Політичний «феномен» Ігоря Сапожка. Частина 2. Стрімка політична кар’єра в Броварах: талант чи впливові покровителі?

Sap 1

Майже 10 років тому на броварському політичному обрії забовваніло обличчя молодого політика Ігоря Сапожка. Спочатку в статусі міського депутата, потім секретаря Броварської міської ради, далі цікавіше – в.о. броварського міського голови. А 2010-го року Сапожка таки обрали мером. За цей час з нього всіляко ліпили образ «мера-господарника», а ще більше – намагалися приховати історії його темного минулого.

У попередній частині Маєш право знати розповідав про роки буремної молодості Ігоря Васильовича, коли він належав до одного з організованих злочинних угруповань і якого разом із його подільниками розшукували за вбивство 23-річного батька маленької дитини Івана Касьяненка.

Сьогодні пропонуємо новий розділ з невідомого життя броварського мера – відповіді на запитання: як людина, яка народилася в Києві і яка навіть зараз не проживає у Броварах, зробила таку стрімку політичну кар’єру в нашому місті? І які високопоставлені покровителі допомагали йому в цьому? 

Місцеві вибори 2006 року. У Броварах абсолютну перемогу здобуває «Батьківщина». У міську раду заходять аж 23їхні депутати (загальний склад міськради – 42 депутати). Серед них і молодий 29-річний ще донедавна водій-експедитор, киянин Ігор Сапожко. Фігура настільки партійно дрібна того часу, що висувався він навіть не в перших лавах партійців. Усі колеги по партії знали, що молодий Сапожко – протеже Сергія Осики. Тоді він був народним депутатом України від «Батьківщини» і членом так званої групи «Осики-Губського», куди, крім Сергія Осики іБогдана Губського, входили ще очільниця Київського обласного осередку партії «Батьківщина» Уляна Мостіпанта відомий на Броварщині депутат Костянтин Бондарев. До речі, саме дует Осики та Губського називали головними «привласнювачами» землі в Київській області. Близьким до Осики був відомий нам уже чоловік сестри Ігоря Сапожка – Олег Колесніков. Тоді він був депутатом Київської обласної ради. Колишні однопартійці Сапожка кажуть, що Олег Колесніков був не просто близьким до Осики, а працював у службі безпеки Юлії Тимошенко. І, мовляв, саме Колесніков всіляко посприяв, щоб Ігор Васильович опинився в Броварській міській раді.

На початку кар’єри Сапожко особливо не вирізнявся ані впевненістю, ані харизмою, ані знаннями. Але поруч завжди стояв інший одіозний персонаж міста – забудовник і депутат Ігор Трощенко. До речі, Трощенко був досить близький до Губського того часу. І саме Трощенка поєднували близькі стосунки з іще одним протеже Сергія Осики – броварським депутатом Сергієм Піддубняком. Тому в місті утворилася така собі група. Щоправда, ставку в цій групі Трощенко зробив не на себе, а на молодого Ігоря Сапожка, залишивши собі право бути «сірим кардиналом». Ну не ставити ж власні підписи під сумнівними документами, звісно.

Одразу після виборів, коли постало питання про обрання секретарем Броварської міської ради очільника місцевого партійного осередку «Батьківщини» Анатолія Кривоноса, вперше заговорили про розкол у партії. Згори на броварський осередок почав тиснути сам Сергій Осика, переконуючи пана Кривоноса не подавати своєї кандидатури. Тиск був таким серйозним, що вже на таємному голосуванні за секретаря з’ясували, що голосів на підтримку Кривоноса так і не назбирується.

І лише пізніше стало відомо, що не назбируються ці голоси завдяки дуже правильній стратегічній грі ще одного бютівця – Ігоря Трощенка. Про те, що пан Ігор хороший стратег, добре знав Сергій Осика і саме на нього поклав місію привести до секретарства свого ставленика Ігоря Сапожка. Ні для кого не є таємницею, що на той час Трощенко вже був місцевим забудовником. І саме новенькі квартири – це те, що пообіцяв він броварським депутатам в обмін на потрібні йому рішення. Найцікавіше, що квартири не дарували, а давали нібито в розстрочку на п’ять років. Тобто на всю депутатську каденцію. Депутати, які взяли квартири, мали нібито виплачувати щомісяця платіж, але це було тільки на папері. Насправді, погодившись на таке житло від Трощенка, вони автоматично присягали йому на вірність. Тих обранців, які не погодилися на житло, було з десяток серед усього депутатського корпусу Броварської міської ради.

sap 2

Житловий комплекс, збудований фірмою Ігоря Трощенка

Окрім того, проголосувати за секретаря Сапожка агітував персонально бютівців сам Олег Колесніков – брат його сестри та депутат Київської обласної ради. Партійці, звісно, не розуміли, чому секретарем має стати нікому не відомий і абсолютно сірий Ігор Сапожко. Проте, все одно його підтримали. Але секретарем Ігор Васильович став лише де-юре, де-факто містом керував його «сірий кардинал» і ляльковод Ігор Трощенко. Навіть найдрібніше рішення Сапожко завжди ухвалював після дозволу Трощенка.

Але з часом стосунки Ігоря Трощенка та його покровителя Богдана Губського дещо зіпсувалися. Каменем спотикання стала земля. Її в Броварах тоді було чимало, і коштувала вона шалених грошей. Богдан Губський, якого називали «земельним босом» Київщини, хотів одноосібно «оволодіти» областю в земельному плані. Ігор Трощенко віддавати броварську землю Губському не хотів. Так з’явився конфлікт. Трощенко почав дивитися вбік регіоналів і потроху завуальовано грати в їхні ворота. І, звісно, Ігор Сапожко повсюди сліпо слідував за ним.

Трощенко мав конфлікт через землю не лише з Губським, а й з тодішнім мером Броварів Віктором Антоненком. «Сірий кардинал» Трощенко хотів контролювати і його, особливо в тих питаннях, що стосувалися землі. Але, на відміну від «ручного» Сапожка, «приручити» Антоненка було неможливо. Тоді Трощенко ініціював голосування депутатів за відставку Антоненка. І голосування вдалося. А виконувачем обов’язків міського голови став, зрозуміло,… Ігор Сапожко. Так, у Броварах з’явилася своя так звана група: виконувач обов’язків мера Ігор Сапожко, його «ляльковод» Ігор Трощенко та їхній спільник Сергій Піддубняк, який отримав хлібне місце голови земельної комісії.

Цікаво, що після дострокового зняття Антоненка виборів нового міського голови не відбулося. Адже один із соратників Сапожка та Трощенка, такий собі депутат Вадим Андрієвський подав позов до суду – мовляв, мера зняли незаконно. Суддя позов прийняла до розгляду і “розглядала його аж два роки”, до самих чергових виборів, ухваливши “тимчасово” заборонити проводити дочасні вибори голови. Так Ігор Васильович залишився в.о. міського голови аж до 2010-го року. І що найцікавіше – два роки активно піарився на програмі Броварської міської ради «З турботою про кожного», що всюди йшла тільки в парі з прізвищем Сапожка. Тобто за бюджетний кошт два роки розкручували в.о. міського голови, якого просто поставили на це місце в результаті політичних ігор, хоча громада його не обирала.

А вже 2010-го року, після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах Сапожко та Трощенко опинилися в лавах Партії регіонів. Втім, приналежність до партії грала не таку важливу роль, адже, опинившись одноосібно при владі, тандем Трощенко-Сапожко фактично перетворили Бровари на власний бізнес-проект.

Як доказ – спільна будівельна компанія родин Сапожка та Трощенка «Альянсінвестбуд». Саме родин, адже спільне дітище фактичні «очільники» міста, звісно, оформляли не на себе, а на своїх родичів. Засновниками «Альянсінвестбуду» є теща Ігоря Сапожка – Світлана Коваль, дружина брата дружини Ігоря Трощенка – Віра Авраменко та їхній партнер по бізнесу Олександр Михайлов.

sap 3

Гарно відпрацьована схема – ті, хто при владі, землю віддають, а їхні родичі де-юре на ній зводять багатоповерхівки. Один із їхніх об’єктів – житловий будинок по вулиці Шолом-Алейхема, 96. Причому збудували його як так звану «ущільнюючу забудову». Це коли забудовник зводить помешкання переважно в центрі міста, не робить нічого для інфраструктури (школа, садок, дорога) або тепломереж, користуючись тим, що все це вже є. Тобто – створюючи додаткове навантаження на мікрорайон, але заощаджуючи власні гроші. Ще один скандальний об’єкт їхньої компанії – будинок по вулиці Гагаріна, 21, біля 7-ої школи, де у розпал подій на Майдані вони викупили 24 сотки землі практично за безцінь (34 750 грн за сотку), ще й з розстрочкою на кілька років.

sap 4

Особливо зухвало підгрібати землю і все, що траплялося під руки, ці двоє почали після вступу до лав Партії регіонів. Там до них долучився ще один одіозний персонаж броварської політики – особистий масажист колишнього прем’єр-міністра Миколи Азарова Сергій Федоренко. До речі, з ним були пов’язані чи не найбільші оборудки за всю історію Броварів – практично привласнення басейну школи №9 і перетворення його на приватний лікувально-оздоровчий центр «Феско», зазіхання на  земельну ділянку в парку «Перемога», скандал довкола басейну «Купава» і не тільки.

sap 5

До речі, міграція Ігоря Сапожка з партії в партію – це окрема тема. Ми пам’ятаємо, що 2006-го року він з’явився в броварській політиці в статусі молодого і перспективного політика від партії «Батьківщина». Його фотографії з місцевими однопартійцями та шефинею Юлією Тимошенко прикрашали сторінки газет.

sap 6

А вже 2010-го, щойно регіони взяли реванш, а Янукович став президентом, Ігор Васильович без жодних докорів сумління перебіг до лав регіоналів. І на місцевих виборах 2010-го року на посаду міського голови він балотувався від Партії регіонів.

sap 7

І якщо ще кілька років тому Ігор Васильович красувався поряд із Тимошенко, то вже з 2010-го всіляко старався сподобатися Миколі Азарову. Наприклад, на відкритті басейну «Купава». Або на обласному танцювальному дитячому конкурсі, що відбувався в Броварах, і був чомусь по зав’язку напханий символікою Партії регіонів. Або під час візиту Азарова до Броварів на підтримку свого масажиста Сергія Федоренка на виборах 2012-го року.

sap 8

sap 9

Та й під час Майдану Ігор Васильович разом із місцевими регіоналами всіляко підтримував дії злочинної влади, публічно засуджуючи активістів Майдану уже навіть після перших смертей і називаючи їх радикалами. Вашій увазі надаємо цитату Ігоря Васильовича.

«Це радикально настроєні люди! Це екстремізм! Сьогодні необхідно звернутися до Президента Януковича, аби він забезпечив спокій в суспільстві».

Але щойно Янукович накивав п’ятами, Ігор Сапожко вже традиційно для себе швидко оголосив про вихід із Партії регіонів, зробивши 22 лютого пафосну заяву на місцевому телеканалі. Наводимо фрагмент з неї.

«…Я офіційно повідомляю про свій вихід з лав Партії регіонів… Жодна влада не може виправдати людських жертв. Також хочу повідомити, що до Секретаріату Броварської міської ради надійшли заяви від депутатів про вихід з Партії регіонів. Таким чином, згідно з регламентом міськради, повідомляю про припинення діяльності фракції Партії регіонів…»

А коли громада міста не змогла стерпіти такого лицемірства  і стала вимагати відставки мера-перебіжчика, Ігор Васильович спочатку навіть пообіцяв народному депутату Павлу Різаненку та іншим представникам громадськості, що напише заяву про складання повноважень. Відтак зник на два тижні – чи то у відпустку пішов, чи то на лікарняний зліг. А коли пристрасті трохи вщухли, повернувся. І влаштував мітинг на свою підтримку за участю свого ж «фан-клубу» бюджетників і працівників комунальних підприємств. Як відомо, залежні від начальства бідолахи завжди ставали основою масовки  на офіційних заходах. В тому числі, й на Антимайдані.

sap 10

Але найцікавіше ще попереду. Адже фактично на носі місцеві вибори 2015-го року. І, схоже, політичного апетиту вчорашній регіонал Ігор Сапожко не вгамував. І, очевидно, балотуватися на посаду міського голови знову таки планує. От тільки питання, до чийого партійного берега він пристане цього разу, оббігавши вже чи не всі політичні партії. А ще більше питання – що за політична сила таки захоче взяти колишнього регіонала під своє партійне крило?

Хто фінансує Ігоря Сапожка нині? Які ласі шматки броварської землі отримує ця особа за свою фінансову «підтримку»? Де, якщо не в Броварах, мешкає міський голова з родиною? Відповіді на всі ці запитання ми дамо в продовженні журналістського розслідування невідомих фактів із життя Ігоря Сапожка.

Маєш право знати