Скільки керівників треба звільнити, аби розслідувати вбивства євромайданівців?

Рік тому, 22 січня загинули перші євромайданівці - Сергій Нігоян, Михайло Жизнєвський та Роман Сеник, а також Юрій Вербицький. Адвокат-волонтерка Небесної сотні Євгеня Закревська підсумовує “успіхи” розслідування по цих справах Генеральної прокуратури та МВС.

snapshot2014320020920Я - представник родини Михайла Жизнєвських, а також родини Вербицьких.

Перші вбивства 22 січня на вул. Грушевського - це окремий епізод великої кримінальної справи, який розслідує Генеральна прокуратура України. Ці три вбивства (Михайла Жизневського, Сергія Нігояна та Романа Сеника - “Ні корупції!”) - це один із дуже складних епізодів, які були вчинені на вул. Грушевського разом з багатьома вогнепальними пораненнями.

Є об’єктивні причини, які ускладнюють розслідування. Хоч розслідуванням формально займалося МВС, але фактично до березня ця справа не розслідувалась взагалі. Більшість первинних доказів було втрачено назавжди.

Слідство встановило, що стріляли в Жизнєвського, Нігояна і Сеника із помпових рушниць, які заряджались нештатними набоями. Тобто, вони відстрілювались металевою картеччю і свинцевими кулями для зупинки автотранспорту.

19 січня не затверджувались відомості щодо розташування сил і засобів у центрі міста. Немає документального підтвердження, які саме працівники МВС стояли на вул. Грушевського і хто міг це робити. Помпові рушниці не обліковувались персонально, як, наприклад, автомат Колашника чи пістолет Макарова.

Тобто, коли працівник МВС отримував рушницю, він не давав картку-замінник. Це все означає, що без показів цієї сторони, без показів Беркуту, працівників внутрішніх військ (ВВ) дуже важко розслідувати цю справу.

Позитивні результати розслідування - малоймовірні. Це, як на мене, було очевидно із самого початку, коли ГПУ почало розслідування.

Відомо, що в той період стріляв львівський Беркут, і в ЗМІ було досить багато анонімних інтерв’ю з беркутівцями, які розповідали, що відбувалось. Вони розповідали про те, як їм централізовано роздавали бойові набої для цих помпових рушниць, як їм роздавали гроші, розповідали, яким чином провокували і надавали добро на те, щоб скоювались вбивства. Зрозуміло, якщо твій керівник надає тобі смертоносну зброю без звітності, то це добро на те, щоб вчиняти вбивства. Це співучасть.

Вся ця інформація могла б потрапити до слідства, якщо би ті беркутівці співпрацювали  зі слідством.

Зараз структура громадської безпеки по всій Україні, зокрема в Києві і у Львові, залишилась фактично незмінною. Працівники міліції, беркуту, ВВ не відчувають себе у безпеці для того, щоб надавати правдиві свідчення.

Є одна дуже показава справа. Одні-єдині свідчення, які даються беркутівцями проти свого керівницва - це у справі підпалу бази львівського Беркуту. Навтіь зважаючи, що ці свідчення повністю підтверджуються експертизою, вони не призвели до ув’язнення винних. Дали втекти командиру (майору Сергію Голубу - “Ні корупції!”), який ініціював цей підпал.

Людина, яка дає свідчення по цій справі, із таємних свідків була розсекречена, і зараз вона працює під керівництвом у компанії тих самих осіб, які вчиняли злочини.

Позиція МВС щодо неможливості звільнення працівників без притягнення до кримінальної відповідальності є абсолютним абсурдом, тому що окрім кримінальної відповідальності є дисциплінарна відповідальність, до якої дуже просто, логічно, і законно треба було притягувати цих людей. Але цього не сталось.

Я знаю, що родина Жизнєвських взагалі зневірились, що ця справа буде розслідувана. Я не зневірилась. Я вважаю, що в будь-якому випадку ми цього досягнено. Тут питання: скільки потрібно буде вищих керівників звільнити.

Справа Юрія Вербицького

Він помер рано-вранці 22 січня. Справа розслідується МВС. Вони рапортують, що вона розкрита і передана до суду. Насправді це не так. Там передано до суду виключно обвинувачення щодо однієї людини, яка брала участь у викраденні. Її участь була в тому, що вона стояла на шухері. Це єдина особа, яку зараз з ефемерними можливостями можна притягнути до відповідальності.

МВС встановлено більшу частину осіб, які брали участь у викраденні і катувані Луценка та Вербицького, а також убивство останнього. Але слідство не намагається, хоч на це є багато зачіпок у кримінальній справі, з’ясувати  взаємозв’язок із замовником викрадення.

Найвищі в ланці злочинців - це в МВС - Зубрицький і Чоботарьов. На їх зв’язок із тодішнім керівництвом МВС вказують свідчення Ігоря Луценка, який каже, що йому його викрадачі говорили, що от скоро його відвезуть в МВС. “Бо так у нас заведено”, - казали вони. Про це говорить позиція одного із підозрюваних, який втік. Він також вважав, що це роблять працівники міліції, тому це не є злочином.

Цю справу продовжує розслідувати МВС. Воно говорить, що ніхто не намагається знайти зв’язок із керівництвом тодішнього МВС, бо МВС проти себе розслідувати справи не може. Для того, щоб знайти і притягнути до кримінальної відповідальності представників МВС, треба, щоб цю справу розслідувала прокуратура, а на даний момент ані МВС, ані прокуратура не вбачають підстав для цього.

Керівництво МВС і прокуратури не може похвалитись, що перші вбивства розслідувані і є вагомі результати.

Я вважаю, що цю справу розслідувати можливо і притягнути до відповідальності також можливо.

Позитивні кроки, які я бачу в цьому - це те, що в ГПУ створено Управління спеціальних розслідувань. Це те, чого добивались адвокати дуже давно. Але це стало можливим, коли захиталось крісло Генпрокурора (Віталія Яреми - “Ні корупції!”). Тільки тоді він почав робити рухи.