ФОТО
| |

“Мамо, я виходжу на мітинг”. Гід для учасників мирних зібрань

Протести

Нещодавній ажіотаж навколо ЛГБТ-прайдів в Україні вкотре порушив значно ширшу тему – питання свободи мирних зібрань, тобто, будь-яких публічних масових заходів, що мають мирний характер.

Попит на участь у таких акціях послідовно засвідчують самі ж українці, починаючи з Революції на граніті 1990 року й до сьогодні. При цьому, будь-які спроби глобально обмежити право людей на мирні маніфестації в Україні поки що ні до чого не призвели: згадаймо хоча б “диктаторські закони 16 січня”, які Верховна Рада під тиском суспільства була змушена скасувати.

У звичці виходити зі своїми меседжами на вулиці українці радше тяжіють до європейців, аніж до більшості країн пострадянського простору, де ситуація з правами людини викликає багато запитань. Водночас, як зазначають експерти, українцям усе ще бракує компетентного розуміння своїх прав, а також прав і обов’язків держави та правоохоронних органів, коли йдеться про участь у мирних заходах.

На конференції в Празі представники групи громадського спостереження “ОЗОН” і Центру Громадянських Свобод (ЦКС) обговорювали, що саме треба знати громадянину, аби успішно користуватися своїм правом на участь у мирних зібраннях.

До вашої уваги – корисний і зручний гід.

І. “Я попросив дозволу на проведення акції…” – “Сідай, двійка!”

Найтиповіша помилка початківців.

Дозволу на проведення мирного зібрання не можна ні дати, ні взяти – адже він для цього не потрібний.

В Україні, як і в інших демократичних державах, діє система сповіщень. Тобто, організатори акції мають лише повідомити органам місцевої влади назву заходу, його тематику, очікувану кількість учасників, дату, час і місце проведення – і робиться це, передусім, із міркувань безпеки.

Тож, якщо ви плануєте відносно масштабний захід, варто завчасно сповістити про це відповідні установи, аби та ж, приміром, патрульна поліція мала достатньо часу, щоб скоординувати свої дії.

Голова групи експертів ОБСЄ зі свободи мирних зібрань Ніл Джарман стверджує, що навіть якщо організатори заходу не надали жодних сповіщень – це не єпідставою для силового розгону зібрання. Натомість, поліція мусить прибути на місце акції та гарантувати її безпечне проведення.

Пам’ятаєте нашуміле відео про зрив зустрічі виборців із депутатом в Алушті? Правоохоронні органи в цій ситуації не мали ані припиняти мирне зібрання, ані застосовувати силу.

Також варто пам’ятати про презумпцію на користь проведення мирних зібрань, із якої витікає два основних обов’язки держави по відношенню до учасників акцій:сприяти та водночас максимально не втручатися.

Будь-які обмеження щодо проведення мирних зібрань мають ґрунтуватися виключно на положеннях закону та відповідати Європейській конвенції з захисту прав та основоположних свобод, а також іншим міжнародним документам.

Щоправда, фахівці визнають: будь-яка законодавча база є недосконалою та має частини, що можуть трактуватися дуже по-різному.

Наприклад, відповідно до згаданої вище Європейської конвенції, яка набула чинності аж 63 року тому, право проводити мирне зібрання може бути обмежене, якщо існує небезпека для суспільної моралі. Однак суспільна мораль, особливо в сучасних демократичних спільнотах, – поняття доволі суб’єктивне, тому суди часто звертаються до попередніх аналогічних прецедентів, аби прийняти правильне рішення.

ІІ. Будьте кмітливими і не дозволяйте себе обдурити

Доволі часто, коли місцева влада через певні причини не бажає проведення конкретного заходу, блокувати його через суд не обов’язково. Замість цього можна вдатися до певних хитрощів, аби знівелювати ефект, заради якого збиралися маніфестанти, відтермінувати проведення мирного зібрання або здійснити тиск на певних його учасників після акції.

Розглянемо декілька поширених ситуацій.

1. Після сповіщення місцевих органів влади щодо планів провести мирне зібрання до організаторів звернулися з проханням перенести захід в інше місце.

Абсолютно типова ситуація для держави з ознаками авторитаризму.

Ніл Джарман розповідає, як бачив у Білорусі “спеціально відведений пустир для проведення всіх масових заходів за десятки кілометрів від Мінська”. А всі, хто цікавився подіями революції в Туреччині, мабуть, пам’ятають, як за ініціативи тоді ще прем’єр-міністра Таїпа Ердогана були заборонені будь-які масові заходи на території площі Таксім, яка стала для мітингувальників символом їхнього опору.

У цих та багатьох інших випадках громадяни, відповідно до Європейської конвенції, можуть збиратися у тих місцях, де вони матимуть змогу донести свою точку зору до цільової аудиторії.

По-перше, це має бути публічне місце, адже масовий захід, проведений у полі, втрачає свій сенс, якщо його мета не є, приміром, розформувати колгосп.

По-друге, організаторам акцій радять керуватися принципами видимості та чутності. Якщо маніфестанти планують закликати прем’єр-міністра піти у відставку, варто подбати про те, аби урядовець міг почути та побачити мітинг.

Третя порада має радше рекомендаційний характер, проте є не менш вагомою. Почасти учасникам мирного зібрання слід поборотися за конкретне місце проведення заходу вже тільки тому, що тоді телеканали зможуть відзняти їх, наприклад, на тлі будівлі Верховної Ради. Таким чином, у глядача виникне конкретна асоціація: українці невдоволені роботою парламентарів, а це саме той ефект, якого домагаються протестуючі.

2. Під час проведення мирного зібрання сталася сутичка між його учасниками. Органи місцевої влади здійснюють тиск на організаторів акції та звинувачують їх у наданні неправдивої інформації – мовляв, зібрання було задеклароване як мирне.

Висновки європейських моніторингових груп стосовно схожих ситуацій виглядають приблизно так: “Під час проведення мирного зібрання дії частини учасників заходу втратили мирний характер”.

Іншими словами, кожна людина під час участі в масовому заході несе особисту відповідальність за власні дії, і її поведінка в жодному разі не може слугувати причиною для загальних оцінок акції та висування претензій її організаторам.

Правоохоронні органи мусять зробити все необхідне, аби ізолювати цю людину/людей від решти. У разі ж неможливості забезпечити безпеку мирним демонстрантам, зібрання може бути призупинене або завершене. Порушники мають бути притягнутими до правової відповідальності.

Однак учасникам і організаторам мирних акцій варто пам’ятати, що незважаючи на юридичну захищеність, засоби масових інформацій мають усі підстави назвати такий захід немирним, тому що де-факто він становив загрозу для громадського порядку.

А тому остерігайтеся провокаторів і координуйте свої дії з поліцією.

ІІІ. Контр-зібрання є не добрими і не поганими – вони просто є

У багатьох країнах люди, обурені конкретною акцією, замість того, щоб жбурляти в демонстрантів каміння, виходять на так звані контр-зібрання, аби показати, що частина суспільства не поділяє певних поглядів і переконань.

Мирне контр-зібрання – абсолютно нормальне і навіть корисне явище, адже забезпечує в соціумі плюралізм думок.

Ніл Джарман розповідає, що колись спостерігав за контр-зібранням, яке виступало проти іншого контр-зібрання, яке, у свою чергу, не погоджувалося з позицією учасників початкової акції. “Це були три окремі великі групи людей, відділенні одна від одної кордонами з поліцейських, проте вони могли бачити і чути позиції одна одної”, – розповідає експерт.

Мирне зібрання інших людей може не подобатися, дратувати і навіть створювати незручності – приміром, обмежувати проїзд транспорту через перекриття доріг. Проте все це, а також тематика зібрання, якщо інше не передбачено законодавством – як є, наприклад, із використанням нацистської символіки у ФРН, – не може слугувати причиною для засудження учасників акції.

Жодне з паралельних зібрань не може бути заборонене, адже це буде трактуватися як пряма дискримінація.

Непряма ж дискримінація – це коли для проведення одного або декількох заходів не створюють належних умов, що також є різновидом неправомірного утиску.

Правоохоронні органи також зобов’язані гарантувати безпеку учасникам усіх мирних зібрань, незалежно від їхньої кількості.

ІV. Що ще треба пам’ятати перед тим, як виходити на мирне зібрання?

Прийдіть вчасно. А краще завчасно. На масштабних акціях часто використовують “коридори” із металевих решіток, аби, перевіривши учасників, пропустити їх на територію заходу. Після певного моменту пропуск можуть припинити, адже правоохоронні органи будуть зайняті спостереженням за проведенням заходу.

Не давайте ритися у своїй сумці. Відповідно до законодавства, поліцейські мають право попросити учасника акції відкрити сумку та показати її вміст, однак ритися в ній самостійно вони права не мають. У США на багатьох масових заходах, як-от День незалежності, взагалі заборонено приносити сумки або рюкзаки, які є непрозорими.

Подбайте про свій зовнішній вигляд. Ідеться не про краватку чи підбори – одяг, навпаки, має бути максимально зручним і практичним. Ця порада стосується елементів одягу чи аксесуарів, зачісок і татуювань, які можуть викликати в правоохоронних органів певні підозри щодо мирності ваших намірів.

Це називається профайлінг – специфічна навичка, якої вчать представників правоохоронних органів, аби вони могли передбачити небезпечні ситуації та запобігти їм. Тому краще не провокуйте поліцейських – їм і так важко.

Фотоапарат і відеокамера вам у поміч. Адже масовий захід – це публічна подія, де люди своєю присутністю вже засвідчили згоду на знімання. Також це стосується поліцейських, які, згідно з 9-ю статтею закону “Про національну поліцію” здійснюють свою діяльність на засадах відкритості та прозорості.

Вичерпну інформацію щодо мирних зібрань в Україні можна знайти у новому посібнику “Моніторинг мирних зібрань”, що його в 2016 році спільно видали група громадського спостереження “ОЗОН” і Центр Громадянських Свобод (ЦКС).

Костянтин Янченко, спеціально для УП

Доданий до: Корупція в Києві, Рекомендуємо, Україна
Теги: ,

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Проект «Блогери проти корупції» має на меті створити мережу журналістів та громадських активістів з різних регіонів України та забезпечити їм єдиний ресурс «Ні корупції!» для публікації інформації про факти корупції та зловживання владою на місцях.

Проект виконує Інститут масової інформації за підтримки міжнародної організації Freedom House та МЗС Норвегії