинський: «Знаю Сороку Г.О., заслуженого працівника культури України, як висококваліфіованого фахівця, досвідченого і авторитетного керівника музею, роботу якого вирізняють компетентність і ініціативність».
 
Сидоржевський: «Знаю Сороку Г.О., заслуженого працівника культури України, як висококваліфіованого фахівця, досвідченого і авторитетного керівника музею, роботу якого вирізняють компетентність і ініціативність».
 
Жулинський: «Музей, який вона очолює , добре відомий культурній громадськості як осередок активної популяризації кращих здобутків української культури і літератури, видатних постатей красного письменства»
 
Сидоржевський: «Музей, який вона очолює, добре відомий культурній громадськості як осередок активної популяризації кращих здобутків української культури і літератури, видатних постатей красного письменства»
 
Наступні речення ідентичні або ідентичні на 99%. Ось додатковий аргумент для тих, хто ще сумнівався у кишеньковій функції згаданих ГО.
 
7. Той факт, що члени комісії перевели обговорення кандидатів у закритий режим, додатково свідчить про страх перед громадськістю і змову на користь одного з кандидатів.
Закон України «Про культуру» (стаття 21, пункт 13) говорить про те, що конкурсний добір проводиться публічно. Законом таке обмеження, яке наклали члени комісії на процедуру обговорення, не передбачене. Чи враховувалися, приміром, вимоги статті 21 Закону «Про культуру» під час обгворення кандидатів? І чи не було таке рішенням бажанням усунути можливих громадських активістів і представників наукової спільноти від участі в цьому процесі? Який тоді сенс публічності?
 
8. Факт підтримки чинного директора колективом сумніву викликати не може, адже якщо людина майже 20 років керує музеєм як призначений директор, а керівний склад Музею складається із людей, серед яких на сьогодні 10 із 14 очільників різних відділів Музею є пенсіонерами, тоді зрозуміло, що підбір кадрів проводиться відповідно. Утім, маємо інформацію про те, що збір підписів колективу проводився командно-адміністративним методом, а також те, що забезпечення 100% підтримки відбулося завдяки фальсифікації щонайменше 1 підпису.

З огляду на зазначені пункти, вимагаємо наступне:

- повинен бути призначений новий конкурс;
 
- відновлене право участі ЦСМ у жеребкуванні й винесена догана тим, хто усунув ЦСМ від участі;
 
- розслідувати факт фальсифікації підписів робочого колективу;
 
- з’ясувати можливий конфлікт інтересів з боку члена комісії Романа Веретельника;
 
- відсторонити згадані кишенькові ГО до наступних жеребкувань;
 
- не допустити у члени комісії осіб, які порушили закон, приховавши інформацію про свою зацікавленість у виборі одного з кандидатів.
 
Нарешті слід сказати, що гуманітарну політику України у XXI столітті не повинні визначати представники колишньої комуністичної номенклатури. Очільниками музеїв повинні стати не лише нові, прогресивні особистості, а ті, хто буде долучатися до реформування музейного простору України. На місця старих чиновників мусять прийти найдостойніші фахівці, які будуть розглядати музеї України не як свою власність і майданчик для творчих аматорських вечорів, а як інтелектуальний центр XXI століття.