За рахунок чого виживати ВІЛ-сектору

ВІЛ_укрІнститут розвитку суспільних інновацій (ІРСІ) завершив дослідження розмірів та структури видатків на протидію ВІЛ у бюджетах 7-ми областей України у 2014 році.

Одним з регіонів, на базі якого здійснювалося дослідження, є Дніпропетровська область, де, за останніми даними, мешкає понад 24 тисячі ВІЛ-позитивних людей. І це лише офіційне число хворих.

Заходи з протидії епідемії сьогодні фінансово забезпечуються з трьох джерел: загальноукраїнський бюджет, місцеві бюджети та підтримка діяльності неурядових організації (за рахунок цільової підтримки міжнародних фондів). Якщо проблема з державним фінансуванням є вічною, то виклики, пов’язані зі згортанням програм підтримки України Глобальним Фондом, стануть найближчим майбутнім, з яким нам ще доведеться зіткнутись. Це означатиме, що ВІЛ-сектор позбудеться того, чого і так не вистачало. Враховуючи ці обставини, наразі гостро постає питання пошуку джерел додаткового фінансування. Саме на аналіз ефективності використання наявних коштів та виявлення резервів і було направлено дослідження ІРСІ.

В ході дослідження були проаналізовані бюджети області та районів, плани асигнувань департаментів охорони здоров’я, мережі розпорядників коштів, кошториси Центрів СНІДу, центрів соціальних служб для молоді та територіальних центрів надання соціальних послуг тощо.

Частка ОЗ в бюджеті

Майже третина всіх бюджетних коштів Дніпропетровської області (32,1%) спрямовуються на галузь охорони здоров’я. Такі значні видатки на медичну сферу забезпечують витрати на кожного мешканця області на рівні 940,27 грн. Якщо порівнювати показник частки видатків на охорону здоров’я у бюджеті Дніпропетровської області з іншими регіонами, що були об’єктом дослідження, то це – другий показник, більшою є частка видатків лише в бюджеті Харківської області (33,6%), а найменше значення – в Одеській (15,1%).

Частка ОЗ в бюджеті UA

Мабуть, на цьому позитивні показники Дніпропетровської області і закінчуються, адже якщо ми поглянемо на структуру видатків безпосередньо на протидію ВІЛ у бюджеті на охорону здоров’я, то їхня доля становитиме лише 0,3%. І це, разом з Чернігівською областю, є найменшим показником серед об’єктів дослідження. Тобто попри одне з найкращих фінансувань галузі охорони здоров’я, частка витрат на протидію ВІЛ є найменш значною.

Основними спеціалізованими закладами, що покликані протидіяти поширенню епідемії, є Центри СНІДу (ЦС). Сумарний бюджет 2-х (Обласного та Криворізького) Центрів СНІДу становить понад 8,6 млн. грн. Все ж основним є не абсолютний обсяг коштів, а на що саме вони витрачаються. Аналіз кошторису обласного ЦС показує, що 3/4 всіх фінансів спрямовані на оплату праці (73,4%), близько 8% витрачаються на сплату комунальних платежів, а видатки на використання товарів та послуг становлять 18,9%. Виникають питання і при детальному дослідженні сум витрат на медикаменти та перев’язувальні матеріали. Згідно кошторису ця сума становить 605 600,00 грн., але попри те, що на момент запиту до кінця року залишалося трохи більше одного місяця, в ЦС надали перелік закуплених матеріалів загальною вартістю лише 413 780,10 грн. Як вже зазначалось вище, на що закладена ще третина коштів, залишається питанням. Показник долі видатків на одного ВІЛ-інфікованого в області становить 400 грн.

Структура видатків ЦС

Окрім ліків, медичних препаратів і тест-систем, не менш важливими є і соціальна складова, а саме послуги для забезпечення потреб ВІЛ-позитивних людей. Частка видатків у бюджеті Дніпропетровської області на соціальну сферу становить 2,7%. Забезпечити потреби ВІЛ-інфікованих за рахунок соціальних послуг, що повинні надаватися за рахунок місцевих бюджетів, можна, але: по-перше, кошти на соціальні послуги в соціальному бюджеті області становлять лише 1%, що свідчить про низький пріоритет даної статті в бюджеті; по-друге, законодавство про соціальне замовлення в Україні, наразі повністю так і не імплементоване в життя.

Частка видатків на соц.сферу в бюджеті

Варто зазначити, що область виділяє досить значні суми на фінансування центрів соцслужб для молоді та територіальних центрів соціального обслуговування, відповідно 13,8 та 65,5 млн. грн. Разом з тим підходи до розподілу коштів в соціальній сфері не дуже відрізняються від медичної. Так само, як у випадку з Центрами СНІДу, левова частка в кошторисі видатків – це адміністративні витрати. Структура видатків центрів соцслужб для молоді Дніпропетровська чітко демонструє, що 84,9% всіх коштів витрачається на заробітну плату персоналу, а в територіальних центрах даний показник становить 68,1%. Середня «вартість» одного клієнта в ЦССМ міста Дніпропетровськ становить 560,05 грн. В цілому ж за рік обслуговується 15200 клієнтів, які разом отримують 34922 послуги. В територіальних центрах міста було надано свої послуги 11515 особам, а «вартість» кожного такого клієнта для місцевого бюджету становила 2736,67 грн.

Частка ВІЛ в ОЗ

З наведеного вище можна зробити наступні висновки:

  1. Держава пропонує ВІЛ-позитивній людині або людині, яка хоче протестуватися на ВІЛ, кімнату та лікаря, які підкажуть, як зробити платний тест. Ми весь рік платимо заробітну плату кільком лаборантам, але їм раз на три місці немає роботи, бо немає тестів. Видатки на ВІЛ – це видатки на утримання лікарень та лікарів практично без видатків на пацієнтів ( на ліки та тести);
  2. Багато в нас хворих чи мало, ми все одно фінансуємо лікарні і лікарів, які вибивають з місцевого бюджету фінансування для себе, а не для пацієнтів. Видатки на ВІЛ не залежать від динаміки епідемії – у регіонах, де епідемія більше, видатки можуть бути меншими, ніж в регіонах із більшою епідемією.
  3. Більші видатки на охорону здоров’я не тягнуть за собою більшу увагу до протидії ВІЛ. Видатки на ВІЛ не залежать від фінансових можливостей області, зокрема від частки видатків області на охорону здоров’я.
  4. Влада не бачить, що людям з ВІЛ потрібні соціальні послуги. Центри соціальних послуг не працюють з ВІЛ-позитивними людьми і не користуються їхньою довірою. Видатки на соціальні послуги для населення ВЗАГАЛІ не враховують потреби людей з ВІЛ. Послуги ВІЛ-сервісних НУО є значно дешевшими та ефективнішими, ніж послуги комунальних установ.

Та не варто втрачати оптимізму: більш ефективна протидія епідемії може бути досягнута і в межах наявних видатків – за рахунок зміни принципів фінансування.