Як люстрація примусила податкову виставити рахунок, або Чому не наповнюються місцеві бюджети

Гречин Галина 1

Галина Гречин

Поширеною думкою в українському суспільстві є те, що грошей у місцевих бюджетах завжди бракує тому, що їх крадуть.

У кожному окремому випадку таке твердження потребує ґрунтовних доказів.

Але насправді величезною бідою місцевих бюджетів є те, що через свою байдужість, халатність, лінь або елементарне незнання обов’язків посадові особи сільської або міської ради допускають, що через них кошти до цього бюджету і не надходять.

Сімейна історія

У спадок від покійного батька дістався мені земельний пай, який йому заповів його батько. Після оформлення документів про спадщину копію документу про право власності на цей пай я передала у сільську раду, до території якої відноситься ця земля. На підставі цього документу мені би мали виставити рахунок на плату за землю сільськогосподарського призначення.

Щорічне подання декларації про доходи є одним із обов’язків державного службовця. Також декларацію необхідно подавати при вступі на державну службу або при переведенні в іншу структуру. Якщо хтось із громадян думає, що кожну декларацію, яку заповнюють державні службовці, перевіряють – то лише варто тішитися такій наївності. Увагу, і то лишень ЗМІ та громадськості, привертають декларації відомих осіб, тих, що займають високі посади. А от державні служби, як от податкова, не займаються такими дурницями, як перевірка відомостей, внесених у декларацію. Мала нагоду переконатися у тому особисто.

Протягом року після переоформлення земельної ділянки чекала, поки мені прийде рахунок для сплати податку. Однак, рахунок прийшов бабці – лише на ту землю, яка належала їй. А на ту, що перейшла мені у спадок, — ні. Можливо, і не переймалася би цим (нема – то й нема), однак на початку наступного року мене чекало наступне заповнення декларації про доходи державного службовця. Не хотілося, щоб звинувачували в ухиленні у сплаті податків.

Земля акт

Нелегку місію з’ясувати, чому мені не надходить рахунок, взяла на себе моя мама (моє теперішнє місце проживання віддалене від родинних теренів). Спершу пішла у сільраду. Там виявилося, що рахунки виставляє не сама сільська рада, а відповідна районна податкова. А списки власників земельних паїв у податкову передає землевпорядник. Землевпорядника на місці не виявилося, і з першого разу з’ясувати, чому не приходять рахунки, не вдалося.

При повторному візиті і спілкуванні уже безпосередньо зі землевпорядником, з’ясувалося, що остання (це була жінка) навіть не знає, що власник у паю змінився. Спроби переконати, що відповідні документи були передані одразу ж після перереєстрації, звичайно ж, були марними. Однак жінка запевнила маму, мовляв, нічого страшного. Ви передайте ще раз копії документів, а я вже передам їх у податкову, а там нарахують податок за 2 роки, бо рахунки виставляють раз на рік, і списки власників вона передає раз на рік.

Але ще треба знати наполегливий характер моєї мами. Залишивши копію документа на власність сільській землевпорядниці, вона поїхала у районну податкову. Там її кілька разів спроваджували з кабінету в кабінет, поки врешті не сказали те саме – отримають документ із сільради, то й нарахують податок. Мама намагалася і їм залишити копію акту на право власності, але нікому ця копія там не була потрібна.

Вислухавши мамині митарства, я ще й дорікнула їй, навіщо вона ходила у ту податкову. Якщо (на моє глибоке переконання) система передбачає певну процедуру, то воно і повинно йти по цій заведеній процедурі, без людських ходінь по муках. Але мама — стійкий солдатик, який знає, що якщо хочеш чогось добитися, мусиш ходити сама. Навіть якщо донька у тебе займає високу посаду в обласному місті.

Коли люстрація допомагає

Минуло ще кілька місяців. На початку минулого року я перейшла на роботу в іншу державну структуру. Процес переведення супроводжувався заповненням стосів документів, у тому числі, декларації про доходи. Уже втретє я вказала у декларації, що маю у власності земельну ділянку. Але цього разу ця декларація таки підлягала перевірці у податковій — в Україні вступив у дію закон про люстрацію. Мені було цікаво, чи буде якась реакція з боку фіскальних органів.

Реакція проявилася місяці через два після скерування документів на перевірку. Керівник кадрової служби установи, де я працювала, повідомив, що мене шукала керівник якось там відділу податкової району, де я прописана, мовляв, є проблеми з моєю декларацією.

Розмова наша почалася з повідомлення нею невдоволеним тоном, що я вказала у декларації відомості про земельну ділянку, а у них таких відомостей нема. Промова її закінчилася вимогою негайно прибути до них і подати документи, що підтверджують моє право власності. «Щоб не було проблем» — це натяк на те, що вони можуть написати у своєму висновку, ніби я надала неправдиві дані.

І ось тут настав мій час. Ще більш невдоволеним тоном я оповіла їй історію моїх кількарічних намагань добитися від них рахунку на оплату податку. І яка ж тоді насправді процедура отримання ними відомостей про власників земельних ділянок, якщо копії документів від моєї мами вони брати не хотіли, бо «не по процедурі», а від мене вимагали особисто надати копії тих же документів? Очевидно, моя посада, яка передбачала досить часте спілкування з її керівництвом в обласному центрі, не дала їй підстави сумніватися у тому, що я цілком здатна переповісти усю історію на іншому рівні.

Чим це все закінчилося? Наступного дня мама все-таки залишила у тому кабінеті, звідки рік перед тим її спровадили, копію акту про спадщину. А ще через певний час прийшов рахунок від районної податкової.

Ніхто не рахує

Якщо виводити мораль цієї історії, то, згідно з Податковим кодексом України, підставою для Податок на землюнарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки надають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами ДПС, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку.

Ще донедавна щороку при складанні прогнозів надходжень від оренди землі між фіскальним органом у Львові та Львівською міською радою відбувалася дискусія про суми надходжень. З точки зору Львівської міської ради, ці суми мали би бути більшими, аніж прогнозувала податкова. Проблемою було те, що податкова здійснювала розрахунок надходжень на основі своєї бази даних, а міська рада — своєї. І ці бази були різними.

Хоча, повертаючись до Податкового кодексу, підставою для нарахування орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є договори оренди земельних ділянок. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати до органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган ДПС про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

За умови дотримання цієї процедури, спрогнозувати суму, яка повинна надійти до відповідного місцевого бюджету, нескладно.

Порожній бюджетАле чи цікавився хто-небудь, наскільки відповідають суми, які закладаються у місцеві бюджети, реальній ситуації? Адже якщо власника чи орендаря немає у списку, поданому місцевою радою, то і кошти не надійдуть. Або, якщо податкова нараховує податок не на підставі даних місцевої ради, а на підставі даних, які подаються в Податкових деклараціях із плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності). До речі, у липні минулого року було оновлено відповідний наказ Міністерства фінансів України "Про затвердження форми Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності)"

А звірки достовірності даних у деклараціях ніхто не проводить. Щоб зрозуміти ціну питання, варто подивитися на затверджені цифри бюджету м. Львова на 2016 рік: земельний податок з юридичних осіб — 87 млн. гривень, орендна плата з юридичних осіб — 175,9 млн. гривень.

Земля — один із найцінніших ресурсів територіальної громади. Описана історія свідчить про системну проблему — відсутність реальної системи обліку та відстеження земельних ділянок, які перебувають у власності чи оренді, якісного обміну інформацією з фіскальним органом, який відповідає за надходження зборів за користування землею.

 Галина Гречин, для "Ні корупції!"