Владі потрібно підвищити точність і оперативність роботи прес-служб

З початком російської агресії українські та світові медіа зіткнулися з безпрецедентним потоком російської пропаганди, яка дегуманізує українців і розпалює мову ворожнечі.

Як протистояти мові ворожнечі через пропаганду? Де лежить межа між мовою ворожнечі і свободою слова?

Яка має бути роль держави у протистоянні російській пропаганді?

Це питання дуже непрості, і дискусія в Україні розпочинається тільки рік по тому, як Росія виявила свою агресію щодо України.

Медіаексперт Оксана Романюк переконана, що українська влада влада сама грає на руку російській пропаганді, бо вона не налагодила ефективну комунікацію із західними журналістами. 

_DSC7089

Оксана Романюк: Ви знаєте, я поцікавилась, а як у західній пресі зі hate speech (мовою ворожнечі - “Ні корупції!”), як там висвітлюються події в Україні? І помітила, що там дуже багато цитат, інформації від протилежної сторони - від сепаратистів, але бракує цитат й інформації з України.

Так, є дисбаланс, є питання до журналістських стандартів міжнародних ЗМІ. Але так відбувається, бо   журналістам простіше приїхати в Донецьк і записати там 350 проросійських сепаратистів, ніж пройти три кордони, аби потрапити до зони АТО, добути інформацію з міністерства оборони чи взяти коментар в українського чиновника. Це неприпустимо. З цим треба щось робити.

Можна створити десять каналів, які будуть вести мовлення англійською мовою про Україну. Але їх не буде дивитись західна аудиторія. Вони будуть дивитися свої ЗМІ, до яких вони зникли. Так само як у Донецькій чи Луганській області люди не довіряли ЗМІ з Києва чи з Москви. Вони довіряли своїм місцевим маленьким газетам, які говорили їхньою мовою.

Відповідно треба комунікувати з міжнародними ЗМІ українській владі. Ви подивіться на російських дипломатів, аташе за кордоном. Вони ходять на всі конференції, дають коментарі. Українських там чомусь немає. МЗС має активно кооперуватись, співпрацюватись із мережею хоча б Євромайданів, які організовують виставки.

Має бути український продукт, відкритість, прозорість, комунікація. Як це зробити? Чому би не запросити міжнародні закордонні провідні ЗМІ відкривати корпункти в Україні? Так традиційно сталось, що вони мали корпункти в Москві і висвітлювали увесь пострадянський простір, сидячі в Москві. Вони думають, що приїжджаючи з Москви на 2-3 дні в Донецьк, потім повернувшись у Москву, вони якісно висвітлюють ситуацію. Але насправді це не так. Тому що ситуація і контекст впливає. Владі треба дуже серйозно звернути увагу на цей момент. Підвищити якість комунікації.

Ми видаємо бронежилети як українським, так і закордонним журналістам. І нас багато закордонних журналістів запитують: “Як це так! Я телефоную після 18.00 прес-секретарю чиновника, а він не бере слухавку. Як це так може бути?” Справді, з точністю й оперативністю у нас проблеми.

Чому після обстрілу Маріуполя офіційна інформація з української сторони з’явилася більш ніж через десять годин, коли російська сторона вже видала три версії, не кажучи про мегапотік версій у соцмережах та великої кількості конспіративних теорій. На той час, коли з’явилась українська версія, вона була вже не актуальною. Їй вже не повірили.

Стосовно внутрішньої комунікації. У нас кожні два тижні хтось подає законопроект у парламенті, щоб запровадити українську пропаганду, все заборонити або обмежити з думкою, що тоді буде нам щастя. Або хочуть екстраполювати досвід Росії на Україну. Але він тут не спрацює, тому що у нас був Майдан. У нас 20% населення - волонтери.

По-перше, пропаганда працює у патріархальному суспільстві, де люди не хочуть брати відповідальність на себе, де хочуть простих рішень, бо пропаганда ділить світ на чорне і біле. А у нас люди шукають відпвіді. І, по- друге, у нас ЗМІ постійно критикують владу. Постійно.

В Росії такої традиції немає. У Росії, мені здається, для росіян ситуація з Україною, про яку вони можуть писати все, що завгодно, - це така віддушина. Нарешті вони можуть проявляти свою фантазію, чого не роблять у країні з темниками.

У нас такого немає. У нас ЗМІ належать різним власникам. У нас постійно критикують владу, і замовчуння якогось факту чи обмеження в Україні буде мати два наслідки: 1) падіння довіри до влади, до ЗМІ, що матиме катастрофічні наслідки в соціально-економічному плані і політичному; 2) зростання конспірологічних теорій, які будуть підривати саму систему. Це ті два наслідки, які влада має усвідомити.

Владі потрібно підвищити точність і оперативність роботи прес-служб, відкритість ключових структур, які зараз пов’язані з АТО. Це СБУ, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, РНБО. Це має бути пріоритетне завдання. Я погоджуюсь із експертом Ради Європи Ад ван Луном, який сказав, що нам потрібно зважати на досвід Батійських країн, які зараз стикаються з тими самими проблемами російської пропаганди. Нам треба з ними якось комунікувати, обговорювати, шукати спільні рішення.

Перед міжнародними журналістськими організаціями стоїть дуже великий виклик переоцінки свободи слова. Якщо раніше, ще 10 років тому, свобода слова сприймалась як тиражування будь-якої інформації, то зараз має вийти на перший план ретельна перевірка фактів. Має вийти дотримання журналістських етичних і професійних стандартів. Я думаю, що це виклик, який ми в цьому році почнемо обговорювати.

Це дуже важливо, щоб ми захищали свободу слова не просто тому, що людина має журналістське посвідчення. Ми маємо підвищувати якість інформації, боротись за журналістські стандарти. Але це має йти виключно із боку журналістської спільноти. Це має бути виключно саморегуляція. Жодним чином держава не може бути і не має бути до цього дотична.

В  Криму лише 30% півострова було покрито Інтернетом. В Східних регіонах України до 40%. Це неприпустимо. Потрібно сфокусуватись на тих регіонах, які можуть потрапити під окупацію, і намагатись там розвинути інфраструктуру з тим, щоб вони не були відрізані від комунікації, якщо, скажімо, вони потраплять під окупацію.

Так само потрібно підтримувати місцеві джерела інформації, тому що до них просто більше довіри, ніж до централізованих ЗМІ. Принаймні до того часу, поки в Україні не з’явиться суспільне мовлення, на яке ми всі сподіваємось, і яке  буде як джерело інформації незалежним від політиків і держави.

 Микола Мирний, для "Ні корупції!"