Політичний «феномен» Ігоря Сапожка: від київського рекетира до броварського мера. Частина 4: заключна

is 5

Майже 10 років тому на броварському політичному обрії замайоріло обличчя молодого політика Ігоря Сапожка. Спочатку в статусі міського депутата, потім секретаря Броварської міської ради, далі цікавіше – в.о. броварського міського голови. А 2010 року Сапожка таки обрали мером. Розслідування МАЄШ ПРАВО ЗНАТИ.

у попередніх частинах ми розповідали про роки буремної молодості Ігоря Васильовича, коли він був членом одного з організованих злочинних угрупувань та разом зі своїми подільниками розшукувався за вбивство 23-річного батька маленької дитини Івана Касьяненка (частина 1). Про початок та розвиток його політичної кар’єри в Броварах та впливових покровителів, котрі перетворили водія-експедитора з кримінальним минулим на мера міста зі стотисячним населенням (частина 2). І про київського бізнесмена Віктора Поліщука, що «опікується» Ігорем Васильовичем нині в обмін на лояльністю до свого бізнесу (частина 3). Сьогодні заключна і особливо цікава частина з невідомого громаді житті Ігоря Сапожка, яка дасть відповідь на основне питання – чому Ігор Сапожко, котрий вже майже 10 років займає ключову в місті посаду, так і не оселився тут, віддаючи перевагу для життя елітному селищу Бориспільського району.

Частина четверта: «Дистанційний мер»: 34 кілометри від Гнідина до Броварів

Ігоря Сапожка по праву можна назвати мером ексклюзивним. Адже небагато міських голів можуть похизуватися таким фактом, котрий є в біографії броварського мера. Як відомо, Ігор Васильович народився і виріс на Харківському масиві. І тільки в 2006 році з’явився в Броварах. Але незважаючи на те, що майже 9 років він побув і секретарем, і в.о.міського голови, і власне самим міським головою, жити в Броварах він так і не став. Його діти не вчаться ані в броварських школах, ані в дитячих садках. Єдині родичі, котрі є в Броварах у Сапожка, це дядько його дружини Марини – Щиголь Борис Васильович, котрий разом з родиною проживає в приватному секторі міста Бровари по вулиці Маяковського, 59. Дружина дядька – Щиголь Наталія Василівна, котра з 2006 року, до речі, працює головним бухгалтером КП «Бровари Землеустрій», на виборах до Броварської міської ради 2010 року йшла за списком ВО «Батьківщина». Щоправда, це була не зовсім «Батьківщина» в оригіналі, а після такого собі «рейдерського захоплення». І складалася з родичів та друзів тих таки місцевих регіоналів, в тому числі Сапожка та Трощенка.

Проживає за цією адресою і племінник дружини Ігоря Васильовича – Щиголь Ігор. До речі, засновник молодіжної громадської організації міста Бровари «Молодіжна ініціатива» разом з двоюрідним братом Ігоря Трощенка Юрієм Кужимом. Ігор Щиголь дуже часто з’являється на фотографіях Марини Сапожко і її сестри Алли. Остання в соцмережах підписує його як «любимый братик Игорь». Що свідчить про тісні родинні стосунки. is 6

Між іншим, ці родичі дружини, що проживають по вулиці Маяковського, 59, і прихистили в себе Ігоря Васильовича. А точніше – прописали впливового родича в своїй хаті напередодні минулих мерських виборів. Так Ігор Васильович став мешканцем Броварів. Щоправда, тільки на папері. І то для галочки в автобіографії, що оприлюднюється напередодні виборів.

До речі, прилаштовувати родичів – це в стилі Ігоря Сапожка. Ми вже розповідали, що його племінник – Вадим Колесніков (неповних 25 років), котрий проживає в місті Києві і їздить на задекларованому автомобілі марки БМВ об’ємом 4,8 літрів, є депутатом Броварської міської ради. І що цікаво – зареєстрований теж у Броварах, щоправда не в родичів, а в гуртожитку за адресою вул. Котовського, 6.

Сам Ігор Васильович з родиною своє родинне гніздо звили не в Броварах і навіть не в Києві. А в селі Гнідин Бориспільського району. Щодня на роботу і додому пан мер долає 34 кілометри в одну сторону на своїй чорній автівці Hyundai Santa Fe. Тобто 68 кілометрів за день. До речі, придбане це авто 2011 року випуску Ігорем Васильовичем вже після виборів міського голови в квітні 2012 року. У Гнідин ми і вирушили.

Розташоване родинне гніздо Сапожків в селі Гнідин по вулиці Механізаторів, 100. Цей район в селі вважається відносно новим і досить престижним. Сотка землі тут коштує щонайменше тисячу доларів. Нам вдалося поспілкуватися з сусідкою Ігоря Васильовича. Та підтвердила – за червоним парканом живе броварський мер із сім’єю, а поряд з ним якісь його родичі. Які саме, сусідка не знає. Каже, Сапожки мало спілкуються з такими сусідами як вона. Бачить їх лише, як машинами заїжджають у ворота. Та й усе.

Що ховається за високими парканами Сапожків, ми все таки спробували подивитися.

is 7

is 8

Отже, тут Ігор Васильович з родиною проживає.

Але можливо, хоча б його старша донька принаймні ходить до броварської школи? Не може ж у Ігоря Васильовича – очільника міста – не бути жодних зв’язків з Броварами. Але ні, таки може. Донька Сапожка – учениця приватної спеціалізованої школи «Тріумф» з поглибленим вивченням іноземних мов, що розташована по тій же таки рідній для родини Сапожків вулиці Вербицького, 24-б у столиці. Школа розташована у колишньому приміщення дитячого садочку, огороджена високим парканом, а потрапити в неї можна лише за спеціальною перепусткою, котру треба прикладати до комп’ютеризованого турнікету, що розміщений аж надворі. Така розкіш – то й не дивно. Адже навчання тут досить коштовне. Освіта доньки обходиться меру міста Бровари в 6000 тисяч гривень на рік плюс харчування за 1200 гривень на місяць. Разом – не багато не мало, а 18 тисяч гривень щороку.

is 9

Відвозить з Гнідина та забирає додому після уроків доньку мама – дружина Ігоря Васильовича Марина. Щодня приїздить вона до «козирної» школи на не менш «козирному» автомобілі. Білий Lexus RX 450, 2011 року випуску. Зареєстрована в лютому 2012 року, щоправда, не на Марину Сапожко, а на її 60-річну маму Світлану Коваль, тобто тещу Ігоря Васильовича. Окрім розкішної машини, впадає в око ще й шуба з блакитної норки, в котрій пані Марина їздить забирати доньку зі школи. Вартість такої коливається в районі 50-70 тисяч гривень. Але це не єдиний хутряний виріб в гардеробі Марини Сапожко.

is 10

Виникає логічне запитання – пан Сапожко не мешкає в Броварах, його діти не навчаються в броварських школах, не граються на броварських майданчиках, його дружина теж працює в Києві, то який інтерес може бути у мера, який ніяким чином не пов’язаний з містом, в якому працює і планує працювати як мінімум ще один термін? Окрім бізнес-інтересу, звичайно.

Тим не менш з Ігоря Васильовича продовжують ліпити образ «народного мера» і такого собі чуйного «доброго поліцейського». Всіма можливими і неможливими способами – від комунальних та нових приватних ЗМІ до, очевидно, профінансованих впливовим покровителем матеріалів на центральних телеканалах. І як не дивно, поки таки вдається. Згідно з останніми соцдослідженнями, рівень підтримки тих, що до сих пір вважають, що Ігор Васильович і справді працює на користь громаді, ще є достатньо високим.

Як довго ще будуть броварчани вірити в міф про простого хлопця, що досягнув всього сам, ігноруючи факти про численні зловживання владою та кримінальне минуле, покаже час і місцеві вибори 25 жовтня 2015 року.

P.S: Закони братви, або свої своїх не кидають

Готуючи цей матеріал, знаходячи невідомі досі факти з біографії Ігоря Сапожка, ми помітили одну важливу деталь. Здавалося б, маючи кримінальне минуле, будучи в розшуку, Ігор Васильович мав би, порвати з минулим остаточно. Але схоже тут таки працює «закон братви», де свої своїх не кидають, а так чи інакше ідуть з ними по життю. А тепер розберемо все детально.

Почнемо з верхівки кримінального світу 90-х, в якому активно варився пан Сапожко. Одним із найбільш вагомих елементів в ньому був такий собі «Кабан», в миру Валерій Іванович Грищенко. Одночасно з молодим політиком Ігорем Сапожко 2006 року він з’явився в стінах Броварської міської ради. Ігор Васильович обрався міським депутатом від «Батьківщини», а Валерій Іванович – від «Нашої України». Після чотирьох років депутатської каденції в 2010 році Грищенко зник з політичної орбіти. Та не зник з міста. Саме з ним пов’язують таке явище як «тітушки» в Броварах. Саме ці хлопці кремезної статури і кримінальної зовнішності супроводжували всі заходи регіоналів 2012 року і не тільки. Регіоналів, серед яких офіційно був і міський голова. Як мінімум всі ці «тітушки» пересувалися на автомобілі, зареєстрованому на родичку Валерія Івановича Грищенка.

Просуваємося по кримінальному світу 90-х і оточенню Ігоря Васильовича далі. У першій частині нашого розслідування ми також згадували про такого собі Юрія Антоновича Довгаленка, відомого більше як бригадир одного з найкрупніших організованих злочинних угрупувань на прізвисько Довгаль. У світі сучасному – не кримінальному – Юрій Довгаленко відомий як бізнесмен та меценат. За його фінансування в Дарницькому районі на території Дарницького цвинтаря 2008 року було збудовано Храм на честь святої мучениці Раїси. Очевидно, в пам’ять про маму пана Довгаленка – Раїсу Костянтинівну. Вона та батько Юрія Антоновича поховані на цьому цвинтарі. І, як виявилося, не тільки вони.

is 11

Прямо навпроти храму на території цвинтаря кілька могил, котрі вражають помпезністю оздоблення пам’ятників. На одному з них ім’я старшого брата Юрія Довгаленка Бориса. Помер він у 1994 році.

is 12

Поряд з пам’ятником брата – ідентичний по величині і оздобленню, такого собі Володимира Кирилліна. Він був пов’язаний з відомим в кримінальному світі Севою Могилевичем і вбитий 1998 року.

is 13

Окрім Кирилліна, на цьому ж цвинтарі поховані деякі особи, на могильних плитах котрих, окрім імені та прізвища, вказані ще й так звані прізвиська. Приміром Гурано або Санко. Схоже на цьому кладовищі чимало гучних кримінальних імен з «лихих 90-х».

is 14

is 15

Відомо, що нині Юрій Довгаленко є власником численних приватних підприємств. Зокрема рибного господарства «Карась», котре розташоване в рідному для Ігоря Васильовича Гнідині. Є також інформація, що мешкає там і сам Юрій Антонович Довгаленко разом з родиною. Але і це ще не весь зв’язок. Ми дізналися, що діти пана Довгаленка вчаться в тій же школі, де й донька Ігоря Васильовича. А отже, є всі причини вважати, що Довгаленки і Сапожки і далі дружать родинами.

З Довгаленком зрозуміло. Рухаємось далі. Є приміром цікавий факт, про який ми дізналися у рідному дворі Ігоря Васильовича на Харківському масиві. Сусідки розповідали нам про друга-наркомана з кримінального угруповування, котрий помер теж кілька років тому. А Ігор Сапожко надав для його поховання місце на броварському цвинтарі.

Але найтісніші зв’язки у Сапожка, навіть родинні, з четвертим фігурантом вбивства Касьяненка. Це Олександр Нілов. Як виявилося, він законний чоловік Алли Нілової, в дівоцтві Алли Коваль – рідної молодшої сестри Марини Сапожко. Численні фотографії на сторінках соцмереж Алли свідчать про те, що родини є надзвичайно близькими.

is 16

is 17

Тісні родинні зв’язки Ігор підтримує і з ще одним колишнім кримінальним ватажком – чоловіком своєї рідної сестри Алли Олегом Колесніковим. А його син – племінник Ігоря Васильовича – 25 річний Вадим Колесніков вже майже 5 років як депутат Броварської міської ради.

is 18

Можливо, така відданість «побратимам» чи то пак «братві» 90-х свідчить про вірність і надійність Ігоря Васильовича, але чи є від цього користь місту, з котрим мера не зв’язує нічого, окрім хіба трудової книжки, питання відкрите. Вибори покажуть.

МАЄШ ПРАВО ЗНАТИ