Революція гідності? Ні, не чули.

РГ 1

 Про відсутність очікуваного результату від «Майдану» сьогодні говорить ледь не німий.  Пам`ятаєте заклики зі сцени на Майдані? Говорили про люстрацію, зміни, повагу до прав людини, Європейські цінності. 

Отримали ж неспроможність влади у елементарному: неспроможність у забезпеченні обороноздатності та цілісності країни, хоча дії агрессора мали б передбачити заздалегіть.

А от щодо виконання обіцяного, щоб далеко не йти,  візьмемо дотримання прав конкретного в`язня, адже дотримання прав в`язня, на нашу думку, є  дзеркалом дотримання прав людини загалом.

Задовго до Революції Гідності у 1997 році Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 3 даного документу визначено, що “нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню”.

Ув`язненого Литвиненка Костянтина, (56 років),  судять з 2009 року. Спочатку справу  намагались заслухати в апеляційному суді Львівської області. До 2013 року цього не вдалось.

«Кримінальна справа відносно мого брата шита білими нитками на замовлення. Судді апеляційного суду розуміючи це, вирішили не брати на себе відповідальність, тривалий час не розглядали цієї справи. Справу передали до Червоноградського міського суду Львівської області. Вирішили слухати справу по процесуальному Кодексу 1960 року, а точніше по «перехідних положеннях» – хоча в Україні вже два роки як новий Кодекс. Перше, що зробив Червоноградський суд під головуванням судді Новосада М., який колись судив мене, до початку розгляду справи так це відмовив у клопотанні щодо присяжних, хоча брат має на це повне право», стверджує брат Литвиненко Сергій.

За час поки, суд наблизився до розгляду справи, Литивненко К. втратив здоров`я: зір, слух. Здобув артрити ніг. Шум у голові не зникає ще з моменту затримання (2009 рік). Проте і тут, вирішуючи прохання підсудного про комплексне комісійне медичне обстеження, Червоноградський суд вирішив провести психіатричну експертизу, проведення якої на протязі 3-х місяців звелось до поверхневого огляду одним лікарем психіатром.

А розпочався фактично розгляд справи аж через 5 років після того, як людину ув`язнили.

Отже, лише 7.08.2014 року Литвиненку К.  оголосили, ні не вирок, УВАГА: обвинувальний висновок, документ,  власне з оголошення якого починається повноцінний судовий розгляд.

Попереду ще розгляд усіх доказів по всіх статтях обвинувачення, яких аж 10 (статей Кримінального Кодексу). Попереду ще кільканадцять разів по 80 кілометрів дороги зі Львова до Червонограда, якою Литвиненка К.  возять на кожне судове засідання туди і назад.

Литвиненко пише своєму братові: «Наша держава веде війну на Сході України, збирає кошики з благодійних зборів, в той же час судочинство викидає колосальні кошти на роздуті процеси. Наприклад, на мій. П`ять років возять одного в автозаку та ще й з двома машинами підтримки, з дюжиною здоров`яків з кулеметами, годують ресурс, який більше би приніс користі на Сході України разом з цими бовдурами в бронежилетах четвертого ступеню захисту, з якими захищаються від людини в автозаку».

На наступний день 8.08.2014 року призначалося судове засідання у справі. Ще ввечері напередодні у СІЗО підсудному стало зле.

Такої революції гідності в Україні, ще не було

 Однак, замість того щоб надавати належну медичну допомогу, лікар який прийшов у камеру, дав «валідол» від усіх хвороб, а щодо обезболюючого уколу сказав «завтра зранку подаш письмову заяву». Зранку, 8.08.2014 року вперше за 5 років підсудний перебуваючи у СІЗО, звернувся із заявою до начальника ЛСІ Гальчищак Б.С. з описом свого стану та відмовою від етапування до Червонограда.  Зробивши вигляд перевірки стану здоров`я, зафіксувавши тиск 150 на 80 за вказівкою  начальника ЛСІ Гальчищак Б.С., який наполіг на етапі, уявіть собі: ув`язненого в одних трусах виволокли на вулицю та закинули в автозак.

Прибувши до Червонограда по розбитій дорозі, вже біля суду напівживому Литивненку К. конвой викликав швидку. Не в СІЗО у Львові, а у Червонограді за викликом лікарі надали уколи та ліки, підтвердили неналежний стан здоров`я, наявність тиску 150 на 100.

Судове засідання так і не відбулось. Мабуть, побачивши представників ЗМІ, суд терміново перенесли на 7 жовтня.

Зауважимо, так як Литвиненко звик повідомляти про те, що йому не подобається усно та особливо письмово у компетентні органи, до нього відношення з боку адміністрації відповідне. Незважаючи на встановлені діагнози хвороби серця, травми голови, артрити і т. д. адміністрація хапається за будь-який привід задавити його свободу та права карцером.

Перший карцер він отримав ще у 2009 році в перші 2 хвилини по прибуттю у ЛСІ № 19. Тому нікому не стало дивним, що одразу після прибуття автозаку з ув`язненим до СІЗО 8.08.2014 року, не зважаючи на погіршення здоров`я одразу помістили в карцер.

От такі от дотримання прав людини та Європейські цінності в Україні.

Запрошуємо представників ЗМІ та громадськість на відкритий судовий розгляд даної справи.
Вважаємо, що якнайбільший розголос про порушення прав людини в Україні є вкрай важливим нашим завданням.

Фото та відео зроблене 8.08.2014 року біля Червоноградського міського суду, де слухається справа.  Сергій Бабіцький, Руслан Іванець.

На фото видно як в Україні, СЬОГОДНІ поважають гідність та дотримуються вимог Конвенції щодо людського поводження з в`язнями.РГ 2

ІА UNL News