Ганьба та злидні Львівської Національної галереї мистецтв

ЛГ 2

За всю багатовікову історію архітектурна та мистецька спадщина багато разів зазнавала руйнацій... Руйнацій часом... Руйнацій війнами... Але і руйнацій людським невіглаством...

Львівська Національна галерея мистецтв (ЛНГМ) віднайшла ще одну форму руйнації – її руйнує байдужість та непрофесійність сьогоднішнього керівництва музею.

Але про все по порядку. 

ЛГ 1

Напевно,  потрібно починати з цього фото – це зворушливий акт призначення на посаду сьогоднішнього генерального директора Львівської Національної (!) галереї мистецтв пані Лариси Разінкової.

Сьогодні ж, через кілька років після того призначення,  складається враження, що теперішнє керівництво Львівської національної галереї мистецтв керується принципом «лиш би день простояти, та ніч протриматися».

Тобто, після нас – хоч потоп.

Якщо запитаєте – чому, то відповідей буде декілька.

По-перше – з огляду на свій кругозір,  ці люди з минулого. Вони не бачили (хоча, звичайно, були в сучасних музеях) і бачити не хочуть нових підходів до організації музейної справи. Для них музей – це не палац, в якому живуть музи – покровительки мистецтв – а цвинтар для речей. Тобто, вони бачать музей як склад – байдуже чого – мистецьких артефактів чи чобіт. Тобто, вони не бачать музей як живий організм, що продукує нові смисли.

По-друге – з огляду на те, що Галерея вже десятиліттями опанована одними і тими ж людьми, за якими тягнеться довга і, скажемо так, складна історія. Вони панічно бояться реальної перевірки не лише своїх біографій, але й банальної звірки фондів, які упродовж десятиліть були, скажемо делікатно, у їхньому розпорядженні. Тут би до пенсії, а краще і до самого кінця досидіти, а далі - хай трава не росте. Як то кажуть – після всього ми сраму вже не матимемо.

Тому теперішнє керівництво не лише допровадило Львівську національну галерею мистецтв до того позорища, в якому вона на тепер перебуває, але й перебуває у дикій паніці – що ж буде, коли нарешті повіють якісь свіжі вітри.

Позорище – відрізала одна з зіркових директорів і культурних менеджерів з Києва, коли побачила реальний стан Львівської національної галереї мистецтв.

Але повернімось до голих фактів:

У той час, коли  музеї намагаються зберегти свої колекції та архітектурні об’єкти від руйнації та грабежу, Львівська галерея «успішно» проводить роботу по самознищенню музейних колекцій, архітектурних об’єктів, наукового потенціалу...

Сьогодні Львівська галерея мистецтв є руїною

Досить кинути оком на фасад цієї знакової для всієї України установи культури. Обшарпаний фасад, прибиті цвяхами (!) обвислі вивіски, обдерта дощами та вітрами вітрина оголошень культурних заходів, здається, виготовлена ледь не за Сталіна у 1952 році. А про обдертий вестибюль головного приміщення Галереї і говорити не доводиться. Про туалети не будемо – там все – культура…Що це? Знаковий заклад культури, який має конкурувати з Вавелем чи Лувром?

Ні, на сьогодні це рівень районного центру.

ЛГ 3

Але не лише про стан йдеться – така ж руїна у головах керівництва закладу. Вони, біднятка, просто не бачать цієї руїни. Для них це норма, а не катастрофа. І саме у цьому полягає катастрофа Львівської національної галереї мистецтв.

Але як так сталося, що знаковий заклад культури України, не Львова чи Львівської області (!), дійшов до такого стану?

Банальністю є теза, що риба починає гнити з голови. Показовою є історія з призначенням у 2012 році на посаду директора Лариси Разінкової. Тоді робоча група, яка була створена після смерті Возницького, нібито «займалась» питанням збереження культурних цінностей, зібраних Героєм України, академіком, директором Львівської національної галереї мистецтв Борисом Возницьким, запропонувала на цю посаду доньку Возницького – реставратора Галереї Ларису Разінкову. Але показовим є той факт, що самі ж працівники Львівської національної галереї мистецтв скерували лист-звернення до Міністерства культури з проханням призначити на посаду директора галереї Ігоря Хомина, який нині є головним хранителем її фондів. Лист підписали зо два десятки працівників галереї, зокрема, провідні науковці та реставратори. Мабуть, відчували, що несе для них призначення доньки директора.

Та Львовом у екстреному порядку було поширено чутки про те, що все вирішено -  тодішній Президент України Віктор Янукович зустрівся з донькою Возницького – Ларисою Разінковою, та запропонував їй посаду батька. Вже потім Лариса Разнікова запевняла львів’ян, що це неправда: «Президент таких пропозицій не робить. Це може хіба міністр культури». Але це після Майдану…

Як потім виявилось,  для декого такі пропозиції Президент робить... Про що і свідчать невблаганні фото… Особливо, якщо взяти до уваги, що свої зусилля у проштовхуванні «угодної» кандидатури на посаду директора об’єднали дві правлячі тоді партії – партія «Свобода» та партія «Регіони України» в особі «славнозвісної» тодішньої фаворитки Анни Герман. Хоча все це, звісно, наклепи і брехня…

Але особливо пікантним було те, що і тоді знайшлася ціла низка представників так званої «львівської інтелігенції» (професіональних львів’ян та інтелігентів), які активно підтримали Ларису Разінкову на наступний термін директорства. І тим самим «забетонували» існуючий стан речей. У свій час на зустрічі в Палаці Потоцьких, яким тоді вже керувала Лариса Разінкова, славний золотоуст Віктор Янукович досить вдало назвав «геноцидом» Нації (замість генофондом – невеличка помилочка). Янукович неначе помилився, та, якщо подивитися на результати їхнього рішення, то ні.

Але час летить. Януковича погнали. Ганна Герман розчинилася в тумані. А У Лариси Разінкової закінчився підписаний попереднім режимом контракт на керівництво цією знаковою інституцією.

І що? Когось історія призначення пані Разінкової подвигла на люстрацію? Звичайно, ні. Вона й далі виконує обов’язки. І сподівається на їх продовження.

Але це минуле. У чому ж нині проблеми цього закладу?

Головна проблема - це те, що Львівська Національна  галерея мистецтв ім. Б.Г.Возницького давно переросла рамки звчайого музею – далебі вже давно прийшов час братися за створення історико-культурного заповідника, осердям якого стала би Галерея. Це не лише Галерея, а й декілька замків, ряд окремих музеїв – це величезна, розкидана по області інституція. Стоїть питання її реформування. Попереду непросте завдання з царини культурного менеджменту, і втілення його, до всього ж, ускладнене як економічними проблемами, так і потребою змінити спосіб мислення людей – і тих, які працюють у Галереї, і тих, для кого вона працює, у першу чергу.

На жаль, на сьогоднішній день ЛНГМ перетворилась у маргінальну структуру, яка свідомо (чи несвідомо) займається нищенням унікальних архітектурних об’єктів,  які є в юрисдикції музею,  а також і самої колекції Галереї.

Непрофесійність та корумпованість керівництва призводить до  занепаду одного з найбільших музейних комплексів Східної Європи.

Часи минають, і змінюються підходи до збереження, експонування та промоції історичної спадщини. Та на жаль, ще не відійшли  у минуле часи свідомого нищення культурного надбання України. Потрібне нове бачення, яке б зумовило, що і музеї, й уся історично-культурна спадщина загалом запрацювали б на майбутнє – на формування нової української спільноти. Вони не можуть бути лише сховищами, де повільно вмирає наш культурний спадок, так і не зустрівшись із відвідувачами.

А що сьогодні?

Нині ЛНГМ  стала заручником недолугості та непрофесійності керівництва.  Якщо років тридцять тому, виходячи з тогочасних стандартів, - а це був глибокий совєтський період -  ЛНГМ  був одним з лідерів серед музеїв України, то на сьогодні вона скотилася до рівня провінційного краєзнавчого музею (за незалежним опитуванням, Львівська Національна галерея мистецтв зайняла аж (!) 56 місце в рейтингу музеїв України!).  Чого вартує сам вигляд музею та його філій: як екстер’єру, так і інтер’єру. Достатньо глянути лише на фасад головної садиби ЛНГМ на Стефаника, 3:

ЛГ 4

І це показово, бо руйнація торкнулась не тільки фасадів, але й голів не в міру численного (!!!) керівництва ЛНГМ. Це саме той випадок, коли кількість новоспечених управлінців не позначилась позитивно на якості діяльності музею.

Це «вітрина» унікальних мистецьких колекцій у європейському місті Львові:

ЛГ 5

В той же час стіни музею залишають талановиті працівники, які у свій час доклались до цілої низки унікальних проектів. Серед них Оксана Червонюк, яка активно займалась промоцією ЛНГМ. Саме нею було знято кілька документальних кінострічок, присвячених музею, талановита реставратор Юстина Могитич  зі славної династії реставраторів, істориків мистецтва, яка одна з небагатьох галерейних реставраторів брала участь у проекті «Шедеври Пінзеля у Луврі».

Повертаючись до Лувру. Це був зоряний час Галереї і втрачений шанс. Поїздка генерального директора Лариси Разінкової  на презентацію проекту в Парижі вселяла надію на активну співпрацю з Францією (на що мали надію керівники Лувру). Пінзель міг (і може) стати візитівкою України у світі. Але після «туристичного вояжу» генерального директора Геній Пінзеля був приречений на сумне животіння та затворництво у тисняві двох «комірчин» метрополії ЛНГМ на Стефаника, 3.  А сам Музей Пінзеля потонув у руїні. Після виставки Пінзеля у парижі Музей Пінзеля практично перестав функціонувати! Ось такий результат діяльності не лише керівництва ЛНГМ, але й цілого грона дипломатів різного рівня, які готували цю дійсно знакову подію у Луврі. І що? І пшик…

І це, на жаль, сьогодення...

Збірка музею – багатопрофільна.  Тут є все: живопис, графіка, скульптура, стародруки, декоративно-прикладне мистецтво, ікони і т.д. По суті це не один музей, не одна галерея, а багато.

Але як це все зберігається?

Ну добре, були совєтські часи – на це можна було все списати. Але тепер, вже на 25 році Незалежності України стандарти 1950-60 рр. неприйнятні. Але й тоді, здається, було краще.

Непристосованість приміщень для зберігання унікальної  в рамках України мистецької спадщини, призводить до її нищення.

Особливо цей процес активізувався впродовж останніх років. Бо у керівництва Галереї, яке пережило свій час, немає жодних нових ідей.

Приклади? Унікальні полотна «Битва під Хотином» і «Битва під Клушино» з м. Жовкви (Львівська обл.) гинуть від рясних дощів під дірявими стелями костелу Капуцинів в Олесько.

Плачевний стан експозиційних залів Музею Стародруків (ЛНГМ) не дозволяє експонувати оригінали. Впродовж останніх років відвідувачі змушені «насолоджуватись» низько художніми муляжами. І взагалі цей музей притулили у не адекватній для таких цілей підсобці для «львівських метробудівців» - не смійтеся, у 1980-х була така спроба, від якої залишилися тимчасові роздягалки та душові – от і маємо Музей Стародруків.

Найпрезентабельніша споруда Львова – Палац Потоцьких, останнім часом «милує» львів’ян та гостей  міста аварійним фасадом, цвілими стінами та «декорованою» клейонкою терасою – бо дощі, бач...

ЛГ 6

А всередині ще краще – гниль і сморід – з туалету, звісно, бо ж це заклад культури…

ЛГ 7

Не хочеться повертатись до наболілої теми «реставраційної» руйнації Підгорецького замку.  Це було фахово висвітлено в статі «Підгорецький замок — феномен світової культури?» експерта світового рівня з Австрії Юзефа Грабського в газеті «Дзеркало тижня» (№ 30, від 29 серпня 2014 року).

Цього ж питання стосувалися і офіційні звернення представників ІКОМОС України Орести Ремешило-Рибчинської, Андрія Салюка з вимогою зупинити руйнацію в Підгорецькому замку.

ЛГ 9

Для ілюстрації «бачення» відновлення палацового комплексу у Підгірцях досить подивитися на вїздну браму, яку ці горе реставратори втулили перед світового значення замком. І це не жарт. І не карикатура чи фотошоп. Так, на їхню думку, має виглядати брама до замку:

ЛГ 8

Але разом з тим маємо акцентувати не лише на цих кричущих наочних фактах, але й на тому, що така діяльність адміністрації ЛНГМ є прямим порушенням цілої низки міжнародних правових актів, які у свій час ратифікувала Україна, так і Кримінального Кодексу України, який за такі діяння передбачає кримінальну відповідальність.

Які міжнародні правові акти? Це і Рамкова Конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи.

Але головне, що така «діяльність» підпадає під ст. 298 Кримінального Кодексу України.

«Умисне або не умисне незаконне знищення, руйнування, або пошкодження культурної спадщини чи їх частин ... щодо пам’яток національного значення, вчинені службовою особою з використанням службового становища, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років...».

Об’єктивні ознаки знищення, руйнування, пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини трансформували місію ЛНГМ з музейно-просвітницької  у виключно кримінальну-руйнівну.

Зі слів директора Золочівського замку (однієї з філій ЛНГМ) Надії Гупало, процес руйнації вже набув катастрофічного розмаху і загрожує людському життю.

«Так, - (зі слів пояснювальної записки Н.Гупало) 06.06.2013 року різко погіршилася аварійна ситуація у надбрамному корпусі, який є в аварійному стані з серпня 2011року через обвал даху. Близько 15.00 год. група дітей проходила у замковий двір. В цей час від карнизу надбрамної вежі відлетів великий фрагмент каменю і тиньку і впав посеред людей. Лише щасливий випадок, що не зачепило нікого. Всі відбулися переляком».

Коментарі тут зайві...

В той же час постійні відмовки «немає грошей» призвели до того, що скульптури Пінзеля реставрували будівельним матеріалами. Хоча на реставрації скульптур для виставки в Луврі приватним «дружнім» для Лариси Разінкової Фондом Колєснікова було виділено 500 000 грн. Знову слід кліки Януковича… 350 000 грн. було «швиденько освоєно» Галереєю (згідно зі звітом Галереї для Мінкульту) для тієї ж реставрації та організацію виставки у 2012 році.

Та рівень реставрації був такий, що для того, щоб взагалі не «запороти» реставрацію під керівництвом Лариси Разінкової, терміново довелось викликати фахівців з Києва для підготовки скульптур для виставки. Керувала рятівною експедицією київський реставратор і дійсно фахівець - генеральний директор Національного науково-дослідного реставраційного центру України Світлана Стрєльнікова. Кияни їздили до Львова вахтовим методом. Завдяки активному втручанню київських колег скульптури було вчасно підготовлено для транспортування і експонування у Франції.

Проте це нічому не навчило пані директора. Вона й досі, використовуючи своє службове становище, надає можливість студентам Львівської академії мистецтв «вправлятись» у мистецтві реставрації на унікальних шедеврах з експозиції і фондів ЛНГМ. Це є грубим порушенням чинного законодавства. У страшному сні можна собі уявити якість та наслідки такої «реставрації».  Тому зрозуміло, чому реставрацію колекції полотен з фондів ЛНГМ для експонування в Москві, яка планувалася ще до війни з Росією,  вкотре доручили Київським спеціалістам, а не Галереї.

І про справи експозиційні та фінансові…

Експозиції у філіях ЛНГМ не міняються десятиліттями. Так, в Олеському замку виставкові зали сформовані ще в 70-х роках ХХ століття.  Це в той час, коли фонди галереї налічують десятки тисяч експонатів, які ніколи не були представлені відвідувачам!  Тільки нещодавно вдалось «пробити стіну» нерозуміння дирекції, і завдяки особистим коштам працівників фондів Олеського замку вдалося відкрити експозиційні зали з колекцією порцеляни в залах монастиря Капуцинів.

У той же час поряд із замками годується маса прилипал і паразитів, тут існує інший, позамузейний світ, який безсоромно наживається на національній культурній спадщині. Вони, як ті колорадські жуки, жадібно перехоплюють грошові потоки, які мала б отримувати Галерея. Чи з відома керівництва?

Вже на під’їздах до замків вас зустрічають огидні кіоски. У самих замках ви не можете оминути «ненав’язливих» профанічних експозицій – як от, у замках в Підгірцях, Олесько, Золочеві. Просто якісь мандрівні цирки. Та ще й з демонічним душком – відьми, привиди, одним словом, всяка нечисть. Ще б кімнату страху відкрили і кімнату кривих дзеркал. І все це приносить місцевим власникам мандрівних цирків -  Карабасам-Барабасам, власникам дерев’яних ляльок - чималі прибутки.

І не такі копійчані, як здається - тут ми підходимо до однієї з головних тем. З чого годується вся ця музейна мафія?

Відповідь проста – з перехоплення грошових потоків, які мала отримати Львівська Національна галерея мистецтв.

Відчуваючи щось недобре, міністерство культури України скромно запитало директора ЛНГМ Ларису Разінкову: а чи не здаєте ви, часом, в оренду музейні приміщення, (з метою наживи, звісно) що заборонено. Ось сам запит заступника міністра Юрія Зубка:

ЛГ 10

На що пані Разінкова браво відписала, що ні, ЛНГМ не здає нічого в оренду:

ЛГ 11

Їдемо до замку у Підгірцях. І що ми бачимо? У замку розгорнуто якусь ідіотичну експозицію з «Білою дамою», яка , мовляв, гасає замком:

ЛГ 12

Попри те, що це все взагалі дурня, і після цієї «експозиції» треба знову пересвячувати приміщення, є запитаннячко – а на якій основі у ЛНГМ розгорнуто цю експозицію? На засадах оренди? Але ж її немає. То на яких засадах – корупційних? Бо ж це не просто експозиція – це бізнес: за те, щоб подивитися на ідіотичну ляльку, яку один з тих колорадських жуків - горезвісний «краєзнавець» (колишній  військовий інтендант) розгорнув у замку, маєш заплатити:

ЛГ 13

Що це? Оце вам і естетика. Оце вам і 12 000 одиниць високомистецьких творів, що зберігаються у запасниках. І водночас оце вам і підстава до підозри керівництва замку у хабарництві та службовій невідповідності – бо ж на питання, а чи є оренда, було відписано, що ні - немає.

Який виторг може принести цьому продавцю липових білетиків для членів профспілки (згадаймо Осю Бендера)? Ми можемо орієнтуватися на виторг, який має сам Підгорецький замок. Бо більшість із тих, хто йде до замку, йде і до «Білої пані»… А це у рік близько 1,5 млн. грн. Ось вам і «ціна питання»… Чи запитання, яке має ставити вже не міністерство, а прокуратура.

Ну, про те, чи оподатковуються ці білетики – то самі знаєте – бо ж у маршрутках їздите. Таких білетиків ксерокс наклепає скільки хочеш. Лиш би клієнтура підпливала…

Це в той час, коли науковці ЛНГМ за рахунок справді жебрацьких зарплат вимушені з власної кишені фінансувати реставрації полотен, скульптури, оформляти експозиції!

Та це ще не все. Відчуваючи некомпетентність керівництва ЛНГМ та відсутність оперативного і фахового контролю, персонал філій також у свою чергу активно займається реалізацію підроблених квиточків, що не раз фіксувалося. Дивлячись на це, охорона замків і собі – скромно «перейняла» на себе функції касирів і займається «організацією» екскурсій після закриття музеїв-замків.

Одним словом – як бал, то бал – гуляють всі. Хто на копійочку, а хто і на мільйон чи півтора…

І взагалі, питання фінансового менеджменту для сьогоднішньої адміністрації ЛНГМ у силу її заскорузлості є недосяжним. Тому навіть ті кошти, що таки попадають у касу, просто розсіюються.

Ну от хоча б остогидле питання охорони об’єктів. У деяких філіях і охороняти нічого – муляжі і не більше. Тим не менше, для їхньої охорони необґрунтовано  наймається державна служба охорони. Тоді як у цих філіях за відсутності музейних експозицій і вартісних експонатів вистачить простих сторожів чи навіть сигналізації.

Тільки по Підгорецькому замку, де крім виставки фотографій та горезвісної експозиції не для «емоційно вразливих», немає більш-менш вартісних експонатів, витрати в рік на два пости цілодобової охорони складають 648 240 грн. За 5  років  ці витрати склали 3 241 200 грн.  (це при тому, що на відбудову замку за всю історію проведення реставраційних робіт з бюджету держави було виділено трохи більше 5 млн. грн.).

Тому корінь проблем ЛНГМ ім. Б.Г.Возницького  у способі організації та якості управління філіями і діяльністю галереї щодо повного спектру її завдань, тобто,  у менеджменті, який все ще залишається совковим.

Звичайно, можна все списати на війну... Але поряд існує інший музейний світ. Який, не зважаючи на ситуацію в країні, намагається жити повноцінним музейним життям.

Львівські музеї (Національний музей ім. А.Шептицького, Львівський історичний музей, Музей етнографії та народного промислу та ін.) постійно оновлюють експозиції, проводять наукові конференції, видають наукові каталоги, активно пропагують українську культурну спадщину в світі, розвивають контакти з європейськими музеями. Співпраця з європейською музейною спільнотою дає їм можливість реставрувати пам’ятки світової культури, організовувати спільні виставки з проблем історії, культури, народних традицій, популяризувати Україну як європейську, цивілізовану, демократичну державу.

Вероніка Палій, для "Ні корупції!"