ФОТО
| |

Ігор Лікарчук: Якби за роки проведення ЗНО я захотів мати віллу на Канарах – я би її давно мав

Ігор Лікарчук. Фото: iamir.info

Ігор Лікарчук. Фото: iamir.info

Сьогоднішній співрозмовник інтернет-видання МИР – екс-директор Українського центру оцінювання якості освіти, «хресний батько» ЗНО, який до 29 липня  за рішенням Печерського суду перебував під домашнім арештом. Досудове слідство завершено,  і всі очікують на суд.

Як написав сам Лікарчук на своїй сторінці в Facebook,  «мені та іще сімом “бандитам” у справі ЗНО пред’явлено офіційне звинувачення, із якого я так і не зрозумів, у ЧОМУ конкретно звинувачують мене».

Словом, під час нашої розмови ми говорили про перспективи судового процесу, а ще – про перспективи української освіти загалом та зовнішнього незалежного оцінювання – зокрема. І якщо стосовно суду Лікарчук налаштований по-бойовому, то, говорячи про реформи в освіті, скепсису в його словах більше…

 Ігоре Леонідовичу, отже, досудове слідство завершено, справа з дня на день буде передана до суду. Із яким настроєм ви зайдете в судову залу?

Вся та справа, на мою думку,– нікчемна. Слідство проведено з грубим порушенням кримінально-процесуального законодавства. Порушені наші права на захист.

 Якщо можна – трохи  докладніше…

 30 червня прокуратура і головне слідче управління оголосили мені підозру. При тому, що за весь рік я жодного разу не був допитаний у якості підозрюваного. І по жодному факту «злочинних дій», які мені виписані у підозрі, я не давав ані свідчень, ані пояснень. Від нас вимагають упродовж місяця ознайомитися з 54-ма томами справи. І ще – з інформацією, яка міститься на електронних носіях розміром у шість терабайт.

Слідство відхиляє усі клопотання мого адвоката про проведення додаткових слідчих дій, у зв’язку з чим він вимушений звернутися зі скаргою до суду. Найголовніше – коли слідчі заявляють про якісь зміни в результатах ЗНО, то в мене виникає питання – а де замовники внесення цих змін? Тому що, дивлячись на ті списки, які вони подали, я бачу прізвища абітурієнтів, батьки яких є генералами СБУ, зовсім непростих людей.

Чомусь слідство не притягує їх до відповідальності як замовників. Звичайно, якщо стати на версію слідства про те, що такі зміни справді вносилися. Фактично, до кримінальної відповідальності притягують людей, які витягнули на своїх плечах найбільш вагому реформу в освітній сфері країни за останні 25 років. Саме витягли. Бо зробили це на голому ентузіазмі, без будь-якої суттєвої підтримки держави, в умовах жахливого опору та тиску. Намагання знищити мене морально й фізично та усунути від організації ЗНО були й раніше. За часів Табачника.

Але останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння «папіків» золотої молоді, стало запровадження за моїм наполяганням у 2015 році так званого порогу «склав/не склав».

«Папіки» золотої молоді зрозуміли, що для їх дітей час, коли вони могли так просто, не докладаючи ніяких зусиль, стати студентами престижних університетів, – закінчився. Тому що раніше їх приймали із 124-ма і меншою кількістю балів у сертифікатах. Але, починаючи з минулого року, на цьому була поставлена крапка.

 Як ви бачите продовження цієї історії?

Буде суд. Будемо боротися. Бо я не знаю доказів, за якими мені інкримінують дуже тяжкі злочини: створення злочинного угрупування, привласнення коштів… Нехай слідство назве, яку суму грошей я привласнив. Чи знайшли вони їх у мене? Нехай слідство покаже документи, які підтвердять, що я створив злочинне угрупування. Якщо такими документами слідство вважає постанови Кабінету міністрів про призначення мене на посаду директора Центру, – а це написано в підозрі про скоєння мною злочинів, – то це смішно. Бо тоді абсолютно будь-якого керівника можна назвати організатором злочинного угрупування. Ми будемо відстоювати свою позицію в суді.

Думаю, в кінцевому підсумку це закінчиться тим, що деякі прокурори та слідчі будуть нести відповідальність за необґрунтоване кримінальне переслідування.

Якщо цього не вирішать українські суди, то ми підемо в Європейський суд з прав людини. Ми налаштовані дуже серйозно. Тож, крапку у цій справі ставити ще дуже й дуже рано.

Ви впевнені у тому, що справедливість переможе?

Знаєте, я вже давно розчарувався в багатьох речах, зокрема – в моральних аспектах співіснування з державою. Протягом усього часу, що я очолював Центр, я відмовлявся від будь-яких нагород. Навіть коли в мене був 60-річний ювілей, я прилюдно, на засіданні колегії Міністерства освіти заявив, що непотрібно мене представляти до жодної урядової нагороди. Я маю одну нагороду, до якої ставився з певною повагою: це почесна грамота «постмайданівської» ВР, підписана Турчиновим. Я не виключаю, що справа й надалі буде так розвиватися – я й від неї публічно відмовлюся.

 Ну це ж буде ганьба.

Кому?

Тим, хто її вручав…

Якщо люди, які є представниками держави – прокурори, слідчі – сьогодні ганьблять мене, то чому я повинен зайняти іншу позицію.

Я не виключаю, що піду на такий публічний крок.

Знаєте, коли під час обшуку з мого кабінету винесли купу паперів, а з ними дві авторучки, які мені подарували на День народження, і фірмову чашку «Київміськбуду»; коли тодішній генпрокурор вже був готовий приїхати туди, де будуть розкладені купюри, але не було чого розкладати – ні на роботі, ні вдома; коли моїй онуці погрожували автоматом і казали: «Ми зараз пристрелимо собаку» – за що?

За те, що якомусь оперуповноваженому СБУ у його голову прийшла думка написати агентурне донесення, що Лікарчук – негідник? Я ж бачив ці донесення…

 Можливо, дитина цього оперуповноваженого не вступила в якийсь університет?

Ми його будемо кликати до суду і хай відповідає в суді на ці питання… Я не знаю, чи я можу називати сьогодні прізвища і розголошувати ці матеріали, але я знаю, що цей час прийде…

Ігоре Леонідовичу, як ви оцінюєте сьогоднішній стан вітчизняної освіти. З боку ж, мабуть, видно краще…

Наша освіта, використовуючи медичну термінологію, давно знаходиться в колапсі.  Щоб її із цього стану вивести – потрібні РЕФОРМИ: глибинні, докорінні.

Але для того, щоб ці реформи, відбулися, потрібно мати щонайменше три речі.

По-перше, велике бажання зламати існуючу систему й створити фактично нову.

По-друге, бути готовим до того, що це буде дуже складно зробити. Й наслідки для тих, хто це робитиме, можуть бути такими ж, як і для мене після запровадження ЗНО. Я ж уже неодноразово писав: люди, не беріться робити реформи! Це для вас небезпечно!

І третє – потрібно просто уміти проводити реформи. Це повинні робити професіонали. Можна писати найкращі закони, але є така річ як його імплементація. Це є управлінський процес. А що ми маємо на сьогоднішній день, подивіться. Нові обличчя? Теперішнього міністра освіти і науки  Лілію Гриневич я дуже давно знаю, багато з нею працював, дуже поважаю й ціную, врешті, я з її рук прийняв ЗНО.

Але сьогодні три із п’яти заступників міністра освіти жодного дня не працювали керівниками освітніх закладів.

Колись пані Совсун – коли ми ще працювали в громадському секторі – запитала: «А яку ви дисципліну викладаєте в університеті?». Я відповів: «Управління освіти». «Ой, хіба це предмет!», – здивувалася вона. А тепер вона побачила, що управляти освітою, і ходити на прес-конференції – це дуже різні речі.

Я не розумію, як можна було призначити пана Гребу (Роман Греба – заступник міністра освіти, керівник апарату – МИР), або як можна призначити Володимира Ковтунця (22 липня призначений на посаду заступник міністра – МИР). Я дуже добре знаю цю людину, дуже він мені імпонує, я його дуже поважаю. Але, знову ж таки, писати закони чи бути хорошим викладачем – цього дуже мало, щоб стати ефективним менеджером… Можливо, колись це й станеться. Але ми втрачаємо час.

Те, що намагаються у нас робити із освітою – все одно, що віднести у ремонт зношену пару туфель.

Їх можна латати до безкінечності, але чим більше ми будемо їх ремонтувати, тим швидше ці туфлі розлізуться остаточно.

Чому так відбувається? Невже керівниця відомства, людина, з ваших же слів, розумна, не розуміє цього?

Думаю, що Лілія Михайлівна це добре розуміє. Упевнений, що розуміє. Але вона – чи не одна у полі воїн. Бо реформа освіти вимагає ще й чималих державний коштів, дуже серйозних законодавчих змін… А чи готова держава давати ці кошти, а депутати вносити зміни до чинних нормативних актів? Дуже в цьому сумніваюся.

Ми, як і раніше, хочемо витягнути реформу на голому ентузіазмі тих, хто і так на голому ентузіазмі працює роками…

Але це лише один аспект проблеми реформування освітньої системи. Крім коштів і законів, потрібно подолати величезний опір змінам та серйозні лобістські настрої. Це ще складніше. Лише один приклад. Сьогодні кожен освітянин криком кричить: ліквідуйте ви ці райвно, облвно, усілякі структури, які лише заважають учителю працювати. Уявіть собі, що міністр відважиться на таке рішення. А як будуть волати на місцях голови усіляких адміністрацій? Які будуть організовувати акції протестів профспілки та ті, хто просиджує стільці у цих структурах? Або інше питання: дати всім школам статус повноцінних юридичних осіб, а управління ними передати піклувальним радам. Ну як можна допустити, щоб величезні грошові потоки пішли поза централізованими бухгалтеріями при відділах освіти, а на призначення директора школи не зможе вплинути місцевий начальник?

Із Лілією Михайлівною – ще коли її політична сила була в опозиції до минулої влади – ми починали працювати над законом про освіту. Ми з нею не один раз говорили: ось ці й ці структури необхідно ліквідувати. Читаю останній варіант законопроекту, ухвалений «освітянським» комітетом ВР, який сама ж Гриневич донедавна очолювала – все лишилося, як і було… Особисто я очікую справжніх реформ, а не модернізації залишків радянської освітньої системи. Реформ глибинних, перші результати від яких люди відчують не через десять років, а через рік-два.

Я розумію, що повністю реформувати таку величезну і заскорузлу освітню систему за короткий час не можна. Але багато що можна і потрібно зробити. Наприклад. Хто заважає уже зараз розпочати запровадження реальної системи громадського управління закладами загальної середньої освіти, відмовившись від «совка», який панує там? Перейти до того, що закладом освіти буде керувати Піклувальна рада, яка найматиме директора, встановлюватиме йому зарплату, контролюватиме його роботу, вимагатиме з нього результатів. Або у системі профтехосвіти ініціювати рішення про їх роздержавлення і перехід до фінансування за принципом «гроші йдуть за учнем»…

 Невже це так складно зробити?

Я не кажу, що це легко. Але, якщо ти взявся за реформи, то нічого шукати легких шляхів.

Що ж нас очікує?

Як не прикро мені це говорити, але, повторю, буде відбуватися повзуча модифікація старої системи.

Кардинальних реформ в освіті у найближчий час не буде.

Я дуже хочу помилитися. І буду готовий прилюдно визнати свою помилку.

Реформи потребують коштів, яких нема. Можливо, тоді варто почати із ліквідації безмежної кількості якихось інституцій, які існують при міністерстві і фінансуються з бюджету? Інститут модернізації змісту освіти, ДП “Інфоресурс”, Центр моніторингу якості освіти тощо. Особисто я не розумію, що роблять ці структури з дивовижними назвами, і яку користь приносять нашій країні…

За кожною такою структурою хтось стоїть. Комусь вона потрібна. От у нас є Інститут освітньої аналітики, йому скоро буде два роки. Але я не уявляю, що за цей час зробила ця інституція… Думаю, єдине, що вона зробила –  «сіла» на держбюджет.

Так, вона сидить на бюджеті… Або давайте візьмемо тему підручників. Це та проблема, на якій «горіли» всі міністри. І я дуже не хочу, щоб на ній «згоріла» Лілія Михайлівна. Я їй ось так, як вам зараз, казав: «Лілія Михайлівна, змініть систему видання підручників!»

Для цього треба зробити лише три кроки.

По-перше, створити державне підприємство, яке буде займатися виданням підручників, бо це є комерційна справа і цим не повинен займатися Інститут модернізації змісту освіти (який на виданні підручників підставив і Квіта, і Табачника, і всіх попередніх міністрів).

Друге: запровадьте інститут незалежних освітніх експертів. І тоді б не було перманентних скандалів щодо змісту підручників та довкола плагіату в дисертаціях відомих людей.

І третє: віддайте кошти на придбання підручників школам, не «тягніть» їх у Київ. Є в школі тисяча учнів, а в бюджеті закладено, що на одного учня має бути куплено підручників на 200 гривень – ну то віддайте школі ті двісті тисяч, і нехай вона сама купує ті підручники, які їй потрібно. Слухайте, ну це ж дуже просто! Але все залишається так як і було.

Ну хто ж добровільно злізе із фінансових потоків?

Я не думаю, що це стосується Лілії Михайлівни особисто. Я, повторюю, із глибокою повагою ставлюся до неї. І знаю, що вона працює по двадцять годин на добу. Але справа не в тому, скільки годин на добу ти працюєш. Справа в тому, яка в тебе команда і що ця команда може зробити. І ось тут виникає дуже багато питань. Ну, є в неї заступник пан Хобзей. Його запросив ще Квіт. Ну ми ж уже бачили його роботу в команді Квіта. Так само, як бачили і роботу пані Совсун. Я не можу зрозуміти, чому вони до сих пір працюють із Лілією Михайлівною.

Думаю, що Лілія Михайлівна знає – чому…

Нехай це буде моя особиста думка. Але я її висловлюю і не боюся цього робити.

Знаєте, показовим прикладом абсурдності всього, що відбувається в галузі освіти, стало моє річної давнини інтерв’ю з експертом Реанімаційного Пакету Реформ Світланою Вовк. Ми говорили про корупцію, яка панує в нашій освіті, а потім її за це інтерв’ю було звільнено з РПР…

Вони, до речі, пропонували бути в них експертом. Я відмовився.

Чому?

Бо на той час працював директором Центру. І вважав це конфліктом інтересів. Зараз мені таких пропозицій не надходить. Та й голова моя зараз зайнята іншими справами. Мені треба відстояти і захистити своє ім’я. Крім мене, мого сина і моїх адвокатів, це робити нема кому.

МИР

Доданий до: Блоги, Корупція в Києві, Україна
Теги: , , , ,

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Проект «Блогери проти корупції» має на меті створити мережу журналістів та громадських активістів з різних регіонів України та забезпечити їм єдиний ресурс «Ні корупції!» для публікації інформації про факти корупції та зловживання владою на місцях.

Проект виконує Інститут масової інформації за підтримки міжнародної організації Freedom House та МЗС Норвегії