Олеся Дацко: Залишимо від Львова саму шкаралупку

Розмова Збруч з активісткою громадської ініціативи «Народна дія»

Дацко Збруч

Незаконне будівництво у Львові та порушення чинних будівельних норм в історичній частині міста знову стали предметом пильного зацікавлення громади після свіжих скандалів із руйнуванням будинку по вулиці Чайковського та скандальними будовами на площі Звенигородській та вулиці Снопківській. Детальніше про проблеми захисту історичного середовища та будівельні порушення - у розмові з активісткою громадської ініціативи «Народна дія» Олесею ДАЦКО.

Незаконні будівництва – наскільки це масове явище у Львові?

- Ми ініціювали в прокуратурі відкриття 35 кримінальних проваджень за такими фактами. 80% з них займається  місцева прокуратура №1 (Галицький, Личаківський та Сихівський райони). Водночас маємо усі підстави вважати, що таких об’єктів є набагато більше.

Частину справ прокуратура закрила, частину активісти зараз відкривають через суд. Тому твердження прокуратури про те, що вони щось там довели до суду є неправдою – крім закритих кримінальних справ і тих, які зараз активісти відкривають через суд, нічого немає.

Єдиний позитив з боку прокуратури – її участь в скасуванні постанови Галицького районного суду щодо скасування меж історичного ареалу. В апеляційному суді вони цю справу виграли за участю прокуратури. По тих справах, які ми куруємо в рамках об’єднання «Народна дія», жодне провадження не доведене до суду.

- З Вашого досвіду, якими є найтиповіші порушення під час будівництва?

- Найперше порушення пов’язане зі зміною цільового призначення землі. Львів належить до специфічних міст – в межах історичного ареалу цільове призначення землі є винятково історико-культурного призначення. Може бути подвійне, але те, що кожна земельна ділянка тут має історико-культурне призначення – це однозначно. Проте наша міська рада визнає ці ділянки землями житлової та громадської забудови. І взагалі не бере до уваги пам’яток архітектури поблизу, тому можна розібрати 150-річний будинок, як це трапилося на вулиці Чайковського, незважаючи на жодні обмеження, зокрема на те, що по сусідству є пам’ятки.

До речі, єдине що прокуратура зробила гарно, то це позов до окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності Львівської міської ради щодо, власне, визначення земель на території Державного історико-архітектурного заповідника і земель історичного ареалу землями історико-культурного призначення. Але цей позов залишили без руху через банальну причину – прокуратура не мала чим сплатити судовий збір. Тобто, це єдиний позов, який прокуратура ніби довела до суду, а насправді – не довела, бо позов не розглядають.

- А ще які порушення?

- Це порушення з боку Львівської міської ради, яких свідомо не бачить прокуратура. Зрозуміло, адже Львівська міська рада дала прокуратурі під забудову земельну ділянку на вулиці Стуса, 12а. Це парк «Залізна вода», в охоронних межах пам’ятки місцевого значення. Ту пам’ятку архітектури підрили вже так, що до будинку підійти не можна.Прокуратура цю справу успішно закрила, хоча зібрали понад 4 тисячі підписів під заявою, яку відвезли до ГПУ про те, що з виділенням ділянки на Стуса є порушення. Та плювати вони хотіли на ці 4 тисячі людей!

- А порушення з боку забудовників – зміна цільового призначення, зміни проекту і т.д?

- Ось типове порушення – образно «собачу будку» визнають об’єктом нерухомості. Передають в оренду.  А міськрада видає для обслуговування цієї «будки» майже всю вільну землю, фактично крадучи її в мешканців сусідніх будинків. Зараз Львівська міська рада віддає в оренду туалет площею 1,7м.кв., потім під цей, так званий, об’єкт нерухомості ЛМР виділяє землю для його обслуговування, часто забираючи всю прибудинкову територію інших будинків.

Саме такий випадок трапився на вулиці Богуна – є шість будинків-пам’яток архітектури, два з них належать до цінної забудови. Усім цим будинкам залишають 25 м.кв прибудинкової території, а 600 м.кв передають під обслуговування кіоску площею 14 м.кв., який визнали об’єктом нерухомості рішенням третейського суду. І мешканці майже шість років не можуть довести, що це їхня територія попри те, що мають всі документи, що там був дитячий майданчик. Там уже частково вирили котлован, але люди зупинили будівництво. То був єдиний випадок, коли прокуратура під тиском мешканців домоглася накласти арешт на земельну ділянку, щоправда потім цей арешт успішно скасували.

- Чому таке взагалі може відбуватися? Ви маєте пояснення?

- Рука руку миє. Звичайно, що так. Це не бездіяльність, а діяльність всупереч. Хіба міська рада не знає, що у нас є землі історико-культурного призначення? Знає. Але ви подивіться на ці ухвали… От по вулиці Шевській, на території історико-архітектурного заповідника ЛМР передає землі у користування, хоча Земельний кодекс чітко забороняє передавати землі під державними заповідниками у приватну власність і дозволяють розробляти проекти землеустрою. На території Державного історико-архітектруного заповідника у нас є приватизовані земельні ділянки! Хоча під державними заповідниками земля  може бути лише державна. І передаватися у користування державою. А не міською радою.

- А на якій підставі міська рада чинить таке?

- На підставі того, що вони визнали для себе чинними положення Земельного кодексу, які передбачають, що коли немає проекту землеустрою, то це комунальна власність. Та проблема в тому, що у нас є Державний історико-архітектурний заповідник на території Львова і на цій території взагалі нічого будувати не можна. Ну як ви собі уявляєте, можна щось будувати на території Софії Київської? А у нас весь центр - це зона ЮНЕСКО, заповідна територія. Тут будувати не можна. Але через бездіяльність влади був ліквідований орган управління заповідником, відтак не розробили проекту землеустрою цієї заповідної території, не розробили ніяких документів, щоби визнати цю територію такою, на якій будівництво заборонене, досі не розробили місцевих правил забудови, які враховували б специфіку Львова. Тому нема кому реагувати на такі випадки.

Ми як громадяни звертаємося до правоохоронних органів, чи вступаємо у судові процеси, коли будують всупереч законові, а суд нам відписує, що ми не є належними позивачами, бо, мовляв, наші права не порушено. А те, що це заповідник державного рівня, а отже є власністю кожного громадянина України, чомусь суди не бачать.

Щоби ви зрозуміли, ось ситуація з будинком на площі Ринок, 36, де колись на першому поверсі була крамниця «Природа». Зараз власником цього будинку є ОСББ в складі однієї особи, що само по собі є абсурдом з юридичної точки зору. Ця особа – сестра депутата ЛМР Григорія Козловського. Якщо ви подивитеся розпорядження Кабміну УРСР 1975 року, то побачите, що цей будинок перебував на балансі Державного історико-культурного заповідника у Львові. Яким чином він перейшов у приватну власність і став власністю ОСББ? Ще інше питання, яким чином земля під цим будинком стала приватною власністю? На території заповідника не може бути навіть комунальної землі. Державний заповідник - це тільки державна земля! Але ця земля стала приватною власністю!

Таких випадків зараз стільки, що ми, активісти, не встигаємо за всім. Ми долучаємо до своєї групи тільки ті об’єкти, де є активні мешканці, здатні самі боротися. У нас кожен активіст має по 5-6 судів по одному об’єкту. Це скасування права власності, скасування містобудівних умов та обмежень чи декларацій ДАБІ. Часто активісти є третіми сторонами у процесах, де, наприклад, виконавчий комітет позивається до департаменту містобудування про те, що він не знав, що департамент видав якісь дозволи. Це повний абсурд! Передусім тому, що у нас досі практично немає персональної відповідальності службовців.

- Але ж ДАБІ власне й мала би слідкувати за дотриманням законів при будівництві?

- Це ще одне велике порушення у Львові. Для Львова як історично населеного місця мали би розробити місцеві правила забудови. ЛМР цього не зробила, але 2009 року такі загальні правила забудови були ухвалені на рівні Львівської області і у Львові мали б керуватися тими правилами.

Я вам скажу ще одну річ – є Генеральний план Львова і до нього в обов’язковому порядку мав би бути розроблений Історико-архітектурний опорний план. Його досі у Львові належно затвердженого нема. Міністерство культури не погодило цей опорний план. Тоді виникає запитання, а без цього генеральний план чинний? Будь-які детальні плани чи проекти землеустрою чинні? Адже опорний план – це вихідні дані для розробки Генплану і всієї містобудівної документації.

А у нас зараз дали план зонування Личаківського району без історико-архітектурного опорного плану, хоча це також територія спадщини ЮНЕСКО і ця організація рекомендувала  розробити план зонування, але ЮНСЕКО і громадські активісти  вимагають, щоби це було згідно із законодавством.

Натомість громадським активістам часто закидають, що ми блокуємо роботу і не даємо мешканцям і забудовниками розробляти містобудівну документацію, бо вимагаємо, щоб детальні плани, плани зонування відповідали встановленим вимогам. Але чому ніхто не каже, що найбільше блокують роботу всього міста самі управління і департаменти міськради, які просто не виконують вимоги закону? Тобто ми погані, бо вимагаємо законності. Це нічого, що ми маємо відповіді Мінкульту, в яких написано, що межі історичного ареалу ніхто на затвердження в Мінкульт не подавав, і що, незважаючи на затверджений 2010 року генеральний план, історико-архітектурний опорний план, який обов’язків для такого міста як Львів досі в міністерстві не погоджений?

3 лютого було обговорення зонального плану Личаківського району, більшість території якого належить до Державного історико-культурного заповідника та історичного ареалу. Це все землі історико-культурного призначення. А якщо подивитися проект, то там написано – «землі житлової та громадської забудови» чи землі рекреації і так далі. Я тоді виступила на обговоренні і сказала, що цей план є службовим підробленням, бо всі службовці і Юліан Чаплінський (головний архітектор Львова – ред.) в тому числі, знають, що історико-архітектурний опорний план не затверджений, його нема. Тож на якій підставі вони планують? Вони планують на порожньому місці, не враховуючи даних, які є обов’язковими.

Ще одна ситуація з детальним планом  на вулицях Богдана Хмельницького-Творчій-Мідній. Це не історичний ареал, але це той випадок, коли були проведені громадські слухання і ми заскочили на останню підніжку потяга. У межах громадських слухань ми подали звернення від усієї вулиці, що наші права порушено. Рік переписки, де нас футболили і потім все одно, при відкритій скарзі двохсот мешканців вулиці, а це 2/3 всіх тамтешніх жителів,  питання винесли на розгляд Львівської міської ради. Сесія проголосувала і зараз ми це оскаржуємо в суді. І на всіх прес-конференціях представниця мерії Гелена Пайонкевич заявляє, що мешканці судяться, відтак порушено права багатьох людей – вони, мовляв, не можуть приватизувати землю.

Прийняли план зонування Шевченківського району. Мешканці, які живуть на вулиці, можуть приватизувати й так, але їм на сьогодні блокують ці ініціативи. Доходило до того, що окремі документи я підписала тільки тоді, коли викликала поліцію. А іншим жителям вулиці, як вони мені розказували,  документи не підписують, посилаючись на забезпечення позову – таким чином людьми намагаються маніпулювати. І протиснути детальний план, розроблений винятково в інтересах забудовників, і тих, хто мріє у чинних мешканців забрати землю.

- Яким є вихід із такої ситуації?

- Доки не буде притягнуто до відповідальності хоча б одного, хто вчинив таке порушення, ця вакханалія триватиме. У нас кричать, що потрібні інвестиції. Певна річ, що треба. Ми не проти будівництва, але ж робіть це згідно із законом. Багато хто із забудовників теж страждають… Питання в тому, наскільки законно вони отримують цю землю. Але я вже наводила приклади про 600 метрів для обслуговування кіоску чи туалету площею менше двох метрів квадратних. Це той механізм, за допомогою якого у громади крадуть землю. Бо якщо це вільна земельна ділянка, то її зобов’язані продати з аукціону, тоді у бюджет потрапляє відповідна сума. А якщо йдеться про оренду того ж таки туалету, то це приносить в бюджет не більше 20-30 тисяч гривень на рік. Навіть якщо це оренда на 10 років, то в бюджет надійде 200 тисяч, а не кілька мільйонів, як могло би потрапити одразу ж після аукціону.

От ще один випадок – Князя Романа,3 - площа Галицька, 15. Дали дозвіл на реконструкцію чинних приміщень та під обслуговування павільйону колишнього кінотеатру «Україна». Все це оренда, ніхто з аукціону не продавав. Приміщення знесли і вже забудували тисячу квадратних метрів. Мешканці зупинили роботи, домоглися судової заборони для забезпечення позову. Жодного дозволу на будівництво вони не мали, але крім орендованої землі забудували ще 163 метри земель міста. І що ви думаєте? ЛМР підписує мирову угоду про те, що вони нібито все це звільнять. Ви у це вірите? Ми не віримо.

Чи, наприклад, історія з будівництвом на Снопківській, 18. Нашого активіста пана Ігора там били два рази. Поки триває слідство, то на цьому місці виросло 10 поверхів одного будинку і ще 6 – іншого. Причому отой другий будинок – на землях територіальної громади Львова. Ніхто цього не може зупинити. У нас взагалі влада є?

У вересні Олег Синютка на селекторній нараді дав чітку вказівку знести один-два самобуди до першого січня 2016 року і Снопківська, 18 мала би бути одним із них. Але за той час на Снопківській добудували ще 6 поверхів другого будинку на землях міста. На питання, яким чином міська влада реагує на ці порушення, Юліан Чаплінський мені відповів, що вони внесли цю забудову на карту скандальних забудов. Але правові наслідки таких дій? Хтось зупинив будівництво? Виглядає, що навіть не намагається. У громади вкрали землю, руйнують простір історичного ареалу – нікому до цього діла немає.

На Снопківській,18 немає навіть проекту і жодного дозволу. Одна ділянка була передана у приватну власність для індивідуального житлового будівництва 70-річному чоловікові. Ясно, що він підставна особа. Справа в тому, що прокуратура не може з’ясувати, хто ж там будує. На приватну земельну ділянку вони не мають права заходити. Ми їм багато разів кажемо: власність зобов’язує. І ви маєте вимагати від власника дотримуватися законодавства через суд, щоби накласти арешт на майно. Іншу земельну ділянку – комунальну - без жодних дозволів просто забудовують.  Показовою, напевно, є проведена сільгоспінспекцією під шаленим тиском активістів та за вимогою прокуратури перевірка  земельної ділянки на Снопківській, яка встановила факт самозахоплення землі. І що ви думаєте? Результати цієї перевірки просто зникли в комп’ютері. Ви вірите у таку випадковість? По-моєму, у це ніхто не вірить. Просто засвідчує черговий факт «кришування» цього беззаконня кимось дуже впливовим.

- А взяти ордер в суді, щоби туди зайти?

- Пані Лілія Онищенко (начальниця Управління охорони історичного середовища Львова - ред.)сім місяців не могла потрапити на площу Ринок, 36, де будівельники, за якими стоїть депутат Львівської міської ради Григорій Козловський, розібрали усе до фасаду. Вона не знає, що можна піти до слідчого судді і за 24 години отримати рішення суду, яке дозволяє проникнути на об’єкт? Арешт наклали тільки тоді, коли не було вже що рятувати. І незважаючи на арешт, будівельні роботи тривають. Отже це комусь вигідно. Чому по площі Ринок 36, 28 мають писати заяви активісти? Я розумію, що за цим усім стоять депутати міської ради чи народні депутати всім відомі. Але питання у тому, що ми залишимо нашим дітям? З того Львова залишиться шкаралупка, уже є напівшкаралупка. На площі Ринок немає жодного будинку нормально відреставрованого. Майже все поруйновано і добудовано. Я працюю в Академії мистецтв і коли до Львова приїжджають люди, які розуміються на охороні пам’яток, то вони хапаються за голову. Вони просто не уявляли, що у Львові таке можливо.

Попри всі заяви про боротьбу з незаконними забудовами, 5 травня минулого року Олег Синютка ліквідував Державний історико-архітектурний заповідник своїм розпорядженням. І в суді це оскаржують громадські активісти! Ми платимо свої гроші за позови. Це нормально? Громадська рада при ЛОДА просила це рішення скасувати, але нас ніхто не чує.

- А що означає ліквідація цього заповідника на практиці?

- Цей заповідник є об’єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, але у нашому законодавстві такого поняття, як об’єкт всесвітньої спадщини немає, відповідно захист поширюється на заповідник. Зрозуміло, що заповідник – це територія з будівлями. Для того, щоби забезпечити її належне функціонування, мусить бути орган управління цим заповідником. Але з 1991 року органу управління немає. Колись ці функції собі самочинно перебрало управління охорони історичного середовища, а 1996 року це управління стало частиною органу місцевого самоврядування і ніякого відношення до державного заповідника не має. І до 2010 року в нас фактично не було органу управління заповідником. Кабмін та АП писали до Львова, що треба відновити орган управління, обласна державна адміністрація відповідала, що усе відновить, але в результаті – скасувала заповідник. Як наслідок, ми не виконали жодної рекомендації 37-ї сесії ЮНЕСКО 2013 року і ймовірно не виконаємо жодної рекомендації 39-ї сесії ЮНЕСКО. А там чітко останнє китайське попередження. ЮНЕСКО не може нас зобов’язати. Лише рекомендує. Але невиконання цих рекомендацій дуже конкретні: Львів викинуть зі списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО!

- Якщо таке станеться, то забудовувати Львів можна буде ще більш безперешкодно?

- Таке враження, все це робиться зумисно для того, щоби нас виключили з ЮНЕСКО, бо тоді можна буде будувати без перешкод. Але навіть якщо не буде статусу ЮНЕСКО, то буде статус заповідника, так усі роблять, щоби його доруйнувати, щоби вже не було що зберігати. Настільки боляче на це дивитися, що сил немає. Плакати хочеться, коли ходиш по тій Шевській, де виносять ті пам’ятки машинами, коли на Ринок мають право заїхати вантажівки, щоби завезти цемент і пісок…

Уявіть собі, на площі Ринок, 36 розібрали перекриття. Та за це мали би сидіти десятки людей, бо це пам’ятка національного значення! Ми пишемо в поліцію заяву про те, що незаконно ведуться будівельні роботи на площі Ринок, 28 і там пробивають стіну у пам’ятці державного значення, бо треба замість вікна двері зробити для ресторану… Всі знають, чиє це. Приміщення записане на народного депутата. Про що далі можна казати?

До речі, ми маємо такий прецедент, коли бездіяльність чи свідома злочинна діяльність влади призводить до наших видатків.  Усім відомий приклад Федорова, 23-28, коли міська рада продала право оренди на будівництво готелю земельну ділянку під видом земель громадської та житлової забудови. Єврейська громада звернулася до суду і перемогла на тій підставі, що це земля заповідника. З цього приводу є рішення Вищого адміністративного суду, що в межах заповідника є лише землі історико-культурного призначення. І що тоді зробив інвестор? Він подав до суду на міську раду і виграв справу. Тож зараз ЛМР має відшкодувати забудовнику 71 мільйон гривень за це незаконне рішення. І ці кошти заберуть з міського бюджету, тобто із нашої кишені. Для порівняння, на весь розвиток культури минулого року було в бюджеті було закладено 6,7 млн грн.

Ще один такий приклад - ЛМР дала дозвіл на будівництво по вулиці Кольберга-Богуна. Там внаслідок нового будівництва були зруйновані або істотно пошкоджені сарі будинки. На відновлення і ремонт яких вже пішли мільйони з бюджету. Лише  цього року на відновлення одного з будинків, які були поруйновані в результаті дозволу на будівництво від міської ради, з бюджету міста виділяють 700 тисяч гривень. І таких прикладів є дуже-дуже багато. Не досить того, що у нас крадуть наш простір, руйнують культурну спадщину,  у нас ще крадуть наші гроші.

Район Кастелівка («Місто сад») збудований на дуже складних ґрунтах. Тут протікав один з рукавів Полтви, були кілька ставків, які зашили в колектори. Але вода ніде не поділася. Шість років мешканці вулиці доводять, що якщо на Богуна , 11 зведуть черговий будинок на їхньому подвір’ї, під яким є озеро 1200 кв.метрів, то навколишні будинки-пам’ятки архітектури просто заваляться. Як сталося уже кілька разів по сусідству. Але в нас реагують лише тоді, коли хтось загинув, чи сталася техногенна катастрофа. Про людей заздалегідь ніхто не думає.

Головний архітектор каже, що коли у Львові дотримуватися режиму охорони пам’яток, передбачених для історичних ареалів, то там не можна буде сходити в туалет. Коли в ефірі місцевого радіо він заявляє, що у Львові немає державного історико-архітектурного заповідника, бо він ліквідований, а отже він і не думає дотримуватися пам’яткоохоронного законодавства, про яку працю на благо громади ми можемо говорити? Коли Ю.Чаплінського питають, який спальний район Львова треба розвивати, то він каже про Підзамче. Але ж це найстаріша частина міста, яка також належить до заповідника та історичного ареалу! Про які спальні райони він говорить? Але вже є проекти реконструкції, вже дозволів надавали на будову на тому Підзамче десятками. Демонтували бруківку з найстарішої вулиці (Б.Хмельницького), більшість якої, як повідомили працівники міськради, просто вивезли на сміттєзвалище! У цивілізованих країнах пам’ятки зберігають, бо це та основа, на яку спираються, плануючи розвиток. А у нас на сьогодні нищать пам’ятки гірше, ніж за часів війни. Не треба зовнішнього ворога, самі доруйнуємо свої національні цінності. Дуже сумно… А основне, не відомо, хто буде нести за це відповідальність?

Розмовляв Тарас БАЗЮК