Зі мною разів з 30 грали в російську рулетку – полонений “ЛНР”

Група українських правозахисників з 6 - 11 грудня збирала свідчення очевидців та жертв насильства з боку незаконного озброєного угрупування «ЛНР» на півночі Луганської області, а саме в Сєверодонецьку, Лисичанську та Рубіжному. Які свідчення зібрали правозахисники, як воно бути у полоні, як шукати викрадених терористами батьків і утримувати своїх дідуся та бабусю, - про це все розповіли експерти та жертви російської агресії.

_DSC0192Олександра Романцова, керівник моніторингових груп Центру громадських свобод

Будь-яка проукраїнська, політична, соціальна активна позиція або невідповідна професія, до прикладу, експедитор чи людина, яка надає сервіс в різних точках, - можуть накликати такі звинування, як “Правий сектор”, “коректувальник” і “навідник”. Це ті основні звинувачення, які гарантують побиття в ув’язнені.

В Сєвєродонецьку мобільна група знайшла чотири місця, де утримувались заручники. В Лисичанську - ще два. Мешканці цього регіону, які переміщувались, наприклад, через волонтерство на користь українській армії? дуже часто захоплювались на іншій території і  опинялись e Луганську не тільки в СБУ, але й в будівлі міської ради, і в будівлі СІЗО. В Сєвєродонецьку були такі будівлі як СБУ, Управління по боротьбі з організованою злочинністю, воєнкомат, ДІАП, хімзавод та його адміністративні будівлі. Це ті об’єкти, де утримувались до 30 людей іноді на 16 кв. метрів без належного доступу до повітря і питної води і де виключались прогулянки”.

Таких історій не просто багато, їх жахливо багато. І, на жаль, на цей момент на тій території не можна звернутись кудись, аби за злочин стосовно тебе і твоїх прав винні були притягнуті до відповідальності.

Ми можемо констатувати факт, що організаційними основами для сепаратизму на території Лисичанську, Рубіжного  та Сєвєродонецьку були Комуністична партія, Партія регіонів та міліція.

Ми маємо досить багато свідчень, що, наприклад, міліціонери чинили спротив сепаратистам і не бажали порушувати свою присягу, але тим не менш, більшість були задіяні в цих порушеннях прав людини.

Коли звільнили Сєвєродонецьк, люди масово почали писати заяви про злочин. Прокуратура Луганської області відкрила понад 800 справ. Але проблема в тому, що справи належним чином не розслідуються, ніхто не відчуває руху розслідування, ніхто не притягає до відповідальності терористів. Через неефективність правоохоронної системи патріотизм людей знижується.

Найчастіше інформація між волонетрами, постраждалими, активістами, різними організаціями дає певні плоди за рахунок того, що ми бачимо певні факти на одній чи різних територіях. Саме тому мобільні моніторингові групи документують те, що стається в Україні.

Ми не знаємо, чому правоохоронні органи так працюють. Чи це такий “високий” рівень кваліфікації, чи висока ступінь зайнятості - не зрозуміло. Але тим не менше, для того, щоб у наших підручниках з історії була описана реальність, а не домисли, наші мобільні групи будуть продовжувати працювати.

На кінець червня одна з громадських організацій у Луганській області порахувала, що в полоні перебуває понад 200 осіб. При цьому це соціально або політично активні люди, або які можуть висловлювати свою думку, незалежно на якому боці. Наші респонденти розповідали, що з ними були ув’язнені люди, які були ідеологічно за “ЛНР” та “ДНР”, але значно чесніші, ніж ті люди, які просувать цю ідеологію і входять у мілітарізовані формування.

Ми розуміємо, що без організаційної підтримки правоохоронних органів сепаратистів, без їх мовчазної згоди, без виконання свої функцій щодо захисту населення - токого не було б.

Валерія Куліш, студентка     

_DSC0220

У мене батьки  вже 5 місяців вважаються зниклими. Я не знаю, де вони. Вранці 10 серпня приїхали озброєні люди в будинок батьків і вивезли у невідомому напрямку. Дотепер на зв’язок батьки не виходили. Досі перевіроної інформації не приходило. Я не знаю, що з ними зараз, за що їх забрали.

Це все сталось на очах мого дідуся. Люди не представились. Вони були без розпізнавальних знаків, були у комуфляжах, озброєні автоматами.

Їх забрали в селищі Переможне між Луганськом і Лутугине. Моя мама - волонтер, вона була активна в допомозі безпритульним тваринам. На той момент були активні бойові дії і люди, у яких не було чого їсти, звертались до неї, і вона їм допомагала. Мій вітчим - програміст.

Дотепер немає жодного механізму, як можна знайти моїх батьків. Якщо в міліції кажуть прямим текстом, що ми не можемо нічого зробити, то як це часто буває, як мінімум відносяться до ситуації з неналежною увагою.

Де конкретно мені у цій ситуації шукати допомоги? Цього я донині не знаю. Я зверталась до всіх, до кого тільки можна. Але досі справа ніяк не просунулась. Єдині люди, які хочуть допомогти і намагаються допомогти - це волонтери, які збирають інформацію, які намагаються проводити по своїх каналах якісь роботи з пошуку цивільних людей.

Я зараз у Києві навчаюсь. Дідуся і бубусю мені довелось забрати в столицю. Я сама утримую двох людей у чужому місті.

_DSC0180Сергій Самарський, депутат Сєвєродонецької міської ради

Я був у полоні з 23 - 27 травня. Наше місто було частково окуповано. Мене забрали в полон, бо я був керівником партії “Батьківщина” в Сєвєродонецьку. Ми готувались до президентських виборів. Хоч у нас і було організовано диверсійно-розвідувальний центр армії Південного Сходу, але тим не менш, ми готуватись до виборів.

У ніч 22 на 23 травня українські війська почали наступ зі сторони міста Рубіжне, і внаслідок цього було вбито шестеро терористів. Мене захопили на моєму робочому місці. Мені інкримінували те, що я був керівником партії “Батьківщина”, а оскільки Олександр Турчинов був виконуючим обов’язків Президента України, головнокомандуючим, то, за логікою терористів, це я привів війська, які вбили їх людей.

Потім мене забрали семеро козаків в Сєвєродонецький диверсійно-розвідувальний центр, де я пробув сім годин. Мене ставили до стіни, імітуючи розстріл, заганяли кулі в набійник.

З мене вимагали $30 тис. викупу. В першу ніч, коли мене привезли в Луганськ, мені казали: “Якщо не заплатиш, ми тебе вб’ємо”. Але чому $30 тис.? Вони відповідали: “Ти ж така велика людина. Ось Коломойський за наші голови дає $10 тис., значить, з тебе треба взяти $30 тис”.

Два дні психологічно пресували: садили по десять людей навколо з автоматами, вимагали розповідати про свою діяльність.

Я - юрист за освітою, тому коли “ЛНР” придумала свою “Конституцію”, я її просто прочитав. Я намагався їм розповідати про Конституцію, економіку, банківську систему. Я розумів, люди - дуже далекі, але тим не менш, ця розмова згладжувала той негатив, який вони виливали на початку.

Мене охороняв один із охоронців Болотова. Він казав: “Коли Болотова не треба охороняти, я просто приїжджаю розважатись сюди на диверсійно-розвідувальні операції”.

Коли мене забирали в полон із місцевого штабу партії “Батьківщина” при моїй 70-річній мамі, яка це все бачила, мої діти почали в соцільних мережах бити на сполох: і Авакову, Турчинову, писали, телефонували правоохоронним органам.

Мене помістили в будівлю тиру. Потім до мене привели трьох полонених, пізніше вночі вони привели своїх людей, так званих мародерів, і на наших очах вони їх показово били.

Я думав, що це була показуха для того, щоб я вийшов і сказав, що нас не били, а своїх били. Вони били їх жахливо. По 30 чоловік вони гамселили битами, палицями, антенами з радіостанції, прутами. При мені людині руку зламали.

Там перебували наші люди. Один хлопець працював у штабі “Батьківщина”, і його товарш його видав. Цей хлопець з нашого штабу не мав жодного впливу. Він просто хотів підзаробити грошей.

Один хлопець, який перебував у проукраїнській опозиції, йшов на референдум, щоб проголосувати, і одна бабуся вказала на нього охороні і сказала, що він фашист. Так він потрапив до нас в полон.

Потім у полон потрапили два журналісти, які знімали вибори в Старобільському і Сватовському районах, то одного били годину-другу. Там був молодий терорист, який любив… не хочу казати. Він дріт з напругою у 220 вольт вставляв...

Зі мною в російську рулетку грали разів зо тридцять. Я це все пережив.

Три рази виходив на волю. Доходив до виходу, потім розвертають у підвал.

Наприкінці прийшов начальник розвідки, почав з’ясовувати, хто і що я, і так  я вийшов на волю. З одного боку був щасливий, але те, що я там пережив... І це з огляду на те, що фізично мене майже не били.

У нас позалишались той самий мер, секретар ради, заступники та члени Партії регіонів. І ніхто з правоохоронних органів не робить висновків. Чому люди зараз бояться говорити про злочини. Тому що думають про те, що всі повернулись назад. Ми програємо інформаційну боротьбу. Я це бачу і розумію, що народ просто боїться. Нам кажуть: “Дромов повернеться, Мозговий повернеться”. Розуміючи, що лишились ті самі керівники, народ не довіряє тому, що буде краще. До тих пір, коли наше керівництво - СБУ та МВС не зверне на це увагу, і ті, хто організовував сепаратистські рухи в місті, все ж таки не понесуть покарання, до тих пір ми ні до чого не прийдемо.

Ми навіть проводили проукраїнські мітинги, і виходило 800 - 1000 людей. Зараз - 100 - 200. Люди просто бояться.

Треба організаторів карати  і міняти на нові обличчя. Навіть закон “Про очищення влади” каже, що ми навіть виборні посади не чіпаємо, то виникає питання: “А як же ж жити далі?”.

_DSC0267Олег Мартиненко, керівник аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини

Центр громадянських свобод і Українська Гельсінська спілка з прав людини,  а також  низка неурядових організацій почали зондувати невеличкими силами ситуацію на сході України, починаючи з липня.

Коли ще в липні з’явилась інформація, що в Слов’янську в міліцію подали понад 40 заяв про зникнення громадян з підозрою про зохоплення в заручники, на сайті МВС, на жаль, жодної реакції після цього не було. Окрім того, що в жовтні міністр повідомив про вільнення 15 тисяч співробітників міліції. Можливо, це була адекватна ситуація на ту ситуацію, яка там відбувається.

Але протягом п’яти місяців держава не зробила жодних помітних рухів, які б говорили, що громадяни отримують адекватний захист свого права на життя, захист від тортур і жорстокого поводження, можуть користуватись цим захистом, який гарантований і Конституцією, і міжнародними договорами.

Зовсім нещодавно завдяки активності активістам Євромайдану, прокуратура і СБУ створили Комітет з розслідувань злочинів на Євромайдані і нарешті справа рушила з мертвої точки. Я не знаю, можливо, нам варто проявити таку ж активність, аби змусити і Генпрокуратуру і СБУ адекватно реагувати.

Найбільше страждають службовці, які працюють в Луганській і Донецькій областях. На них кладеться подвійне навантаження, і до них не приїжджають ешелони волонтерів, лікарів, бюрократів, які допомогають відновлювати документи, реєструвати втрачене майно, фіксувати руйнування. Цього всього немає. Ось волонтери приїжджають в АТО, а от державної допомоги, ресурсів ми не бачимо. Хоча  відправити у відрядження службовця із будь-якої області на тиждень-два в Луганську область не складає жодних проблем. Тому неурядові організації,  окрім цих ініціатив, про які я вже сказав, об’єднавшись в коаліцію, вирішили, починаючи з жовтня проводити регулярний моніторинг зони АТО.

Я хотів би, аби держава так само відреагувала і почала вживати  заходів, аби ситуація в зоні АТО ставала прозорішою і прогнозованішою для громадян, які постраждали.

Ми не обмежились моніторингом. Завдяки донорським організаціям ми зробили великий інформаційний ривок. Цими днями ми закупили інформаційну платформу, на якій працює СБУ, працює і британська поліція і кілька штатів Америки, польська поліція. Неурядовий сектор оголошує про те, що ми - рівноправний партнер в інформаційному просторі. Якщо наші силові структури, правоохоронні органи зможуть працювати адекватно нашим вимогам, то ми можемо бути надійними партнерами.

Текст: Микола Мирний