Олексій Вєренцов: «Судді з кожним роком все більше і більше порушують норми процесуальних кодексів»

Фото з сайту ЗІК

Фото з сайту ЗІК

Керівник львівської громадської організації «Вартові закону», громадський діяч та правозахисник Олексій Вєренцов – перший українець, який позивався до Європейського Суду з прав людини на державу Україна за його незаконне затримання під час мітингу та адміністративний арешт і виграв цю справу, про що вже писав «Ні корпуції!».

Рішення Суду у справі «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11) від 11 квітня 2013 року  у 2013 році було досить прогресивним і суспільно важливим, оскільки давало надію на верховенство права і утвердження демократії.

Особливо на фоні того, що, скажімо, тільки за 2012 рік українські суди розглянули 358 справ щодо заборони мирних зібрань, і 316 рішень було на користь заборони, а 124 особи притягнуто до адміністративної відповідальності за несанкціоновану демонстрацію.

Відтоді минуло вже 2,5 роки. Відбулася Революція Гідності, змінилася влада, змінились громадяни, одначе крапку у справі затримання Олексія Вєренцова досі не поставлено. Нині правозахисник намагається відстояти свої права за незаконний арешт вже у вітчизняних судах.

І ось нещодавно відбувся прецедент, якого українське судочинство досі не бачило - український суд, який раніше виніс правозахиснику незаконне рішення, після ухвали Європейського Суду скасував його і натомість присудив грошову компенсацію.

«Ні корупції!» поцікавився в Олексія Вєренцова як в учасника процесу і правозахисника, чи може це свідчити про початок оздоровлення судової системи?

- Пане Олексію, раніше Європейський суд з прав людини присудив виплатити Вам грошову компенсацію за незаконний арешт у розмірі 6 000 євро. Чи отримали Ви ці кошти від держави?

- Я отримав ці кошти після звернення у Державну виконавчу службу. Таке звернення стало можливим після публікації рішення Європейського суду з прав людини в Офіційному віснику.

- Через два роки після рішення Європейського Суду український суд, який спочатку Вас засудив, пізніше переглянув своє рішення і присудив Вам компенсацію за своє ж незаконне рішення. Що змінилося у судовій системі?

- Зміни тільки на гірше. Судді з кожним роком все більше і більше порушують норми процесуальних кодексів – цивільно-процесуального, адміністративно-процесуального. А процесуальні кодекси важливі насамперед тим, що захищають права громадян перед суддями.

- Чи можна на сьогодні говорити про початок оздоровлення судової системи?

- Судова система України формувалася на основі колишніх комуністів (працівники середньої ланки обкомів, райкомів, горкомів партії), які змогли передати своє ставлення до людей суддям, які їх зараз змінюють. Тому говорити про оздоровлення буде можливо після повного звільнення всіх діючих суддів.

- Український суд задовольнив Ваш позов частково. Про що саме йде мова?

- Я просив стягнути кошти на відшкодування моральної шкоди за незаконне затримання та адміністративний арешт, коли я був позбавлений можливості ведення раціонального, здорового та звичного способу життя, пов'язаного з правильним харчуванням, тривалістю сну, зміною навколишнього оточення, комфортними умовами перебування, спілкування з друзями та рідними.

Тобто, Європейський суд захистив моє право на мирні зібрання. А до українського суду я позивався з метою отримання компенсації (моральної шкоди) за незаконний арешт працівниками міліції.

- Після того, як Ви виграли позов у Європейському Суді з прав людини, українці, яким вітчизняні суди також не дозволяли проводити мітинги, отримали реальний механізм для того, щоб відстояти свої права на зібрання. Чи відомо вам, скільки українців мали аналогічні позови до Європейського Суду?

- Мені відомо про те, що українець з міста Одеси теж захистив своє право на мирне зібрання через Європейський суд.

- Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у Вашій справі, зокрема, закликав українську владу ухвалити нові закони, котрі б регламентували проведення мирних зібрань. Чи було прийняте відповідне законодавство (Закон про мирні зібрання?) і яким чином воно полегшило право громадян на мирні зібрання, бодай навіть не санкціоновані владою?

- На жаль, Верховна Рада України не спромоглася ухвалити закон, який би регламентував порядок проведення мирних зібрань.

- Виносячи рішення, Європейський суд з Прав Людини прийшов до висновку, що «мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції з захисту прав людини, у зв’язку з відсутністю адекватних міркувань у рішеннях національних судів», що було негативною оцінкою стану дотримання законодавства суддями України і дозволяло розпочати кримінальне провадження стосовно колишньої судді Галицького районного суду Серьодкіної І.М. , судді Львівського апеляційного суду Романюк М.Ф., відповідно до ст.375 Кримінального Кодексу України «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». Чи були покарані ці судді. Якщо так, то яким чином?

- Судді не були покаранні. Суддя першої інстанції звільнилася за станом здоов’я. А скаргу на дії судді Романюка все ніяк не розглянуть відповідно до Закону «Про очищення влади» .

- Чи отримали покарання міліціонери, які вас затримували?

- Наскільки мені відомо – ні.

- Пане Олексію, як правозахисник назвіть беззаперечні досягнення Революції Гідності, що кардинально змінилося у суспільстві у правовому полі?

- Зміна Конституції, повернення до конституційної реформи 2004 року. Підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом. Велике досягнення те, що Верховна Рада України ухвалила Закон «Про очищення влади» .

- Над чим ще треба працювати? Що ще «не працює»?

- Я вважаю, що громадські організації мають приділити увагу діям місцевих судів. Добиватися того, щоб судді не були пожиттєвими, а обиралися територіальними громадами або їх представниками – місцевими громадами. Суддя має бути ЗАЛЕЖНИЙ від громади і тільки від громади.

- Ви пережили утиски старого режиму. Якими будуть Ваші побажання чи зауваження до нової влади?

- Забути про лобіювання інтересів олігархів. Будь- яке своє рішення перевіряти на відповідність інтересів громадян. Це стосується не тільки політичних прав і свобод, але й економічних.

- Чого нова влада повинна боятися найбільше?

- Прізвища і адреси відомі. Списки складені. Не всі встигнуть до чартерного літака. На всіх літаків не вистачить.

Довідка «Ні корупції!»:

12 жовтня 2010 року Олексій Вєренцов брав участь в акції «Геть корупцію з прокуратури», що відбувалась під стінами Львівської обласної прокуратури. Органи влади попередньо були повідомлені про цей захід. На місці проведення акції перебували працівники Галицького РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області та працівники ДПС ДАІ. Під час мітингу правозахисника затримали два працівники міліції – керівник Галицього райвідділу полковник Іваночко та його заступник майор Маруняк, які підхопили О.Вєренцова під руки і буквально понесли до Галицього райвідділу, але під натиском перехожих громадян відпустили.

Наступного дня правозахисника затримали просто на вулиці і відвезли у Галицький райвідділ міліції м.Львів, однак майор Маруняк не дозволив ознайомитися з матеріалами адміністративної порушеної справи, а також відмовив у присутності адвоката.

14 жовтня 2010 року справу про адміністративне затримання О. Вєренцова було розглянуто в суді, однак суддя відмовила правозахиснику у праві скористатися послугами адвоката, оскільки, як вона сказала, «правозахисник має захищати себе сам». Насамкінець суддя винесла постанову про притягнення О.Вєренцова до адміністративної відповідальності за непокору працівникам міліції та встановила покарання – три доби адміністративного арешту.

Саме це суддівське рішення, а також дії керівника Галицького райвідділу полковника Іваночка та його заступника майора Маруняка, які передували рішенню суду Галицького району м.Львова стали підставою звернення О.Вєренцова до Європейського суду з прав людини.

30 жовтня 2010 року 45 європейських правозахисних організацій закликали Україну зупинити переслідування та тиск. У своєму листі до тодішнього президента В.Януковича представники організацій висловили глибоке стурбування стосовно збільшення тиску на правозахисників, журналістів та дослідників в Україні та закликали українську владу поважати свої міжнародні зобов’язання у сфері прав людини.

Серед прикладів тиску влади на правозахисників, журналістів та дослідників підписанти назвали затримання 8 вересня 2010 року українського історика та Директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (м. Львів) Руслана Забілого; напад 14 вересня 2010 року на українського журналіста та Голову Херсонського обласного відділення Комітету виборців України (член Української Гельсінської спілки з прав людини) Дементія Білого; затримання 14 жовтня 2010 року українського юриста, правозахисника та керівника громадської організації «Вартові закону» Олексія Вєренцова, обшук 15 жовтня Вінницької правозахисної групи працівниками міліції без санкції суду.

Валентина Новицька, «Ні корупції!»