Страждання п”ятирічного абітурієнта, або чи ростуть на дубі груші?

Фото: vkurse.ua

Фото: vkurse.ua

Чи бувають шестирічні абітурієнти? Звичайно, бувають. Навіть п’ятирічні бувають.

Це коли їм до шести років не вистачає кількох тижнів або кількох місяців, а батьки вирішують віддати їх до школи.

А до школи так просто не беруть: треба скласти іспити, які називають не зовсім зрозумілим для дитини словом «співбесіда».

   Діяльність у цій сфері мала би регламентуватися наказом № 389 від 19. 06. 2003 року, який називається «Про затвердження Інструкції про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів)». Інструкція до наказу додається.

   Коли створювався цей наказ, спеціалізованих шкіл було небагато, а зараз чи не кожна школа може похвалитися поглибленим вивченням одного, а то й кількох предметів, тому думати, що ти спокійно зможеш віддати свою дитину у школу за місцем проживання – ту, що найближче від дому – не варто.

Треба готуватися до співбесіди, наймати репетиторів, бо самі батьки, незважаючи на кілька вищих освіт, далеко не завжди можуть підготувати дитину до вступу в перший клас. Хоча, згідно з інструкцією, вимоги до співбесіди скромні – «не допускається перевірка знань та умінь дитини понад  обсяги державних вимог навчально-виховних програм дошкільного навчального закладу» –  кожна школа щороку підіймає планку. У перший клас, як в університет!

 А тепер – конкретна історія.

Настав час одній гарній львівській родині, яка виховує чотирьох дітей, віддавати до школи другого сина. Старший хлопчик уже два роки навчається у школі, яка зовсім поряд з їхнім домом, тому й молодшого вирішили віддати туди ж. Батьки знали, що школа ця спеціалізована, тому, як уміли, готували дитину до співбесіди.

Мама зверталася до директора, щоб надав зразки завдань, але директор їй відмовив, хоч ця вимога чітко прописана в Інструкції:

«2.1. Правила  конкурсного  приймання  оголошуються не пізніше, ніж за два місяці до його початку. Оголошення щодо умов і термінів проведення конкурсу розміщується у приміщенні навчального закладу, що здійснює  приймання.  Зміст  оголошення  доводиться  до  відома населення через місцеві засоби масової інформації.

2.2. Не   пізніше   ніж  за  місяць  до  початку  конкурсу  в приміщенні  навчального  закладу  вивішується  перелік  питань   з навчальних  предметів,  за  якими проводитимуться випробування…»

   Співбесіда виглядала так: дитина сидить за партою, перед нею за великим столом дві  пані, справа – ще двоє чужих дорослих, час до часу заходить директор, і десь у куточку притулилася знервована мама. Члени комісії дають юному абітурієнтові аркуш із завданнями, співбесіда розпочинається. Стресова ситуація у чистому вигляді. Чого можна хотіти від такої дитини? Я не здивуюся, що вона може забути своє прізвище, імена батьків, домашню адресу і скільки буде два плюс два, може розплакатися, впасти в істерику тощо.

    Деякі із цих завдань ще можна з натяжкою вважати такими, що мали б перевірити логічне мислення дитини, але є і явно непосильні і незрозумілі. Дитині пропонують перелічити хаотично розташовані геометричні фігури, наприклад, чотирикутники. І якщо майбутній школяр збагне, чого від нього хочуть, але бідолаха не долічиться кількох фігур, бал уже буде не той.

Або пропонують дитині з крихітних малюночків скласти алгоритм походу на рибалку. Чомусь члени комісії не враховують, що далеко не усі діти ходять на рибалку, не всі знають, що рибу ловлять на хробачка (але ж не тільки на хробачка!), що треба попросити дозволу в мами, а йти обов’язково з татом.

Дуже здивувало мене завдання, яке звучало так: «Спрости речення». Речення приблизно було таким: До Львова прилетіли журавлі, лелеки, горобці, ворони, синиці… Дитина мала спростити: До Львова прилетіли птахи. Але для того, щоб вона це зробила, їй треба було заздалегідь пояснити, що означає спростити речення.

Також пропонували охочим навчатися у 1 класі обрати зайвий малюнок з декількох маленьких чорно-білих зображень. А там на дубі груші ростуть, а що це справді дуб,  і мамі розгледіти важко.

       Ще запитували дитину, що таке капелюх і коли його носять? Дитина сказала, що капелюх можна носити і взимку, але ця відповідь не узгоджувалася з думкою членів комісії, і очікуваних балів не принесла. Питали, що таке ябеда, що таке альбом, і хто такий електрик. Хлопець про ябеду не чув, електрика не бачив, а оскільки малює він на окремих аркушах паперу, слово «альбом» у нього асоціювалося передовсім з фотоальбомом, але екзаменатори думали інакше: якщо дитина малює, то тільки в альбомі. Ще питали малюка, що таке папір. Ошелешений хлопчик просто показав їм аркуш паперу, але члени комісії потребували інакшої відповіді. Нарешті дитина спромоглася сказати, що це речовина, але треба було сказати, що це матеріал, тому балів знову не отримав…

   У результаті, п’ятирічному вступникові виставили низькі бали і на співбесіді, і на апеляції. Мама вважає оцінку несправедливою і, вочевидь, має рацію. Походи мами-тата-дідуся до директора нічого не дали, а бабуся сварить маму, що та погано підготувала дитину. Знервована мама й досі собі докоряє і згадує, як у коридорі перед співбесідою окремі батьки із заклопотаними обличчями  підходили до вчителів, а ті їх заспокоювали, що, мовляв, усе буде добре.

   Батьки майбутнього школяра подали офіційну заяву директорові навчального закладу (а йдеться про спеціалізовану загальноосвітню школу №37 з поглибленим вивченням французької мови) Оверкові Володимиру Петровичу, який, до речі, був депутатом Львівської міської ради 5-го скликання від БЮТ і очолював Постійну комісію медицини, освіти, науки і соціального захисту. Просили пояснити, чому їхню дитину не приймають до школи за місцем проживання, чи апробовані тести, які  пропонувалися на співбесіді, яке їхнє походження, за якою шкалою оцінювалися відповіді дітей, чи існують протоколи оцінювання, чи були члени конкурсної комісії затверджені на засіданні педагогічної ради. Також просили надати їм зразки тестів, щоб замовити їхню експертизу.

Батькам не надали жодної копії документів, а відповіді часом вражали абсурдністю. Наприклад: „Шкала інтерпретації завжди подається до даного тесту згідно вимог автора даного тесту”, „Апробація психодіагностики проводиться на базі психологічних інститутів України”.

   Директор також покликався на вже згаданий Наказ із 2003 року, а також на „Правила конкурсного прийому”, затверджені їхньою педрадою 28.01.2014. Батькам відповіли, що дитину не прийняли у перший клас, бо вона набрала мало балів,  і порадили віддати хлопчика в іншу школу.

   Тут виникає цікава ситуація. У районі, де мешкає родина, є три школи, і всі вони спеціалізовані. У кожну з них потрібно складати іспити у 1 клас. А що робити тим батькам, діти яких не складуть цих іспитів? Возити першокласників до школи в інший район міста? Вочевидь, уже варто переглянути наказ одинадцятирічної давності і відновити Конституційне право дітей на отримання освітніх послуг у навчальних закладах, які розташовані найближче до їхнього дому. Особливо це стосується першокласників.

   Батьки нашого абітурієнта продовжують шукати правди в керівних органах освіти міста і області. Вони відстоюють уже не тільки право своєї дитини навчатися, але й права інших дітей, які опинилися у подібній ситуації. Як на мене, тільки за це і варто боротися, бо ж усі знають, що наша освіта у жалюгідному стані: програми погані, підручники погані, діти перевантажені, учителі також перевантажені і, зазвичай, байдужі… Дуже добре, коли у школі є бодай двоє-троє-четверо гарних учителів, а ще краще, коли саме вони навчатимуть твою дитину. Усе решта – випробування. Або сам навчай, або наймай репетиторів, щоб навчали індивідуально. І це в усіх класах, а не лише у випускному.

   На мою думку, ще дуже важливим є питання безпеки – чергові, охорона. На це також треба зважати. А все інше – піар. Незважаючи на величезну кількість спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов, цьогорічне зовнішнє незалежне оцінювання показало, що рівень знань з англійської мови в українських школярів ніякий, більшість абітурієнтів не дали собі ради з тестом, рівень складності якого – нижче середнього. З іншими іноземними мовами ситуація ще гірша.

  Але батьки повинні мати можливість віддати дитину у 1 клас до школи за місцем проживання без іспитів. Бодай заощадять трохи часу і грошей на репетиторів.