Пекельна кухня, або Кому заважає міністр культури?

Євген Нищук (на передньому плані). Фото: telegraf.com.ua

Євген Нищук (на передньому плані). Фото: telegraf.com.ua

Останнім часом «кухня» телевізійних та Інтернет ЗМІ «почастувала» споживачів цілою низкою нових пряних страв.

Готувалися усі вони за різноманітними рецептами й присмачувались різними прянощами, а от подавалися усі під однаковим соусом, який умовно можна назвати «Замовний».

Хто ж головний «кухар» цього дійства? Хто вже майже місяць «частує» українців цією неякісною, нашвидкоруч приготованою інформаційною отрутою?

І головне – навіщо? Що викликало таку неочікувану та, мусимо визнати, надзвичайну активність опонентів  міністра культури, який обійняв посаду за «квотою Майдану» та за його цілковитої підтримки?

Але усе по порядку.

Страви готувалися згідно з канонами «традиційної»  кухні. Спершу було подано «холодні та гарячи закуски». Дивним чином їх приготування почалося відразу після двох безпрецедентних подій.

22 жовтня ц.р. міністр культури Євген Нищук на засіданні Уряду вніс із голосу проект Закону України «Про введення мораторію на будівництво об’єктів в охоронних (буферних) зонах та на прилеглих територіях об’єктів всесвітньої спадщини, історично сформованих частинах населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України».

Це був  саме той крок, якого ЮНЕСКО чекала від України упродовж останніх років, а громадськість безрезультатно вимагала від міністрів попередніх урядів. Схвалення цього законопроекту парламентом  стане не лише виконанням вимог ЮНЕСКО та надійним захистом нашої історичної та культурної спадщини, але й підніме міжнародний імідж України як європейської  держави, яка опікується своїми культурно-історичними пам’ятками. Уперше за останні роки Собору Святої Софії та Києво-Печерській Лаврі не буде загрожувати внесення до списку об’єктів, що перебувають під загрозою так званого «чорного списку» ЮНЕСКО.

А вже через тиждень, 29 жовтня, міністерство зробило наступний крок – видало Наказ  №911, яким призупинило дію  попереднього наказу міністерства часів президентства Януковича від 21 жовтня 2011 р.  № 912/0/16-11 у частині, яка стосується затвердження документу під назвою «Історико-архітектурний опорний план м. Києва; межі та режими використання зон пам’яток та історичних ареалів м. Києва» (далі ІАОП). Це було надзвичайно потрібне рішення, яке унеможливило негайне прийняття одіозного «Генерального плану розвитку Києва до 2025 року», на що сподівалися його автори та зацікавлені чиновники.

Саме ці кроки  і спонукали деяких «кухарів», що роками вигадували та виготовляли рецепти миттєвого збагачення у сфері охорони культурної спадщини, але були усунені нинішнім міністром від виконання їхніх обов’язків за численні порушення, приготувати їхню першу «страву».

Вже через кілька днів на каналі Інтер вийшов сюжет з гучною назвою «Историки опасаются массовой застройки центра Киева», у якому відомі  «історики» та «експерти» ‒ Віктор Вечерський та Олена Сердюк ‒ висловили своє обурення з цього приводу. Судячи з їхніх слів, ІАОП, скасований міністром Євгеном Нищуком, був саме тим інструментом, який забороняв будівництво багатоповерхівок в історичному центрі Києва.

Тут необхідні деякі пояснення. Річ у тому, що саме В. Вечерський та О.Сердюк і є авторами цього документу (ІАОП), проти прийняття котрого з 2011 року активно виступала пам’яткоохоронна громадськість і прийняттю якого завадив міністр Нищук.  Вже не кажучи про те, що на момент початку  розробки цього плану  Інститут пам’яткоохоронних досліджень (виконавець) не отримав відповідної ліцензії, тобто, сам документ не мав права на існування.

Крім того, у ІАОП стосовно режимів використання територій пам'яток, заповідників, буферних (охоронних) зон пам'яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО зазначалося: «на територіях пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та їх буферних зон нове будівництво заборонено». Здавалося, усе виглядає чудово! Але, як кажуть, маючи справу із вправними шахраями, слідкуйте за руками. Бо вже наступне речення повідомляло: «Нове будівництво дозволяється лише за індивідуальними проектами та за наявності  історико-містобудівних обґрунтувань (ІМО)». А взагалі у текстовій частині документу термін «історико-містобудівне обґрунтування» згадувався майже 30 (!) разів.

Принагідно зауважимо, що саме НДІ пам’яткоохоронних досліджень та особисто Віктор Вечерський є авторами великої кількості історико-містобудівних обґрунтувань як  у м. Києві, так і в інших історичних містах України. Якщо послуговуватись нашою кулінарною термінологією, такі обґрунтування випікалися, як пиріжки.

Власне, історико-містобудівне обґрунтування – це комерційний продукт. Чим більшу суму замовник будівництва сплатить виконавцю, тим більшу висотність або масштабність проектованої будівлі той «обґрунтує».  Хоч 140-метрову вежу на Кловському узвозі, 7, а хоч і 41-метрову споруду неподалік від мурів Софійського Собору, на вул. Гончара 17-23, або навіть скляну адмінбудівлю на залишках фундаменту палацу Князя Володимира – як то кажуть, «будь-який каприз за Ваші гроші». Усі найбільш скандальні багатоповерхівки Києва – на схилах Дніпра, в історичному центрі, на Подолі – стали можливими саме завдяки наявності ІМО.

Але головна тема, піднята в сюжеті Інтера Сердюк та Вечерським, була швидко підхоплена та розтиражована на шпальтах  багатьох Інтернет-видань. Як бонус тим, хто проковтнув закуску від Інтера, дістався ще й «пиріжок від шефа» ‒ заява від Українського ICOMOS (Комітет з питань пам’яток і визначних місць) з тією ж начинкою. Те, що віце-президентом Українського ICOMOS є саме пані Сердюк, а звернення не містить ані підписів, ані вихідних даних, ‒ про такі «дрібниці», звичайно, не повідомлялося. Головна мета замовлення була досягнута – упродовж декількох днів публіка не лише ковтала підсунуті їй «страви», але й довго їх «обсмоктувала».

Ну, а далі, як годиться, була подана основна страва, або ж гаряче. 8 листопада одеське Інтернет-видання «Таймер» опублікувало «шокуючу» новину під назвою «Жить по-новому: Минкульт согласовал строительство 16-этажки в самом центре Одессы».

Йшлося про те, що перший заступник міністра культури Олеся Островська-Люта нібито погодила проект будівництва багатоповерхівки в історичному центрі Одеси, поряд із Оперним театром. Була навіть опублікована копія «відповідного документу». Новина миттєво захлиснула Інтернет-простір. Інтелектуальні «гурмани» вдоволено облизувались.

Однак нашвидкуруч «спечена» страва виявилась фальшивкою, що викликає проблеми з інтелектуальним «травленням». Адже за результатами перевірки,  Мінкультури повідомило, що «жодних запитів щодо погоджень, які б стосувалися об'єкту по вул. Велика Арнаутська 23/1 в м. Одеса, не надходило до Мінкультури, а тому  не було зареєстровано у канцелярії відомства. І відповідно, лист із запитом щодо такого об'єкту не розглядався спеціалістами Мінкультури, і жодних погоджень щодо його будівництва  не надавалося».

Проте, смакуючи цей інформаційний «фаст-фуд», публіка не помітила навіть того, що впадає у вічі та має одразу викликати підозру, а саме, що опублікований «документ» не містить вихідних даних, що неприпустимо в офіційному листуванні. Номер документу, на який нібито надано відповідь і який має бути зареєстрованим у документообігу Мінкульту як вхідний, насправді виявився вихідним. Під цим номером дійсно існує лист міністерства, відправлений 09.09.2014, але адресований зовсім іншому суб'єкту – ТОВ «ЯВІР» та й стосується цілком іншого об’єкту, причому, не в Одесі, а у Києві.

Лист-фальшивка

Лист-фальшивка

 Наявні й інші ознаки фальшування: на підозрілому листи відсутні П.І.Б. та телефон виконавця, що є обов’язковою вимогою;  те, як на викладеному в Інтернеті документі виглядає поставлена печатка (поверх підпису), не відповідає нормам ведення документообігу в Мінкультури. Для підтвердження публікуємо зразок справжнього  листа міністерства. «Знайдить 10 відмінностей», як то кажуть.

Минкуль лист 1

Так насправді виглядають листи Мінкульту

Мінкультури звернулося до правоохоронних органів із заявою щодо розслідування факту підробки документу. Також  було направлене звернення до редакції видання «Таймер» з вимогою спростувати оприлюднену ними інформацію, оскільки вона не відповідає дійсності. На сьогоднішній день відповіді від видання не надходило, спростування опубліковане не було.

Тож задум фальсифікаторів спрацював – «корупційні дії міністерства» стали предметом обговорення на всіх рівнях. Ну, а щоб забезпечити публіці остаточну насолоду, не забарився і «десерт».

Під час пленарного засідання сесії Львівської міської ради 20 листопада міський голова Андрій Садовий зазначив, що нищення пам’яток архітектури у Львові відбувається за погодженням Міністерства культури. Було названо два об'єкти: вул. Січових Стрільців, 3 та вул. Піскова, 13.

Із тексту виступу випливає, що якраз нинішнє керівництво Мінкультури під проводом Євгена Нищука дало погодження на руйнування та спотворення об'єктів культурної спадщини. «Враховуючи позицію певних чиновників Міністерства культури, за останні півроку у нас більше біди було зроблено, ніж за роки німецької окупації у Львові», ‒ заявив львівський мер.

Мусимо нагадати мерові прекрасного історичного міста, що вказані ним об'єкти погоджувалися чиновниками Мінкультури іще за часів режиму Януковича, про що він не міг не знати. Та й не лише він, адже відповідна інформація про це розміщена на офіційному сайті Мінкультури.

Чому ж тоді пан Садовий так обурився лише зараз? Чому не виступав так само гнівно проти колишнього керівництва Мінкультури? Тож і «десерт» підкачав – вершковий крем виявився несвіжим.

Але ж треба було поспішати – до призначення нового складу Кабінету Міністрів залишилися лічені дні. І хтось, вочевидь, дуже не хоче, щоб Євген Нищук залишився у своєму кріслі. Бо ж усе сталося, як у відомому анекдоті: «Ложечки то нашлись, но осадок остался».

Хто ж насправді є замовником та «шеф-кухарем» цих пекельних страв – зрозуміти неважко. Цілком очевидно, що рішучі дії Євгена Нищука, починаючи з ліквідації  Департаменту з питань охорони культурної спадщини та звільнення одіозних чиновників (Андрія Вінграновського та Віктора Вечерського) й закінчуючи скасуванням погодження Історико-архітектурного опорного плану та введенням мораторію на будівництво в охоронних (буферних) зонах об’єктів всесвітньої спадщини, дуже не подобаються багатьом.

У першу чергу, звичайно, самим відстороненим від корита  сфери охорони культурної спадщини та їхнім впливовим родичам (зрозуміло, чому «замовні» сюжети з’явились саме на Інтері).

По-друге, корумпованим чиновникам, які звикли безкарно (та, вочевидь, незадурно) надавати дозволи й погодження на руйнування пам’яток та на будівництво у заповідних зонах.

По-третє, забудовникам-олігархам,  які володіють земельними ділянками в історичному центрі Києва та інших містах України, та які мали наміри будувати черговий архітектурний непотріб на кшталт «водокачки» на Кловському узвозі,7 або висоток з підземними паркінгами під мурами Святої Софії та Лаври (нагадуємо, що за останні роки тільки в буферній зоні Софійського Собору було надано під забудову близько 50 земельних ділянок!).

Хочеться вірити, що вище керівництво країни розуміє справжні причини такої брудної кампанії, спрямованої на дискредитацію Міністерства культури та особисто Євгена Нищука.

Сподіваємось, що Петро Порошенко та Арсеній Яценюк прочитали листи за підписами 18-ти впливових громадських організацій з проханням залишити Міністра на посаді.

Лист президенту 1

Лист президенту 3

Лист президенту 3а

До речі, це перший випадок в історії незалежної України, коли на захист міністра піднялася вся пам’яткоохоронна громадськість. Тримайтеся, Пане Міністре! Ми з Вами! За Вами – Майдан.

Никифорова аватарІрина Нікіфорова, громадський активіст, заступник голови ГО "Андріївсько-Пейзажна Ініціатива, для "Ні корупції!"