ФОТО
| |

Щоб викривачів корупції в Україні було більше, вкрай необхідні законодавчі зміни – експерти

Як це в Україні бути викривачем корупції? Чи відразу після повідомлення про корупцію правоохоронці починають своє розслідування? Про це розповідають не лише  експерти, а й самі викривачі корупції. 

_DSC7202Олександр Калітенко, старший аналітик Transparency International Україна

У нас є дуже великі пострадянські негативні конотації стосовно людини-викривача. Саме зміна менталітету українського народу була однією з головних цілей інформаційно-мобілізаційної кампанії “Він би не мовчав”. Перед її початком ще у листопаді 2014 року тільки 13% українців декларували готовність повідомляти про корупцію  правоохоронним органам.

Після того, як ми продемонстрували такі відео у мережі кінотеатрів  Multiplex, зробили такі біґборди “Він би не мовчав” і поширили їх по всій Україні,  ставлення українців змінилося. Зараз, згідно з соціальними опитуваннями, 45% громадян декларують свою готовність повідомляти про корупцію  правоохоронним органам. Але це ще тільки початок.

Незважаючи на те, що число викривачів потенційно зросло удвічі, тільки 2% дійсно повідомляють, а не просто декларують про свою готовність. Тобто, ми маємо певні зміни у менталітеті, які ще не відобразилися на реальній поведінці викривачів.

Що цьому загрожує? Перше – це необізнаність, яка призводить до того, що дійсних викривачів все ще мало. На початку нашої кампанії ми отримували дуже багато таких звернень. Наприклад, люди питали: “Що таке викривач?” Вони не знали, що це особа, яка викриває корупційну діяльність, фіксує її й повідомляє правоохоронним органам.

Вони питали: “Чи отримаю я пільги у транспорті, коли я буду викривачем? Чи отримаю я посвідчення викривача, на кшталт посвідчення людини з інвалідністю чи донора крові?  Чи будуть у мене певні фінансові заохочення тощо?

Дехто писав нам про те, що існує велика корупційна схема, коли наш уряд навмисне робить дощові хмари у холодну погоду, щоб ми більше платили за споживання опалення. І різниця осідала б у кишенях посадовців, і просили зарадити формування цих дощових  хмар. Не обійшлося без класичних закликів носити всім нам шапочки з фольги, щоб все було добре.

Зараз рівень повідомлень, які ми отримуємо від  пересічних українців, значно зріс. Люди вже розуміють, що недостатньо без жодних доказів та фактів просто прийти і сказати про велику корупцію в прокуратурі, судах та в міліції. Вони вже усвідомлюють: щоб дійсно отримати покарання для корупціонера, треба наводити факти, докази і належним чином їх збирати.

Незважаючи на те, що існують вже певні зрушення у суспільній свідомості, нам ще не вистачає законодавчого оформлення і законодавчого стимулювання викривачів корупції.

_DSC7226Ганна Бурдиляк, екс-волонтерка Товариства Червоного Хреста України

Я півтора роки була волонтером Товариства Червоного Хреста України. Ця організація відома своєю гуманітарною діяльністю, і моєю інтенцією було прийти туди, щоб допомагати людям. Я прийшла туди під час Майдану.  Останні півроку я почала розуміти, що ця організація займається не зовсім тією діяльністю, якою має займатися.

Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) виділяє близько 88 мільйонів гривень кожного року на діяльність товариства Червоного Хреста. Товариство також фінансується  коштами міжнародних донорів. Наскільки сьогодні мені вже відомо, більшість цих коштів не доходить до кінцевих бенефіціарів.

Наприклад, якщо це міжнародна гуманітарна допомога з побутовою хімією, то вона вся йде або по магазинах, або реалізується вже безпосередньо серед клієнтів Товариства Червоного Хреста. Це було вже показано в багатьох сюжетах і публікаціях ЗМІ. Нам про це почали розповідати звичайні люди, які займалися реалізацією цієї продукції.

Коли я почала дізнаватися про це, ми з моїми друзями вирішили, що, мабуть, така ситуація тільки в Києві. Я подумала, якщо це тільки в Києві відбувається, то треба про це повідомити керівництво Національного комітету, і проблема вирішиться внутрішнім аудитом. Але все склалося не так, як бажалося. Виявилося, що така ситуація загальноприйнята. Національний комітет “покриває” абсолютно всі міські організації. Реалізація продукції відбувається по всій Україні і вона не припинилася й досі.

Коли ми про це заявили, мене і 15 моїх колег виключили із числа волонтерів та членів товариства. Більшість наших колишніх друзів та колег, з якими ми працювали пліч-о-пліч, дивляться на нас зараз дуже прискіпливо, думаючи: “Всі мовчать, і ви мовчіть. Чому ви вирішили, що ви такі особливі?”

Нам зараз приписують те, що ми хочемо взяти під себе керівництво Товариства Червоного Хреста, тобто, хочемо самі стати на чолі цих корупційних схем.

Паралельно ми звернулися до Transparency International як до єдиної структури, яка якимось чином (на той момент це була осінь 2015 року) могла нам допомогти. На зв’язок вийшов Дмитро Кузін, юрист Transparency International, який допомагав нам оформлювати всі наші заяви і допомагав розслідувати цю справу фактично з юридичної точки зору. Я не юрист, мої друзі не юристи, і треба була якась допомога в цьому.

На сьогодні за допомогою Transparency International і журналістів-розслідувачів, які не кидають цю справу, ми вже звернулися до багатьох міжнародних донорів і до МОЗу. Ми написали, мабуть, тисячі заяв до всіх установ, до яких тільки можливо, з вимогою зробити перевірку Товариства Червоного Хреста.

Зараз іде перевірка від МОЗу. Наскільки мені відомо, готується перевірка від Міністерства соціальної політики. Ми написали заяви до Служби безпеки України. Щоправда, доля цієї заяви до СБУ є досить сумною. Вона була перенаправлена до Шевченківської поліції у Києві. Це ж не питання безпеки України, хоча розкрадання коштів МОЗ, як на мене, є досить серйозним питанням безпеки України.

Ми написали заяву до Шевченківської поліції, і ось вже  півтора місяця та заява вже “відфутболюється” з одного відділення до іншого. Ніхто не хоче її розглядати. Лише минулого тижня нарешті до нас  вийшли і запитали: “Дайте, будь ласка, більше інформації, тому що її дуже мало. Дайте більше фактів. Треба їх перевіряти”. Ми написали три листа фактів, але, виявляється, вони не такі, аби занести цей випадок до реєстру досудових розслідувань.

Я вже зрозуміла, що це буде справа мого життя. Але, можливо, ми так поборемо цю корупцію в товаристві Червоного Хреста.

Те, що там відбувається, суперечить абсолютно всім моральним законам. Не можна продавати гуманітарну допомогу, яка зараз має видаватися безкоштовно найбіднішим, найвразливішим верствам населення.  Я не вважаю це гідним, навіть якщо у тебе маленька зарплатня, і треба якось забезпечувати сім’ю.

Ця компанія вплинула на мене і на моє життя. Я знаю, що працювати з гуманітарними організаціями у мене вже не вийде. Я знаю, що Товариство Червоного Хреста як і Міжнародний комітет Червоного Хреста для мене вже назавжди закриті, хоча це організації з дуже гарною ідеологією і з гарними принципами.

Всі, хто зі мною дружив із тих структур, зараз зі мною не спілкуються, але дуже сумлінно читають мій Facebook. Тому що там я завжди пишу про те, що відбувається з нашими розслідуваннями. Вони сподіваються, що колись мені це набридне, але не набридне. Я вірю в те, що мені не забракне сили довести цю справу до кінця.

_DSC7242Сергій Зайченко, представник студентського самоврядування Інституту політології та права НПУ імені Драгоманова

Після Майдану ми з друзями мого університету вирішили почати із себе і боротися з корупцією в своєму закладі.  Створили сторінки у соцмережах і почали діяти. Спершу нас адміністрація не сприймала, казали, що ми якісь маргінали, і нас ніхто не слухає. У нас тут флагман педагогічної освіти Європи, а ви тут кажете про якісь порушення. Тоді ми пішли у формальні студентські органи і вже не можна було казати, що ми маргінали.

Через півроку нам вдалося звільнити одного декана, перевести фізкультуру на факультатив. У нас існувала класична схема всіх університетів, коли обладнання немає, а наприкінці року студенти приносять старості гроші. Потім нас допитало Міністерство.

Ми повідомляли про нашу роботу публічно, тому до нас було важкувато “прикопатися”. Постійно писали про якість інформаційні приводи у соцмережах.

Через кілька місяців Міністерство запросило нас провести тренінги. Ми їздили по районах всієї України, збирали студентів, яким це було цікаво, і разом з іншими активістами в інших сферах розказували про свій досвід.

У нашому університеті, як виявилося, один із структурних підрозділів насправді не є державним. Це приватний виш доньки ректора. Він займав аудиторії, місця в гуртожитку, при тому, що він  платив за оренду в центрі міста 5 000 грн за кілька поверхів нашого державного університету. Це в контексті того, що  наш університет орендує корпуси, тому що у нас не вистачає аудиторій для студентів.

Після цього ми завдяки нашим певним стосункам з міністерством та іншими громадськими організаціями змогли вибити зустріч із міністром і попросили провести перевірку нашого університету. Тоді почався дуже великий кіпіш в університеті, і вся адміністрація нас зненавиділа. Буквально за два тижні в університет зайшло десь 2-3 телеканали, які проводили свої розслідування. Була перевірка від державної інспекції навчальних закладів, міністерство запросило внутрішній аудит, не зважаючи на велику кількість листів від громадських організацій, які теж намагалися підтримувати нас.

Ця історія ще не завершилась. Сподіваємося, що вони будуть об’єктивними, і ці факти стануть очевидними.

З приводу того, як змінилося ставлення до нас в цьому контексті, то нам…звичайно, дуже важко. Студенти, знайомі, які працюють на кафедрах лаборантами, кажуть, що фактично під час перевірок їм довелося “переривати” усю свою документацію і давати її на аналіз. Тобто, своїми діями ми створили незручності, мабуть, абсолютно усьому університету. Але ми не могли поступити інакше. Бо мені здається, в цьому і є сенс антикорупційної кампанії, коли ти не мовчиш про факти корупції. Можна сподіватись на правоохоронні органи, але точно не можна сподіватися на те, що ситуація вирішиться сама собою.

_DSC7264Дмитро Кузін, юрист по роботі з викривачами Transparency International Україна

За рік кампанії до нас звернулися більше, ніж 370 людей з різними зверненнями та проблемами. Чверть із них не стосувались корупції.

Найбільше нам повідомляли про корупцію в сфері освіти. Дуже багато корупції в правоохоронних і судових органах, в дозвільних структурах, в закладах охорони здоров’я, в органах місцевого самоврядування і в інших сферах. Про це все нам повідомляли кожного місяця.

Що саме ми робили з цими зверненнями.  Ми направляли запити до відповідних державних органів чи публічного права. Ми зверталися до правоохоронних органів із заявами про злочини. Кілька кримінальних справ було порушено, і слідства зараз тривають. Ми також, окрім юридичних консультацій, допомогли дієво.

Наприклад, до нас звернувся підприємець з Харкова, який хотів продовжити договір оренди на ринку “Барабашово”. Але окрім офіційної плати за оренду торгового місця, адміністрація ринку від нього вимагала ще додаткових платежів за подовження договору. Він, звичайно, не погодився. Раніше він ці неофіційні платежі робив, тому що тоді не було кризи, і справи йшли гарно. А зараз, коли, як він каже, прибутки від торгівлі низькі, вимагають вже більше коштів, і через це він вирішив піти проти корупції.

Ми порадили йому звернутися до поліції. Він написав заяву. Поліція не стала вносити цю заяву в Єдиний державний  реєстр досудових  розслідувань. Ми порадили йому оскаржити в суді таку відмову. Суд став на його бік, і цю заяву внесли до єдиного реєстру. І буквально через декілька днів, він мені телефонує і каже, що йому подовжили договір оренди вже без будь-яких хабарів чи інших неофіційних платежів. Він подякував. Я кажу: “А що ж буде з кримінальною справою?” Він відповідає, що слідчий викликає і каже, щоб забирав свою заяву, тобто,  він розслідувати не буде”. Я порадив йому нічого не забирати. Я думаю, що на цьому ринку вже буде трохи менше корупції, тому що цей приклад він вже може порадити своїм колегам, що робити в такій ситуації.

Читайте також:
Як повідомити про кримінальне правопорушення: кілька простих кроків

Десь на початку кампанії до нас восени минулого року звернулися студенти Дніпропетровського університету внутрішніх справ, з яких викладачі вимагали хабарі за складання іспитів. Тобто, з майбутніх поліцейських  вимагали хабарі за те, щоб отримати освіту і піти працювати в правоохоронні органи.

Ми зробили повідомлення про це в Міністерство внутрішніх справ, Міністерство освіти і науки про перевірку і звільнили двох викладачів цього університету. Мабуть, факти підтвердились. За якими статтями їх звільнили, нам так і не повідомили, але факт залишається фактом – корупція в Державному Університеті внутрішніх справ у Дніпропетровську стала на кілька відсотків меншою. І це теж надихає.

Більше ніж 370 повідомлень за рік – це немало для громадської організації, але все ж таки не дуже часто повідомляють.  Чому?  По-перше, люди побоюються, що з ними може щось трапитися навіть у фізичному плані.  Чому не працює Інститут захисту викривачів і, зокрема, в кримінальному процесі? Щоб вас почали захищати фізично, повинна бути порушена кримінальна справа. Вас треба визнати потерпілою стороною. Ви повинні переконати орган слідства і суд, що дійсно вам загрожує небезпека. Тобто, грубо кажучи, поки вам не дадуть по голові, вас захищати не будуть. Це при тому, що сьогодні, якщо вам дадуть по голові, ви повинні бути вже визнаним потерпілою стороною в кримінальному процесі.

Зараз ми пропонуємо внести зміни до законодавства, щоб викривачів корупції  захищали вже з початку повідомлення про такі факти. Тобто, щоб не обов’язково було визнавати їх потерпілою стороною чи іншою процесуальною стороною в кримінальному провадженні.

Люди ще не повідомляють про корупцію, бо банально не знають, що таке корупція і куди про неї слід повідомляти. Вони десь чули про те, що створені нові органи, зокрем, Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), і вважають що це  єдиний орган, який зараз покликаний боротися з корупцією. І всі заяви прямують туди. Але це орган, який бореться з елітарною корупцією. Більшість кримінальних правопорушень розслідує саме поліція. Туди треба повідомляти. Корупцією насправді вважається не все, що трапилось із тобою в житті, а подія, яка повинна мати склади злочину та адміністративні правопорушення. Тобто, роз’яснювальну кампанію треба продовжувати і не тільки силами громадських організацій, а й державними структурами, наприклад, Національним агентством із запобігання корупції.

Також люди не повідомляють про корупцію через відсутність прикладів невідворотності покарання корупціонерів. Тобто, нібито дуже багато у нас корупційних скандалів, і когось навіть хапають публічно під камерами за якісь корупційні злочини і везуть до в’язниці. Потім відпускають, все це затихає, і до в’язниці ніхто не потрапляє. Немає реального покарання або повернення коштів до бюджету, які були звідти вкрадені чи привласнені. Народ зневірюється. Люди думають: “От я повідомлю, а далі це все спуститься на гальмах? Хтось отримає черговий хабар за те, щоб його відпустили, і на цьому все завершиться”.

Окрім фізичного захисту викривачів треба створити надійні канали повідомлення про корупцію. Канали, які зараз створені в державних органах,  або не працюють, або створені для галочки. Але насправді, що далі відбувається, ніхто не може сказати, куди діваються ці повідомлення.

Якщо створити дієвий механізм роботи з цими повідомленнями, якщо викривачі корупції будуть контролювати, що ж сталося з їхніми повідомленнями, картина зміниться.          

Ще однією новацією ми хочемо зробити винагороду викривачів за те, що вони повідомили про корупцію, і після цього були повернуті гроші до державного бюджету, які були чи вкрадені, чи якимось іншим шляхом привласнені, в розмірі 10%. Тобто, створюється відповідний фонд, куди будуть поступати гроші, повернуті завдяки викривачам, і звідти  будуть заохочувати викривачів.

Ми пропонуємо дуже багато потужних новації, які, я вважаю, будуть покликані заохотити викривачів дійсно повідомляти про факти корупції.

Микола Мирний, для “Ні корупції!”

Читайте також: Як, коли і кому повідомити про корупцію

Доданий до: Блоги, Корупція в Києві, Україна
Теги: , , , , , , , ,

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Проект «Блогери проти корупції» має на меті створити мережу журналістів та громадських активістів з різних регіонів України та забезпечити їм єдиний ресурс «Ні корупції!» для публікації інформації про факти корупції та зловживання владою на місцях.

Проект виконує Інститут масової інформації за підтримки міжнародної організації Freedom House та МЗС Норвегії