В Україні ні президент, ні уряд не зацікавлені у боротьбі з корупцією

Штефан Мойзер, керівник регіонального бюро Фонду імені Фридриха Еберта в Україні

Штефан Мойзер, керівник регіонального бюро Фонду імені Фридриха Еберта в Україні

Представник німецького фонду імені Еберта, близького до Соціал-демократичної партії Німеччини, пояснив DW, як на Заході сприймають діяльність українського уряду та чому не бачать прогресу України у боротьбі з корупцією.

DW: Яку оцінку ви надасте останнім подіям у Верховній Раді довкола відставки уряду Арсенія Яценюка?

Штефан Мойзер: Враження від цих подій доволі негативне і навіть спустошливе. Це був не дуже хороший тиждень для української політики, бо він перетворився, як кажуть американці, на дні хаосу. В один день президент вважає, що прем'єр-міністр має піти у відставку, наступного дня виявляється, що прем'єр-міністр дивовижним чином утримався після вирішального голосування, на третій день одна партія виходить з коаліції, а на четвертий до неї приєднується ще одна.

Тобто, наразі внутрішньополітичні події в Україні не надто добре виглядають в очах Заходу?

Захід може лише коментувати та спостерігати за тим, що відбувається в Україні. А завдання українських політиків - шукати спільну мову, домовлятись, що говорити мадам Лагард (директорці-розпоряднику Міжнародного валютного фонду. - Ред.), і, зрештою, вирішувати, що для них важливіше - власні інтереси чи майбутнє країни. Адже очевидним є те, наприклад, що Україні дуже потрібний наступний транш від МВФ, і єдиний спосіб його отримати - тісно співпрацювати у рамках програми МВФ. Для цього ж потрібен уряд, котрий здатен працювати і котрий не є знерухомленим внутрішніми розподільчими лініями.

Після закликів президента до глави уряду піти у відставку та визнання роботи уряду незадовільною більшістю парламентарів Арсеній Яценюк зберіг крісло прем'єра. Чи означає це, на ваш погляд, що Петро Порошенко втрачає політичний вплив у країні чи, можливо, його заклик був частиною політичної гри?

Коли президент каже прем'єр-міністру: ви повинні піти у відставку, а цього не стається, то це, безперечно, не є проявом влади чи впливу президента. Але не можна виключати і подвійної гри. Я, як і чимало українців, маю враження, що за лаштунками прем'єр і президент можуть домовлятися про певні речі, вони, можливо, поділяють якісь спільні інтереси, і я маю певні сумніви з приводу того, чи є вони великим ворогами. Якби це було так, то їхні дороги розійшлися б ще улітку 2015 року.

Необхідні Україні реформи не відбуваються так швидко, як того багатьом хотілося б. Чи можна у цьому звинувачувати уряд Яценюка?

З самого початку було зрозуміло, що Яценюк очолив "уряд-камікадзе". Він добре усвідомлював, наскільки важким є його завдання. Однак це лише частина правди. Скажімо, на мою думку, програмі уряду Яценюка бракує креативних ідей щодо бачення майбутнього економіки України, залучення інвестицій, розбудови інфраструктури. Я, як німець, коли дивлюся на українські дороги та вулиці, розумію, що відповідальний уряд мав би найперше прагнути полагодити їх, адже це те, що може привести інвесторів в Україну. Але за останні два роки я не чув про це розмов.

На критику заслуговує також відсутність урядових ідей і проектів щодо регіонального розвитку і щодо того, як утримати на плаву ту промисловість України, яка ще працює. Єдине, що робить нинішній уряд, - це слухає, що каже йому МВФ, підтримує бюджет, урізаючи витрати, і закриває банки, які недієздатні. Це все добре, але, окрім цього, уряд не пропонує нічого нового. І в цьому полягає моя найголовніша претензія, окрім тієї, яку мають до нього більшість українців, - боротьба з корупцією, якої уряд уникає.

Чи бачите ви конкретні результати роботи Національного антикорупційного бюро?

Єдиним видимим результатом було призначення антикорупційного прокурора і голови НАБУ, але для цього знадобилось занадто багато часу. Чимало українців вважають, що уже можна було засудити хоча б четверо-п'ятеро корумпованих чиновників із команди Януковича, але цього не відбувається. І цей факт навряд чи можна назвати успіхом у боротьбі з корупцією, радше розчаруванням для українців, які стояли на Майдані. Для Заходу це чіткий сигнал, що ні президент, ні уряд не надто зацікавлені у боротьбі з корупцією, та й генеральний прокурор такої зацікавленості не виявив. Гадаю, наразі мало хто вірить, що боротьба з корупцією в Україні рухається у правильному напрямку.

Поправки до конституції у сфері правосуддя, ухвалені у першому читанні, повертають парламенту право висловлювати недовіру генпрокурору, хоча ця норма викликала критику Венеціанської комісії. То хто ж має право контролювати діяльність генпрокурора?

Контролювати генпрокурора лише через президента чи лише через парламент неправильно, оскільки в обох випадках цей контроль може бути політизований. Для цього можна створити спеціальний незалежний комітет в рамках судової системи. Проте проблема України полягає в тому, що тут немає достатньої кількості некорумпованих прокурорів нового покоління, які можуть голосувати і вирішувати між собою, хто має право бути прокурором номер один в країні.

Ще одним важливим моментом є той, що повноваження та вплив генпрокурора у більшості західних країн є набагато меншими, ніж в Україні. Тут генпрокурор ще від радянських часів має право на власний розсуд напряму втручатися у справи, які ведуться, наприклад, у Вінниці чи Чернівцях. Якщо Україна звузить повноваження генпрокурора і він займатиметься лише справами, пов'язаними з тероризмом, державними чи особливо тяжкими злочинами, то таким чином ця посада набуде зовсім іншого значення.

Як ви оцінюєте рівень соціальної напруги в Україні?

Я дивуюся, що рівень соціальної напруги в Україні не є вищим від того, який ви маєте. Економічні показники, рівень мінімальної заробітної плати та безробіття, безперечно, свідчать, що ситуація в Україні не поліпшується. Сьогодні українці покладаються на своїх родичів, друзів, городи і дачі, які допомагають їм вижити у кризу. Але якщо ви взяли б цю ситуацію і перенесли її, наприклад, у Бельгію, Францію чи Німеччину, то люди там були б значно агресивнішими і нетерпимішими до влади.

Тому я дивуюся, що українці досі зберігають спокій. Звичайно, десь проходять мітинги, страйки шахтарів, падає рейтинг президента та прем'єра, - це все ознаки невдоволення. Але за сьогоднішніх обставин в країні можна собі легко уявити, що рівень протестних настроїв серед українців міг би бути набагато вищим і навіть вилитися у новий Майдан.