ФОТО
| |

Про миле поєднання аморальності та корупції у Львівській національній галереї мистецтв

lh-2

Вже минуло з десяток днів, як новим генеральним директором Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г.Возницького стала нова людина. І, очевидно, всі очікують негайних змін. Ми не є такими ідеалістами і розуміємо, що йому ще тільки потрібно стати цим новим керівником. А тут нового керівника чекає і грибок у фондосховищах, і грибок у головах частини старих працівників галереї, які навряд чи сприймуть спокійно будь-які нововведення. А тому не вимагаємо негайної ліквідації темних сторінок історії цієї інституції.

Однак є ряд справ дуже нагальних і просто кричущих. І вони не стосуються власне грибка, який дожирає безцінні колекції. Вони стосуються набагато прозаїчніших речей.

І ці справи мають два аспекти – один ідеологічний, а інший, скажімо делікатно, фінансовий. Обидва стосуються безпосередніх функцій національної галереї  не лише як закладу культури, але й національного закладу.

Отож, спочатку про ідеологію. Наскільки ми розуміємо, національний заклад культури покликаний, у відповідності зі своєю місією, поширювати, пропагувати національні надбання українського народу, провадити просвітницьку, культтрегерську діяльність. У ньому недопустима ніяка вульгарність, несмак, аморальність чи чужа нашому народові пропаганда.

Не забуваймо, що сьогодні лінія фронту пролягає не лише біля Донецька та Луганська, але й через екрани наших телевізорів, через екрани комп’ютерів. А також і через музейні експозиції.

Яка головна мета наших супротивників, що розв’язали щодо нас так звану гібридну війну? Головною метою є наша деморалізація і позбавлення українського народу його питомої національної ідентичності. Яким чином? А через деморалізацію. І ця деморалізація здійснюється різними шляхами. Причому, настільки витончено, що не лише її жертви, а й її промоутери часто не розуміють, що ними теж маніпулюють.

Але до чого тут Львівська національна галерея мистецтв ім. Б.Г.Возницького, запитаєте ви? А ось до чого: нещодавно я мала нагоду проїхати розрекламованою Золотою підковою замків Галичини, яка є у складі Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г.Возницького, з тим, щоб через вихідні та після Форуму видавців надихнутися національним духом для подальшої боротьби за Україну.

І що ж я побачила? Побачила, як раптом у розрекламованому Олеському замку наші діточки наштовхуються не на застарілу покриту пилом експозицію, яку оглядало ще наше покоління двадцять років тому, а на її нове доповнення – виставку знарядь тортур у підвалах замку. Та добре вже з тими тортурами – ми з радянських часів боролися і, напевне, й далі боремося з католицькою церквою. Ну важко витравити з нас совків. Але, оглядаючи цю антицерковну експозицію, ми мусимо сором’язливо закривати очі діточкам на пікантні еротичні аксесуари – так звані «пояси вірності» – відповідно, жіночий та чоловічий.

muzej-1

Звісно,  за якихось 50 грн. наші діти могли б у них сфотографуватися чи просто походити…

muzej-2

Ну добре, полишаємо Олесько і прямуємо до королівського Підгорецького замку. Ми зачаровані його силуетом. Однак здалеку. Приїхавши до брами чи хвіртки (!) замку, наштовхуємося на шанхай – скопище яток, наливайок, шашличних з китайськими сувенірами та нашою фальшованою горілкою. Шанхай стоїть якраз на осі палацу і припалацового храму – огидніше не придумаєш. Але це не обходить наших селян – для них три гривні прибутку – і то хосен. Ідемо далі – після хвіртки нас зустрічає новий сюрприз – інсталяція титаніка. Із землі стримлять чотири труби славного корабля-невдахи.

muzej-3

Одразу відчуваємо щось недобре. Однак вперто йдемо далі. Вражають самі руїни, бо інакше не назвеш. Але вражаючі. Оглядаємо двір замку. І натикаємося на рекламу виставки «Біла пані» – діти тягнуть подивитися. Купуємо білетики і спускаємося у підземелля. І що ж бачимо – темрява і манекен з ринку на Петрівці з фіранкою на ньому – це і є Біла Пані – такий собі привид замку Моррісвіль у провінційному виконанні.

muzej-4

Чистий лохотрон, вибачте за термінологію, але кращого годі знайти. Проте гроші заплачено – діти переконані, що привиди таки є. А ми переконані, що нас вдруге розвели. Цікавимося, хто ж то такий спритний – аж тут реклама ПП Жук І.Я. Не знаємо, що це за жук, проте дійсно спритний.

Якийсь чолов’яга запитує, чи не їдемо ми далі – до Олеська чи Золочева, бо там теж є чи були виставки цього ж ПП Жук І.Я. – очевидно, що йдеться про виставку знарядь тортур, яку ми бачили, і виставку масонів. Ну до масонів ми не доїхали, бо тільки лохи, знову ж вибачаємося за термінологію, дають себе розвести тричі. Нам вистачило й двох разів. Що все це мракобісся в греко-католицькому краї має спільного з виховною, кульпросвітницькою місією музею, національного музею, який функціонує з наших податків, ми не знаємо. Очевидно, що нічого. Очевидно, що все це є огидними гримасами наших часів, які тільки посилюють процес деморалізації  суспільства.

Однак на цьому завершую з моралізаторством і як розгнівана мати переходжу до справ більш приземлених. Дорогою до Києва мене охоплювало не лише обурення, але й жіноча метикуватість. І я повернулася до старої максими – якщо сонце сходить, то це комусь потрібно. А точніше,  комусь вигідно. Звернулась до колег у Львові. І тут почалися дивні відкриття.

Організатором і власником цих виставок, як ми вже зрозуміли у Олеську і Підгірцях, є приватний підприємець І.Я.Жук. Якщо він приватний підприємець, то, очевидно, він працює зарази власного зиску. Про ідеологічну складову не говоримо – це справа його сумління, сумління керівників галереї і, напевно, Церкви…

Отож, про зиск. В Олеському замку вартість квитка для дорослих становить 20 гривень. У високий сезон, коли є найбільше туристів, улітку, до замку приїжджає 20-50 автобусів з туристами. Теперішні туристи їздять автобусами, що мають близько 50 місць. Нескладна жіноча арифметика, бо ж ми не працюємо в КРУ чи прокуратурі, які користуються логарифмами, говорить мені, що в добрий день теоретично ПП Жук І.Я., якщо його виставки відвідають всі туристи,  отримує 20 000-50 000 грн. Це, звичайно, якщо всі до одного туристи відвідають ці виставки. Але припустимо, що лише половина, то тоді отримуємо 10 000-25 000 грн. Якщо третина, то  це 6600-16600 грн. Але це на день. А на місяць – помножте на кількість хлібних і середньо хлібних днів і здивуєтесь…

Ну добре – хай заробляє і ділиться з державою чи галереєю, подумала я. Але потім згадала – але ж це ПП – приватний підприємець на фіксованому малесенькому податку в кілька сотень гривень у місяць… Отож, про розумність такого підходу нашої держави до оподаткування цього явно рентабельного бізнесу говорити важко.

Але, може, ПП Жук І.Я. сплачує адекватні кошти самій галереї? Маючи зв’язки у Львові, цікавлюся у завідувачів філій галереї, які кошти отримує галерея. Всі знизують плечима. Начальство наказало – ми виконуємо, про жодні кошти з нами мова не велася. Ну добре – нормальний герой іде в обхід. Правдами і неправдами добираємося до базових документів – угод між Львівською національною галереєю мистецтв ім. Б.Г.Возницького і ПП Жук І.В.

Їх є три, бо він розгорнув три виставки у трьох замках. І що ми бачимо. Дійсно, є угода між галереєю і ПП №1/10 від 1 жовтня 2010 р. про розгортання виставки у Золочівському замку, є угода №2/10 від 1 жовтня 2010 р. про розгортання виставки у Підгорецькому замку, є угода №3/14 від 1 липня 2014 р. про розгортання виставки в Олеському замку. Перші дві угоди були укладені на 5 років, і термін їхньої дії минув. Правда, там написано про автоматичну пролонгацію – вже рік пролонгують і, напевно, назавжди.

Друга угода підписана до 1 липня 2017 р., хоча теж може бути автоматично пролонгована. Попередній керівник галереї Лариса Разінкова мудро не поставила свого підпису на двох попередніх документах – тому незрозуміло,  пролонговані вони чи ні. А титанік і далі пливе – виставки справно функціонують. Однак на останній – і найбільш скандальній – її підпис все ж є…

Але вся пікантність цих угод схована не в термінах, а в сумах, які ПП Жук І.Я. зобов’язалося (принаймні, формально) сплачувати Львівській національній галереї мистецтв ім. Б.Г.Возницького. А ця сума становить аж 400 грн. на місяць! Фантастичний заробіток для Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г.Возницького – найбільшої скарбниці мистецьких творів у всій центрально-східній Європі…

І тут запитання можуть і мають перейти в іншу площину. Одна справа клопоти турботливої матусі чи журналістки-розслідувачки, а інша державних фіскальних органів.

muzej-5

Жук І.Я. Фото з інтернету

У мене є запитання – якщо держава Україна від цієї діяльності отримує 200-500 грн податку (припустімо), а Львівська національна галерея мистецтв ім. Б.Г.Возницького 400 грн., то хто впродовж років (а угоди діють вже шостий рік!) є отримувачем решти коштів. Невже лише саме ПП Жук І.Я.? Невже керівництво галереї є таким наївним, що впродовж років не бачило реальної картини? Чи було «в долі». Це, звісно, чисті домисли – воно чисте і пухнасте. Подивимося, що робитиме наступне – eвійде в долю чи прикриє це джерело розпусти та нечистоплотності.

Але йдімо далі. Білет у галерею за ціною співрозмірний з білетами на приватні виставки ПП Жук І.Я. Через замки і через ці приватні виставки перепускали приблизно ту саму кількість відвідувачів. Отож, і виручка мала б бути співрозмірною.

Запитуємо про приблизну виручку від білетів  і отримуємо суми в розмірі 150-200 тис. грн. на місяць. Туристичний сезон триває 5 місяців. Отримуємо гіпотетичну суму 750 тисяч -1 мільйон грн.! За що Львівська національна галерея мистецтв ім. Б.Г.Возницького отримує аж 2000 грн. на рік! Фантастика…

Ці цифри, звісно, чисто теоретичні. Їх повинні перевіряти відповідні органи.

Як на мене, то бізнес просто чудовий…

І ще – дві угоди вже закінчили свою дію, а віз і нині там, точніше, виставки. Попереднє керівництво не припинило їхню дію і не зробило жодних зусиль щодо того. Чому? А що  ж теперішнє?

А це фото з інтернету Жук І.Я.:

В інтернеті він представлений як Його Світлість Князь Жук Ігор Ярославович, Великий Магістр

Не можу стриматися від журналістського “ай да жук, ай да молдєц!”.

Вероніка Палій, для “Ні корупції!”

Доданий до: Блоги, Корупція у Львові, Україна
Теги: , , ,

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Проект «Блогери проти корупції» має на меті створити мережу журналістів та громадських активістів з різних регіонів України та забезпечити їм єдиний ресурс «Ні корупції!» для публікації інформації про факти корупції та зловживання владою на місцях.

Проект виконує Інститут масової інформації за підтримки міжнародної організації Freedom House та МЗС Норвегії