ФОТО
| |

Хочеш інформацію — бери півтисячі і йди до суду

світлина Доступ до правди

Світлина Доступ до правди

Тільки у 2016 році блогери мережі “Ні корупції!” з різних куточків України отримали від різних органів влади десятки відмов, неповних відповідей або взагалі не дочекалися ніякої відповіді на інформаційні запити.

Реакція чиновників на запитання громадських активістів та журналістів була різною: від смішних відмовок до брутального порушення Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

Для того, щоб відстояти своє право на інформацію, потрібні час, нерви і гроші. До того ж, із 2015 року, гроші чималенькі. Та чи можуть блогери, громадські журналісти чи редакції локальних ЗМІ дозволити собі судові витрати? Мова про представників у судах навіть не йде.

Добре, що є громадські організації, які надають безкоштовний юридичний супровід справам, що стосуються доступу до публічної інформації.

За законом, блогери та журналісти можуть оскаржувати відмову, відсутність відповіді чи часткову відповідь на інформаційний запит у вищого керівництва (низький рівень реагування) в Уповноваженого з прав людини (дуже довготривалий процес) або ж у суді.

Найдієвішим і таким, що формує судову практику з питань доступу до публічної інформації, є позов до суду. І якщо раніше, щоб подати позов до суду, потрібно було сплатити близько 80 грн., то тепер судовий збір становить 551 грн. (з банківськими витратами, конвертами, витратами на друк потягне на 600-700 грн.).  

Чому важливими є позови до суду? Це пов’язано з тим, що на основі низки судових позовів Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) прийняв Постанову, де зібрано ці практики, і де суд роз’яснює та тлумачить норми законодавства та їх застосування. Зокрема, 29 вересня 2016 року було опубліковано Постанову пленуму ВАСУ щодо застосування законодавства про доступ до публічної інформації. В ній викристалізувалось багато корисного і потрібного, що стане новим поштовхом для запитів і, відповідно, оскаржень.

Та органи влади й місцевого самоврядування не поспішають виконувати норми закону. Так, на 25 запитів дніпровського видання zabeba.li досі не отримано відповіді.

У Вінницькій міськраді на запит «Ні корупції!» не надали копії декларацій керівників комунальних підприємств, підпорядкованих міській раді.

Державне підприємство «Санаторій «Конча-Заспа» відмовилося надати блоговій мережі фінансові показники ДП – прибутки і збитки – за 2014 і 2015 роки, мотивуючи це тим, що документи, «пов’язані з господарською та фінансовою діяльністю підприємства, є конфіденційною інформацію».

Служба безпеки України не надала «Ні корупції!» інформацію про співробітників, які у 2015-2016 роках отримали службове житло від відомства.

У Полтавській міській раді відмовились надати журналістці місцевого видання “Коло” інформацію про зарплати керівників комунальних підприємств, мотивуючи свою відмову тим, що не володіють нею.

Виконавчий комітет Роменської міської ради відмовив у наданні інформації на запит про надання відомостей з декларацій членів виконкому.

Журналісти криворізької ініціативи “Відкритий доступ” 2 листопада 2016 року подали позов до районного суду на комунальне підприємство “Кременчуцьке тролейбусне управління” через те, що воно не надало інформації на запит. Журналісти запитували фінансову інформацію, штатний розпис, копії декларацій, однак підприємство відповіло, що не є розпорядником.

Все це тільки маленька краплина того, як насправді нівелюється право громадянина на публічну інформацію.

Одиниці йдуть до суду. Так, журналісти «Джерела Трускавця» в суді оскаржують відмову міської ради в наданні копії проектно-кошторисної документації для будівництва блочної теплогенераторної для трускавецької школи мистецтв від “Трускавецьтепло”,.

Для того, аби судитись (двічі!) з комунальним підприємством “Словміськводоканал”, активісту та блогеру Богдану Красовському довелось збирати гроші для сплати судового збору.

Блогер запитував фінансову інформацію у вказаного КП, якої так і не отримав. Тільки рішенням суду в квітні та липні 2016 року керівництво водоканалу було зобов’язане надати відповідь.

У активіста це вже другий судовий позов щодо доступу до публічної інформації. І якщо юридичний супровід йому забезпечують юристи Інституту розвитку регіональної преси, то на судовий збір доводилось збирати самотужки.

світлина з мережі Фейсбук

світлина з мережі Фейсбук

Як розповів “Ні корупції” Богдан Красовський, за рішенням суду від квітня 2016 року, кошти повернули в липні-серпні, а за останнім рішенням суду грошей узагалі не повернули. Окрім того, оскільки  позовні вимоги задоволені частково, то і коштів повернули половину.

– Я просив признати відмову неправомірною і зобов’язати надати відповідь, а суд першу вимогу задовольнив і зобов’язав комунальне підприємство розглянути запит повторно, – розповів Богдан Красовський.

Коли я (автор) планувала судитись із чернівецьким комунальним підприємством “МТК “Калинівський ринок”, який три місяці відмовляв у наданні інформації про фінансово-господарську діяльність, то так само гроші на судовий збір збирала в соціальній мережі Фейсбук.

Поспілкувавшись із колегами з різних міст, я зрозуміла, що для громадських активістів, блогерів та журналістів, за якими не стоять грошовиті редакції, сплатити з власних коштів судовий збір в розмірі 551 грн. видається практично нереальним. Ще й якщо зважити, що він може частково, а то і взагалі не повернутись.

світлина Детектор медіа

світлина Детектор медіа

Керівник правових проектів Інституту масової інформації Роман Головенко зазначає:

 –  Закон України «Про судовий збір» 2011 р. в 2015 р. було змінено в бік значного збільшення ставок даного збору (ч. 2 ст. 4 Закону). Зокрема, це збільшення торкнулося й ставок за подання адміністративних позовів з немайновими вимогами (до яких належать позови до розпорядників щодо доступу до інформації; абзац 5 пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону), а це тягне за собою збільшення ставок збору й за подання апеляційних та касаційних скарг у таких справах. Для юридичних осіб ставка збору в даному випадку є ще й у 2,5 рази вищою, ніж для фізичних.

Підняття ставок збору розглядалося законодавцем не лише як механізм наповнення бюджету, а й як спосіб зменшити кількість позовів і судових справ (наші суди об̕̕єктивно є перевантаженими), створивши умови, коли судитимуться лише рішуче налаштовані йти до кінця позивачі, які, відповідно, готові сплатити за це чималу суму. Але, зважаючи на рівень доходів у більшості регіонів України, така ставка судового збору стала обмежувальною для судових спорів з доступу до інформації.

світлина з мережі Фейсбук

світлина з мережі Фейсбук

“Ні корупції!” розпитав медіа-юриста Інституту розвитку регіональної преси Олександра Бурмагіна, який забезпечує безкоштовний юридичний супровід журналістських справ, щодо ситуації з судовими позовами.

– Наскільки часто журналісти та блогери звертаються з приводу захисту свого права на доступ до публічної інформації?

– В середньому кожного тижня маємо по 2-3 звернення. Питання виникають систематично і з різних проблем. Досі трапляються відмови і по деклараціях. Остання була щодо керівництва СБУ в Миколаївській області. Багато перешкод створюють щодо декларацій депутатів місцевих рад, які працюють на приватних підприємствах або в комунальних закладах. Ці юридичні особи хронічно не вважають себе розпорядниками, і доводиться вживати заходів щодо захисту права на доступ до інформації. Також трапляються на місцевих рівнях і відмови щодо отримувачів землі з комунальної власності. Деякі ради та виконкоми, незважаючи на норми, які існують 5 років стосовно заборони обмежувати доступ до такої інформації, вважають, що не можна надавати на запити ПІБ осіб, які отримують землю.

– Чи зупиняє активістів судовий збір в розмірі 551 грн? Яким чином ваші клієнти шукають кошти на сплату судового збору

– Цей судовий збір не стільки зупиняє, скільки дивує і змушує шукати шляхи вирішення проблеми. Хтось обирає для початку звернення до Уповноваженого з прав людини, хтось – до вищого за підпорядкуванням органу, а дехто оголошує акції зі збору коштів для подачі позову. Останній варіант в активних громадах виявляється достатньо дієвим. Такі флеш-моби в деяких випадках навіть призводять до того, що розпорядники здаються ще до суду і надають запитувану інформацію.

– Наскільки легко отримати судовий збір у випадку виграшу суду?

– Процедура повернення, якщо вона примусова і здійснюється через державну виконавчу службу, об’єктивно займає ресурси. Насамперед часові. Якщо ж позовні вимоги задовольняють частково, то сума збору стягується пропорційно. У випадках, коли подається апеляція, питання збору в підсумку вирішується апеляційним судом.

– Яка наразі тенденція серед розпорядників щодо доступу до публічної інформації? Більше відмов чи навпаки?

– Якісь тенденції на зменшення або збільшення важко відстежити: зникають одні системні питання – з’являються інші. В цілому ця боротьба триває, всі сторони еволюціонують, і змагання продовжується на інших рівнях.

Надія Вірна, для «Ні корупції!»

Доданий до: Думка експерта, Корупція в Києві, Україна
Теги: , , , , , , ,

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Проект «Блогери проти корупції» має на меті створити мережу журналістів та громадських активістів з різних регіонів України та забезпечити їм єдиний ресурс «Ні корупції!» для публікації інформації про факти корупції та зловживання владою на місцях.

Проект виконує Інститут масової інформації за підтримки міжнародної організації Freedom House та МЗС Норвегії