Вам повістка

Каша Сальцова

Каша Сальцова

У той час, коли на Донбасі реальна війна за Незалежність України від сусідського суспільного укладу, значна частина країни – у традиційному для серпня бахчовому анабіозі.

У головах багатьох вчорашніх прибічників революції - кавунне смузі, на голові - патріотичний віночок.

Соціальне напруження не розряджене ні істотними реформами, ні ув'язненням членів команди Януковича та державних злочинців. Існує реальна загроза вторгнення путінських окупантів.

Політики - у дивній позі, кінцівками тримаються одночасно за все: обіцянки власному гаманцю, гарантії безпеки друзям по Раді і олігархам, дядьків з ЄС і очікування суспільства.

Тисячі громадян перенесли Майдан з площі всередину себе і відчули, що цілком на боці суспільства не може бути ні політиків, ні бізнесменів.

Люди - україномовні, російськомовні гинуть за право боротись за свій, український суспільний устрій, за Незалежність як відповідальність і право на власні помилки, за свої місцеві домовленості всередині громади.

Тисячі українських громадян погодились ризикувати життям за право мільйонів поборотись за зміни на краще.

А що у цей час роблять мільйони? Вони чекають на зміни. Не роблять їх, а чекають.

"Ну як, ви ж обіцяли, що буде лучче, то де воно? Ми ж вам повірили?"

Я ще раз повторю - хтось готовий померти, аби у вас була законна змога копнути корупціонера чи наступні роки в цій країні не давати даїшнику хабар. Люди спливають кров'ю, надаючи суспільству карт-бланш.

СРСР як устрій  украв у людини право і вміння насаджувати державі волю громади. Тож громадян, що усвідомлюють себе як першопричину змін, а не глядачів з поп-корном, вкрай мало.

Мешканці все ще хочуть, щоб десь згори пролунав директорський дзвоник, і прийшла рознарядка - "альо, ми тепер Європа, атставіть красти".

І щоб по команді отак - раз - і родич на митниці почав сам себе бити по руках. Зненацька. І щоб усі раптом почали вмикати повороти. "Тоді вже і я, чим я гірший"

Творча енергія Майдану, його неофітська солідарність обнуляються з кожним бездіяльним днем. А загроза нікуди не поділась - вона розділилась на 2 фронти і перейшла у невпинний контрнаступ.

Чому ми пригальмували і переклали крихку здобуту перевагу до рук старих тертих інтриганів?

Чому населення Донбасу раптом прийняло путінські та ахметовські інтереси за власні і радо допомогло створити "гарячу точку" у себе вдома?

Чому ми самі повторюємо 2004 рік, пускаючи все на самоплив?

Чому протест звівся до пасивного спостерігання за незворотнім реваншем осмілілих крадіїв і зрадників? Є враження, що якщо перевибори ВР - завтра, то оберуть популістів у камуфляжі і популістів з голубом миру на білбордах.

Чому досі застосовуємо презумпцію правоти до першого-ліпшого пройдисвіта чи бізнесмена, чиї промови тимчасово співпадають з нашими емоціями?

Чому ми готові з полегшенням усучити до рук свої повноваження будь-якому можновладцю, що сьогодні випадково на нашому боці?

Невже ще неясно, що повстання проти поганої системи закінчується не після поваленого паркану і союзника-олігарха, а після того, як ти в ручному режимі витісняєш її кращою системою?

Невже неясно, що сьогодні треба шукати головного союзника всередині власного і сусіднього суспільства?

Так ось, нам всім прийшла повістка, ще у листопаді.

Уявимо український протест як рівневу гру, в яку ми вклякнули одного осіннього вечора:

1й рівень - пісні, стрічечки, ліхтарики, прапори, "бандугеть".

2й рівень - все з 1 рівня + намети-бутерброди, ритмічні гасла, злі плакатики, ходи, віча, недобрі заглядання у вікна РОВД.

3й рівень - + перші жертви, фізичній опір, шини, краще організований протест - волонтерські організації допомоги постраждалим, про-громадські правозахисники. Делегування протестних повноважень конкурентам влади.

4й рівень протесту - все те саме + відкрите збройне протистояння і прохання про допомогу у однодумців-сильних світу цього – самостійних, готових суспільств. Чекання на санкції, поодинокі поправки у баланс справедливості у вигляді мордобиття окремих символів гебистсько-кримінального свавілля у особі царьових.

5й рівень протесту - рідкісні, як діаманти, судові позови сміливців проти корупціонерів. Повне перекладання представницьких функцій інтересів громади на політиків і співпраця з ними. Перші розчарування і згасання революційних вогників у просторих кабінетах. Задній хід громади перед амбіціями бізнесменів.

З 5го по 100й рівні - це терпляче чекання чужих санкцій і правильних ініціатив "згори" від ставлеників олігархів-власників потоків і їх конкурентів. Голосування по результатах програми Шустер Live. Дегустація сортів політичного *айна. Національна ідея на рівні "Україна - Єдина, Путін- Халва".

Десь ось тут з'являється примара 2004 року - повернення непокараних, непотоплювані кернес-ківалов, реванш "договорнякової політики" з мінімальним врахуванням побажань "знизу": плебсу – новий тролейбус, а нам – новий потік з митниці, ось вам – друга турецька, а ось нам – відкати на закупках зернових в Каір чи освоєння потоку штрафів за порушення стандартів молочної продукції ЄС (див. 2004 рік)

Погані відчуття у народу "#чтотонетак" "#незацестоявмайдан" #марнісмерті

Ми десь тут.

А нам - сюди:

100й рівень протесту - це прощання з ілюзіями та юридичний хардкор.

Перехід у фазу для дорослих - конструктивний системний протест і витіснення старої системи своєю. Вам ніхто нічого не винен, як самі захочете, так і зробите в країні.

- Донесення до 25 млн дорослих українських особин їх конституційних обов'язків, формування картини спільного державного інтересу і масштабу народних потужностей.

- Організація місцевих територіальних громад, спілок, комітетів народного управління.

- Утворення громадського органу аналітики, контролю і моніторингу процесів, законів і конституційних реформ, які потенційно несуть загрозу для держави і громади України.

- Утворення громадського суспільного ЗМІ, виведене з-під груп політичного і бізнес- впливу.

- Легалізація районної самооборони, що визнається владою міста як окрема сила рівня громадських дружин правопорядку.

- Лоббі українського культурного продукту і створення "невидимого кордону" – поступова побудова нової центроукраїнської медіа-реальності.

- Формування громадського лоббі, яке усвідомлює що є національний інтерес і яке підкріплене середнім та малим бізнесом.

А тепер - та-дааа: Законний протестний наступ – аналог махачу з беркутом на Майдані.

- Поступове витіснення з політики старих кадрів і впровадження у середовище Ради "агентів" народу – своїх, контрольованих, депутатів на виборах.

- Еволюція виборця від "ой, за кого голосувати?" до "ось наш районний дядя Вася - ми навчили його, чого ми хочемо і він потрібен нам у парламенті, гуртуємось і проводимо його у владу".

 - Початок 5-тирічки просіювання судів, митниці, скорочення і переатестація міліції. Кримінальні справи проти тих, з ким домовились ті політики, що прийшли на 5-6 рівні. Ті політики, що погоджується грати на умовах диктату "знизу" від громад - залишаються. Ті, хто намагаються повернутись до схеми "маніпуляція олігархами згори" - вибувають на виборах.

- Десакралізація політиків і підвищення рівня політичної культури від рівня "Бондаренко - коза, Царьову - в рило, Яценюк - няшечка" до "Всі такі солідні, всі все так красиво розповідають, але депутат Б спонсорується олігархом С, що має бізнес з Д, який недодав у бюджет нашого регіону N-ну суму і прикрив суддю Х, який узаконив землевідвід навколо нашого ставка".

- Заохочення суспільства до ретельного аналізу економічних інтересів регіонів і навчання населення, як обирати громаді своїх делегатів у Раду.

Ми - на цивільному фронті, кожен з нас у своїх діях має бути віддзеркаленням солдата на передовій.

Поки він прикриває нас вогнем, ми маємо не підводити його і з вдячністю за цю можливість боротись, наступати на хабарника, генерала-зрадника, рєшалу, хама що припаркувався на тротуарі, невпинно наступати.

Ми переможемо тільки тоді, коли кожен з нас стане бойовою одиницею на фронті боротьби за новий договір між владою, бізнесом і суспільством.

Мобілізуйте на цей фронт самі себе, будь ласка.

Каша Сальцова, для УП