Веселенький всеукраїнський цвинтар – Жовтневий палац, або Запальні профспілкові танці на кістках

Фото: Віталій Уманець

Фото: Віталій Уманець

Ви знаєте, що таке Жовтневий палац у Києві? А якщо не знаєте… У серпні 1838 року на розі сучасних вулиць Липської та Інститутської тут розпочав діяльність імператорський Інститут шляхетних дівчат. Після революції шляхетні дівчата зникли разом із рештками "недорізаної буржуазії". Видається цілком символічним, що потім у цьому приміщенні розташувався радянський Інститут шкіряної промисловості, бо пізніше тут, у прямому сенсі, драли живцем шкіру з "ворогів народу" – із 1934 року в приміщенні палацу розташувався НКВС.

Сталінські "соколи" використовували глибокі глухі підвали цілком раціонально: тут допитували, били, ламали кістки, топтали чобітьми і розстрілювали. Звідси вантажівками таємно вивозили трупи – сотнями й тисячами – до ровів у передмістях Києва і закопували вбитих, більшість із яких і сьогодні залишаються безіменними.

Під час Революції гідності, взимку 2013-2014 років, у самому палаці та поблизу нього знов загинули люди – учасники Майдану, жорстоко вбиті "беркутами" Януковича – послідовниками "соколів" Сталіна.

***

"Про таку історію ми нічого не знаємо"…

Зараз будова колишнього Жовтневого палацу культури, а нині Міжнародного центру культури і мистецтв (МЦКМ), належить Федерації профспілок України. Я зателефонував до приймальної Центру 19 листопада:

– Добрий день. Я чув, що в приміщенні Жовтневого палацу мав відкритися музей Майдану. Або музей Свободи. Він вже є?

– Немає і ніколи не було! – впевнено відповіла приймальня ввічливим жіночим голосом.

– А що є?

– Ну, що? Концертний зал є, гуртки народної творчості, бібліотека…

Судячи з усього, профспілкові діячі цінують свою власність у самому серці столиці. А от щодо історії… Тут у профспілок – глибока амнезія.

Якщо ми сьогодні зазирнемо на офіційний веб-сайт Міжнародного центру культури і мистецтв і поцікавимося його далеким і недавнім минулим, то дізнаємося, що ця "будівля в цетрі Києва" визнана "справжнім шедевром архітектури, спроектованим у минулому столітті всесвітньо вiдомим Вікентієм Беретті".

Нам розкажуть, що лише "з висоти пташиного польоту можна охопити поглядом увесь цей самобутній ансамбль". Нам повідомлять: "Вишуканість зовнішнього вигляду повною мірою відповідає і комфортності, і ошатності внутрішніх приміщень. Один з найкрасивіших та найбільших у Києві театральних залів вміщує понад дві тисячі глядачів. Просторі фойє, зручні класи для занять художньою самодіяльністю, мармур та дзеркала – все це налаштовує на урочистий настрій, дарує піднесення і натхненний стан".

А скільки задоволення подарують відвідувачам концерти й святкові урочисті заходи, які тут влаштовують! А якою "кузнею талантів" став МЦКМ завдяки численним гурткам художньої самодіяльності, народним ансамблям, любительським об’єднанням та клубам!

Нас вразять цифрою: понад 40 мільйонів чоловік побували на різноманітних культурно-мистецьких заходах палацу з 24 грудня 1957 року, коли він відкрився після повоєнної реставрації.
І одним-єдиним (!) реченням у величезному розділі "Історія Київського інституту шляхетних дівчат" згадають: "При Сталіні в будівлі було НКВД: у підвалах проводили допити і розстріли “ворогів народу".

Все, більше про цю сторінку історії "унікального закладу" – жодного слова.

Як і жодного слова про події Майдану, про те, що в Жовтневому була база підрозділів Самооборони, про те, як медики й волонтери, ризикуючи життям, надавали допомогу пораненим, про те, що тут діяв прес-центр Революції. Врешті, про те, що на цьому місці януковицькі кати – правнуки Сталіна – вбивали людей, які вийшли боронити свою Свободу.

Жодного слова! Як і жодної згадки про ініціативу профспілок створити тут Музей Майдану. Та, власне, про яку згадку мова, коли немає й самої ініціативи? І взагалі, про що говорити, якщо навіть на головній фотографії сайту у розділі "Історія Міжнародного центру культури та мистецтв" над дахом Жовтневого палацу все ще… червоний радянський прапор.

На знімку: над дахом Жовтневого все ще радянський прапор. Фото із веб-сайту МЦКМ

На знімку МЦКМ - над дахом Жовтневого все ще радянський прапор. Фото з веб-сайту МЦКМ

Отже, радянська історія профспілковим діячам відома. Що стосується решти "незручних" для них подій, то вони могли б щиро заявити: "Про таку історію ми нічого не знаємо".

А поки що маємо оце радісне й оптимістичне: "І віриться – минатимуть роки, а творчий літопис одного з найпрестижніших та найулюбленіших закладів культури в центрі столиці поповнюватиметься все новими й новими яскравими сторінками"...

Музей у Жовтневому як вічний проект

Розмови про створення Музею сталінських репресій у Жовтневому почалися ще з часів правозахисного "Меморіалу". Розмовами все й скінчилося. Але "Меморіал" все-таки був громадською організацією і не мав адміністративних повноважень.

Естафету перехопив президент Віктор Ющенко, який полюбляв у своїх виступах патетично звертатися до співвітчизників зі словами: "Моя націє"

Він же видав Указ № 1087 "Про додаткові заходи щодо увічнення пам'яті жертв політичних репресій та Голодоморів", яким зобов'язав Кабінет Міністрів України "вирішити завдання створення Українського інституту національної пам'яті".

Президент запевняв, що тепер над збереженням пам'яті будуть працювати і уряд, і громадські організації, і він особисто, і закликав усіх приєднатися до відродження історично важливих для України місць. Особливо наголошував на тому, що існування центру розваг в Жовтневому палаці, де тривалий час містився НКВС, неприпустиме. На думку "отця нації", Жовтневий палац мав стати музеєм репресованих, бо те, "що відбувалося в Жовтневому палаці , і не тільки в Жовтневому палаці, – це не просто агресія, не просто вбивства більшовицького режиму, НКВС, це є геноцид".

Медаль НКВС "За отличную стрельбу". Фото romo.ua

Медаль НКВС "За отличную стрельбу". Фото romo.ua

А от поет і колишній політв'язень Євген Сверстюк, ставши учасником міжнародної науково-історичної конференції з нагоди 70-ліття голодомору в Україні, яка відбулась у 2003 році в будапештському Музеї терору, цілком слушно зауважив: "Мені здається, що в світі немає іншого такого музею про совєтський терор. В Україні чи в Росії такі заклади не будуть збудовані ніколи. І йдеться навіть не про брак коштів, а про брак доброї волі правлячих кіл. Адже цей музей показує большевицьку суть режиму, показує весь жах комуністичної системи, і він ставив би багатьох політиків совєтського гарту перед власним сумлінням і перед власною пам'яттю. Вони на це ніколи не підуть і не дадуть свободи зробити таке".

То чи не час сказати сьогодні, що правий був Євген Сверстюк?

…Своїх обіцянок, підкріплених аж президентським Указом, Ющенко не виконав. Як, власне, й інших: залити українців по самі вуха медом найкращих у світі бджіл, збудувати Народну лікарню, посадити бандитів у тюрми і, врешті, привести країну під його мудрим керівництвом до Євросоюзу.

Ініціативу відкрити (нарешті!) у Жовтневому палаці Музей Майдану підтримує нині Український інститут національной пам’яті. Його прес-служба ще 2014 року повідомляла:

"Повернути у державну власність майновий комплекс підприємства Федерації професійних спілок України "Міжнародний центр культури і мистецтв профспілок України" та створити на його базі музей Майдану передбачає законопроект "Про увічнення пам’яті про Революцію гідності 2013-2014 років", який депутати всіх фракцій більшості 6 лютого 2014 року зареєстрували у Верховній Раді України".

"Прагнення свободи дозволило українцям залишитися собою протягом багатьох століть. Три Майдани (1990, 2004, 2013) – це найкращий вияв прагнення свободи теперішнього покоління українців, тому ми зобов’язані зберегти пам’ять про ці Майдани. Символічно, що місцем для музею стане будівля, де в 1930-ті розташували катівню НКВД – це означатиме остаточну перемогу ідеї свободи над тиранією", – відзначав очільник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Так намагалися вбити нашу свободу. Фото sled.net.ua

Так намагалися вбити Україну. Фото sled.net.ua

Ніякого музею в Жовтневому, а отже й ніякої "остаточної перемоги ідеї свободи над тиранією", немає й сьогодні. Зателефонуйте до приймальні МЦКМ, і там вам про це повідомлять цілком впевнено.

До цього часу теорією залишається і "повернення у державну власність майнового комплексу підприємства Федерації професійних спілок України "Міжнародний центр культури і мистецтв профспілок України". Палац все ще у власності попередніх господарів.

Та й справді, коли і як цим займатися? Якось не доходять у влади руки до "другорядного".

Нічого особистого, лише бізнес!

Понад рік  тому, 16 жовтня 2014-го, ЗМІ поширили повідомлення директора МЦКМ Олега Плеванюка: через скасування запланованих з 1 січня 2014-го концертів, Жовтневий палац станом на 14 жовтня недоотримав майже 7 мільйонів гривень. "Зараз ми не просимо грошей. Ми просимо допомоги. Поки нам вдається ремонтувати дрібниці власними силами і на кошти, зібрані колективами художньої самодіяльності, які займаються в палаці", – пояснював Плеванюк. І додав, що гроші вони обов'язково зароблять самі, коли "Жовтневий палац у всьому блиску знову зустрічатиме артистів і глядачів, як колись".

Ви зрозуміли, про що йдеться? Ну, звісно ж не, не про Музей Майдану. А про нові довгоочікувані зустрічі глядачів з артистами! І це вже після того законопроекту "Про увічнення пам’яті про Революцію гідності 2013-2014 років", після крові й смертей у Жовтневому, який знову мав постати, на думку його керівництва, "у всьому блиску" концертів і балетів.

Дирекція МЦКМ, виступаючи з такими заявами, не знала про існування процитованого законопроекту? Напевно, знала. Але вона знала й про інше: коли йдеться про "національну пам’ять", власті будуть "гальмувати" десятиліттями. Тож, треба було дбати, передусім, про прибутки, а не про якусь там "пам’ять поколінь".

До речі, одна із українських компаній-виробників фарби запропонувала 2014 року благодійну допомогу в ремонті будівлі. Саме ця компанія передала тисячу літрів фарби та інші матеріали для ремонту внутрішніх приміщень Українського дому, пошкодженого під час сутичок в епіцентрі революційних подій. І тут же зазначила, що "зіткнулася зі значними труднощами в частині погодження київською владою можливості отримання благодійної допомоги". Говорячи людською мовою, київська міськдержадміністрація ніяк не могла вирішити, яким чином "оприходувати" ту благодійну допомогу.

...Що відбувається в Жотневому сьогодні? А те, що й вчора і позавчора. Тут роблять гроші. Подивіться на анонсовану афішу МЦКМ: "План заходів Міжнародного центру культури та мистецтв ФПУ на грудень 2015 року".

Фото з веб-сайту МЦКМ. На сайті kiev.karabas.com квитки продаються від 350 до 200 гривень

Фото з веб-сайту МЦКМ. На сайті kiev.karabas.com квитки продаються від 350 до 2 000 гривень

Чого тут тільки немає! Вистава "Спокусник", музичне шоу "Майкл Джексон", концерт Джамали, концерт хітів французської музики "Від Піаф до Матьє", концерт віденського Штраус-оркестру, Великий китайський цирк, концерт "За п'ять годин до Нового року"… А потім  вже й веселі вистави у дні Новорічних та Різдвяних свят 2016-го.

І от ще – балет пам'яті Майї Плесецької "Аве Майя!".  Вечір пам'яті загиблих на Майдані "Аве Україна", як ви вже здогадалися, не запланований. Не було подібного і в листопаді. Здається, у стінах нинішнього МЦКМ – і не буде. Та й справді, навіщо згадувати про смерті й кров? Краще побажати приємних переглядів веселеньких програм, смачного поп-корну, щирих усмішок і доброго настрою в приміщенні найстрашнішої катівні України.

До речі, кав'ярню L'KAFA, яка позиціонує себе як ресторан караоке,  нещодавно відкрили в Києві на Майдані Незалежності саме у трагічно відомому Будинку профспілок, який теж належить їм на правах власності.

А що? Нічого ж особистого, лише бізнес…

Сергій Штанько, для "Ні корупції!"

PS. Редакція видання "Ні корупції!", користуючись правом на доступ до публічної інформації, надсилає цю публікацію до Верховної Ради України у вигляді інформаційного запиту для отримання конкретних роз’яснень щодо перспектив Жовтневого палацу, зокрема, вирішення питань права власності і створення у нинішній будівлі МЦКМ всеукраїнського Музею Майдану (Музею Свободи).