Ліс нищать посиленими темпами

1364472767_vyrubka_lis

Наприклад, на Волині у лісових масивах поблизу села Карпилівка, прилеглих до Повурського полігону, що колись належали військовому відомству, із небаченим варварством вирубують ділянки лісів, які не досягли своєї стиглості, - пише Олесь Федорович у Камінь-Каширській районній газеті "Полісся". 

В окремих поліських родинах і досі зберігають сімейні реліквії – документи на право приватної власності на лісові земельні ділянки, видані дідам-прадідам за часів, коли на цих землях панувала Польща. У людській пам’яті ще збереглося усвідомлення того, що ліс — найцінніше багатство краю. Тому наші предки особливо бережно ставилися до своїх лісів, розуміючи всю їхню цінність.

Наприклад, мені дідусь розказував, що його батько в своєму лісі рубав лише сухостій, а здорові достиглі дерева зрізав він лише за нагальної потреби. Саме з приватних, людських лісів, а також з панських, що належали польській державі, після Другої світової війни нова радянська влада формувала на Поліссі лісові господарства. Правда, за радянських часів практично все працездатне населення на селі було задіяне в колгоспах та радгоспах і могло хоч сяк-так прогодувати зазвичай багатодітні сім’ї.

Ситуація різко погіршилася через кілька років після розпаду СРСР і руйнації старої — неефективної, але сталої — системи колективних сільських господарств. Невмотивовані експерименти з реорганізацією сільгоспгалузі та несприятлива загальнодержавна економічна ситуація призвели до краху колись потужних агровиробничих підприємств, і тисячі колишніх колгоспників опинилися без постійної роботи та без засобів до існування.

У другій половині дев’яностих років наша місцева влада безпорадно зіткнулася віч-на-віч з гострою соціальною проблемою, яка паралізувала села району. У приймальнях чиновників збиралися десятки, сотні озлоблених поліщуків, які просили одного: “роботи”. Не отримавши бажаного, люди пішли з сокирами в ліс. І то — зрізав, здав, гроші пропив... А потім розпочалася епоха розгулу. І чиновники різних рівнів також знайшли своє місце у розподілі невичерпних лісових прибутків.

У неперспективних, тобто, віддалених від центральних шляхів та районного центру селах, вигідною для себе ситуацією першими скористалися новонароджені бізнесмени – власники пилорам. Маючи пилораму, часто нелегальну, і дешеву сировину, ці ділові люди збагачувалися дуже швидкими темпами. За рік у них з’являється престижне авто, як правило, сучасні мікроавтобуси, і, не сумнівайтеся, рахунок у банку з капіталом щонайменше із п'ятьма -- шістьма нулями.

Утворилась у селах і ще одна своєрідна соціальна верства: лісники — люди у селах поважні. Їх і в очі, й позаочі називають лісовими генералами або місцевими князьками. Не секрет, що практично кожен з них має собі напохваті кілька сільських замозолених трудяг, які зроблять за нього всю домашню роботу — посіють, зорють, за потреби гній у поле вивезуть чи бульбу викопають, сіно скосять, згребуть...

За ці послуги, не секрет, лісник розраховується з ними не грошима, а тим же лісом, на вирубку якого дає усний дозвіл, мовляв,  “зрубай собі кілька сосен і матимеш гроші, а я на це очі закрию…”

Втім, масштаби лівого обороту деревини і зловживань на цьому ґрунті в наших лісах останніми роками набули розмаху епідемії. Пилорам у селах району розплодилося, як грибів у лісі. Скажімо, своєрідним рекордсменом за їх кількістю було село Стобихівка. Там їх діяло близько сорока. На сьогодні, за словами Стобихівського сільського голови Івана Рекачука, лишилось не менше 30. Усі вони зазвичай різали та й  ріжуть і нелегально добутий ліс.

Били тривогу наче б і екологи та лісники. Але невдовзі незаконна вирубка раптово зникла з офіційних рапортів, ніби крадії лісу одночасно поскладали сокири. У владних кабінетах часів ганебного президенства Януковича цей феномен пояснювали просто: “Вивели пилорамний бізнес з тіні, а хто не захотів працювати чесно, той припинив свій незаконний бізнес”.

Але зі сторони це виглядало як банальне замовчування проблеми, адже вирізати лісові насадження в районі менше не стали, як і красти. Про це говорили і самі лісники. І проти масових рубок тоді навіть повстали люди в селах. Так, у 2012 році, протестуючи проти масового вирубування довколишніх лісів, походом на Камінь рушили воєгощанці, вони пікетували райдержадміністрацію з вимогою припинити нищити ліси.

Відразу за ними ділянки з лісовими насадженнями взялися охороняти мешканці сусіднього через ліс Іваномисля. Люди втомилися дивитися, як їхні ліси безжально нищать і перетворюють у суцільні просіки. Якщо хтось ще не помітив, то в нашому районі навіть столітні сосни — стали дефіцитом. Наприклад, ще років десять тому біля села Верхи росли предковічні ялини-велетні, стовбур яких навіть з трудом не могла одна людина обхопити. А сьогодні там сосну 80 сантиметрів у діаметрі вдень з вогнем не знайдеш — вирізують все, під чисту.

Як нещодавно з'ясувалося, деякі наші соснові ліси вражені дуже небезпечною для насаджень хворобою. І їх треба вирізати, і то чим швидше, тим краще. Вирізаються сосняки 1960-х–1970-х років посадки. Їх садили тодішні колгоспники, школярі, наші батьки, дідусі й бабусі. Садили, доглядали, Мали надію. Вирізаються знамениті серед ягідників, грибників і просто любителів відпочинку на природі дивної краси урочища. Вирізається все, до чого є зручні під’їзди. Ріжуть ліс наймані бригади, люди здалека, не місцеві. Те, що на весь вивезений ліс виписуються правильні документи, і за нього лісгоспи отримують справедливу оплату, а робітники-лісоруби отримують за роботу офіційну зарплату, з якої справно сплачуються всі податки – така ж правда, як і зараженість цих лісів хворобою «коренева губка», як і те, що всі вирізані площі навесні засадять сіянцями сосни та інших лісових дерев.

Та ж ситуація і у сусідніх з верхівськими карасинських лісах. Вони, з'ясовується, також "вражені" напастю, щоправда, скоріше не «кореневою губкою», а хворобою людської наживи. Карасинський сільський голова Світлана Сидорук розповіла, що цьогоріч в лютому було проведено анонімне анкетування селян. Як показали його результати, найбільше жителів сільради турбує те, що масово вирубуються довколишні ліси. Щоб зупинити незаконне вирубування, громада села відразу адресувала на ім’я голови районної ради Віктора Суса відповідне звернення. Проте  відповіді не отримала.

Зрозуміло, у той час було не до того - свої корективи в роботу органів місцевої влади внесла складна загальнополітична ситуація в державі. І все б на тому, мабуть, завершилося, бо ж вирубування дерев на якийсь час зупинилося. Проте чи то зміна влади, чи бажання якнайшвидше вмити руки від цієї справи, та щось все-таки посприяло новій хвилі вирубування лісу, яке розпочалося восени з новою силою. До Карасинської сільської ради прилягають ліси Повурського полігону. Ходять чутки, що їх хочуть передати у Маневицький держлісгосп. Тому-то місцеві “царьки зеленого царства” так активно взялись за сокири та пили. Це помітив і Стобихівський сільський голова Іван Рекачук. За його словами, вже давно такими швидкими темпами у нас ліси не вирубували.

"Проти цього наші люди, — говорить Світлана Сидорук. — Вони втомилися вже дивитися, як ліс безжально нищать. Якби ж то меблі робили з тієї деревини, а то все йде на палети, які за кордон відправляють. Душа болить від того, що ліс перетворюють на пустелю, ні грибів, ані ягід не буде. Для простих людей ягоди — добрий заробіток, а де їх набереш, якщо ліс виріжуть? Хіба це справедливо?! У той час, як хтось віддає останні збереження, щоб одягнути вояків АТО в теплі куртки й узути їх у зимове взуття, інші набивають власні кишені грішми. Люди на майдані життя відали за справедливість, а тут і далі продовжують працювати за старими схемами".

Минулого вівторка в Карасинській сільській раді відбулася виїзна нарада за участю працівників державного підприємства “Камінь-Каширське лісове господарство”. Директор підприємства В’ячеслав Кузьмич пояснив, що всі рубки ведуться згідно із законом. Він запропонував створити при сільській раді комісію, яка буде погоджувати відведення ділянок під рубки. Також запропонував присутнім членам наради, місцевим підприємцям брати участь у тендерах.

Втім, люди Карасинської сільської ради вже б’ють на сполох. Бояться, що лісу, а з ним і грибів, і ягід скоро не буде, адже далі рубають дерева, і від них залишаться самі пеньки. Депутат Карасинської сільської ради Василь Шворак пояснив, що основний дохід місцевих селянських сімей складається із заготівлі ягід.

"Чорниця для наших людей — як хліб насушний, - розповідає він. —Якщо виріжуть ліс — не буде і цієї ягоди, адже коли гриби можуть рости і в молодому чагарнику, то ягідники розвиваються лише у рослих лісах".

Ось така гірка реальність.

Олесь ФЕДОРОВИЧ, "Полісся!