ФОТО
| |

Якщо ми таке терпимо, значить, ми не лохи. Ми гірше – ми раби

hluzman

Фантастичні цифри статків наших очільників, а особливо кількість різноманітних дорогих (годинники, шуби), а часом і несподіваних (мощі) речей викликає підозру щодо їх психічного здоров’я. “Вголос” звернувся до лікаря-психіатра і правозахисника, колишнього дисидента Семена Глузмана із запитанням: що ж це ми побачили? Як це можна назвати?

С.Г.: Жлобство – я думаю, буде правильним визначенням для більшості наших політиків. Вони малоосвічені люди зі злодійкуватими повадками, вони називають себе бізнесменами, але це такий «бізнес по-радянськи». Ось вони й дорвались. Головне – вкрасти, у когось щось відібрати. Адже відомо, що чимало людей із високих щаблів раніше забирали в інших людей їхній бізнес.  Мені й про нашого президента розповідали люди з Вінниці.

Вони жорстокі і жадібні. А влада потрібна не лише з честолюбства, а щоби жорстко контролювати те, що нажите різними способами. І те, що вони пішли на це декларування, це ж для них не добра воля, це Захід примусив. Це вимога, пов’язана з подальшим наданням коштів.

І як там можуть зреагувати?

С.Г.: Я думаю що побачивши, що відбувається, Захід можливо зрозуміє , що годувати цю країну не можна. Адже частина тих грошей що вони показали – вкрадена у Заходу.

Я не відчуваю такого оптимізму, як деякі наші аналітики, що, мовляв, все  це чудово. Так, це добре, але ви ж розумієте – вони не змінилися. Лише вимушено зробили те, що зробили, – трохи відкрили свої статки. Але зверніть увагу! Ну, можливо, я чогось не знаю, не надто відстежую. Але як мені говорили, практично ніхто не показав кошти в офшорах, заощадження в іноземних банках. Бачте, раптом з’ясувалось, що нема мільярдерів у країні, всі – бідні мільйонери!

Вони все одно щось придумають, їх більшість у парламенті. Та й справа не лише в парламенті, бо хіба у президентській адміністрації чимсь відрізняються? Вони просто не такі публічні, ми їх прізвища гірше знаємо.

Насправді зараз оцей час – дуже серйозний час для наших західних партнерів. Вони повинні нарешті зрозуміти, що з нами небезпечно працювати. Я розумію, що говорю страшні речі як громадянин цієї держави. Але іншого шляху я не бачу. Їх потрібно налякати. І я розумію, що вводити сюди війська ані Америка, ні НАТО не будуть. Проте якісь способи впливу, вірогідно,усе ж існують. А давати сюди гроші небезпечно, тому що вони ідуть не вам, і не мені.

– Наші можновладці можуть колись зупинитись? Вирішити, що вже нарешті досить і більше не треба?

С.Г.: Думаю, що ні. Це не хвороба у психіатричному сенсі, але це одержимість така. Вони так влаштовані. Вони  не розуміють. От я колись запитав у свого знайомого, не такої вже аж багатої людини, навіщо така крута машина? Це ж безумство! Її важко паркувати, вона величезна, як автобус, потребує шаленої кількості пального. Він мені відповів: «Розумієте, у мене є й інші авто. Там, де я обертаюсь, у цих колах, якщо я буду виглядати не відповідно, то зі мною не будуть розмовляти. Я буду чужим».

І цим вони відрізняються від аристократів, від багатих людей не обов’язково князівського роду. В західних країнах інакша культура. Там це непристойно. Там, якщо ти виглядаєш так, як вони, і носиш якийсь такий божевільно дорогий одяг, тебе не сприймуть.

Я дуже добре пам’ятаю, як Сорос колись приїздив до Києва. Це було давно, я був тоді членом правління однієї з його організацій. І от тоді йому подали якийсь середнього класу автомобіль. Його це абсолютно не цікавило. Він, мільярдер, запросив мене на сніданок. І я був навіть здивований, що він таку гидоту їсть. Але для нього це не важливо, він на цьому не акцентує. Пам’ятаю, тоді подали яєчню з салом. А він же, крім усього, ще й єврей, тож навряд чи вживає сало. Тим не менше, він, здається, якось обійшов і цю проблему. А говорили ми з ним про інше, він іншим живе.

Ось ця відмінність. І не тому, що я якось особливо люблю Сороса. Це інше. Він людина абсолютно іншої культури. Так, він романтично переоцінив свої можливості, що грошима можна привести демократію. А от не виходить!

Звідки ж беруться такі прагнення – 10 швейцарських годинників, 15 шуб…?

С.Г.: Та тому, що вони радянські голодні інженери чи ким вони там ще працювали. Так, дорвалися. А пам’ятаєте ще нашого першого президента – там якась проблема з його сином була, і запитували щось про купівлю будиночка на березі Женевського озера. То він відповідав: «Та то ж хатинка!» Корупція ж була в Україні і в радянські часи, це не новина. Лише про це не писали.

Чи висока вірогідність, що цих самих людей, попри все, можуть знову обрати на наступних виборах?

С.Г.: Боюся, що так і буде. Я поясню, як я це розумію. По-перше, вони вміють створювати якісь маски, і за цими масками люди губляться. По-друге, вони починають облаштовувати двори, будувати дитячі майданчики – не обов’язково ж лише гречку роздавати. Можна ж і в інших спосіб, більш культурно .

Але ж є ще (навіть не знаю який відсоток, думаю, досить великий) українці, котрі, на відміну від нас з вами, думають про цих хлопців інакше. Вони думають: «От молодці! А я – лох, я так не зумів. Я вкрав на тисячу, а вони – на мільярди». Тобто, вони з повагою ставляться до цих людей. І таких багато, особливо серед такого дрібного шахраюватого бізнесу.

А такий розрив між багатими і бідними – це нормально?

С.Г.: Ні, це говорить про те, що ми – патологічне суспільство. Якщо ми таке терпимо, значить, ми не лохи. Ми гірше – ми раби.

Якою була б доречна реакція здорового суспільства в цьому випадку?

С.Г.: Ну, якщо б хапали палки чи стріляли – це не була б нормальна реакція. У нормальному суспільстві мали б бути якісь серйозні слухання на цю тему, якісь серйозні численні публікації у медіа. Не тому, що треба з’ясувати, скільки приховав Порошенко в офшорах. Не про цифри йдеться, а про феномен. Що так далі жити не можна! І ми повинні навчитись їх контролювати. А оскільки ми цього не вміємо робити, ось таке й відбувається. Захід також вчиться їх контролювати. І тому ми усі дізнались, наприклад, що навіть Ляшко зовсім не бідний чоловік.

Але вони будуть далі займатись популізмом. Це головне для них.

Аби втішити себе і вас, читачів, я можу сказати, що ось історія з Трампом – вона ж дуже подібна. Хто за нього буде голосувати? Та такі самісінькі. Трамп і Ляшко – вони ж приблизно з одного інкубатора.

Де нам взяти інших, не таких захланних політиків?

С.Г.: Ну, вони є, але ж їх не підпускають, соціальних ліфтів немає. Я суджу, наприклад, по соціальних аспектах, не по економічних, я там не фахівець. Я точно знаю людей, котрі могли б змінити систему медицини, систему соціальної служби в Україні. Але вони ж таких людей не підпускають.

От я вже скільки років кричу на всіх перехрестях  і на телебаченні, та й не я один – про те, що насправді Мінохоронздоров’я не може саме себе реорганізувати. Так не буває! Витягати себе за волосся з болота можливо лише у казці. Для цього організовуються якісь спеціальні експертні групи, які відкрито працюють. Ну а в нас… Он вже знову говорять про те, що нинішню міністра також незабаром знімуть, кажуть, що буквально до кінця листопада.

Серйозні фахівці не рвуться у владу. Та й не потрібно робити міністрами серйозних спеціалістів. Їх потрібно запрошувати в якісь експертні групи, і вони повинні напрацьовувати якісь конкретні рекомендації. До речі, десь так і було, коли  Акімовська реформа охорони здоров’я починалась (Ірина Акімова – заступник глави Адміністрації президента часів Януковича, яка курувала реформу медицини). Я був трохи причетний, і бачив – такий підхід якраз і застосовували.

 “Вголос”

Доданий до: Думка експерта, Корупція в Києві, Україна
Теги: , , ,

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Проект «Блогери проти корупції» має на меті створити мережу журналістів та громадських активістів з різних регіонів України та забезпечити їм єдиний ресурс «Ні корупції!» для публікації інформації про факти корупції та зловживання владою на місцях.

Проект виконує Інститут масової інформації за підтримки міжнародної організації Freedom House та МЗС Норвегії