ФОТО
| |

Кому належать наші міста, і чому це привласнення має турбувати нас усіх

Сассен Саскія

Саскія Сассен. Фото: www.youtube.com

Чи є масове скуповування будівель у містах з боку іноземних та національних корпорацій, що почалося після кризи 2008 року, ознакою початку нового етапу для великих міст? Кошти, які корпорації витратили на купівлю вже наявної нерухомості з середини 2013 до середини 2014 року, перевищили 600 мільярдів доларів — і це лише в тих 100 містах, де було викуплено найбільше. Через рік ця сума сягнула трильйона доларів — і ця цифра охоплює лише найбільші придбання (скажімо, лише ті, що коштували щонайменше 5 мільйонів доларів у випадку Нью-Йорка). Статтю Саскії Сассен у The Guardian Cities подає MISTOSITE у власному перекладі. 

Я хочу розглянути подробиці цього стрімкого злету корпоративних інвестицій та пояснити, чому він важливий. Міста — це простори, де безвладні люди можуть створювати історію та культуру, таким чином роблячи свою безсилість складним явищем. Але якщо нинішнє масштабне викуповування триватиме й далі, ми втратимо цей спосіб творчості, що робив наші міста такими космополітичними.

Справді, з нинішніми масштабами придбання нерухомості ми спостерігаємо системну трансформацію схем володіння землею в містах — трансформацію, яка змінює історичне значення міста. Ця трансформація матиме глибинні та значущі наслідки для рівності, демократії та прав людини.

Місто — це складна, але незавершена система, і в цьому поєднанні закладена здатність міст у будь-який період історії та в будь-якій географічній локації переживати значно могутніші, але цілком формалізовані системи — від великих корпорацій до національних урядів. Лондон, Пекін, Каїр, Нью-Йорк, Йоганнесбург та Бангкок — лише кілька прикладів міст, що пережили численні способи правління та підприємництва.

Незалежні крамниці в Пекемі на півдні Лондона. Фото: Martin Godwin для The Guardian

Незалежні крамниці в Пекемі на півдні Лондона. Фото: Martin Godwin для The Guardian

Ця суміш складності та незавершеності дає можливість тим, у кого нема влади, ствердити свою присутність і заявити: «Це і наше місто також». Або, як у легендарному гаслі войовничої бідноти латиноамериканських міст, «Estamos presentes» — ми присутні, ми не просимо грошей, ми просто вам повідомляємо, що це і наше місто теж.

Переважно саме у містах безвладні люди залишають свій відбиток — культурний, економічний, соціальний: переважно у своїх районах, але часом це поширюється і на більшу міську територію у вигляді «етнічної» їжі, терапевтичних практик тощо.

Усе це не може відбуватися в бізнес-парках, якими б густонаселеними вони не були: це простори під приватним контролем, де низькооплачувані робітники можуть працювати, але не «створювати». Не може це відбуватися і на дедалі більш мілітаризованих плантаціях та шахтах світу. Ця можливість набуття складності у своєму безвладді можна реалізувати тільки в містах — бо ніщо не здатне повністю контролювати таку різноманітність людей та занять.

Ті, у кого є влада, у певному сенсі не хочуть, щоб біднота завдавала їм клопоту, тож часто бідних просто полишають діяти на власний розсуд. У деяких містах (наприклад, у США та в Бразилії) вкрай високий рівень поліцейського насильства. Однак це часто може стати публічною проблемою, що, мабуть, є першим кроком у довшій траєкторії здобуття принаймні якихось прав. Саме у містах багато боротьби за відстоювання своїх прав, і в багатьох випадках така боротьба частково досягає успіху в тривалій перспективі.

Але саме цій можливості — здатності робити історію, культуру і ще багато чого — нині загрожує злет масштабного корпоративного перепланування міст.

Китайські інвестиції в нерухомість у Лондоні. Ілюстрація: Knight Frank

Китайські інвестиції в нерухомість у Лондоні. Ілюстрація: Knight Frank

Новий етап

Легко пояснювати злет міських інвестицій після 2008 року як «просто ще більше всього того самого». Зрештою, в кінці 1980-х років так само швидко зростали національні та іноземні закупівлі офісних будівель і готелів, особливо у Нью-Йорку та Лондоні. У «Глобальному місті» (The Global City) я писала про велику частку будівель, якими володіли іноземці, на піку того етапу. Фінансові компанії з таких різноманітних країн, як Японія та Нідерланди, зрозуміли, що їм потрібні потужні опорні пункти в лондонському Сіті, якщо вони хочуть мати доступ до капіталу та ринків континентальної Європи.

Але дослідження нинішніх тенденцій виявляє деякі значущі відмінності та вказує на цілком новий етап у характері та логіці придбань національних та іноземних корпорацій. (Я не бачу особливої різниці у впливі на місто між національними та іноземними інвестиціями. Ключовим тут є те, що і ті, і ті інвестиції корпоративні та масштабні.) Чотири риси особливо виділяються:

  • Різке збільшення масштабів закупівлі будівель навіть у тих містах, які вже давно є об’єктами таких інвестицій, зокрема у Нью-Йорку та Лондоні. Скажімо, зовсім недавно китайці постали як одні з найбільших покупців у таких містах як Лондон та Нью-Йорк. Сьогодні по всьому світу є близько ста міст, що стали важливими місцями таких придбань: іноземні корпоративні закупівлі нерухомості з 2013 до 2014 року зросли на 248% в Амстердамі/Рандштадті, на 180% у Мадриді та на 475% у Нанкіні. Темпи ж зростання у головних містах кожного регіону, навпаки, були відносно нижчими: 68,5% у Нью-Йорку, 37,6% у Лондоні та 160,8% у Пекіні.
  • Розмах нового будівництва. Період швидкого зростання в 1980-90-х часто був пов’язаний із придбанням будівель — зокрема, престижної будівлі «Гарродс» (Harrods) у Лондоні, «Закс на П’ятій авеню» (Saks Fifth Avenue) та «Рокфеллер-центру» (Rockefeller Center) у Нью-Йорку. У період же після 2008 року більшість будівель скуповували, щоб зруйнувати їх та замінити на значно вищі, значно більш корпоративні та розкішні типи будівель — коротко кажучи, на офіси та квартири класу люкс.
  • Поширення мегапроектів із широким впливом на довкілля, які незмінно вбивають значні шматки тканини міста: маленькі вулиці та площі, щільність крамниць на перших поверхах та скромних офісів тощо. Ці мегапроекти підвищують щільність міста, але насправді деурбанізують його — і таким чином виносять на передній план факт, який часто оминають у багатьох коментарях щодо міст: що щільність — це ще не все, що потрібно для існування міста.
  • Позбавлення домогосподарств із помірними доходами права викупу скромної нерухомості,що слугувала заставою в їхніх іпотечних кредитах. Це явище досягло катастрофічних масштабів у США: дані Федерального резерву показують, що більш ніж 14 мільйонів домогосподарств втратили свої домівки з 2006 до 2014 року. Одним із наслідків цього є значна кількість порожньої чи недостатньо населеної землі в містах. Принаймні частину цієї землі з великою ймовірністю «перепланують».
    Проект житлового хмарочосу класу люкс «Атлантик-ярдз» (Atlantic Yards) у Брукліні. Фото: AP

    Проект житлового хмарочосу класу люкс «Атлантик-ярдз» (Atlantic Yards) у Брукліні. Фото: AP

    І ще однією рисою цього періоду, що впадає у вічі, є придбання цілих кварталів недовикористаної чи покинутої промислової території під ділянки для забудови. У таких випадках ціни, які платять покупці, можуть досягти дуже високого рівня. Одним із прикладів є придбання «Атлантик-ярдз» — широкої смуги землі у місті Нью-Йорк — однією з найбільших китайських будівельних компаній за 5 мільярдів доларів. Зараз цю землю займають різноманітні скромні фабрики та промислові служби, скромні житлові райони та мистецькі студії і приміщення для заходів, які були витіснені з Нижнього Манхеттена масштабним будівництвом висотних житлових будинків.

    Цю дуже міську мішанину населення викинуть звідси, а натомість побудують 14 грізних житлових хмарочосів класу люкс — різке зростання щільності, що насправді призведе в результаті до деурбанізації цього простору. Це місце стане таким собі де-факто «заґратованим» простором із купою людей — а не щільною мішаниною способів використання та типів людей, яку ми уявляємо, коли думаємо про місто. Такий тип забудови набирає обертів у багатьох містах — зазвичай такі місця оточені віртуальними стінами, але часом і реальними. Я вважаю, що в такому типі забудови і віртуальні, і справжні стіни мають схожий вплив на деурбанізацію шматків міста.

    Масштаб і характер таких інвестицій можна осягнути, якщо поглянути на величезні суми, які витрачають на закупівлю нерухомості та землі в містах. Згадані глобальні корпоративні інвестиції сумою в 600 мільярдів доларів з середини 2013 до середини 2014 року та більш ніж 1 трильйон доларів із середини 2014 до середини 2015 року пішли лише на те, щоб закуповувати вже наявні будівлі. До цих цифр не входить забудова ділянок — іще одна важлива тенденція.

    Це розростання міської гігантоманії було підсилене та уможливлене приватизаціями та дерегуляціями, що почалися в 1990-х у більшості світу і з того часу тривають і досі, лише з кількома перервами. Загальним наслідком цього було скорочення кількості громадських будівель та зростання обсягів великої корпоративної приватної власності.

    У результаті розрідилася текстура та звузився масштаб просторів, що раніше були доступні громадськості. Там, де раніше була адміністративна будівля установи, що займалася регулюванням того чи іншого сектору державної економіки або працювала зі скаргами населення довколишнього району, зараз може бути корпоративна штаб-квартира, розкішний багатоквартирний будинок чи торговий комплекс, оточений охороною.

    Реклама нових квартир класу люкс у лондонському Іст-Енді. Фото: Dan Kitwood/Getty Images

    Реклама нових квартир класу люкс у лондонському Іст-Енді. Фото: Dan Kitwood/Getty Images

    Деурбанізація

    Глобальні географії вилучення довгий час були ключем до економічного розвитку західного світу. А зараз вони взялися до міської землі, виходячи далеко за межі традиційної асоціації з плантаціями та шахтами — попри те, що ті самі плантації та шахти також були розширені і ще більш жорстоко організовані з метою підвищення ефективності.

    Корпоратизація доступу до міської землі та контролю над нею тепер стосується не лише престижних районів міста, а й землі під домівками скромних сімей та урядових установ. У останні кілька років ми стали свідками незвично масштабних корпоративних закупівель цілих шматків міст. Механізми такого вилучення часто значно складніші, ніж його наслідки, які можуть бути доволі елементарними у своїй жорстокості.

    Однією з ключових трансформацій є перехід від переважно дрібної приватної власності до режимів власності великих корпорацій, а також від громадської до приватної власності. Цей процес відбувається поступово, крок за кроком — деякі з цих кроків маленькі, а деякі великі — й до певної міри такі практики вже давно є частиною ринку землі в містах та міської забудови. Але нинішнє зростання масштабів переносить це все у цілком новий вимір — вимір, що змінює історичне значення міста.

    Особливо це відбувається тому, що те, що було дрібним та/чи громадським, стає великим і приватним. Це тенденція переходу від дрібної нерухомості, вбудованої в територію міста, яку перетинають вулиці та малі громадські площі, до проектів, що стирають із лиця землі більшість цієї громадської тканини міст та площ та заміняють її на мегапроекти з величезним, часом просто гігантським впливом на довкілля. Цей процес приватизує та деурбанізує простір міста — і байдуже, що щільність населення зростає.

    Бувають моменти в міській рутині, коли ми всі стаємо міськими суб’єктами... Година-пік на вокзалі Кінґс-Кросс. Фото: Dan Kitwood/Getty Images

    Бувають моменти в міській рутині, коли ми всі стаємо міськими суб’єктами… Година-пік на вокзалі Кінґс-Кросс. Фото: Dan Kitwood/Getty Images

    Великі міста довгий час були складними та незавершеними. Це дозволяло об’єднувати різноманітних людей, різну логіку, різну політику. Велике, змішане місто — це передова, на якій можуть зустрітися діячі з різних світів, і де цю зустріч не регулюють якісь наперед визначені правила взаємодії. Це місце, де можуть зустрітися наділені владою та безвладні.

    Це також робить міста просторами інновацій — маленьких та великих. І це стосується й інновацій тих, у кого немає влади: навіть якщо в ході таких інновацій вони не обов’язково отримують владу, однак вони створюють складові міста й таким чином лишають по собі спадщину, що додається до міського космополітизму — а мало яке місце сприяє космополітизму так, як місто.

    Таке поєднання складності та незавершеності забезпечує здатність формувати міського суб’єкта та міську суб’єктність. Такий суб’єкт може частково замінити релігійного суб’єкта, етнічного суб’єкта, расіалізованого суб’єкта і, за певних обставин, також і класові відмінності. Бувають моменти в міській рутині, коли ми всі стаємо міськими суб’єктами — одним із таких поєднань часу та простору є година-пік.

    Але нині, замість слугувати простором для об’єднання людей різноманітного походження та культури, наші глобальні міста виштовхують людей та різноманітність. Нові власники міст, які часто живуть у них не постійно, дуже інтернаціональні — але це не означає, що вони представляють багато різних культур і традицій. Натомість вони представляють нову глобальну культуру успішних людей — і ці люди разюче гомогенні, якими б не були країни їхнього походження чи мови. Це не міський суб’єкт, якого історично породжували наші великі змішані міста. Це передусім глобальний «корпоративний» суб’єкт.

    Багато змін у містах неухильно ґрунтуються на витісненні того, що було раніше. З часу свого зародження — чи то 3000, чи 100 років тому — міста постійно себе перевинаходили, і це означає, що завжди були ті, хто від цього вигравав, і ті, хто програвав. Історії міст переповнені розповідями про тих, хто раніше був бідним та квазі-аутсайдером або ж представником скромного середнього класу, а потім досяг успіху — бо міста вже давно дають притулок надзвичайному розмаїттю.

    Але нинішнє масштабне корпоративне скуповування міського простору в його різноманітних проявах привносить деурбанізаційну динаміку. Воно нічого не додає до змішаності й розмаїття. Натомість воно вживлює в наші міста цілком нове утворення — у формі монотонного множення висотних будівель класу люкс.

    Можна сказати, що ці нові вживлення містять у собі власну логіку — логіку, яку не можна приборкати й перетворити на частину логіки традиційного міста. Ця логіка зберігає власну автономію і, так би мовити, повертається до нас усіх спиною. І це не дуже гарно виглядає.

    Саскія Сассен — професорка соціології в Університеті Колумбії та співголова Комітету глобальної думки. «Міська епоха» (Urban Age) — це дослідження майбутнього міст по всьому світу, організоване програмою «Міста» Лондонської школи економіки (LSE Cities) та Спільнотою Альфреда Герргаузена (Alfred Herrhausen Society) від Deutsche Bank. Дебати на честь 10-річного ювілею програми організовані у співпраці з Guardian Cities.

    Статтю The Guardian Cities переклала Роксолана Машкова

  • MISTOSITE 
Доданий до: Думка експерта, Україна
Теги: , ,

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Проект «Блогери проти корупції» має на меті створити мережу журналістів та громадських активістів з різних регіонів України та забезпечити їм єдиний ресурс «Ні корупції!» для публікації інформації про факти корупції та зловживання владою на місцях.

Проект виконує Інститут масової інформації за підтримки міжнародної організації Freedom House та МЗС Норвегії