Мамай місцевого масштабу. Частина третя

Міський голова Олександр Мамай (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Міський голова Олександр Мамай (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Ця публікація завершує цикл дописів, присвячених висвітленню окремих моментів біографії полтавського міського голови. Тих, які він воліє приховувати від уваги громадськості.

Початок розслідування можна прочитати тут. Другу частину – ось тут.

      «Турботливий глава сім’ї»

Електорат Мамая – пенсіонери, виховані на моральних принципах будівників комунізму. Вони не повинні сумніватись у світлому образі свого кумира.

Через те на офіційному сайті міської ради ні в минулому, ні в позаминулому році згадки про розлучення градоначальника знайти було неможливо. Відсутня вона і зараз.

Хоча текст оновлювався, зокрема там сказано: «У 2015 році був переобраний полтавцями на другий термін». І відразу після цього: «Одружений, має двох доньок і сина».

Улюбленець «малозахищених верств» має бути бездоганним у всьому. Тому й про його бізнес розповідається і в минулому, і в теперішньому часі:

«У вересні 2000 року Олександр Федорович створив та очолював велике багатопрофільне сільськогосподарське підприємство «Інтер-Агро», яке забезпечує робочими місцями понад п’ять тисяч мешканців області. Його господарства налічують більше 40 тисяч гектарів орендованої землі, майже 7 тисяч голів великої рогатої худоби, 6 потужних елеваторів. Задля ефективності виробництва Олександр Мамай створив «повний замкнутий цикл»: його підприємства самостійно вирощують, збирають та зберігають зерно».

Своєрідність «бізнес-моделі» зажерливого спруту «Інтер-Агро» та його дочірньо-ширмових відгалужень вже описана.

Тепер про сімейний стан Мамая.

Починаючи з 2013 року, дружина Олександра Федоровича щезає з його декларацій. Вірогідне розлучення збіглося в часі з фіктивним банкрутством «Інтер-Агро».

Злі ж язики стверджують, що трюк із розлученням Мамаї використовували й до того. Напередодні створення «Інтер-Агро».

Скріншот з сайту youcontrol.com.ua

Скріншот із сайту youcontrol.com.ua

Дані сайту youcontrol.com.ua свідчать, що «за паперами» заснували це товариство з обмеженою відповідальністю у 2000 році тодішня екс-дружина Мамая, Людмила Анатоліївна, його теща Матвійчук Ніна Володимирівна та ще 2 жіночки на прізвище Паук. Кожна із фундаторок внесла до статутного фонду 585 тисяч гривень. Разом вийшло понад 2 мільйони.

У жовтні 2005 року склад засновників «Інтер-Агро» змінився. Із колишніх залишилася тільки Людмила Анатоліївна. До неї приєдналася Мамай Тамара Артемівна, мати нашого героя.

Статутний капітал тоді ж зменшився до 40 тисяч гривень (порівну на кожну соратницю). Та за неповних 5 років невістка і свекруха «розкрутилися» і збільшили влітку 2010 року розмір статутного фонду до 83 мільйонів гривень! Вносили, знову ж таки, рівними частками – по 41 мільйону 500 тисяч.

А сам Олександр Федорович подався до «Інтер-Агро» працювати найманим директором. Проте не з моменту створення підприємства (неправдивий він і в цьому), а лише у березні 2002 року. Обіймав посаду 8 років 9 місяців і 9 днів. Змінив його в бізнесовому керівному кріслі 23 грудня 2010 року Петренко Іван Іванович, з яким детальніше нам ще належить познайомитися.

Побралися знову раби Божі Олександр та Людмила влітку 2010 року, коли Мамай уперше балотувався на мера. Так би мовити, «для кращої біографії».

Постанову Полтавської міської виборчої комісії про обрання Олександра Федоровича градоначальником було виголошено 4 листопада 2010 року.

Тож, у спалахи та згасання почуттів «залюбленої пари» вірити не доводиться. Найімовірніше, з дружиною Мамай кілька разів сходився-розходився залежно від меркантильних (і підпорядкованих їм політичних) інтересів.

На останні, 2015 року, вибори міського голови Олександр Федорович пішов розлученим, бо в суді тривав розгляд корупційної справи, пов’язаної з Іриною Климко, донькою Людмили Анатоліївни.

Ще у травні 2014 року Октябрський районний суд м. Полтави почав слухання справ депутата міської ради Ірини Климко та міського голови Олександра Мамая. Ні він, ні вона не повідомили депутатський корпус про конфлікт інтересів, коли сесія розглядала питання про виділення Климко, як приватному підприємцеві, низки земельних ділянок.

Торговельні павільйони  Ірини Климко в одному з районів Полтави (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Торговельні павільйони  Ірини Климко в одному з районів Полтави (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Розташовані у напрочуд зручних для продажів місцях торговельні павільйони падчерки градоначальника охопили площу в майже 500 квадратних метрів. Користування ними обходилося «вдатній» бізнесвумен у смішну суму – 6 гривень 69 копійок за 1 «квадрат» на місяць.

Для порівняння. 21 серпня 2015 року правоохоронцями був затриманий Віктор Передерій, директор КП «Полтава-Сервіс». За оформлення договорів оренди торгових місць на території периферійного комунального ринку «Браїлки» він вимагав від підприємців, окрім офіційної платні, по 1 тисячі гривень за кожен квадратний метр!

Щоб мінімізувати для Ірини Климко платню до міської скарбниці, наділи, належні територіальній громаді на праві комунальної власності, оформили не в оренду, а в сервітут (так називають зумовлене реальними обставинами право спільного користування чужою землею, наприклад, проходом до колодязя, місця водопою худоби чи пасовиська, чого в умовах обласного центру, вочевидь, не спостерігалося).

Справа Климко була розглянута судом відразу ж, а от Мамай уникав зустрічей із Фемідою ще дуже довго. І тільки наприкінці жовтня 2015-го, вже у Решетилівському райсуді, усунувши двох незговірливих суддів, від третього – голови суду Леоніда Беркути – полтавський градоначальник отримав потрібне йому рішення.

У родинному зв’язку з падчеркою Олександр Мамай, схоже, вже й сам заплутався. Судді Ларисі Гольник, намагаючись схилити її до прийняття неправосудного рішення, мер казав, що Климко не падчерка йому, а донька, і це зізнання зафіксувало оперативне відео. Кількома ж місяцями пізніше Мамай та його представник доводили судді Решетилівського районного суду Оксані Олійник, що градоначальник не має з Іриною Климко спільного побуту, відтак, і родичкою не визнає.

Між тим, офіційна біографія полтавського міського голови, як уже зазначалося, повідомляє про двох доньок і сина.

Скріншот з офіційного сайту Полтавської міськради

Скріншот з офіційного сайту Полтавської міськради

Крім Климко, іншою донькою мера, певна річ, є Наталя Мамай-Кириченко. У 2010 році вона числилася бухгалтером ТОВ «Інтер-Агро» й стала депутатом Ленінської районної у місті Полтаві ради як член «сімейної» партії Мамаїв – «Совісті України».

На місцевих виборах 2015 року обидві доньки були зареєстровані кандидатами в депутати місцевих рад різних рівнів, звісно ж, від «Совісті».

Так, до Полтавської обласної ради вони йшли під номерами 32 (Ірина Климко) та 44 (Наталія Мамай-Кириченко). Першим значився, зрозуміло, сам Олександр Мамай. Однак «пролетів», як і всі наступні кандидати.

Виборчо-сімейна світлина: Ірина Климко, Наталія Мамай-Кириченко, Олександр Мамай – кандидати в депутати Полтавської облради (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Виборчо-сімейна світлина: Ірина Климко, Наталія Мамай-Кириченко, Олександр Мамай – кандидати в депутати Полтавської облради (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

До Полтавської районної ради прагнула потрапити Ірина Климко (№ 6 у партійному списку, очоленому вітчимом). Результат для «Совісті» також став нульовим.

Успішнішою виявилася молодша донька. Вона йшла першим кандидатом до Октябрської (тепер Шевченківська) районної у місті Полтаві ради і провела з собою ще 4 депутатів (із 42).

От тільки для своїх виборців Наталія Мамай-Кириченко є недоступною.

Скріншот з офіційного сайту Шевченківської райради

Скріншот з офіційного сайту Шевченківської райради

До виконання інших депутатських обов’язків Наталка ставиться теж не надто ретельно. Із 8 пленарних засідань 2016 року вона «прогуляла» 6.

Значно складнішим був повторний шлях до депутатського крісла в Полтавській міській раді Ірини Климко.

У порівнянні з попередніми місцевими виборами в 2015 році «Совість України» зазнала скрушного фіаско. Якщо раніше до складу міськради від цієї політичної сили потрапили 36 депутатів, то тепер тільки 7. Представництво «совістливих» впало із домінуючих 72 % до жалюгідних 16 %.

Попри те, що, за визнанням самого мера, ГО «Совість України» протягом 2015 року роздало по 8 кілограмів цукру понад 80 тисяч полтавців. Усього пенсіонерам «від Мамая» дісталося тоді 640 тонн цукру!

Дотепний полтавський виборець, обравши градоначальником Федоровича вдруге, «прокотив» з його списку багатьох ключових соратників. Наприклад, першого заступника міського голови Вячеслава Стеценка, заступника мера Світлану Порохню, начальника комунального автотранспортного підприємства № 1628 Дмитра Третякова. Як і багатьох інших, включно з незамінною Іриною Климко.

Тож, довелося менш важливим для Мамая однопартійцям знехтувати довірою виборців і зректися своїх мандатів. У результаті цієї рокіровки падчерка опинилася поруч із вітчимом.

Однак і старша донька не відрізняється депутатською сумлінністю. Мобільним під час сесій розважається. А мер по-батьківськи її напучує: «Зараз заберу телефон. Як у Тараса Бульби: я тобі телефон купив, я його і заберу».

Ірина Климко під час засідання сесії Полтавської міськради (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Ірина Климко під час засідання сесії Полтавської міськради (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Мамай, певно, забув, що то він, згідно з декларацією, самотужки виховуючи двох синів, «живе на одну зарплату», не має нерухомості, заощаджень і придатних для пересування вулицями автівок.

На відміну від колишньої дружини і доньок, на яких записане усе те майно, яким мер Полтави безсоромно користується.

ТОВ «Полтава Реал Естейт Груп» (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

ТОВ «Полтава Реал Естейт Груп» (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

Зараз обидві сестрички володіють ТОВ «Полтава Реал Естейт Груп», до статутного фонду якого на початку 2014 року кожна внесла по 4 мільйони гривень. Старша, Климко, взяла на себе тягар директорства у цій фірмі, що займається купівлею, продажем, наданням в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

 «Привітний сусід»

За даними журналіста-розслідувача Антона Столярова (KNK.Media), перелік нерухомості, зареєстрованої на ім’я Ірини Климко, займає аж 9 сторінок. У ньому є все: земельні ділянки, будинки, квартири, нежитлові приміщення і гаражі, великі та маленькі, у центрі Полтави та на околицях.

28 січня 2014 року падчерка мера встигла «відхопити» дачну ділянку в Криму. Чи буває там хтось із клану Мамаїв після анексії – невідомо.

Байдужість до справ полтавських молодшої сестри цілком зрозуміла. Ще зі студентських років вона мешкає у столиці, зараз – у трикімнатній квартирі на Оболонській набережній.

Разом із двома власними доньками, ще маленькими, Наталя вважається співзасновником і кінцевим бенефіціаром київського ТОВ «Ліфтінфо». Частка внеску кожної до статутного фонду склала близько 685 тисяч гривень (понад 2 мільйони разом).

Із весни 2015 року Мамай-Кириченко є керівником цієї фірми. Реєстраційними даними ТОВ передбачені різноманітні можливості. Роздрібна торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах, з лотків і на ринках. Надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна. Обробка даних, розміщення інформації на веб-вузлах. Інші послуги у сфері електрозв’язку. Проте основний вид діяльності – посередництво в розміщенні реклами у засобах масової інформації.

При реєстрації і провінційного, і столичного бізнесу Наталка, яка вже давно не «Полтавка», чомусь вказала як свою адресу: м. Полтава, вул. Світанкова, буд. 23а. В останньому випадку сюди ж вона і доньок вписала.

Саме тут, на тихій околиці обласного центру, розташовуються родові маєтності Мамаїв.

Садиба Мамаїв на вул. Світанковій у 2013 році (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Садиба Мамаїв на вул. Світанковій у 2013 році (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

 Ось як описувала мерське обійстя у 2013 році полтавська журналістка Анна Довгошей:

«Нині сімейне гніздо мера являє собою комплекс різноманітних споруд на мальовничому схилі, у підніжжя якого – чагарники та невеличкий листяний гай, де місцеві жителі випасають худобу. У садибі Олександра Федоровича є житловий будинок площею 420,7 кв. м і гарно облаштований двір із ставочком. А в одній із будівель у басейні тренується син мера Полтави. Нині робітники облаштовують Олександру Мамаю шашличний двір – перехожим видно відкриту простору веранду під очеретом. Поруч, із зовнішнього боку високого паркану, обладнаного камерами відеоспостереження, стоїть робочий вагончик із написами, що дана приватна територія охороняється службовими собаками.

У кущах бузку поруч з дорогою, попід парканом Світанкової, 23а, вже складно помітити кілька останніх покинутих могил, адже садиба Олександра Федоровича впритул наближена до колишнього кладовища і навіть, як розповідають сторожили, частково його «зачіпає».

Журналістка дослідила й історію появи маєтку нувориша:

«Колись у селі Пушкарівка (зараз територія перебуває у складі м. Полтави – І.Г.) були, окрім приватної забудови, колгоспи, після розвалу яких колишні колгоспники отримали в оренду земельні наділи під городи. Тому близько 40 соток землі, де нині стоїть садиба мера, були засобом для існування родин Маньків та Шпигунів. Але приватизувати цю землю вони чи-то не змогли, чи-то не встигли. Кілька років тому ділянки придбав тоді ще підприємець Олександр Мамай. Ніякого відшкодування за свої городи згадані сім’ї не отримали».

Сусідами Мамай оточив себе відбірними. У тому сенсі, що сам подбав, кому довірити цю високу честь.

29 серпня 2013 року за рішенням Київської районної в м. Полтава ради, що майже повністю тоді складалася з депутатів від «Совісті України» та дружніх їм «регіоналів», у приватному секторі на вулиці Світанковій набули по 10 соток шестеро осіб – «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд». Безоплатно.

Схема розміщення ділянок на вул. Світанковій (за даними інтернет-видання «Полтавщина»)

Схема розміщення ділянок на вул. Світанковій (за даними інтернет-видання «Полтавщина»)

Найближчу до мера ділянку, № 23б, отримала Ірина Климко.

№ 25 дісталася сестрі її чоловіка, Володимира Бакуменка, Ользі.

№ 25а – Дмитру Орлову, депутату від «Совісті України» Октябрської (Шевченківської) районної у м. Полтава ради двох останніх скликань. Він є зятем В’ячеслава Стеценка, тоді – першого заступника міського голови, а нині – його радника.

Поруч, за № 27, отримала можливість розбудовуватися сестра Стеценка, Ірина Латишко.

№ 28 – Сергій Петренко, депутат Чутівської районної ради від «Совісті України», старший санітарний лікар Полтавського району. Його батько, Іван Петренко, фігурував у судовій справі за позовом дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд», м. Київ, до ТОВ «Інтер-Агро Транс», м. Полтава, про витребування 13 801 068 кг зерна кукурудзи, зданого на відповідальне зберігання у 2011 році. У документації «Інтер-Агро Транс» він значився то як директор, то як начальник. А на момент отримання сином землі під забудову пан Іван вже очолював комунальне підприємство «Полтавська міська шляхово-експлуатаційна дільниця», підпорядковане міській раді. Перед тим, як ми вже знаємо, він устиг побути і директором материнського для Мамая «Інтер-Агро».

У 2013 році Анні Довгошей не вдалося з’ясувати, як до плеяди обраних потрапив такий собі Приходько Руслан Володимирович (ділянка № 29), і ким він є. Хоча вона й припустила, що у цій компанії він точно людина невипадкова.

Загадка розкрилась під час місцевих виборів 2015 року. Громадянин із таким ПІБ, народжений у 1986 році, освіта професійно-технічна, член партії «Совість України», балотувався до Київської районної у місті Полтаві ради та Полтавської районної ради. До першої він пройшов, але від мандату, схоже, відмовився. З другою – спіймав облизня, як і всі «совістливі».

Працює Руслан Володимирович у Виконавчому комітеті Полтавської міської ради. Водієм.

«Законослухняний громадянин»

Журналіст-розслідувач Антон Столяров проаналізував дані Реєстру речових прав на нерухоме майно і дійшов висновку, що зараз маєток на вул. Світанковій, 23а, оформлений на Людмилу Мамай. Крім того, вірній соратниці полтавського градоначальника належать 30 соток землі на Світанковій, 25. Цільове призначання ділянки – для будівництва житлового будинку (схоже, що Ольга Бакуменко і ще кілька осіб, отримавши в 2013 році по 10 соток, передумали тут селитися, і ділянки відійшли хазяйновитій екс-мерші).

Ще «колишня» Олександра Мамая володіє доволі непоганим маєтком за адресою вул. Червоного Хреста, 12 («квадратура» не зазначена), будинком площею 172 квадратні метри на вул. Шилівській, 14б, а також 60 метрами квадратними офісних приміщень у центрі Полтави.

Як бачимо, Людмила Анатоліївна – цілком надійна помічниця. Майже як Надія Костянтинівна Крупська (для Леніна). Такою й має бути справжня товаришка ідейного партійця. Їй цілком можна довірити сімейні таємниці.

Із синами – гірше. Складно навіть сказати, скільки їх, позаяк офіційна біографія зафіксувала тільки одного. А в декларації мер записує собі 2-х малолітніх нащадків чоловічої статі.

Завдяки одному з синів громадськість з полегшенням довідалася, що мерові не доводиться поневірятися попідтинню.

Їх утрьох гостинно приймає в себе, на Світанковій, 23а, Мамай Людмила Анатоліївна. Ще й «інфраструктурою» дозволяє користуватися.

На початку 2014 року надбанням ЗМІ стали фотографії розкішного домашнього басейну довжиною 25 м, які розмістив у соціальній мережі Вконтакте син міського голови Полтави – 12-річний Сергій.

Домашній басейн Мамаїв (фото з сайту obozrevatel.com)

Домашній басейн Мамаїв (фото з сайту obozrevatel.com)

Фіктивність розлучення градоначальника підтверджують і такі факти.

Улітку 2015 року (насувалися вибори – треба було створити гарну картинку) вдома у нього побували журналісти щотижневої газети «Полтавський вісник».

Гострих запитань боятися не доводилося – засновником видання виступала міська рада.

Із цілком компліментарного матеріалу, виданого торік 12 червня, однозначно слідувало, що міський голова разом із іншими членами родини продовжує мешкати у своєму маєтку та, як і раніше, веде спільний побут із Людмилою Анатоліївною.

Фото, які супроводжували допис, засвідчили, що і свою раритетну «Волгу» 1963 року випуску із дивно золотавим відблиском хромованих деталей Олександр Федорович зберігає на обійсті дружини.

Журналістів цікавило, як упродовж 30 років шлюбу Мамаєві вдавалося поєднувати родину з успішним бізнесом, а згодом і з діяльністю на посаді міського голови – заперечувати нерушимість сімейних уз градоначальник не став.

Натомість запевнив, що для нього «все життя родина була на першому місці».

Крім того, хвалькуватий мер чітко позначив, хто у домі хазяїн та хто кого насправді утримує.

Схильний не до мрійливої споглядальності, а до буденного прагматизму Олександр Федорович розкрив свою «формулу кохання»:

«Найромантичніше для мене, це коли я можу дати своїм рідним гроші, аби вони вже самі купували, що хочуть. Як кажуть: у хорошого чоловіка дружина не знає, де беруться гроші, головне, що він може її забезпечити. І всі мої до цього вже звикли, і образ ніяких немає».

Час від часу трапляються й «проколи» Мамая з автівками, записаними на Людмилу Анатоліївну.

У вересні 2014 року у нього майже в центрі міста було викрадено Lexus LX 570, востаннє задекларований у 2012-му як такий, що належить членам родини міського голови.

В інтерв’ю, записаному на початку 2016 року, вдруге обраний мер розповів про розшуки пропажі. При цьому Олександр Федорович то казав про належність «Лексуса» його дружині, то називав потужний люксовий позашляховик своїм власним (фрагмент відео з 1:10:32 до 1:12:16).

Мамаїв BMW після аварії (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Мамаїв BMW після аварії (фото інтернет-видання «Полтавщина»)

Інший автомобіль, марки «BMW», яким також керував особисто Олександр Мамай, улітку 2014 року потрапив у ДТП.

Ремонтом ушкодженої «чужої» автівки, до якої мер, відповідно до його останніх декларацій, нібито й стосунку не має, він особливо не переймався.

*   *   *

Наприкінці цього розслідування, присвяченого реальному способу життя одіозного полтавського керманича та профанації ним декларацій, варто згадати Кримінальний кодекс України.

Зокрема, ст. 366-1 (Декларування недостовірної інформації):

«Подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», або умисне неподання суб’єктом декларування зазначеної декларації – караються штрафом від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Примітка до статті роз’яснює, що відповідальність за подання у декларації завідомо недостовірних відомостей настає у випадку, якщо вони відрізняються від достовірних на суму понад 250 мінімальних заробітних плат.

На момент подання Мамаєм останньої декларації розмір мінімальної заробітної плати становив 1378 гривень. Якщо помножити це на 250 отримуємо 344500 гривень. Маєток і автопарк явно коштують дорожче.

Законодавець передбачив і ситуації подібного до Мамаєвого хитрування.

Закон України «Про запобігання корупції» у ст. 1 визначає:

«члени сім’ї – особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі».

Та якби ж то закони в Україні виконувалися…

Ігор Гавриленко, для "Ні корупції!"

При підготовці цієї публікації автор використовував навички, набуті й вдосконалені під час тренінгу з #OSINT, проведеному Дмитром Золотухіним у Полтаві 23.02.2016 року.