Рецепти боротьби з хабарництвом

 Яким має бути найсуворіше покарання для хапуг? Львівська пошта запитала про це відомих людей
Хапуги
Оксана Юринець

Оксана Юринець, парламентар

Публічна ганьба – ось найсуворіше покарання для хабарників! Мало хто може таке витримати.

Я б узагалі зробила для них окремі скляні тюрми – для, так би мовити, публічності відбування ними покарання.

Що стосується питання Національного антикорупційного бюро, яке може очолити іноземець, то вважаю, що це може бути показово на шляху бажання побороти корупцію в Україні. Як на мене, це було б непоганим початком. А час покаже.

Андрій Магера, заступник голови Центральної виборчої комісії України

Андрій Магера
"Найсуворіше покарання, яке може бути, – позбавлення волі. Але не довічне, оскільки не можна в один ряд ставити хабарників і вбивць, ґвалтівників, розбійників.

Подолання хабарництва впродовж кількох років неможливе, проте рівень корупції можна суттєво знизити, зокрема:

1) призначити іноземця керівником Антикорупційного бюро;
2) встановити високі зарплати і соціальні гарантії чиновникам, бо ніщо так дорого не обходиться державі, як дешеві чиновники; при низькій зарплаті чиновника та відсутності страху втратити роботу викорінення корупції неможливе апріорі;

3) роз’яснювальна робота для населення, запровадження анонімних телефонних номерів, на які можуть дзвонити громадяни щодо корупційних діянь, не боячись зазнати помсти з боку чиновника;

4) запровадження інституту мирових суддів, які розглядатимуть дрібні проступки та більшість цивільних справ. Мирових суддів обиратимуть серед громадян. У них відсутня чітка процедура розгляду і нема зайвого формалізму.
Ярослав Грицак

Ярослав Грицак, історик, член конкурсної комісії Національного антикорупційного бюро

Не так важливо, яким є покарання, як те, аби воно дійсно працювало. Для мене першочерговим є питання того, щоби система запрацювала. Те, яким буде покарання, – другорядне питання, бо, по-перше, я в цьому не фахівець, а по-друге, це має визначатися законодавчо.
Щодо того, хто очолить Антикорупційне бюро, то нема значення, чи це буде іноземець, чи ні. Важливо, аби головою став добрий кандидат.
Я вважаю, що головним критерієм при його виборі має бути незалежність цієї особи – вміння поводитися незалежно стосовно всіх, включно з Верховною Радою, Генеральним прокурором, прем’єр-міністром і навіть Президентом, оскільки на нього постійно здійснюватимуть тиск.

Таких незалежних людей узагалі є дуже мало, а в Україні й поготів, тому потрібно допускати до конкурсу якнайбільше кандидатів, аби мати змогу обрати найкращого.

Просте правило: якщо хочемо піймати золоту рибку, треба закидати якнайширші сітки. І в тому сенсі для мене дуже важливо, щоб у конкурсі брали участь не тільки громадяни України.

Але вимога до всіх одна: головою має бути громадянин України. Тобто якщо іноземець подається на конкурс, він має бути готовим змінити громадянство, стати українцем.

Олег Мицик

Олег Мицик, адвокат

На моє глибоке переконання, збільшення розміру покарання за хабарництво майже не впливає на рівень корупції у країні. Справа в тому, що жодна із “бджілок” (бо хабарі беруть одні і другі), як і будь-який злочинець, абсолютно не задумується перед скоєнням злочину про масштаби відповідальності.

Водночас на намір скоїти чи не скоїти злочин істотно впливає переконання про невідворотність покарання (чи впевненість у безкарності), нездатність правоохоронців розкривати такі злочини, можливість дати “лапувку” борцям із корупцією, а також рівень толерантності суспільства до таких дій (латентність таких злочинів сягає, напевно, 99%).

Судова практика (вироки судів за ст. 368 КК України) свідчить про те, що суди жодного разу навіть не застосовували тих розмірів покарання, які передбачені сьогодні: до 12 років позбавлення волі. Мова, наприклад, про вироки щодо наших земляків “колядника” чи заступника міністра екології. Навпаки – суди у справах про десятки і навіть сотні випадків хабарництва (справи про МСЕКи на Львівщині) призначають мінімальні покарання з випробувальним терміном, а також не застосовують конфіскації майна.

У Сінгапурі, який за короткий час майже подолав корупцію, крім, ясно, забезпечення невідворотності покарання, йшли шляхом спрощення доказування корупції (головний доказ – невідповідність якості життя рівню доходів) і створення механізмів для викриття злочинів.

Що стосується можливого подолання хабарництва та корупції в Україні, то якщо Національне антикорупційне бюро очолить іноземець, це буде дуже бажаним кроком, однак не панацеєю. Один у полі не воїн у наших умовах: корумповані заступники та рядові працівники Антикорупційного бюро, а також незмінні сьогодні прокуратура та суди в один день зроблять із нього весільного генерала. Згадаймо приклад: жовті шкіряні чоботи в сейфі начальника міліції у фільмі “Зелений фургон”.

Тому головне – наявність політичної волі в керівництва держави на боротьбу з корупцією (а не розмови про це), забезпечення невідворотності покарання та нульовий рівень толерантності суспільства до корупції. Ось три рецепти боротьби з хабарництвом!

Роман Зафійовський

Роман Зафійовський, президент Комітету підприємців Львівщини

Вважаю, що передусім у нашій державі є рекет і вимагання, а вже потім корупція. Але це однаково неправильні явища.
Аби їх подолати, треба придумати найжорстокіше покарання, яке тільки можливе в цивілізованому суспільстві. Ми не говоримо про покарання на кшталт вбивства чи публічного знущання з нанесенням тілесних ушкоджень. Та все ж, на мою думку, корупція як злочин рівноцінна вбивству.

Для мене не має великого значення, хто керуватиме Національним антикорупційним бюро в Україні: чи іноземець, чи українець. Ця людина не повинна виконувати функції карального органу, її обов’язки – викривання і доведення справи до суду. А карати повинен суд і прокуратура. Все має бути цивілізовано.

Передусім керівник бюро повинен сповідувати певні принципи. Природа корупції в усьому світі однакова, людина психологічно збудована однаково. Різними є лише менталітети і поняття мети життя.

Основний елемент, який допоможе побороти корупцію, – непряма боротьба. Потрібно зменшити бар’єри, які спричиняють корупцію. Буває, хочеш отримати довідку в комунальному підприємстві – треба шоколадку дати. Це ж корупція на найдрібнішому рівні! Навіщо та зайва робота, якщо все може бути прозоро, у відкритому електронному вигляді?

До прикладу, я як підприємець, коли подаю заявки на тендери, повинен щоразу брати в податковій довідку, що в мене немає заборгованості, а в управлінні юстиції документ, який підтверджує, що моє підприємство не є банкрутом. Певен: має бути відкритий доступ до такої інформації. Це і є прозорий процес.

Богдан Шкарада

Богдан Шкарада, екс-начальник міліції Львівщини

У радянські часи була служба (ОБХСС) боротьби з розкраданням соціалістичного майна і за хабарі були серйозні покарання – до 10 – 15 років позбавлення волі.

Втім певен: саме лиш покарання не є ефективним засобом проти корупції. Скажімо, в Китаї є смертна кара за хабарі, але хабарники і там є. Вони будуть постійно, якщо не підійти до справи комплексно. Потрібно працювати з причинами і передумовами, їх потрібно прибрати.

Був колись такий злочин – спекуляція. Скільки ж людей пересадили за нього! Згодом цю статтю скасували. Причина ж спекуляції була в дефіциті. Потрібно зробити так, щоби чиновники особисто вирішували менше. Звісно, покарання мусить бути за хабарництво. Головне – щоб воно било матеріально.

Як на мене, дуже важливо, щоби додатковою мірою покарання була конфіскація майна. Потрібно по хабарникові бити матеріально, аби він знав: якщо попадеться на хабарі – втратить усе! Вважаю, що до справи має бути комплексний підхід. Потрібно усувати все, що сприяє хабарництву.

Іван Радковець

Іван Радковець, краєзнавець, професійний львів’янин

На мій погляд, найсуворішим покаранням для хабарників має бути максимальне покарання, яке передбачає українське законодавство. І байдуже – це хабарник з українським чи іноземним громадянством або взагалі особа без громадянства.
Довічне ув’язнення з конфіскацією особистого майна та майна найближчих родичів, якщо суд доведе, що це майно придбали теж коштом попередніх хабарів родича, на мою думку, мусять дисциплінувати людей.

Але повинен існувати й диференційований підхід у цій справі. Оскільки хабар, наслідком якого є багатомільярдні надходження до кишені із завданням збитків (знову ж таки байдуже – державі чи приватній особі), не можна прирівнювати до подяки за надану послугу під час візиту до фахівця.

З хабарництвом і корупцією в Україні повинні боротися передусім громадяни держави. І тому ми повинні усвідомлювати, що Національне антикорупційне бюро в Україні може очолювати виходець із будь-якої держави світу, але на момент вступу на посаду він повинен мати виключно громадянство нашої держави.

Микола Гуцуляк

Микола Гуцуляк, прес-секретар військової прокуратури Західного регіону України

Найстрашнішим покаранням для українського хабарника, який за роки безкарності вже звик до всього і до всього пристосувався, є усвідомлення того, що все в його житті було даремним: і продажність, і споконвічне видряпування всіма неправдами службовими драбинами, і будиночки та машинки, які мають бути, за законом, конфісковані... І, безумовно, зневага та ганьба на подальше життя, до останніх днів його...
Україна не має більш-менш цінного досвіду боротьби з корупцією.
Деякі миттєві та малорезультативні заходи не дали досвіду позитивного.
Вони, як правило, призводили до досвіду негативного: всі – і борець із корупцією, і корупціонер – розуміли, що все повертається до сталої самовдоволеної корупції.
Досвід мають ті, що боролися з мафією за кордоном: у Грузії, США, Італії. Дамо їм шанс дати нам шанс.
Юрій Шведа

Юрій Шведа, політолог

Корупція в Україні набрала загрозливих для існування самої держави масштабів! Вона перетворилась у проблему, яка загрожує національній безпеці держави, тому на її викорінення мають бути спрямовані значні різнопланові ефективні зусилля!
У час війни корупція взагалі повинна кваліфікуватись як національна зрада й покарання за неї повинне бути найжорстокішим! Я належу до тієї значної частини громадян України, які підтримують ідею встановлення найжорстокішого покарання (включно зі смертною карою та конфіскацією майна) для державних посадовців найвищого рангу за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах.

Я переконаний, що одними покараннями та погрозами корупції не подолати! Повинна бути розроблена та реалізована національна комплексна програма для боротьби з корупцією, у якій перше місце буде відведене ліквідації причин, які її зумовлюють!

До речі, Україна – не єдина держава, яка стикнулася з цією проблемою. Мала вона місце і в Італії, і в Грузії, у США та інших країнах, але спільними зусиллями політикуму та громадян була успішно подолана. Суспільний запит на боротьбу з корупцією є, а от політичної волі бракує! Не вірю я в те, що нинішній прем’єр намагається її ліквідувати. Це пояснюється тіньовим походженням більшості сьогоднішнього українського політикуму (зокрема, правлячої еліти), тому присутність іноземців в уряді, які мають іншу ментальність і уявлення про гідність, у мене викликає стриманий оптимізм!

Важливо те, наскільки керівник Антикорупційного бюро матиме бажання викорінювати корупцію та матиме достатньо знань, аби це зробити. Думаю, що й серед українців могли би бути достойні кандидати. Але в такому випадку підвищуються ризики впливу на нього та його оточення (сім’ю, родину, знайомих). Тож вважаю, що іноземець менш вразливий на цій посаді та може бути самостійнішим.

Володимир Квурт

Володимир Квурт, секретар Львівської міськради V скликання

Хабарництво – не винахід українців. Ця “прикрість” супроводжує людство впродовж усієї його історії. На сьогоднішньому етапі розвитку суспільства поняття корупції та успіху несумісні.

Бідність і корупція – ознака країн третього світу. У провідних державах це явище засуджується суспільством, реально карається законом, тому є, радше, ознакою маргінальності, жадібності та нерозсудливості. В українських реаліях хабарництво стало невід’ємною частиною суспільних відносин і, що особливо небезпечно, схемою реалізації владних повноважень у державі. Батьки мріють працевлаштувати дітей на митницю, в податкову, суди чи прокуратуру з благою мотивацією – забезпечити дитині хороше майбутнє.

У нас не викликає осуду більша чи менша винагорода для працівника лікарні, поліклініки, ЛКП, міліції чи будь-якої іншої установи, що надає нам послуги, дозволи чи погодження.

Ба більше, ми почуваємося ніяково та навіть ображено, якщо за послугу в нас не беруть грошей чи шоколадки. Водночас призначення на посаду сприймається як отримання ліцензії на хабар, а час перебування чи кар’єрний ріст визначається вмінням “поділитися”. Щоб побороти і суттєво зменшити вплив корупції на життя країни, нам потрібно усвідомити, що це – злочин, а не збіг обставин чи вияв громадянського протесту проти держави. Окрім суворого покарання, позбавлення права обіймати ту чи іншу посаду, варто викоренити джерело – законодавчо мінімізувати суб’єктивне при прийнятті рішення, непотрібні дозволи та погодження, дати можливість бути успішним, а значить – чесно заробляти лікареві, вчителеві чи науковцеві.

Заробітна плата чиновника також повинна забезпечувати гідне життя і бажання добре виконувати обов’язок служіння суспільству. Варто пам’ятати: без суспільного неприйняття хабарництва навіть дуже жорстке покарання (як розстріл у Китаї) не дасть очікуваного результату. І починати варто з себе словами – “Я не даю і не беру хабарів!”

Алім Алієв

Алім Алієв, співзасновник громадської ініціативи “Крим SOS”

Вважаю, що за корупцію мають карати якнайсуворіше. Звісно, не повинно бути смертної кари чи інших кардинальних методів. Я проти них, бо лише Бог може вирішувати долю людини.
Стовідсотково мусить бути кримінальна відповідальність, а якщо це стосується чиновників, то вони ще й не повинні мати можливості обіймати керівні посади.

Крім того, вважаю, що притягувати до відповідальності потрібно не лише тих, що беруть хабарі, а й тих, що їх дають! Стосовно того, чи взагалі можливе подолання хабарництва та корупції в Україні, то, думаю, так, бо вірю в те, що Україна все-таки європейська держава з західними цінностями. Але це має робитися зі зміною системи, а не зі зміною облич.

Зараз, на жаль, не маємо тих кардинальних реформ, які могли б подолати корупцію. Наприклад, деякі чиновники спекулюють на темі війни і просто не мають політичної волі проводити реформи.

На мою думку, питання подолання корупції має закладатися ще в дитячому віці – відповідне виховання має бути як удома, так і в дитячому садку, школі. Ми повинні розповідати дітям про нашу відповідальність перед суспільством і про те, що корупція тягне нас у минуле, яке не є добрим.

Хто очолить Національне антикорупційне бюро – громадянин України чи іноземець – неважливо. Головне – щоб це дійсно була чесна й авторитетна особа, в якої буде сила волі приймати чесні та справедливі рішення разом із командою. Суть у тому, щоб це була людина із внутрішнім стержнем.

Отець Рафаїл Турконяк

Отець Рафаїл Турконяк, єромонах, лауреат Шевченківської премії, доктор богослов’я і літургіки

Усе дуже просто: достатньо забрати все їхнє майно! Бо це все, за що такі люди насправді вболівають. Не думаю, що відлучення від причастя, як це зробила православна церква, буде ефективним заходом. Це ж абсурд!

Розумієте, хабарники – це люди, для яких це не має значення. Інші мають потім пальцями тикати: он того не допустили до причастя – значить, він хабарник? Тут не такими методами треба діяти… Брати чи не брати хабарі – справа конкретної особи. Тут поле битви – окрема душа. Ми запозичили цю ваду з Росії. Корупція там процвітала ще з часів царя Петра І. Тому сьогодні треба, щоб люди змінювали свою ментальність, а вже потім думали, що їм буде за хабарі. От грузини це перейшли, країни Європи…

Від того, що Антикорупційне бюро очолить іноземець, не обов’язково щось зміниться в державі. Не треба розглядати це як панацею. Справа не у громадянстві тих, що боротимуться з корупціонерами.

Треба, щоб люди змінили свою мотивацію. Якщо вона буде правильною, люди свідомими, хотітимуть справді “будувати рідну хату”, вони будуть обходитися без хабарів.

Ігор Балинський

Ігор Балинський, керівник Школи журналістики Українського католицького університету

Поки є спокуса нечесно заробити, корупція буде. Мусимо ставити “фільтри”, щоб мінімізувати хабарництво, і карати за протизаконні дії. Значною мірою питання подолання корупції – не лише закони і їх дотримання, а й профілактика цього зла.
Питання не лише в тому, щоб поставити межі покарань за отримання чи давання хабара, а й у тому, щоб у суспільстві вибудувати такі відносини, щоби не було спокуси створювати зайві проблеми у вирішенні певних питань. Вважаю, що мають бути три різні етапи подолання корупції: максимальне спрощення у відносинах людина – влада від отримання довідки до легалізації бізнесу; питання своєрідної профілактики свідомості суспільства, а це значно складніше, ніж встановити прозорі правила; питання ігнорування правил, які задає держава.

Завдання влади – ускладнити ситуацію, аби мати якісь надприбутки. Людина часто розуміє, що простіше піти проти тих правил, мовляв, це буде швидше й ефективніше. Третій етап – вміння з боку влади дотримуватися правил прозорості у відносинах із людиною, якщо такі прийняті.

Якщо ці три рівні в українському суспільстві почнуть реалізовуватися, тоді, вважаю, ми поступово зможемо говорити про зміну ситуації.

Як карати за корупцію – питання складне. За приклад можемо взяти одну з найкорумпованіших українських сфер – митних відносин. Усі розуміють, що спокуси, які виникають при оформленні того чи іншого митного товару, є настільки великими, що ухилитися від них майже неможливо. Рівень зарплати наших чиновників або силовиків такий, що провокує їх робити незаконні фінансові “оборудки”.

На мою думку, покарання за зловживання фінансовими питаннями нині має бути. Але якщо держава не в силі забезпечити нормальний фінансовий рівень чиновників, то покарання функціонувати не будуть, бо в нас на 4 – 5 тисяч гривень зарплати нормально не працюватимуть. Тому влада повинна встановити загальноприйняті правила гри і забезпечити їх правилами покарання. Якщо в нас цього не буде – нічого не зміниться.

Нині цей статус-кво, що провокує представників державного апарату різних напрямів на хабар, зберігатиметься, бо фінансова й економічна ситуації у країні такі, що говорити про значне підвищення зарплат не доводиться. Це не лише складно з фінансової точки зору, а й небезпечно з психологічної, бо пенсіонери і бюджетники не зрозуміють такого ходу.

Зберігши статус-кво, не наблизимося до зменшення корупційної напруги, знищення корупції. Не змінивши правил гри, заморожуємо ситуацію і відкладаємо початок якоїсь модернізації українського суспільства на роки. Це питання значною мірою залежить від політичної волі насамперед Президента. Але питання в тому, чи здатен глава держави провести грамотну адміністративну реформу, яка шляхом скорочення непотрібної кількості чиновників допомогла поступово підвищувати зарплату чиновникам, які вважатимуться ефективними на своїх посадах.

Віктор Шемчук

Віктор Шемчук, екс-голова Львівської облдержадміністрації

Якщо раніше всі громадяни України вважалися фахівцями з футболу та політики, то тепер до цих царин додалося ще кілька. На жаль, тепер кожен українець уже є військовим стратегом та експертом валютного регулювання, а віднедавна ще й спеціалістом із залучення іноземців до управління рідною державою, керування її економікою та викорінення корупції.

Існуючих законодавчих механізмів достатньо для ефективної протидії корупції, документування протиправної діяльності і доказування вини корупціонера в суді. Я це відповідально заявляю, посилаючись на власний досвід правоохоронної та законотворчої діяльності.

Діючі санкції статей Кримінального кодексу України та покарання, передбачені за хабарництво, посадові та службові злочини, є доволі суворими й охоплюють усі склади злочинів, пов’язаних із корупцією. Правоохоронна система має достатньо сил і засобів для подолання корупції, протидії її проявам і забезпечення профілактики злочинної діяльності.

Чого ж не вистачає? По-перше, професійних, фахових і патріотичних керівників антикорупційної діяльності, політичної волі до докорінного зламу системи хабарництва та зміни національного менталітету, де побутове хабарництво нібито й не злочин, неправомірна винагорода – могорич.

Що варто зробити? Дійсно виокремити у провадження окремого незалежного органу провадження про злочини вищих посадових осіб держави. Далі – скасувати щодо них дію статті про провокацію давання хабара чи неправомірної винагороди, іншої корупційної вигоди. Погодився йти в камікадзе – не ведися на провокації. І по-третє – скасувати в судовій практиці та Кримінальному кодексі для цієї категорії підсудних альтернативну систему покарань.

Вчинив корупційний злочин, перебуваючи на вищій керівній посаді, – 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна та забороною обіймати будь-які посади на державній службі чи у сфері публічної політики. Тоді це буде дієво.

Щодо “новел” із іноземцями, то я не вірю в них. Невже в Україні з її 40 000 000 громадян не можна знайти достойних? Брехня, вони є! Сформувати єдиний національний антикорупційний орган із патріотів і відданих державі та народу можна! І є кому його очолювати. Думаю, залучають іноземців для того, щоб згодом списати на них провали в реформуванні, зокрема, правоохоронної системи та антикорупційної діяльності. Не потрібно боятися безжально міняти і притягувати до відповідальності тих, що спаскудилися. Президентові, Голові Верховної Ради та прем’єр-міністрові варто спільно публічно продемонструвати, що вони – проти корупції, не шкодуватимуть своїх ставлеників та однопартійців, не вигороджуватимуть підлеглих за факти корупції. Так антикорупційна система запрацює!

Тоді озвучений Порошенком рецепт від Лі Куан Ю про те, що для подолання корупції президентові потрібно посадити до в’язниці трьох своїх найближчих друзів, може справдитися в Україні.

Володимир Двожак

Володимир Двожак, член громадського формування “Скеля” (ГФ стежить за громадським порядком у Франківському районі Львова)

Як на мене, покарання повинне бути найсуворішим! Та щоб почати роботу проти хабарників і тих, що дають хабарі, потрібно провести колосальну роз’яснювальну роботу з громадянами, аби вони розуміли, що їх чекає.
Всі ми знаємо, звідки бере початок хабарництво. Не раз навіть від батьків чув, що, наприклад, аби щось дістати в радянські часи, потрібно було переплатити за товар, аби його таки отримати. І так воно перейшло до наших днів, тільки в іншій формі – більш масштабній і жорстокій.

Боротися з хабарництвом потрібно комплексно, починаючи від законів і правил, які б не давали можливості цьому явищу виникати. Передусім треба боротися з бюрократією, що спонукає до хабарів. Усе мусить бути прозоро.

Але є ще одна складова цього процесу – люди. На жаль, це найбільша проблема. Наших громадян потрібно заганяти в коридори без дверей, бо в іншому випадку вони шукатимуть вихід. Наприклад, аби змусити автомобілістів на дорозі знизити швидкість, треба встановити лежачого поліцейського, бо не допоможуть ані знаки, ані міліція… Певен: покарання повинні нести дві сторони – і той, що дає хабар, і той, що бере! Кожен має знати, що за це сяде за ґрати, позбудеться всього майна він і його сім’я. Також, на мою думку, повинна бути певна винагорода за викриття хабарника, щоб зацікавити людей. Бо принцип “Моя хата скраю” нікуди так і не подівся! Хто повинен очолити Національне антикорупційне бюро і чи допоможе це швидшому подоланню корупції – важко відповісти. Якщо це буде “овечка” у стаді “вовків”, то ми знаємо, що станеться. Потрібно, щоб була сильна команда, яку повинен обирати сам керівник.