Шість причин, чому прокуратура залишається продажною

Назар Федорчук. Кандидат юридичних наук

Назар Федорчук. Кандидат юридичних наук

У одному з останніх інтерв’ю пан Ярема надав, здавалося б, суб’єктивну оцінку про невелику користь з Національного антикорупційного бюро і ніби-то нелогічність створення його як самостійного органу.

Але ви помиляєтесь, якщо думаєте, що це його особиста думка, а зміна Генпрокурора одразу все виправить: пан Ярема оголосив позицію прокуратури.

Системну позицію органу, який намагається зберегти недемократичні повноваження та втримати контроль над ключовими органами державної влади через можливість здійнювати розслідування проти вищих посадових осіб, - вважає Назар Федорчук, чию думку подає НВ.

Наведу факти, чому ключовий правоохоронний орган, у якого було більш 20 років, щоб довести свою ефективність та відданість ідеям справедливості,  не зумів цього зробити.

1) Прокуратура завжди була в опозиції до реформ, бо виступала за збереження і розширення своїх широких повноважень.

Йдеться про права, які дають можливість втрутитись у будь-яку справу з “жирною” земельною ділянкою в інтересах ніби-то “держави” або для оспорення власності якогось прибуткового підприємства, в інтересах тої-таки “держави”.

З часу прийняття Конституції прокуратура всіляко шукала можливості розширити свої повноваження.  І в 2004 році завдяки потужному лоббі в парламенті через зміни до Конституції їм вдалося повернути заповітні права.

Більше того, у 2011 році українська прокуратура в унісон з російською делегацію навіть пролобіювала шкідливу Рекомендацію Ради Європи.

2) На папері прокуратура здійснює свої функції “з метою захисту прав і свобод людини” (стаття 1 Закону Про прокуратуру).

Але насправді прокурорам це погано вдається.  З року в рік системні порушення прав людини погіршуються, а такі міжнародні організації як Amnesty International вказують, що існуюча система, де прокурори розслідують скарги про порушення прав людини, не працює.

3) Архаїчна структура.  Парадоксально, але ключовою проблемою є організація самої прокуратури.  І хоча багато років міжнародні інституції звертали увагу на важливість запровадження спеціалізації прокурорів, тобто, за професійними знаннями, - цього зроблено не було.

4)  Мислення статистикою, а не позитивним соціальним ефектом.  Награбоване має бути повернуто, а “погані хлопці” сидіти.  Ось проста формула виміру успіху, від якого залежатиме рівень довіри населення.  А з маніпуляціями статистичними показниками про “оголошення про підозру тисячам корупціонерів” потрібно покінчити.

5)  “Інформація фільтрується!”  Децентралізація, оголошена прем’єр-міністром, має торкнутися і прокуратури.  На одному з прийомів я спитав співробітника обласної прокуратури, чому арешт і допит однієї восокопосадової особи не можна використати для пошуку ще 10 пов’язаних з ним корупціонерів.  На що отримав відповідь:  інформація, отримана на допиті, фільтрується, і жоден прокурор її не пустить в хід без дозволу зверху.

6)  Нездатність до самоочищення.  Цей принцип глибоко вкорінився у корпоративній культурі.  Свого не здадуть.  А тому п’яний прокурор на краденій машині – це абсолютна закономірність закритої системи.  І всього лиш вершина корупційного айсберга.

Так само, як ще недавно “компромісний” Генпрокурор потягнув на дно пана Ющенка, ця система потягне будь-яку владу.  В тому числі сьогоднішню.

А тому наступний Генеральний прокурор повинен мати одну мету:  створити орган кримінальних переслідувань міжнародного зразка.  Новий і самостійний.  Це чи не вперше буде справді в інтересах прав і свобод громадян.