Будинок на кістках

Розкішні маєтки чиновників і багатіїв уже перестали дивувати українців. Тим часом самі товстосуми, як стверджує Слідство. Інфо, почали виходити на якісно новий рівень. Зводять палаци вже не просто десь за містом, а на заповідних ділянках, замішуючи в бетоні нашу з вами історію.

«У північно-західній частині городища на площі Північного мису, який закінчується у вузькій своїй частині в’їздом, насиченість культурного шару виявилася значно більшою». Так археологи писали про Хотівське городище, спираючись на власні дослідження, середини 20 століття. Ось що тут відбувається зараз.

Вражаюче за своїми масштабами будівництво впритул до парку «Феофанія» під Києвом почали у 2009-му. Перші вантажівки приїхали сюди під приводом прокладення дороги і облаштування «вхідної групи» до парку з боку села Хотів. Принаймні, так сповіщав інформаційний щиток, який тоді поставили на цьому місці.

Заступник директора Інституту археології НАН України Гліб Івакін згадує:

- На наши письма - а мы разослали тогда во все инстанции, включая и СБУ, и Генпрокуратуру – были простые отписки.

Понад 30 гектарів, захищених з усіх боків земляними вАлами, сотні років тому слугували нашим з вами пра-пра родичам – скіфам - поселенням. Звідси й назва – городище.

Під час розкопок у 1947-1948 роках радянські археологи знайшли тут багато історичних цікавинок. Ділянка стала охоронною і навіть отримала відповідний паспорт. Особливий статус згадується у документах 1979-го року, його межі уточнюються і розпорядженням КМДА 2002-го, розповідає Івакін.

- К нам обратились со странной просьбой и заявлением, чтобы изменить охранные зоны городища. Причем их сделать в середине заповедных.

Та вже за рік межі Хотівського городища вирішили змінити – точніше, погодити. Так, статус заповідника отримала лише половина території. Решта, яку археологи вважали чи не найціннішою, свою «цінність» в очах чиновників втратила.

У 2008-му з’явився держакт, який, по суті, «указонив» «погодження». Історичну площу городища зменшили вдвічі. Решту землі канонадою рішень одразу розподілила Хотівська сільрада.

Так, власниками близько 13 гектарів стали 5 кооперативів. І цю землю їм виділили…безкоштовно. Це стало початком оборудки, завдяки який сюди зайдуть люди з відомими прізвищами і великими грошима.

Обухівський район, село Григорівка, вулиця Леніна, віднедавна – Героїв Майдану,13. Саме тут свого часу прописали більшість кооперативів, на які виводили безцінні хотівські землі.

Нині тут розташувалася фірма «Світанок Плюс». Чоловік, який назвався її директором, зустрів нас агресивно.

- Ми журналісти, Громадське телебачення, Максим Опанасенко.

- Максим Опанасенко, чьо ви топчете траву?

- Представтесь, будь ласка.

- - Ви хто?

- А ви хто?

- Я Геля Володимир Михейович.

- За цією адресою прописано декілька житлових кооперативів.

- Та Боже збав.

- Яким виділили землю в Хотові, для пана Косюка. Яким чином?

- Шановні, моя фірма не зв’язана з Косюком ніяким шляхом.

- За цією адресою прописані…

- Ви мене зрозуміли? А яка тут адреса?

- Леніна,13, село Григорівка.

- Це Героїв Майдану. І близько немає.

Про те, що з адресою ми не помилися, красномовно говорять оголошення біля сільради Григорівки. Вулицю Леніна перейменували в Героїв Майдану.

А це вже Трипілля, вулиця Риболовецька, 1. Ще один кооператив, на який виділялася хотівська земля, за документами прописаний – у музеї. Сам музей – на замку. Про причини закриття не знають ані місцеві мешканці, ані малослівний охоронець.

Не внесла ясності й телефонна розмова з жінкою-членом одразу двох «хотівських» кооперативів. Тетяна Нікольнікова, що нині мешкає в Києві, в один день, 29 травня 2009 року, увійшла до складу кооперативів «Козацька долина» і «Велесове городище»

- Я вже там давно не працюю…

- Ну, я знаю, але просто це було, це 2009 рік, травень місяць, кінець травня.

- Ну, щось таке було.

- А ви хотіли отримати земельну ділянку для себе, ви стояли на квартирному обліку чи вас хтось попросив стати засновником?

- Попросили.

- А хто, не скажете?

- Ні, канєшно не скажу.

Для розуміння – тоді «Велесове городище» безкоштовно отримало від Хотівської сільради майже 3 гектари Хотівського городища. При цьому на момент заснування кооперативу його членами були… троє людей.

Олександр Дядюк – київський юрист, який бореться з незаконними забудовами і виділеннями землі. Кілька років тому він намагався зайнятися темою Хотівського городища.

- То єсть, по гектару з лишнім на носа. Це шо за будівництво має бути? Це абсолютно незаконно. Це суперечить і Житловому кодексу, і примірному статуту. Це суперечить всьому.

Дядюк починав розслідувати схему. Але палиці в колеса традиційно встромляла бюрократична переписка з усіма можливими інстанціями.

- Банальні відписки, що земельна ділянка надана Державному підприємству «Хотів» для обслуговування території пам’ятки… Трагедія пішла по Хотову з того, що в цій країні продажні є не тільки прокурори і судді, але на жаль науковці і митці так само продажні.

Ми спробували розплутати хотівський клубок. За прикладом Дядюка почали офіційно - з листування. Але швидко зрозуміли – чиновники або не знають, або не хочуть знати ситуації. Нарешті, після кількамісячної переписки, нам вдалося буквально видерти копії кількох договорів купівлі-продажу в Хотівської сільради.

Як виявилося, земля у кооперативів пробула недовго. Кілька років ділянки дрібнили і перепродавали. Кінець ланцюжка вивів нас на три імені – нових власників цих земель.

Віктор Поліщук, власник мережі гіпермаркетів електроніки «Ельдорадо» і банку «Михайлівський», який після революції гідності почав активно поглинати інші фінансові структури.

Лілія Різва. Це – дружина Віктора Поліщука, управителька торгово-розважального центру «Гулівер» у Києві і, за інформацією ЗМІ, племінниця дружини російського прем’єра Дмитра Медведєва Світлани.

Ідентифіковані нами шматки городища, які опинилися в руках Поліщука-Різвої, обнесено парканом. Будівництво на території не ведеться. Поки що.

Зате активно забудовується третій і головний фігурант нашої історії – Юрій Косюк. Це один з найбагатших українців, власник «Миронівського хлібопродукту», що випускає продукцію під брендом «Наша Ряба», екс-заступник голови Адміністрації Петра Порошенка і його нинішній радник.

Маєток він собі облаштовує відповідно до статусу. Масштаби будівлі більше нагадують велетенський храм чи палац. Його спорудження йде повним ходом. Прориватися до будинку-монстра і менших прибудов, що нині «прикрашають» історичне городище і розташувалися на землі, яку Косюк придбав у «хотівських» кооперативів, «Слідству.Інфо» довелося з боєм.

- Хто ви такі?

- Громадське телебачення

- Дуже за вас радий

- Ми теж за Вас раді. Хто Ви і чому забороняєте тут знімати? Це археологічний заповідник, Хотівське городище.

- Служба безпеки.

- Служба безпеки України?

- Ні, цього об’єкту».

До речі, у Косюка вже є чималий будинок в іншій пристоличній зоні – у Гостомелі. Що український багатій будує в Хотові – житловий будинок чи заміський клуб для відпочинку?

- Те, що будується, будується в прірві, і воно до городища ніякого відношення не має. Там є чітке розділення і виділення території. Червона лінія проходить по дорозі, яка розділяє це все діло. Якби це була історична пам’ятка, то мені ніхто б не дав дозволу на будівництво. Там спочатку були кооперативи, я купив ці кооперативи і зайшов туди засновником. Там купа наркоманів, які колються і потім лізуть через забор, ламають. Тому що вони наркомани.

Еколог Олексій Василюк каже:

- Це є спадщина, яку, як це сказати, її неможливо відновити… І навіть якщо завтра зміниться влада настільки, що всі порушники будуть покарані, опиняться за гратами, ми все одно більше ніколи не зрозуміємо куди ділась та земля, щоби її перебрати постфактум і можливо якусь пам’ятку знайти.

Історичну ділянку вже втрачено назавжди. Хоча ще у 2013-му ще раз замислилися над межами пам’ятки і ще раз збільшили охоронну зону. На схему внесли будинок-монстр, назвавши його «дисонуючою забудовою».

/Максим Опанасенко, Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» для проекту «Слідство.Інфо»