Едвард Лукас: Україна може розраховувати лише на себе

Україна насамперед має здійснювати те, чого не робила 23 роки, – будувати країну, модель свого суспільства, політики й економіки. Покласти край свавіллю бюрократії та обмежити корупцію. В Україні досі функціонує радянська модель. 

Едвард Лукас. Фото Reuters

Едвард Лукас. Фото Reuters

Чому російський президент Володимир Путін не зупиниться на анексії Криму – пояснює британський журналіст Едвард Лукас в інтерв"ю Gazeta.ua.

Чому Росія провокує розділення України – спочатку в Криму, а тепер на Сході? Яка її кінцева мета?

– Росія має багато цілей. Перша – не дати Україні почати орієнтацію на Захід. І це парадокс, бо насправді це потрібно й Росії. Щоб Україна була успішна, економічно розвинена, стабільна й передбачувана. Але Кремль бачить усе інакше. Там розуміють: зараз в України з'явився шанс стати західною державою. І розглядають це як абсолютне зло, бо хочуть, щоб та була у Митному союзі – як Казахстан і Білорусь.

По-друге, Путін бачить, що Захід слабкий. Він не готовий до конфлікту з Росією, намагається його уникнути. Російський президент на цьому грає: приятелює з одними західними країнами і конфронтує з іншими. Заважає їм виступити єдиним фронтом, погрожує, деморалізує. А в Україні розпалює невдоволеність Заходом. Мовляв, бачте, вони нічого не роблять, щоб вас захистити.

І по-третє, його нав'язлива ідея, перетворена на піар для внутрішнього вжитку, – це збирання російських земель. Путін переконаний, що Радянський Союз розпався несправедливо. Вважає, що його країна втратила території, які мусять належати їй. Тож його остаточна мета – відновити, наскільки це можливо, стару імперію і зробити з Росії світового гегемона, на рівні із США чи Китаєм. Але це великий ризик для нього. Путін може стати одним із найбільших злочинців у світовій історії.

Які наслідки анексія Криму матиме для Європи?

– Це дуже поганий прецедент. Для всього світу, не лише для Європи. Бо й Будапештський та Гельсінський меморандуми, і Паризька угода наголошували на непорушності державних кордонів та ставили за пріоритет територіальну цілісність країн. У крайньому разі – мирне розв'язання територіальних суперечок. І тут явно замало кримського "референдуму", де населення, задурене кремлівською пропагандою й залякане іноземними військовими, голосує, аби лиш від нього відчепилися. Візьмімо Гренландію – зараз це територія Данії. Але хоче бути незалежна. Й обидві країни десятиліттями шукають, як мирно і якомога м'якше розпрощатися. Або досвід Чехословаччини. Це має бути взаємна згода всіх сторін, а не насильницькі дії якоїсь із них. У Європі проблеми з кордонами вирішують дуже вдумливо і спокійно. Тим більше, у ЄС майже забули, що таке територіальні суперечки, бо ж і кордонів між державами як таких немає. Який конфлікт може бути між Словаччиною та Угорщиною або Польщею й Литвою, якщо межа між ними – це табличка з написом сусідньої країни? Тоді як Росія понад 20 років тероризує сусідів із цих питань. Це підриває європейський лад у сфері безпеки. Захід розгублений.

Тобто очкувати серйозної реакції західних країн не варто?

– США та ЄС запровадили візові санкції щодо російських посадовців. І готують нові. Водночас я боюся, аби західні політики по завершенню кримської кризи знову не почали нормалізувати відносини з Росією.

Москва прагне дестабілізувати ситуацію на Сході України. Як Путін діятиме?

– Не бачу жодної ознаки того, що він зупиниться. Навпаки, все свідчить: продовження буде. Кремль і далі намагатиметься не допустити стабільності в Україні.

Як реагуватимуть Сполучені Штати?

– Американському президентові потрібно перебудувати власне мислення. Бо чимало років між США та Росією триває "перезавантаження". Більшої дурниці годі придумати. Переконаний: Барак Обама та його адміністрація тривалий час вірили, що з Росією можна бути партнерами, навіть друзями. Це мало сенс на початку першого терміну президентства Обами, коли треба було показати американцям, що він не такий, як Джордж Буш-молодший. Але потім бездарна зовнішня політика США почала заплющувати очі мало не на все, що робила РФ. Це довготермінова мета – повернути американську політику до тями. Зараз важливо, щоб Вашингтон посилив економічні й візові санкції проти Москви. Для російської економіки це буде болючий удар.

Це справа не лише Обами – за санкції голосує Конгрес. Зараз він налаштований дуже рішуче. До того ж у США велику роль грають медіа – а весь американський інформаційний простір цілком та щиро на боці України. Не враховувати цього політики не можуть, інакше втратять виборців. Тож я очікую на посилення санкцій.

Як пояснити нейтралітет Китаю і загалом його позицію щодо Криму?

– Піднебесна поводиться, як завжди – холоднокровно та прагматично. Прово­кації Кремля в Україні сприяли тому, що ЄС рішуче налаштований відмовитися від російського газу. Після цього китайці домовляться про значно нижчу ціну – адже "Газпрому" не буде куди дівати своє паливо. Тоді Пекін диктуватиме умови Москві. Тож йому вигідно вичікувати. Що гірша й напруженіша ситуація в Україні, що більший конфлікт між ЄС та Росією, то Китаю краще.

У чому сила та слабкість Путіна і його моделі влади?

– По-перше, його теперішня позиція уразлива, бо ажіотаж та ейфорія в росіян незабаром ущухнуть. І не можна довго конфліктувати з усім світом. Він почне приходити до тями й жорстко реагувати. До того ж така політика добра лише для внутрішнього споживача. Зараз Росія не має жодного союзника з-поміж близьких сусідів. Хоча за Єльцина нормальні відносини були з усіма.

По-друге, Путіну варто було б максимально інтегрувати Росію до глобального економічного простору. Зробити її відкритішою, конкурентоспроможнішою, залучати інвестиції. Тим часом російська економіка досі слабка, базується майже винятково на сировині. Це означає, що колапс можливий після найменшої зміни світових цін на газ та нафту. Адже бюджет країни здебільшого наповнюється завдяки їм. Путін, очевидно, це розуміє. Проте нічого не робить. Та й інтервенція в Україну коштувала Москві понад 100 мільярдів доларів. Іще дорожче обійдуться санкції Заходу. Маючи закриту, сировинну економіку, Росія може дійти до межі.

Що робити Україні? На яку допомогу сподіватися від Європи та США?

– Вона може розраховувати лише на себе. Насамперед має здійснювати те, чого не робила 23 роки, – будувати країну, модель свого суспільства, політики й економіки. Покласти край свавіллю бюрократії та обмежити корупцію. В Україні досі функціонує радянська модель. Ви згаяли дуже багато часу. Але добре те, що можете вчитися на помилках західних сусідів, які пішли далеко вперед. Я порадив би запроваджувати електронну звітність, реформувати енергетичний сектор, лібералізувати економіку. Потрібно побудувати таку країну, в якій українці – хоч би де вони були і якою мовою говорили – хотіли б жити. А спершу – повірили, що таке можливо. На це підуть роки чи й десятиліття. Проте ці реформи – найкращий і найнадійніший національний захист від зазіхань Москви.

Якщо російські війська ввійдуть на Схід та Південь – треба захищатися?

– Це складне запитання. Погано скінчиться, якщо українці воюватимуть. І ще гірше – якщо ні. Внаслідок режиму Януковича і військо, і правоохоронні органи в жахливому стані. Вони не здатні протистояти росіянам. При владі на місцях залишилася стара гвардія, яка часто підтримує сепаратистів або Москву. Але якщо не боротися, настане розчарування, зневіра у власній країні. У доцільності її існування, якщо вона не здатна себе захистити. Тут я не маю що порадити. Україна мусить обирати з двох зол.

Чому Москва прихистила Януковича і продовжує його використовувати?

– Бо це – їхній хлопець. Він узяв у них гроші й мусить їх відробити. Тим більше, Росія знає про кримінальне минуле й теперішнє його родини та найближчого оточення, яке сидить там-таки, у Москві. Тож навіть якби Янукович не хотів, йому довелося б обслуговувати Кремль у такий ганебний спосіб. А для Росії це слабкий, але бодай якийсь аргумент: подивіться, легітимний президент України у вигнанні просить нас про допомогу. І його використовуватимуть, доки це буде можливо.

Ваші прогнози щодо розвитку подій в Україні часто справджуються. Маєте якісь контакти у російських спецслужбах?

– Я давно вивчаю Росію. І на якомусь етапі почав розуміти логіку Кремля. Я досліджував Східну Європу, допомагав "Солідарності" у Польщі, дисидентам із Чехословаччини після "Празької весни". Тоді СРСР поводився подібним чином. Росія завжди та сама, просто дехто про це забуває. Коли якась країна з території, яку Москва вважає сферою свого впливу, раптом починає демократизуватися, обирає західну модель, – Кремль відразу кидає туди всі можливі сили, аби це припинити.

Що буде далі?

– Путін не зупиниться. Він продовжуватиме принижувати і розділяти Захід. Намагатиметься поновити контроль над усіма країнами колишнього Радянського Союзу. Його можна зупинити або шляхом повстання в Росії – тоді його скинуть, або зовнішньою військовою силою. Гадаю, за короткий час агресія Москви загрожуватиме всій Україні та балтійським державам. І Захід постане перед драматичним вибором. Якщо залишити все як є, тобто не захищати країни – члени НАТО, – то буде катастрофа для цієї організації. Інший варіант – прямий воєнний конфлікт із Росією. У це Кремль не вірить, а отже – не сприймає серйозно. Путіну здається: максимум, на що здатний Захід, – це санкції. І лише військова сила або її загроза зможе зупинити Росію.

Народний оглядач