Україна звільняє чи захоплює Донбас?

Донбасс 380 шо

Як визначити, на чиєму боці прості мешканці Донбасу? Може, якісь соціологічні опитування треба провести?..

Гадаю, нічого робити не потрібно, усі матеріали для аналізу вже є готові, - пише Сергій Стефанко в УП.

Не новина, що всі роки незалежності Донбас голосує проти України й виступає проти всього українського.

На Донбасі голосують за Симоненка й Вітренко, Кучму і Януковича, вимагають інтеграції з Росією, у переважній більшості розмовляють російською та не тільки ігнорують, а навіть переслідують за українську мову й культуру.

Донбас проти ЄС та НАТО, але за тісний союз із Росією, навіть за входження до її складу.

Отож, на Донбасі програють усі, хто за Україну.

Донбас і Крим були в Україні російськими анклавами, у яких процвітав російський шовінізм і культивувалися антиукраїнські настрої. У гірший бік Крим відрізнявся тим, що там ще, крім усього, стояли війська російського Чорноморського флоту.

Усі: роки незалежності київська влада не контролювала Донбас. А він, навіть не маючи статусу автономії, користувався більшими правами ніж автономна республіка Крим.

Фактично Донбасом правило кримінально-олігархічне угрупування. Тут жили за своїми законами, тут сформувалася своя еліта, свій культурно-інформаційний простір. Політологи навіть визначили особливий вид правління на Донбасі – паханат.

І із цим офіційна київська влада змирилася й приймала як належне.

Простежувалася ментальна віддаленість Криму й Донбасу від України. Та центральна влада на це закривали очі. Ми жертвували всім – аби Донбас і Крим залишалися в складі України.

Сьогодні на Донбасі йде українсько-російська війна. Простим мешканцям даних областей довелося визначатися з ким вони, і ставати на боротьбу з ворогом.

І значна частина населення Донецької й Луганської областей та переважна більшість державних службовців, працівників правоохоронних структур визначилася: ворог – це Україна. Вони вибрали бік агресора, окупанта – і стали на боротьбу проти України. Решта – ті, що нібито "за Україну" – або повтікали, або чекають, чим це закінчиться, щоб зайняти сторону переможця.

Нині Донбас називає українців "фашистами", "украми", "бендерами". Донбас не приймає ідей Євромайдану та його цінностей. Мешканці Донбасу у своїй більшості нічого спільного з Україною й українством не мали, і не хочуть мати.

Хоча їх тіло жило і живе на території, яка адміністративно входить до складу України, їм комфортно жити лише в зоні без української мови, культури, в атмосфері зневаги і ненависті до українського, бо їх душа живе з "в русскам мірє, с соотечествєннікамі, в вєлікой россійской імперієй, во главє с вєрховним правітєлєм Россіі Владіміром І".

То в цій війні ми звільняємо чи захоплюємо Донбас?

Чи потрібне мешканцям Донбасу наше звільнення й українська Україна? І чи потрібні українцям мешканці Донбасу?

Чи варто українцям проливати кров за мешканців Донбасу, рятуючи їх від російських окупантів, у яких багато хто з "житєлєй Донбасса" бачить визволителів? – Не знаю.

Українська ковбаса, сало й горілка "народу Донбасу", безперечно, потрібні й завжди любі.

А от чи потрібні їм такі засадничі речі, як українські символи – жовтоблакитний прапор, тризуб, українська мова, українська культура, наші традиції, вишиванки й писанки, українська помісна православна церква, європейський вибір, наші герої – Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера? Дуже сумніваюся.

А без цих фундаментальних речей справжня Україна не можлива. І, я переконаний, – нікому з українців не потрібна.

Чи, може, ми знову дамо гарантії еліті Донбасу, що нічого українського на Донбасі не буде?

Я не ділю людей за генетичним кодом, за етнічним походженням, чи за записом у паспорті про національність, бо не це визначає рівень національної свідомості й патріотизму. Тому не впевнений, що "лугандонці" не люблять українське, тому що вони етнічні росіяни – але точно впевнений, що основна маса мешканців Донбасу за духом не українці.

Чому? Бо їх так виховали. Бо ніхто не переймався питанням щодо інтеграції проросійського населення Криму й Донбасу в Україну. У результаті українська мова, культура, традиції для них були й залишилися чужими, а українці – інший народ.

У маріонетковій, бутафорній Україні Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича – "лугандонці" жили й не ставили питань, бо ніякої України в Донецькій і Луганській області не було, її ознак просто ніхто не відчував.

Не Донбас пристосовувався до України – а Україна підлаштовувалася й догоджала Донбасу. Жили в Україні, а почувалися як у Росії. Україна тоді також була, але десь далеко – у селах на Харківщині, Дніпропетровщині, Полтавщині, у Львові та Луцьку.

Зараз ситуація змінилася. Для російських імперіалістів, сепаратистів виникла загроза побудови незалежної, української за духом України.

У справжній, наповненій українським змістом Україні – еліта Донбасу й значна частина населення жити не бажає. Тим більше зараз, коли після пролитої крові й руйнувань, на фоні російської пропаганди українці стали для мешканців Донбасу "врагамі, каратєлямі, прєступникамі".

Сценаристи й режисери українсько-російської війни, нажаль, досягли свого.

Тепер як мінімум найближчі десятиліття Донбас уже точно не полюбить Україну й не буде поклонятися ані героям УПА, ані героям Небесної Сотні, ані героям, що загинули в АТО.

Сергій Стефанко, спеціально для УП