Без блату немає першого класу. Київські школи вибудували надійну корупційну модель

Фото: radiosvoboda.org

Фото: radiosvoboda.org

Більшість київських шкіл придумали "вступні іспити" для першокласників. Тих хто "вступить", відбирають за незрозумілим критерієм. Це чудова корупційна можливість. Я займалася цим ціле літо, пробувала записати дитину у шість шкіл, витратила сумарно на це 34 години. Але донька змогла піти до школи тільки тоді, коли я знайшла "потрібних людей", - за 2 години все владналося.

ТЕКСТИ продовжують рахувати, скільки часу витрачають українці для того, щоб отримати елементарні послуги від держави.

Цього року моя старша дитина йде до школи. Перший раз – у перший клас. Питання вибору школи – це пів питання - окрім того, щоб її обрати,  туди ще треба потрапити. Одразу зазначу, що проблема з «потраплянням» виникла у всіх школах – у престижному ліцеї, популярній гімназії, спеціалізованій школі та у «звичайній школі по сусідству». З усіх досліджених мною шести навчальних закладів у жодному не було ситуації, коли дитину просто записали до першого класу.

Отже – по порядку.

Етап перший. Вибір.

Десь пару років тому я почала потроху цікавитися темою – розпитувати сусідів, діти яких навчаються в школах неподалік, цікавитися цим питанням у друзів, читати, якщо натрапляла, матеріали в пресі і переглядати рейтинги ЗНО.

Жоден з цих показників не дасть вам повної інформації, але якесь загальне враження про навчальний заклад у вас складеться.

Звичайно, один з основних критеріїв для мене це місце розташування. Тобто, школа не обов’язково мала бути в сусідньому дворі, але принаймні в радіусі пари кілометрів та можливості добратися до неї громадським транспортом.

У мене склався список з шести закладів – умовно назву їх так: «популярна гімназія», «престижний ліцей», «спеціалізована школа» та «школа поблизу», точніше у моєму випадку – аж три «школи поблизу».

Затрачений на цей етап час зараз важко порахувати, тому його до уваги я не беру.

Етап 2. Обдзвонювання та запис на співбесіду 1+2+2+2+3=10 годин часу

До всіх шкіл я телефонувала за номерами, знайденими в інтернеті.

Задавала стандартне питання  «як можна записатися до першого класу». В жодному місці мені не сказали – «приходьте записуйтесь», всюди розповідали про брак місць та інші причини, які можуть моїй дитині завадити стати першачком саме цієї школи. Кожен дзвінок забрав 5-10 хвилин часу, загалом – близько години.

Одразу відпала «популярна гімназія» - там сказали, що всі класи вже набрані остаточно. Крапка. Дуже категоричні. На моє питання, коли ж вони встигли набрати класи (був перший тиждень квітня), відповіли, що 1 квітня відкрили запис «в режимі живої черги, батьки стояли ще з ночі,  й о 10 ранку вже всі місця були заповнені».

Така практика мене дещо здивувала, і «популярну гімназію» довелося викреслити зі списку. До слова, зараз у цьому закладі розгорівся скандал, пов’язаний з діяльністю «благодійного фонду» та використанням батьківських грошових внесків.

Відпали й дві «звичайні школи поблизу» - в одній не змогли дати чіткої відповіді на мої питання, аргументуючи це тим, що зараз немає ні директора, ні завуча, «телефонуйте через 2 дні з другої до п’ятої». У другій взагалі виявився капітальний ремонт і ще питання, чи встигнуть його завершити до 1 вересня.

У «престижному ліцеї» намагалися відмовити під приводом «ми приймаємо на основі співбесіди, але на співбесіду записуємо тільки тих, хто ходив на наші підготовчі курси». Я наполягала, мені порадили прийти поговорити з директором. Поїздка до директора завершилася тим, що нас внесли в «резервний список для проходження співбесіди», і зайняла в мене близько 2 годин.

У «спеціалізованій школі» сказали приїхати і написати заяву на проходження співбесіди до першого класу, що я і зробила, витративши на це близько двох годин.

Цікаво, що поки я писала цю заяву на прохідній школи (стіл , пара стільців, дошка оголошень), жіночка, яка виконувала функцію чи то вахтера, чи то контролера за дзвоником, усіляко мене відмовляла від цієї ідеї – «та ви подумайте, який у нас шалений конкурс, шансів у вас практично немає» і все в такому дусі.

Після прийому заяв школа близько півтора місяця формувала списки проходження співбесід і для того, щоб дізнатися свій час, мені сказали подзвонити.

Я телефонувала чотири рази, але мені ніхто не міг відповісти – то «списки в приймальній у директора», то «зараз вони уточнюються», врешті-решт сказали «списки на дошці, але це інший поверх – приїдьте самі подивіться», що я і зробила, витративши на це 2 години. До речі, в цієї школи є діючий сайт – можна було б розмістити список з часом проходження співбесід там.

У «школі поблизу» також розповідали і про підготовчі курси, і про відсутність місць, але врешті-решт сказали, що мені разом з дитиною треба підійти до директора, і назвали її прийомні години. Коли я приїхала,  її там не виявилося, сказали, що буде наступного тижня.

Ми не сильно розстроїлись, бо вже трохи звиклися з думкою, що «доведеться побігати і боротьба ще попереду». Плюс 3 години (через те, що попередньо заїжджала за дитиною в садочок).

Етап 3. Співбесіди. 11+5+1+1=18 годин

Приємний сюрприз – несподівано зателефонували з «престижного ліцею» і сказали, що в них звільнилося місце для проходження співбесіди – треба підійти сьогодні на 6 годину вечора. Ми радісно погоджуємось. Правда, дитина в цей час гостювала у дідуся з бабусею за 150км від Києва, але шанс є шанс – була ще 10 ранку, і ми максимально оперативно організували поїздку дідуся з онукою до Києва.

Власне, на клопоти, пов’язані з організацією, дорогою, заїздом з роботи додому за свідоцтвом про народження тощо минув увесь день. О 17:15 ми вже заповнювали необхідні бланки і чекали під кабінетом, я так зрозуміла директорським або когось з адміністрації – в ньому проводили співбесіди.

Треба віддати належне – за винятком того факту, що нас запросили «сьогодні на сьогодні», все інше було організовано просто ідеально. Співбесіда розпочалася рівно о 18:00, як нам і назначили, в коридорі не було натовпу дітей і батьків – все було дуже чітко і злагоджено.

Сама співбесіда складалася з близько 30 завдань на загальний розвиток, логіку, лічбу, читання тощо - дитина з ними досить легко впоралась. Наприкінці мене попросили розписатися на аркуші А4, де були виставлені наші «оцінки» - трохи дивно було, що там стояли не бали на кшталт «відповів-не відповів», як на тестах, а оцінки психолога, яка проводила співбесіду.

Оцінювалися якісь психологічні або розвиткові показники, наприклад, «рівень готовності дитини до школи» чи «здатність до логічного мислення».

Можливі оцінки психолога виглядали так: «низький, достатній, середній, високий». Про результати обіцяли повідомити телефоном.

Загалом, ця співбесіда зайняла цілий день – з 10:00 до 21:00, коли ми відвезли на автобус дідуся і самі добралися додому.

Через 2 тижні ми пішли на аналогічну співбесіду до «спеціалізованої школи». Тут з організацією було гірше – довелося чекати в коридорі більше години, разом з нами було близько 4 родин з дітьми, яким було назначено ще раніше за нас.

Увесь час хтось виходив і заходив до кабінету, в якому проводились співбесіди. Почалося літо, було душно, діти відверто нудились. Сама співбесіда – схожа на попередню, питання задавали як на загальний розвиток, так і на логіку, оцінки виставляли у вигляді «задовільно-слабо-відмінно».

На виході – так само не кількісний показник, а оціночний. Чемно спитали, чи немає в мене претензій, і попросили розписатися. Не знаю, що подіяло – чи тривале очікування, чи загальна атмосфера, чи просто не було настрою – але тут дитина відповідала гірше, ніж попереднього разу, хоча ніяких складних завдань не було, психологи і вчителі (тут їх було аж троє) були привітними.

Вся процедура зайняла у нас майже 5 годин (попросили ще почекати в коридорі перед тим, як дати аркуш на підпис+30 хвилин). Я запитала в психолога, з чим може бути пов’язана така поведінка дитини, бо ж на попередній співбесіді вона була значно жвавішою – у відповідь психолог чемно перепитала, чи є в мене претензії до організації і проведення співбесіди.

По дорозі додому вирішили заглянути в «школу поблизу» - у директора саме мали бути прийомні години, але її знову не виявилось. Досить приємно поспілкувалися з завучем, вона трохи розповіла про школу, поцікавилася, чому ми не відвідували підготовчих курсів, ще раз наголосила, що «всі класи набрані».

На мою фразу: «Я розумію, що місць немає. Скажіть, будь ласка, що ми можемо зробити, щоб потрапити до школи?» - порадила поговорити з директором. Плюс одна година до загального часу.

Етап 4. Результати співбесіди– 6 годин.

З «престижного ліцею» зателефонували через тиждень: «Повідомляємо Вам, що Ваша дитина НЕ пройшла за підсумками співбесіди, проведеної… і т.д.».

Запитую, чи можна десь подивитися загальний рейтинг тих, хто проходив співбесіду, відповідають, що з такими питаннями тільки до директора. Приїжджаю на прийом до директора – пояснюю, що «не пройшли, то не пройшли», але хотілося б побачити загальний рейтинг, як склали інші діти, на якому ми місці, що нам треба підтягнути, над чим попрацювати.

Директорка досить щиро дякує мені за те, що я не скандалю, бо «багато батьків, як тільки чують, що не потрапили – одразу переходять до погроз».

Хм… цікаво, чим я можу їй пригрозити, навіть теоретично? Потім вона знаходить аркуш з нашими «результатами», каже, що в нас прекрасні показники, талановита дитина, потім зітхає: «Але ж ви розумієте, ліцей фізично не може прийняти всіх бажаючих і не може відмовити батькам, діти яких відвідували підготовчі курси – люди витрачали на це свій час і гроші».

«Розумію, то що ж мені робити?» - «Спробуйте якусь іншу школу, а я поки що занесу вас до резервного списку, можливо, хтось відмовиться» - директриса позначає наше прізвище кольоровим маркером, а я встигаю помітити у списку ще кілька кольорових позначок. Загалом – 4 години часу, результатом якого стає лише сумбур і каша в мене в голові.

Ще через тиждень їду в «спеціалізовану школу», нашого прізвища у списках немає. Йду до директора з тим самим запитанням: «Як можна подивитися загальний рейтинг всіх, хто проходив співбесіду?». Директора на місці не виявилось, а секретарка каже, що такої практики в них нема – вивішується список з прізвищами тільки тих, хто подолав співбесіду. Довго не може зрозуміти, що я від неї хочу, дивується, як мені таке могло спасти на думку – «загальний рейтинг усіх поступаючих».

Потім наголошує на тому, що я ж підписувала папірець, що не маю претензій до організації і проведення. Їду додому, витративши 2 години. Роздумую над «школою поблизу», але відкладаю це на потім. Врешті-решт, такого не буває, щоб 1 вересня дитина не потрапила до школи взагалі.

Школа блат

"Підготовчі курси" - легалізація хабара

34 години часу витрачені тільки на те, щоб дізнатися, записатися, поговорити, ще раз поговорити, і ще раз поговорити безрезультатно.

Висновок 1: непрозорість і абсолютно незрозумілі правила гри. Найпоширеніша фраза, яку я чула - «Вам треба говорити з директором». Найпоширеніша фраза, яку я чула від директорів або завучів – «Ну ви ж розумієте…». Якщо це конкурсний відбір, то він з недосконалою системою суб’єктивного оцінювання і непрозорими результатами.

Висновок 2: «Підготовчі курси» - легалізована форма плати за вступ. Між батьками і школою укладається неформальна угода: батьки платять за підготовчі курси при школі і це гарантує їх дитині прийом до першого класу. Колись за моєї молодості, ще до запровадження ЗНО, така практика існувала в інститутах та університетах. Тепер вона успішно прижилася в середній (початковій!) школі.

Що робити

Якщо чесно – я не знаю. Я розумію: і  брак місць, і  обмеженість фінансування, і  особливості навчання в середній школі зі спеціалізацією. Але потрібні чіткі і зрозумілі правила гри: якщо це конкурсний відбір за результатами співбесіди, обов’язково потрібно пояснити механізм нарахування балів і вивісити загальний рейтинг.

Хоча сама ідея конкурсного відбору для дітей 6 років виглядає дуже дивно – це ж не школа олімпійського резерву, а загальноосвітній навчальний заклад. До того ж, як можна оцінити здібності дитини, яка ще навіть не розпочала навчання? Можливо, в школах з великою кількістю бажаючих там вчитися, варто організовувати додаткові класи, хоча б початкові?

Моя порада всім батькам, діти яких йдуть до школи наступного року – зайнятися цим питанням заздалегідь, за пів року – рік: записатися на підготовчі курси, якщо у вас є на це гроші, час і бажання, пошукати «корисні знайомства» усередині самої системи (це може бути хто завгодно – від лікаря-хірурга до сусідки-працівниці районного управління освіти), підійти і переговорити з адміністрацією школи вже на початку цього навчального року.

Етап 5. Блат. Нас записали до школи! – 2 години.

Я змогла записати дитину до школи лише наприкінці серпня і лише з допомогою «знайомих знайомих», які надали нам рекомендацію перед керівництвом конкретного навчального закладу – фактично «за телефонним дзвінком». Як це було – окрема історія.

Я почала розпитувати інших батьків – як їм вдалося «потрапити» в бажану школу. Всі вони жартували з приводу моєї «наївності» і радили шукати людину безпосередньої в школі або таку, яка зможе «порекомендувати» нас керівництву закладу. Говорили, що чули начебто в інших школах це котує 1000 умовних одиниць. Ми ж обійшлися лише "дзвінком друга"

У пошуках і телефонних дзвінках, у хвилюванні і невизначеності пройшло майже все літо: знайомі пропонували нам допомогу з тією чи іншою школою, але ці заклади не підходили нам за місцем розташування або там не було групи «повного дня» тощо. Багато хто з людей, які теоретично могли б допомогти, перебували у літніх відпустках.

Врешті-решт, необхідний телефонний дзвінок таки відбувся – з його моменту і до написання мною заяви на прийом до школи минуло… всього 2 години.

Хтось може дорікнути, що я була занадто перебірливою щодо шкіл, і якби пішла «в звичайну», проблем не було б. Ще раз хочу підкреслити: я зверталася в різні види державних шкіл – і в звичайні, і в спеціалізовані, і в «відомі та престижні», і «в нашому мікрорайоні».

І ще про рейтинги, маленька деталь, щоб спростувати нашу надмірну перебірливість: жодна з опитаних і відвіданих нами шкіл, як, врешті, і та, в яку нам вдалося потрапити, не увійшла в сотню найкращих за результатами останнього ЗНО з української мови.

Зінаїда Бебешко, Київ, Шевченківський район